Педагогічна психологія

Вчитель повинен опиратися на тих людей, які мають вплив на підлітка; знати міру свого впливу на особистість; враховувати позицію учня в класному колективі; працювати з важким підлітком через колектив; створити для цього належну обстановку. Він повинен не розділяти навчання і виховання; узгоджувати різні виховні впливи; організовувати спільне дозвілля, яке сприятиме накопиченню спільних емоцій, пошуку спільних переживань; опиратися на позитивне в особистості дитини; врахувати її вікові та індивідуальні особливості; поєднувати психологічні й педагогічні методи впливу.

Ефективність роботи з важкими підлітками залежить від раціонального добору методів та засобів виховного впливу на кожну особистість. Індивідуальний підхід передбачає:

1. Глибоке вивчення особистості  важкого підлітка. Вчитель повинен  знати рівень розвитку підлітка, життєву позицію, його позитивні  можливості.

2. Розробку індивідуальної програми  виховання учня, добір найефективніших  засобів і методів впливу. Вчитель повинен знати механізми переконання, формування адекватної самооцінки, особливості впливу на розвиток пізнавальної і моральної сфери особистості, комунікативних і поведінкових навичок підлітка; сприяти розвитку навичок самопізнання і самовиховання.

3. Залучення до певного виду  діяльності, в якому важкому підлітку  гарантований успіх. Створення умов  спільної діяльності, де можна  блокувати агресивність та інші  негативні прояви поведінки підлітка.

4. Тісна взаємодія з сім'єю. Задачі  роботи з батьками: ознайомлення батьків з віковими особливостями, допомога у розв'язанні конфліктних ситуацій, розробка спільних дій.

Спеціальні форми роботи:

- з учнями:

індивідуальні консультації; тренінги спілкування, які передбачають взаємне обговорення якостей особистості підлітка; виявлення негативних якостей.

- з батьками:

консиліуми; школа для батьків.

- з вчителями:

розвиток комунікативних якостей вчителя, його емпатійності; особистісний ріст вчителя.

14 пит

Педагогічне спілкування - це професійне спілкування викладача з учнями на уроці і поза ним, спрямоване на створення сприятливого психологічного клімату та досягнення спільної цілі. Це система взаємодії вчителя і класу, змістом якого є обмін інформацією, здійснення навчально-виховного впливу, організація стосунків.

Функції педагогічного спілкування:

1. Пізнання особистості та її  формування.

2. Обмін інформацією.

3. Організація діяльності.

4. Організація міжособистісної  взаємодії.

5. Співпереживання.

6. Самоутвердження.

Комунікативна діяльність людини є надзвичайно складною. Е.Берн вважає, що в кожній людині існує три "Я": дитина (залежна, підпорядкована і безвідповідальна істота); батьки (незалежна людина, та, що бере відповідальність на себе); дорослий (розуміє інтереси інших, враховує реальну ситуацію). Відповідно до цього, автор виділяє три позиції контакту.

Позиція "зверху" (батьки). Щодо педагогічного спілкування ця позиція вчителя може проявлятися у прагненні домінувати, переважанні дисциплінарних методів і прийомів, егоцентризмі, нетерпимості до помилок і заперечень з боку учнів.

Позиція "знизу" (дитина). Специфічними проявами цієї позиції спілкування вчителя може бути: поступливість, невпевненість у собі, недостатня вимогливість, безініціативність.

Позиція "поруч" (дорослий). Найчастіше така позиція вчителя проявляється у високій ефективності спілкування, поєднанні доброзичливості з довірою до самостійності школярів, природності в спілкуванні, орієнтуванні на діалог з учнями.

Вчитель упродовж своєї педагогічної діяльності може вдаватися до різних позицій, залежно від певної ситуації. Закріплення в спілкуванні вчителя певної позиції багато в чому визначають стиль взаємовідносин з учнями.

В.О.Кан-Калік трактує стиль педагогічного спілкування, як індивідуально-типологічні особливості соціально-психологічної взаємодії вчителя з учнями.

В.С.Мерлін під індивідуальним стилем педагогічного спілкування розуміє цілісну систему операцій педагогічного спілкування, що забезпечує ефективну взаємодію вчителя з учнями, опосередковану цілями, завданнями педагогічної діяльності та властивостями різних рівнів індивідуальності педагога.

У стилі педагогічного спілкування виявляються:

- особливості комунікативних можливостей  учителя;

- характер стосунків, що склалися  між учителем і учнями;

- творча особистість педагога;

- особливість учнівського класу.

Виділяють такі стилі педагогічного спілкування:

1. Спілкування на основі захоплення  загальною спільною творчою діяльністю. Цей стиль поєднує високий  професіоналізм та гуманізм учителя.

