Вплив оцінки на ефективність навчальної діяльності молодших школярів

Використовуючи метод  експертних оцінок ми виявили, що педагогічний стиль вчителів даних класів визначається як демократичний та авторитарний.

Виховання і соціальний розвиток дітей і молодших школярів не може бути зведене лише до організації  учбової, трудової і іншої діяльності. Зайняти дитину - ще не означає виховати. Надзвичайно важливу роль грає при цьому характер відносин, який складається в процесі цієї діяльності, наскільки гуманізовані відносини однолітків, дорослих і дітей, як і які духовні цінності культивуються в колективі. Основний тон, що забарвлює міжособові відносини задається при цьому педагогом, його педагогічним стилем, його особовою позицією і особовим наповненням.

Оскільки в дослідженні  важливим є визначення впливу оцінки вчителя на ефективність навчальної діяльності, то ми порівняли кількість дітей з високою та низькою успішністю у класі з демократичним та авторитарним педагогічними стилями. Отримані дані у процентному співвідношенні ми представили у вигляді таблиці та гістограми для кращої наочності отриманих результатів.

 

Таблиця 2.2.

Розподіл респондентів відповідно педагогічного стилю 

 

Група	Демократичний педагогічний стиль	Авторитарний  педагогічний стиль
З високим рівнем успішності	75%	25%
З низьким рівнем успішності	43%	57%

 

 

 

Гістограма 1. Розподіл респондентів відповідно педагогічного стилю

 

Отримані дані демонструють, що в класі, де педагогічний стиль  визначено як авторитарний дітей  з високим рівнем успішності 43%, у  класі, де педагогічний стиль визначено як демократичний (співробітництво) дітей з високим рівнем успішності 75%, тобто, на 32 % більше.

Проаналізувавши параметри, за якими молодші школярі визначають своє «Я», можна зазначити, що провідне місце посідає соціальна ідентичність (соціальний статус, стать, роль в сім'ї та в колі однолітків), хоча зміст соціальної ідентичності з віком змінюється. Так, з початком навчання діти молодшого шкільного  віку називають не тільки соціальні ролі в родині (син, донька, онук), а й соціальну роль учня. Це свідчить про те, що важливість провідного виду діяльності навчання змінює, розширює, реформує уявлення дитини про себе.

На початку шкільного  навчання для дитини, мабуть, найважливішою  є оцінка вчителя (більшість дітей  в тій чи іншій мірі на якийсь період вважають точку зору вчителя  важливішою, ніж погляди батьків). Авторитет, безумовно, належить вчителеві, але підтримка та розуміння лишаються батькам. Діти молодшого шкільного  віку ще не вміють оцінювати діяльність інших людей, особливо дорослих, належним чином. Тому оціночна діяльність вчителя для них є беззаперечною, і діти сприймають оцінку вчителя (знакове заохочення або усне) без права на помилку і стосовно навчальних аспектів, і стосовно поведінки та побутових питань.

В цьому віці діти схильні  екстраполювати оцінку, отриману за виконання завдання, та переносити її на свою особистість в цілому. Це також є одним із факторів, що впливає на формування самооцінки в цьому віці.

Результати дослідження  самооцінки представлено нами в таблиці 2.3 та гістограмі 2.

 

 

 

Таблиця 2.3

Рівні самооцінки респондентів

Група	Позитивна самооцінка	Негативна самооцінка
З високим рівнем успішності	62,5%	37,5%
З низьким рівнем успішності	28,5%	71,5%

 

Гістограма 2. Рівні самооцінки респондентів.

Отже, проведене  дослідження свідчить, що молодші школярі, які навчаються в класі з демократичним педагогічним стилем демонструють вищий рівень успішності, оскільки вчитель створює позитивний емоційний фон учбової діяльності та мають переважно позитивну самооцінку. Для дітей, які навчаються у класі з авторитарним педагогічним стилем переважаючим є низький рівень шкільної успішності та показник негативної самооцінки.

Отримані  результати переконливо демонструють, що оцінка вчителем молодших школярів є визначальним фактором ефективності учбової діяльності та особистісного розвитку.

