Педагогическая психология

4Теорія соціального на учіння. Концепція соціального научіння (Н. Міллер, Дж. Доллард) показує, як дитина пристосовується в сучасному світі, як вона засвоює норми суспільства, тобто як відбувається її соціалізація. Соціалізація — це процес входження дитини в суспільство, становлення її повноцінним його членом. Прихильники цієї теорії стверджують, що всі індивідуальні відмінності в розвитку дитини є результатом научіння.Американський психолог Р. Сіре виділяє три фази розвитку дитини: фаза рудиментарної поведінки, – базується на вроджених потребах та научінні в перші місяці життя; фаза первинних мотиваційних систем – научіння в сім'ї (основна фаза соціалізації); фаза вторинних мотиваційних систем – научіння поза сім'єю у зв'язку зі вступом до школи.Багато прихильників знайшов також біхевіористичний підхід а рамках теорії соціального научіння. Так, Б. Скіннер вважає, що поведінка людини повністю визначається впливом зовнішнього середовища.Ймовірність того, що певний акт поведінки повториться знову, вважає Б. Скіннер, залежить від підкріплення, яке підсилює поведінку та може бути як позитивним (дитина готується до уроків, щоб отримати похвалу дорослих), так і негативним (дитина готується до уроків, щоб уникнути покарання). Підкріплення може бути також первинним (їжа, вода, температура) і умовним Научіння через спостереження та наслідування, який розробляв А. Бандура.

5Когнітивний підхід (вчення Жана Піаже). Ж. Піаже –відкриття егоцентризму дитини.. Соціалізація обумовлює поворот в психічному розвитку дитини — перехід від егоцентричної позиції до об'єктивної (7-8 років).Ще один важливий напрямок досліджень Ж. Піаже – це вивчення розвитку інтелекту в поведінці дитини та виділення його стадій. Розвиток він розглядає як перехід від нижчої стадії до вищої.

6Концепція  діалектичного характеру розвитку  Г.С. Костюка.. Г.С. Костюк вважав, що діалектичний характер розвитку знаходить своє вираження в становленні як окремих сторін особистості, так і її психічного життя в цілому.Г.С. Костюк вказує на наявність у людини загальної суперечності між тенденцією до інертності, стійкості, збереження стереотипів та тенденцією до зміни, руху. Навчання і виховання сприяють не лише успішному подоланню суперечностей, але й їх виникненню.

7Теорія  розвитку вищих психічних функцій  Л.С. ВиготськогоВік, за Л.С. Виготським, – це якісно особливий етап психологічного розвитку, який характеризується сукупністю змін, які й визначають своєрідність структури особистості на даному етапі розвитку..При переході від однієї вікової ступені до іншої виникають новоутворення, яких не було в попередні періоди, і перебудовується весь хід розвитку. Кризи обумовлюються виникненням основних новоутворень попереднього стабільного періоду.Рушійною силою психічного розвитку за Л.С. Виготським, є навчання. На більш детальному розгляді його позиції з цього питання ми зупинимось при викладі поглядів на проблему співвідношення навчання і розвитку. Ряд досліджень, проведених психологами Харківської школи (О.М. Леонтьєв, А.В. Запорожець, П.І. Зінченко, П.Я. Гальперін, Л.І. Божович), показали значення діяльності п розвитку людини. Процес розвитку починає розглядатись як саморух суб'єкта завдяки його діяльності з предметами, а спадковість і середовище лише як умови, які визначають різні варіації розвитку в межах норми.О.М. Леонтьєв розвинув ідею Л.С. Виготського про провідний тип діяльності.Провідна діяльність – це діяльність, виконання якої визначає виникнення і формування основних психологічних новоутворень людини на даному етапі розвитку її особистості. Виділяють такі види провідної діяльності:—  емоційно-безпосереднє спілкування немовляти з дорослими (0-1 рік);—  предметно-маніпулятивна діяльність дітей раннього віку (1-3 роки); в процесі її виконання засвоюються історично складені способи дій з певними предметами;—  сюжетно-рольова гра у дошкільнят (3-6 років);—  навчальна діяльність у молодших школярів;—  інтимно-особистісне спілкування підлітків;—  професійно-навчальна діяльність у старшому шкільному віці.

