Педагогическая психология

Питання до модульної роботи №1 з  «Педагогічної психології»

 

1.Педагогічна психологія як галузь психологічної науки.

 

Педагогічна психологія-галузь психології, яка вивчає закономірності психічної діяльності людини у процесі розвитку і саморозвитку, виховання і самовиховання, навчання і самонавчання

 

Педагогічна психологія досліджує загальні психологічні закономірності формування особистості за цілеспрямованого здійснення педагогічного процесу, його вікову та індивідуальну специфіку, вплив на його перебіг різних чинників.

 

Особливу увагу  вона зосереджує на зв'язках між  спеціально організованим педагогічним впливом на учня та його психічним  розвитком (як пов'язані між собою біологічне дозрівання організму, навчання і розвиток особистості, чи всі різновиди навчання та виховання зумовлюють особистісний розвиток дитини, чи вони сприяють набуттю нею певної сукупності знань, умінь і навичок).

 

Об'єкт педагогічної психології: людина та її життєвий шлях.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Педагогічна психологія вивчає: закономірності розвитку психічних властивостей і якостей особистості; психологічні закономірності та індивідуальні відмінності в оволодінні знаннями, уміннями і навичками; закономірності формування у школярів творчого мислення (здібностей), становлення особистості; спричинені навчанням і вихованням зміни у психіці дитини, формування психічних і особистісних новоутворень.

 

 

 

У її структурі розрізняють:

 

 теоретичну педагогічну психологію (вивчає предмет, об'єкт, принципи, методи, основні концепції навчання, виховання і розвитку);

 

практичну педагогічну  психологію (вивчає психологічні основи конкретних методів навчання, виховання і розвитку дітей, школярів та дорослих);

 

дошкільну педагогічну  психологію (вивчає психологічні основи освіти дітей до вступу до школи);

 

 педагогічну  психологію середньої освіти (вивчає психологічні засади навчання, виховання і розвитку школярів та особливості педагогічної діяльності вчителя);

 

педагогічну психологію вищої школи і безперервної освіти (вивчає психологічні основи організації освіти у вищій школі, перекваліфікацію фахівців, професійного вдосконалення та самовдосконалення тощо)

 

2.Сутність, об’єкт, предмет та завдання педагогічної психології

 

Пед.психологія- це галузь психології,яка вивчає закономірності розвитку людини в умовах навчання і виховання

 

Обєкт- дитина,підлітки,юнаки,які виховуються та навчаються шляхом цілеспрямованих дій педагога-психолога(особистість)

 

Предмет- є психологія навчання,виховання вчителя та пед..діяльності(закономірності)

Завданнями сучасної педагогічної психології є наступне:

• розкривання психологічних механізмів навчальних і виховних впливів на інтелектуальний та особистісний розвиток учня;

• визначення механізмів і закономірностей освоювання учнями соціокультурного досвіду, зберігання його в індивідуальній свідомості й використання у різних ситуаціях;

• визначення зв'язку між рівнем інтелектуального й особистісного розвитку учнів та формами й методами навчального й виховуючого впливу (співробітництво, активні форми навчання тощо);

• визначення особливостей організації та управління навчальною діяльністю учнів і впливу цих процесів на їхній особистісний та інтелектуальний розвиток, а також на навчально-пізнавальну й соціальну активність;

• дослідження психологічних основ діяльності педагога, його індивідуально-психологічних і професійних якостей;

• визначення психологічних основ діагностики рівня й якості вихованості та здібностей учнів, засвоювання ними знань, вмінь і навичок;

• розроблення психологічних основ дальшого удосконалювання освітнього процесу на всіх рівнях освітньої системи.

 

3.Місце педагогічної психології в системі наукового знання, її зв'язок з іншими галузями психології.

Зв'язок педагогічної психології з іншими науками 

- з філософією

1) особливості повсякдення  (кризові явища в психології  вчителя і психології окремої  дитини; домінування директивної  педагогіки і демократизація  школи; психологія професійного  виживання в несприятливих соціально-економічних  умовах; наукове знання та спрощений  досвід громадян про навчально-виховний  процес; психологія педагогічних  стереотипів);

2) пізнання навколишньої  дійсності (директивна педагогіка  і психологічні особливості діяльності  вчителя-жінки, учителя-чоловіка; сенс  життя і вміння самопізнання);

3) доведення доцільності  та правомірності використання  навчально-виховних інноваційних  технологій (філософія освіти і  ефективність знання з педагогічної  психології в практиці педагогічної  діяльності; обґрунтування актуальності  методів навчання і виховання;  критичний аналіз досягнень вітчизняної  педагогічної психології та врахування  їх у педагогічній діяльності);

4) розробка методів прогнозування  розвитку особистості;

5) філософсько-психологічні  уялення про сутність людини  як основа для побудови навчально-виховного  процесу.