 

2.3. Напрямки корекційної  роботи

 

Дидактична діяльність учителя полягає в повсякденній навчальній роботі, в її плануванні і організації, в доборі ефективних методів і засобів навчання, в  активізації розумової діяльності учнів. Викладання, облік і оцінка знань потребують глибоких знань вікових і індивідуальних особливостей учнів, щоб досягти можливо більших успіхів при найменшій затраті сил учителя і учня. Це є одним з основних положень оптимізації навчання і виховання.

Учитель початкових класів здійснює особливо відповідальну роль у формуванні особистості. До нього ставляться великі вимоги як до вихователя. Зі вступом до школи у житті дитини відбуваються значні зміни в її звичках, у стосунках зі старшими і дітьми, перебудовується поведінка відповідно до режиму навчальної діяльності у школі. Все це здійснюється під безпосереднім керівництвом учителя.

Проведене дослідження  свідчить про необхідність коректувальної роботи.

Можна виділити два основні напрями процесу створення психокоректувальних програм.

1. Перший шлях  має репродуктивний характер  і пов'язаний з використанням стандартних, готових, вже розроблених і апробованих програм. Як правило, пропоновані програми вже мають чітко розроблену послідовність етапів психологічної дії, перелік необхідних в ході роботи матеріалів, а також вимоги, цілі і обмеження, зв'язані з використанням даної програми.

По ходу реалізації можливі зміна і модифікація програми з метою її адаптації до особових особливостей, інтересів, темпів навчання дитини. Проте, як правило, межі модифікації програми задаються в методичному обґрунтуванні програми, де обумовлюються ті моменти, у використанні яких психолог може бути відносно вільний, тобто може їх змінювати або видаляти, і основні моменти, дотримання яких повинне бути неухильним.

Вони ретельно продумані, розроблені по етапах, включають, як правило, систему діагностичних процедур, що передують реалізації коректувальної програми, мають інструменти оцінки ефективності. Такі програми пройшли апробацію і їх ефективність отримала практичне підтвердження. Проте, використання таких програм в значній мірі звужує можливості надання психологічної допомоги, оскільки вони не враховують індивідуальні особливості дитини, специфіку конкретного випадку.

2. Психолог може самостійно, виходячи з суті проблеми і особових особливостей дитини, розробити авторську програму. Розробка власної програми припускає визначення цілей і завдань окремих етапів корекції і програми в цілому, планування зустрічей, позначення орієнтирів досягнень для переходу на наступний етап, продумування адекватних систем діагностики і оцінки ефективності. Таким чином, складання психокоректувальної програми є послідовним опрацьовуванням наступних питань:

1. Чітке формулювання загальних цілей програми в цілому і кожного її етапу окремо.
2. Визначення кола завдань, які конкретизують цілі коректувальної роботи.
3. Вибір стратегії і тактики проведення коректувальної роботи.
4. Чітке визначення форм роботи (індивідуальна, в мікро групі, групова або змішана); якщо це групова робота, то сформулювати принципи об'єднання клієнтів в групу.
5. Відбір конкретних методик і техніки коректувальної роботи.
6. Визначення загального часу, необхідного для реалізації всієї корекційної програми.
7. Визначення частоти необхідних зустрічей (щодня, один, двічі в тиждень).

Визначення  тривалості кожного коректувального заняття  залежить від віку: діти до 7 років - тривалість занять не більше 20-25 хв.

Ми розробили рекомендації, дотримання яких дасть змогу зменшити невпевненість в собі, навчити  дітей адекватно реагувати на труднощі, які виникають в процесі навчальної діяльності.

1. Завдання, які пропонують дитині, повинні відповідати її можливостям. Пропонуючи важкі непосильні завдання ми дитину відразу викликаємо   неуспіх, а це веде до зниження самооцінки, до незадоволення собою.
2. Для підвищення самооцінки запропоновані завдання бажано будувати поетапно, починаючи з тих, які дитина виконує добре. При виконанні завдань необхідно створити загальний позитивний емоційний фон.
3. Недопустимо оцінювати дитину в порівнянні з ким-небудь. Порівнювати слід лише особисті успіхи.
4. У дитини потрібно розвинути самостійність, впевненість в собі. Потрібно давати завдання строго нерегламентовані, надавати можливість для творчості, вчити знаходити вихід з будь-якої  ситуації. В цьому допомагають різні творчі та нестандартні завдання.
5. Можна використовувати корекційні ігри, застосовувати психогімнастичні вправи.