9Періодизація вікового розвитку  Д.Б. Ельконіна. -в процесі розвитку дитини спочатку відбувається засвоєння мотиваційної сторони діяльності, а вже потім операційно-технічної. Він відкрив закон чергування, періодичності різних типів діяльності: орієнтації в сфері відносин та орієнтації в способах вживання предметів, які йдуть одна за одною. Кожного разу між ними виникають суперечності, які і є чинником розвитку.Д.Б. Ельконін запропонував розглядати кожен психологічний вік на підставі таких основних критеріїв,, як соціальна ситуація розвитку, провідний тип діяльності, основні новоутворення розвитку та кризи. Хронологічно вікові кризи визначаються межами стабільних періодів: криза новонародженого (до 1 міс), криза одного року, криза трьох років, криза семи років, підліткова криза (11-12 років), юнацька криза.За Д.Б. Ельконіним дитинство ділиться на 7 періодів:1)  вік немовляти – до 1 року:2)  раннє дитинство – 1-3 роки;3)  молодший і середній дошкільний вік – 3-4-5 років;4)  старший дошкільний вік – 4 (5-6) 7 років;5)  молодший шкільний вік – 6 (7-10) 11 років;6)  підлітковий вік – 10 (11-13) 14 років;7)  ранній юнацький вік– 13 (14-16) 17 років.

6.Роль  навчання та виховання у психічному  і особистісному розвитку дитини

Основним чинником психічного та особистісного розвитку дитини є цілеспрямоване навчання та виховання. Процес учіння розпочинається у віці немовляти. Дитина вчиться взаємодіяти з дорослими, які доглядають за нею, задовольняють її потреби; наслідувати їхні дії, маніпулюючи предметами, граючись, виконуючи доручення. На перших порах учіння є складовим елементом спілкування з дорослими, гри та інших видів діяльності, згодом воно виокремлюється в самостійну діяльність, спрямовану на оволодіння теоретичними знаннями, вміннями і навичками. Сформувавшись у дітей дошкільного віку, навчальна діяльність стає провідною у молодшому шкільному віці, їй підпорядковуються гра і праця. Учіння (цілеспрямований процес засвоєння знань, оволодіння навичками) є формою розвитку дитини і основним його чинником. Поза учінням неможливий інтенсивний психічний розвиток. У дитячому садку, школі учіння підпорядковане спеціально організованому навчальному процесу. Добре організоване навчання зумовлює необхідний для певного віку розвиток дітей.У процесі навчання розвивається довільна пам'ять, яка з часом стає вирішальним чинником розвитку мислення і мовлення; формуються науковий світогляд, свідомість і самосвідомість, переконання, моральні якості школярів, розвиваються їх духовність, здібності. Від змісту, форм і методів навчання залежить темп переходу дитини від нижчих до вищих ступенів розумового розвитку. В результаті запровадження у навчальний процес спеціальних засобів логічні операції формуються у дітей вже в 11-12 років, що розширює вікові можливості засвоєння знань.Розвиток не вичерпується змінами індивіда, які є прямими результатами його учіння. Він охоплює переосмислення, систематизацію, узагальнення того, що засвоює індивід у процесі інших видів діяльності, і знаменує собою якісні зміни особистості. Ці зміни проявляються в розширенні можливостей особистості в саморегулюванні діяльності, самостійному засвоєнні знань.Формування нових психічних якостей залежить не тільки від зовнішніх умов, а й від активності дитини, включення її в діяльність. Навчальна діяльність є важливим фактором збагачення емоційного життя, формування в учнів стійких інтелектуальних, моральних, естетичних почуттів. Сучасне навчання повинне бути розвиваючим, у якому учень постає його суб'єктом.

Розвиток дитини відбувається і  в процесі виховання, свідченням ефективності якого є прагнення  вихованців до самовиховання, поєднання  зростаючих вимог з повагою до дитини. Виховання не повинне зводитися до зовнішніх впливів (наказів, заборон тощо), а має враховувати внутрішні зміни в думках, почуттях, потребах особистості, яка формується. Усе це переконує, що тільки спеціально організовані навчання та виховання ефективно впливають на зміст і темп психічного та особистісного розвитку.

7.Основні методологічні  принципи педагогічної психології.