з загальною психологією:

1) методи дослідження (спостереження,  експеримент, самоспостереження,  аналіз продуктів діяльності);

2) природа психічного (можливості  людської психіки як предмет  навчально-виховного впливу, проблема  обдарованості);

3) процес спілкування та  авторитет окремих учнів, учителя;

4) проблема відповідального  ставлення до навчальних обов'язків;

5) уявне та реальне особистісне  самовизначення.

З генетичною психологією (психологія розвитку):

1) методи дослідження (спостереження,  експериментально-генетичний метод);

2) особливості вияву та  формування задатків у процесі  навчання;

3) вплив середовища на  становлення особистості.

З психогенетикою:

1) методи дослідження (спостереження,  експеримент, близнюковий і генеалогічний  методи);

2) роль спадковості в  навчанні і вихованні та виняткові  діти (проблема обдарованості; "ліворукі" діти тощо);

3) взаємодія спадкових  і соціальних чинників впливу  в навчанні та вихованні;

4) психогенетика аномальної  та девіантної поведінки;

5) психогенетика темпераменту  та процес навчання і виховання.

- з соціальною психологією.

1) методи дослідження (спостереження,  експеримент, самоспостереження,  опитування; соціометричне дослідження,  парний рейтинг);

2) міжособистісна взаємодія  в учнівському та педагогічному  середовищах (створення оптимального  соціально-психологічного клімату  в класі; психологія педагогічного  впливу, педагогічного спілкування);

3) особливості навчання  і виховання особистості в  певній культурі;

4) психологічні способи  управління педагогами;

5) особистий приклад учителя  та соціальний мікроклімат в  учнівській групі.

 

4.Основні тенденції розвитку  педагогічної психології на сучасному  етапі.

 З позиції сучасної методології психолого-педагогічної науки її основним завданням є дослідження умов забезпечення ефективної соціалізації індивіда на його шляху досягнення соціальної зрілості. Сам процес соціалізації постає у неподільній єдності двох його взаємопов'язаних активних елементів: активності соціальних впливів на дитину як на об'єкт соціалізації та активності самої дитини як суб'єкта засвоєння цих впливів. Найбільш повно й систематизовано активні соціалізуючі впливи втілено в категоріях виховання та навчання. Категорія виховання асоціюється з організацією розвитку особистості в цілому.

За останні 10 років поруч з найстарішим центром розвитку психолого-педагогічної науки країни — Інститутом психології імені Г. С. Костюка виникли науково-дослідні інститути, що досліджують різні аспекти педагогічної психології: НДІ проблем виховання, НДІ проблем професійної освіти, НДІ дефектології, НДІ проблем вищої школи та ін Сучасна педагогічна психологія являє собою самостійну галузь наукового пізнання, яка базується на знаннях загальної, соціальної, вікової психології, психології особистості та педагогічних дисциплін. 250-річна історія Підходи до розуміння області педагогічної психології.С. Л. Рубінштейн, П. П. Блонський О. М. Леонтьєв Л. С. Виготський О. М. Леонтьєв.

Отже, з певною мірою умовності  педагогічну психологію поділяють  на психологію виховання, яка вивчає закономірності активного й цілеспрямованого формування особистості, та психологію навчання, яка вивчає закономірності передавання й засвоювання знань, умінь і навичок. В останні роки виділяються ще такі сфери педагогічної психології, як психологія педагога й педагогічної діяльності, дослідження взаємовідношень у навчально-виховному й педагогічному колективах. У кожному з цих випадків виховання та навчання розглядаються як специфічні види діяльності конкретного суб'єкта (дитини, педагога, учня, вчителя). Розглядаючи учня як суб'єкта навчання, одержимо навчальну діяльність, або учіння як предмет педагогічної психології.

Загалом педагогічна психологія досліджує психологічні питання  управління процесом соціалізації індивіда, формування соціально важливих якостей  та пізнавальних процесів особистості, обирає критерії розумового та особистісного  розвитку дитини, виявляє умови, які  забезпечують оптимальний розвиваючий  ефект навчально-виховних технологій на різних стадіях розвитку особистості.