Оскільки самооцінка складається під впливом оцінки дорослих і, ставши стійкою, міняється  важко, то змінити її можна, змінивши відношення оточуючих (однолітків та вчителів). Тому формування оптимальної самооцінки сильно залежить від справедливості оцінки дитини в сім’ї. Особливо важливо допомогти дитині підняти неадекватно занижену самооцінку, допомогти повірити в себе, в свої можливості, в свою цінність. На нашу думку, найдоцільнішою формою роботи для вироблення адекватної самооцінки як складової самосвідомості є корекційні ігри.

Основним завданням  корекційних ігор в молодшому  шкільному віці є усунення неблагополучних  факторів в психічному розвитку дитини, в процесі розвитку мотивації досягнення успіху, перебудова стереотипів поведінки, відродження повноцінних контактів з ровесниками. Оскільки гра для молодших школярів – це форма діяльності, в руслі якої формуються всі основні новоутворення, використання гри в ролі основного важеля в корекційній роботі є найбільш доцільним. В процесі ігрової корекції вирішуються такі конкретні завдання:

• у дитини виховується почуття позитивного відношення до себе,
• формуються адекватне ставлення до самого себе і інших,
• підвищується впевненість у собі,
• розвивається і збагачуються прийоми досягнення поставленої мети.

Діти отримують необхідний для їх емоційного благополуччя досвід нових відносин з ровесниками. Молодшим школярам пропонується великий набір сюжетно-рольових ігор, спеціальних ігор драматизацій, які сприяють досягненню емоційної децентрації, підвищують самооцінку.

Зразки вправ наведено в додатку 2.

Ефективність корекції досягається частіше всього саме в процесі колективних ігор в  групі і з групою ровесників. Навички міжособових стосунків дитина може отримати тільки по ходу активної взаємодії з ровесниками. Тому важливо створити для неї можливість застосувати їх в спеціально організованих для цього обставинах. Саме група, в якій знаходиться дитина, найбільш підходяща сфера для проведення повноцінної гри з ровесниками. Гра призводить до нормалізації соціальних відносин до вирішення зовнішнього конфлікту. Все це створює благоприємний фон і для вирішення внутрішніх конфліктів.

При цьому обов’язкова паралельна робота з батьками, індивідуальні бесіди з якими розкривають неправильні стереотипи сімейного спілкування і намічають способи їх вдосконалення. Без паралельної роботи корекція буде малоефективною.

Перераховані форми  роботи з батьками і дітьми не можуть бути готовими рецептами в психодіагностиці дітей молодшого шкільного віку.

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

Проведене дослідження  свідчить про те, що на початку шкільного навчання для дитини найважливішою є оцінка вчителя (більшість дітей в тій чи іншій мірі на якийсь період вважають точку зору вчителя важливішою, ніж погляди батьків). Першокласники безвідмовно визначають авторитет «першого вчителя». Діти молодшого шкільного  віку ще не вміють оцінювати діяльність інших людей, особливо дорослих, належним чином. Тому оціночна діяльність вчителя для них є беззаперечною, і діти сприймають оцінку вчителя (знакове заохочення або усне) без права на помилку і стосовно навчальних аспектів, і стосовно поведінки та побутових питань.

Виховна дія педагога за допомогою оцінки є початковим моментом затвердження активності педагога і його впливу на розвиток школяра.

Розумовий розвиток дитини в школі здійснюється вчителем не тільки через предмет і методи навчання, але і за допомогою оцінки, яка є фактом  безпосереднього  керівництва учнем. Характер педагогічної оцінки впливає на розвиток школяра.

Ідея про психологічне значення педагогічної оцінки була висловлена ще Джемсом. Він вказував, що учні повинні  знати кінцеві результати власних  вчинків і що це знання власних  можливостей є обов'язкова умова їх подальшого психологічного розвитку.