Метод— це здобування наукової інформації про об'єкт дослідження. Отже, методологічні принципи педагогічної психології є основою добору методів, методик та технік у конкретному психолого-педагогічному дослідженні або практичному обстеженні. Серед методологічних принципів у вітчизняній психології насамперед виділяють такі:• детермінізму;• розвитку;• єдності психіки й діяльності;• об'єктивності;• системності;• особистісного підходу.

□ Принцип детермінізму передбачає закономірну й необхідну залежність психічних явищ від факторів, що породжують ці явища. Детермінізм може бути причинним, цільовим, системним і статистичним.Причинний детермінізм передбачає сукупність обставин, що передують у часі наслідкові й викликають його. У системі психолого-педагогічної проблематики таке бачення орієнтує дослідника на пошук достовірних причин і наслідків реалізації педагогічної взаємодії.Цільовий детермінізм виходить з положення про те, що, передбачаючи результат, мета як закон визначає спосіб її досягнення. Це зобов'язує дослідника коректно, відповідно до визначеної цілі добирати адекватні методи досягнення її.

□ Принцип розвитку, який поруч із принципом детермінізму вважається найстарішим у науці, вимагає вивчати будь-яке психічне явище як процес, що має свій початок, апогей і завершення. Виходячи зі складності явища соціалізації людини, педагогічна психологія доповнює тезу процесуаль-ності явища вимогою розглядати процеси, які вивчаються, в системі трьох координат:1) актогенезу як процесу виникнення або розвитку явища у відповідь на конкретний, окреслений у часі педагогічний вплив;2) онтогенезу як процесу прижиттєвого розвитку особистості;3) історіогенезу, або соціогенезу, як процесу розвитку матеріального й духовного виробництва сучасної цивілізації.

□ Принцип єдності психіки й діяльності. Його зміст відображає теза про становлення внутрішнього змісту психіки через розвиток її зовнішньої активності. принцип вивчення дітей у процесі їх виховання й навчання. У численних дослідженнях психологів і педагогів доведено, що залежно від цілей і змісту спеціально організованої системи впливів на різні сторони особистості дитини, найбільш цілеспрямовано розвиваються й відповідні сторони її особистості.Принцип єдності психіки й діяльності зобов'язує дослідника з метою повнішої й адекватнішоі оцінки рівня психічного розвитку дитини фіксувати та аналізувати активність дитини в трьох типах діяльності:• провідній для віку дитини, яка досліджується;• новій, що зароджується в межах провідної й стане такою на наступному віковому етапі;• такій, що збереглася поруч із провідною, але вже втратила свої провідні позиції.

Принцип об'єктивності забезпечує достовірність наукової інформації. Тому при реалізації його необхідно знайти такі методичні умови, за яких стає можливим подальше максимально стабільне відтворення одержаних даних і нівелювання артефактів дослідження.

□ Принцип системності передбачає розглядання психологом будь-якої ситуації як системи взаємопов'язаних елементів, характеристики кожної складової якої зумовлені своєрідністю загальносистемних ознак. У проекції на пси-холого-педагогічну проблематику за цим принципом має досліджуватися будь-який прояв об'єкта наукового аналізу як елемента педагогічної системи, особливості якого визначаються його положенням у ній, потенціалом готовності до взаємодії та характером активності пов'язаних з ним суб'єктів взаємодії.

П Принцип особистісного підходу. Він є окремим випадком реалізації системного підходу й передбачає у будь-якому випадку виходити з положення про цілісність особистості як системи, яка діє у певних обставинах.

8.Організаційні методи  дослідження (лонгітюд, «поперечний  зріз», комплексний метод).

Організаційні методи тісно пов'язані з визначенням мети, структури й процедури дослідження, добором його методичного складу та підготовкою.Виділяють такі організаційні методи: порівняльно-зрізовий; лонгетюдний; комплексний.