Завданнями сучасної педагогічної психології є наступне:

• розкривання психологічних механізмів навчальних і виховних впливів на інтелектуальний та особистісний розвиток учня;

• визначення механізмів і закономірностей  освоювання учнями соціокультурного досвіду, зберігання його в індивідуальній свідомості й використання у різних ситуаціях;

• визначення зв'язку між рівнем інтелектуального й особистісного розвитку учнів  та формами й методами навчального  й виховуючого впливу (співробітництво, активні форми навчання тощо);

• визначення особливостей організації  та управління навчальною діяльністю учнів і впливу цих процесів на їхній особистісний та інтелектуальний  розвиток, а також на навчально-пізнавальну  й соціальну активність;

• дослідження психологічних основ  діяльності педагога, його індивідуально-психологічних  і професійних якостей;

З огляду на типологічні  особливості окремих груп як об'єктів  дослідження, прийнято виділяти такі традиційні напрями педагогічної психології:

• психологія дошкільного виховання;

• психологія навчання і виховання  у шкільному віці (молодшому, середньому й старшому);

• психологія професійно-технічної  освіти;

• психологія вищої школи;

• психологія післядипломної освіти.

5.Основні концепції психічного  розвитку в освітньому процесі.

Психічний розвиток - процес накопичення кількісних та якісних прогресивних змін психіки, що зумовлюють формування особистості перш за все, характеризується якісними змінами, появою новоутворень, нових механізмів, процесів, структур. Розвиток психічних функцій здійснюється нерівномірно (то швидше, то сповільнюється) і асинхронно (якщо розвиток одних прискорюється, то в той же час розвиток інших стає повільнішим).

1Біогенетичні  підходи  до дослідження психіки дитини. вплинула теорія Ч. Дарвіна Концепція рекапітуляції, яка базувалась на біогенетичному законі Е. Геккеля: онтогенез – це коротке і швидке повторення філогенезу, американський психолог Ст. Холл переніс його на процес онтогенетичного розвитку дитини і стверджував, що дитина в своєму розвитку коротко повторює розвиток людського роду. Під впливом робіт Ст. Холла його учні А. Гезел та Л. Термен розробили так званий нормативний підхід до дослідження дитячого розвитку. Л. Термен провів одне з найбільш тривалих у психології лонгітюдних досліджень (протягом 50 років), яке присвятив вивченню обдарованості у дітей.

2Біхевіористична  концепція, у витоків якої були американські психологи Дж. Уотсон, Е. Газрі, Е. Торндайк, Б. Скіннер та ін., виникла під впливом вчення І.П. Павлова про закономірності вищої нервової діяльності та утворення умовних рефлексів.Австрійський психолог К. Бюлер висунув теорію триступеневого розвитку: інстинкт, научіння, інтелект.Дискусія психологів про те, що ж визначає процес дитячого розвитку – спадковість чи довкілля — призвела до теорії конвергенції цих двох факторів.В. Штерн вважав, що психічний розвиток – це не просто прояв вроджених властивостей і не просто сприймання зовнішніх впливів. Це – результат конвергенції внутрішніх задатків із зовнішніми умовами життя.Виявлено, що в процесі психічного розвитку є так звані сензитивиі (найбільш сприятливі) періоди для розвитку певної психічної функції.

3Динамічна  концепція сексуального розвитку  З. ФройдаВідповідно до цієї теорії всі стадії психічного розвитку людини зводяться до перетворення і переміщення по різних ерогенних зонах лібідозної чи сексуальної енергії. Психоаналітичні стадії психічного розвитку – це стадії психічного генезу протягом життя дитини, в яких відображено розвиток трьох основних компонентів особистості: «Воно», «Я», «Над-Я» та їх взаємовплив.Орольна (аутоеротнчна) стадія (0-1 рік) характеризується тим, що основним джерелом задоволення є харчування. Вона включає дві фази: ранню (0-6 міс.) та пізню (6-12 міс.).Анальна стадія (1-3 роки) Фаллічна стадія (3-5 років) Латентній стадії (5-12 років) Генітальна стадія (12-18 років).Основна цінність теорії З. Фройда полягає у виявленні значення для розвитку дитини інших людей.б) епігенетична теорія розвитку особистості Е. Еріксона, розробив психоісторичну теорію розвитку особистості з врахуванням конкретного культурного середовища. На його думку, кожній стадії відповідає очікування даного суспільства, яке індивід може виправдовувати чи не виправдовувати і відповідно цьому прийматись, чи не прийматись ним. Він увів поняття «групової ідентичності» та «егоідентичності». «Групова ідентичність» формується як результат включення дитини в певну соціальну групу, а «егоідентичність» як відчуття цілісного власного «Я», його стійкості.Він виділяє вісім стадій життєвого шляху особистості: немовляти (оральна стадія), ранній вік (анальна стадія), вік гри (фаллічна стадія), шкільний вік (латентна стадія), підлітковий вік (латентна стадія), молодість, зрілість і старість.Поворотні пункти при переході від однієї форми егоідентичності до другої Е. Еріксон називає кризами ідентичності.