Порівняльно-зрізовий метод полягає у визначенні динаміки психічного явища, яке вивчається, в умовах організованого педагогічного середовища.-. зіставлення окремих властивостей в осіб різного віку з метою вивчення динаміки психічних явищ (А.О. Смірнов). Вимагає конкретних критеріїв у формуванні вибірки досліджуваних (за рівнем освіти, належністю до певної соціальної групи тощо).Часово-просторові межі тут добираються довільно. Можна порівнювати результати акто-генезу певної психічної функції, наприклад, уваги на письмі у групі учнів молодшої школи під впливом нового методичного прийому, припустимо, перехресного оцінювання, з показниками контрольної групи молодших школярів, де цей прийом не застосовано. Розбіжність показників засвідчить рівень ефективності розробленого методичного засобу, одержаного через застосування порівняльно-зрізового методу. Таким само способом можна оцінити й вікові відмінності в розвитку певних психічних функцій дітей в умовах запровадження нової педагогічної технології.

Перевагою порівняльно-зрізового методу є безсумнівний виграш у часі при запровадженні цієї стратегії.

Вадою його вважається нівелювання індивідуальних розбіжностей у розвитку піддослідних певної групи внаслідок орієнтації на найсуттєвіші групові відмінності.

Лонгетюдний метод -багаторазове обстеження одних осіб протягом тривалого періоду, який вимірюється іноді десятками років (В.І. Абраменко, O.P. Лурія). Передбачає роботу зі стабільною групою. Продуктивність лонгетюдного дослідження забезпечують два основні моменти. Це його тривалість (чим довше, тим вагоміші результати) та змістова характеристика періодів, що вивчаються. За умов застосування лонгетюдного методу рельєфно виступають індивідуальні розбіжності в показниках розвитку вибірки, чітко фіксуються мінливість або стійкість окремих особистісних якостей піддослідних. В Україні у 1970— 1980 роках під керівництвом академіка А. В. Киричука протягом 11 років проводився один із найтриваліших лонгетюдів колишнього СРСР. У результаті цього дослідження було встановлено, що статус дитини в колективі однолітків дошкільного й молодшого шкільного віку не є таким динамічним, як традиційно вважалось у психолого-педагогічній науці.

Комплексний метод доречний тоді, коли те саме психічне явище вивчають різними засобами або навіть у різних науках. (передбачає поєднання лонгітюду та порівняльного методу). має на меті встановити зв'язки й залежності між явищами різного роду (фізичним, фізіологічним, психічним та соціальним розвитком особистості). Ідея комплексності в історії вітчизняної психології має глибоке коріння. Фундатор сучасної педагогічної психології, видатний український педагог К. Д. Ушинський ще в середині XIX ст. закликав науковців до створення педагогічної антропології як комплексної науки про розвиток людського індивіда. На міжнародному рівні цю ідею активно підтримав американський психолог Стенлі Хол, який у 1904 р. проголосив створення нової комплексної науки про розвитокдитини — педології.

9.Емпіричні методи (спостереження,  експеримент, «близнюковий метод»).

За  своєю структурою кожний емпіричний метод психологічної науки являє собою сукупність прийомів та операцій, спрямованих на вивчення реальних проявів тих чи інших психологічних явищ. Найпоширенішими з емпіричних методів є такі: спостереження; експеримент; опитування; тести; аналіз документів; вивчення продуктів діяльності; експертна оцінка.   

Спостереження – метод цілеспрямованого планомірного опису психічних властивостей, які проявляються в діяльності і поведінці учнів на основі їх безпосереднього сприймання в навчально-виховному процесі з обов'язковою систематизацією одержаних даних і формулюванням можливих висновків.  
  Наукове (психолого-педагогічне) спостереження повинно відповідати наступним вимогам: цілеспрямованості, самостійності, природності, плануванню, систематичності, об'єктивності, фіксації фактів.     Позитивні моменти спостереження полягають в тому, що можна вивчити проблему, яка не піддається експериментальному дослідженню, провести аналіз діяльності і поведінки учня в природних для нього умовах.   Недоліки цього методу: пасивність спостерігача, фіксація тільки зовнішніх проявів певних дій і вчинків, складність кількісної обробки одержаних даних.  
      Експериментальні методи Експеримент — вивчення психічного явища, умови виявлення і розвитку якого створюються штучно, спеціально. Експерименту, як правило, передує вироблення гіпотези, за допомогою якої визначається задум експерименту і його мета.  Педагогічна психологія розвивалась під впливом експериментальних методів. Основною ознакою експерименту є те, що експериментатор не лише контролює хід досліду, але й створює умови, використовує (чи розробляє) методики, завдяки яким виявляються певні досліджувані психічні явища. Можливість математичної обробки даних, стандартизація, контрольованість результатів експерименту з боку інших дослідників роблять його найпрогресивнішим методом педагогічної психології.    Відомо, що процедура проведення експерименту передбачає визначення предмету дослідження, побудову гіпотези (чи гіпотез), організацію системи спеціальних умов діяльності учнів, вибір системи обробки даних та інтерпретації результатів.  
      Можна виділити такі види експерименту як природний, лабораторний і моделюючий.   Природний В природному експерименті виділяють констатуючий і формуючий варіанти (або етапи). В констатуючому експерименті встановлюється (констатується) наявність тих чи інших явищ (на момент експерименту). У формуючому експерименті не тільки створюються умови для прояву певних психічних явищ, але вони активно формуються в ході експерименту (навчаючий чи виховуючий експеримент). Лабораторний експеримент довгий час застосовувався як єдиний експериментальний метод, коли дослідження психіки відбувається в штучних умовах, в лабораторіях, із застосуванням спеціальних приладів.   В моделюючому експерименті моделюється процес становлення та розвитку різних психічних функцій у діяльності. . Щодо недоліків, то в експерименті проявляється штучність ситуації, вплив експериментатора, вплив на результати експерименту установок досліджуваних тощо. 
    Бесіда-метод отримання інформації на основі вербальної (словесної) комунікації, включає в себе запитання-відповіді.Бесіда може бути діагностичною (виявляє), корекційною (формує) Бесіда – метод словесного обговорення матеріалу, що вивчається, – найпоширеніша в навчанні. Бесіда вимагає дотримання наступних правил:  1) починати з питань, які є приємними для учня і дозволяють встановити з ним контакт;   2) вибирати час і місце проведення бесіди;   3) не слід задавати питань біографічного або анкетного характеру (це бажано з'ясувати раніше);   4)бесіду слід вести з врахуванням віку, інтересів, нахилів, індивідуальних властивостей учня;   5) при необхідності уточнень ні в якому разі не давати учню підказок, натяків тощо.   6) бути уважним і гнучким в бесіді;   7) питання повинні викликати обговорення, а не відповіді «так», «ні» (це не анкета);   8) бесіда не повинна тривати більше 30-45 хв.  Позитивні сторони методу в тому, що можна підтримувати контакт з учнем, враховувати його відповіді, реакції, оцінювати поведінку співбесідника.  Недоліки методу в тому, що ми одержуємо не об'єктивний факт, а думку про нього, учні часто говорять те, що від них чекають, деколи довільно чи мимовільно подають викривлені факти тощо.  
      Аналіз продуктів діяльності учня. це один з допоміжних методів психології. До нього відносяться аналіз малюнків, певних зображень.  Анкетування. Анкети розрізняють за змістом, функціями, формою.За змістом анкети можуть стосуватись фактів, суджень, характеристик певних людей, намірів, подій.  
      За функціями анкети можуть мати так звані питання – фільтри для-відсіювання певної інформації, контрольні питання  За формою анкети бувають відкриті і закриті.     Позитивні сторони методу – в його масовості, швидкості одержання інформації, легкої обробки даних, можливості застосування математичних методів обробки даних і порівняльного аналізу декількох обстежень.   Недоліки методу – важко розраховувати на повні, правильні, точні відповіді, неможливість втручання в сам процес анкетування, немає гарантій недобросовісного заповнення анкет тощо.  
 
.Близнюковий метод — це порівняльне вивчення умов розвитку і навчання близнюків. Суть його полягає у співставленні особливостей їхнього розвитку та успішності у засвоєнні ними знань. Зважаючи на те, що монозиготні (однояйцеві) близнята мають однаковий генетичний код, різниця в їхньому розвитку і поведінці дає підставу для висновку про роль впливу певних факторів середовища, зокрема навчально-виховних, на розвиток психічних функцій.Цей метод був використаний, наприклад, в роботі О.Р. Лурія і Ф.Я. Юдович. Дослідники довгий час спостерігали двох близнюків, у яких було помічено значне відставання в розвитку мови. Біографічний метод — збір та аналіз даних про життєвий шлях особистості. Знаючи основні періоди життя дитини, можна зрозуміти, в результаті яких обставин сформувались ті чи інші риси характеру.