2. Спілкування на засадах дружніх  стосунків. Спілкування - діалог. Розвиваються продуктивні стосунки вчителя з учнями.

3. Спілкування-дистанція. Дистанція  є обмежувальним чинником у  стосунках педагога з учнями, базується на авторитеті ролі, а не особистості вчителя.

4. Спілкування-залякування. Цей стиль  виникає в результаті небажання вчителя здійснювати індивідуальний підхід до дитини, наявності специфічних рис характеру вчителя, ворожого ставлення до дітей.

5. Спілкування-загравання. Цей стиль  виникає у результаті нерозуміння  вчителем завдань, які стоять  перед ним; не володіння навичками спілкування; наявності страху перед спілкуванням з класом і одночасного бажання встановити контакт з ним.

Педагогічний такт - це міра педагогічного цілеспрямованого впливу вчителя на учня, вміння встановити продуктивний стиль спілкування.

Основні етапи педагогічного спілкування:

1. Моделювання вчителем майбутнього  процесу спілкування з учнями.

2. Організація безпосереднього  спілкування з учнями.

3. Управління спілкуванням у  педагогічному процесі.

4. Аналіз реалізованої системи  спілкування, виділення досягнення, недоліків, моделювання майбутньої діяльності.

6

Бар'єри, які заважають ефективності педагогічного спілкування:

1. Страх класу, що є характерним  для недосвідчених учителів.

2. Негативна установка на основі  минулого досвіду спілкування.

3. Фізичний бар'єр - дистанція, за  допомогою якої вчитель хоче  заховатися (стіл, стілець).

4. Страх допуститися педагогічної  помилки.

5. Механічне перейняття стилю  спілкування іншого вчителя.

6. Негативна установка на клас  внаслідок суджень інших вчителів.

7. Соціальний бар'єр - позиція "зверху", незрозуміло говорить.

8. Відсутність контакту з класом, розбіжність в установках вчителя  і класу.

Для того, щоб зрозуміти сутність основних бар'єрів взаємодії вчителя і учнів, які будуть виникати в процесі педагогічного спілкування, важливим є його аналіз з позицій загальної теорії проблеми спілкування. Зокрема, К. Хорні виділяє такі типи поведінки, які ускладнюють спілкування з іншими людьми:

1. Надмірна спрямованість на  інших - гіперактивність у здобуванні контактів (багато говорять, суєта тощо);

2. Надмірна спрямованість проти  інших (підозрілість, критичність, агресивність, прагнення звинуватити інших  тощо).

3. Надмірна пасивність (людина боїться  щось зробити, щоб не бути засудженим, постійний аналіз себе, власних вчинків).

Часто між вчителем і учнями може виникати смисловий бар'єр.

Причини його виникнення:

1. Різне розуміння дитиною і  дорослим смислу вимог, які висуває  дорослий.

2. Неприйняття дитиною форми  подання вимог дорослого.

3. Неприйняття дитиною особистості дорослого.

4. Невміння вчителя виявити справжні  мотиви поведінки.

5. Постійне застосування вчителем  одних і тих самих прийомів  виховної роботи.

6. Негативне емоційне переживання  учня в результаті неадекватного  покарання або іншої несправедливості вчителя.

7. Негативна установка проти  вчителя.

Можна виділити такі потенційно конфліктогенні п

15 пит

Психологічний клімат колективу

 

Якісна сторона міжособистісних відносин , що виявляється у вигляді сукупності психологічних умов , що сприяють або перешкоджають продуктивній спільній діяльності і всебічному розвитку особистості в групі.

Визначення В. М. Шепель : психологічний клімат - це емоційне забарвлення психологічних зв'язків членів колективу , що виникає на основі їх симпатії , збігу характерів , інтересів , схильностей . Він вважав , що СПК складається з трьох складових:

Соціальний клімат : визначається усвідомленням спільних цілей та завдань організації ;

Моральний клімат - визначається прийнятими моральними цінностями організації ;

Психологічний клімат - це неофіційні відносини , які складаються між працівниками . 

 

Найважливіші ознаки сприятливого психологічного клімату:

довіра ,

висока вимогливість членів групи один до одного ,

доброзичлива і ділова критика ,

вільне вираження власної думки при обговоренні питань , що стосуються всього колективу ,

відсутність тиску керівників на підлеглих і визнання за ними права приймати значимі для групи рішення ,

достатня інформованість членів колективу про його завдання та стан справ при їх виконанні ,

задоволеність приналежністю до колективу

високий ступінь емоційної включеності і взаємодопомоги в ситуаціях, що викликають стан фрустрації у коголібо з членів колективу

прийняття на себе відповідальності за стан справ у групі кожним з його членів  

 

Основні показники психологічного клімату:

Задоволеність працівників організації характером і змістом праці ,

Задоволеність взаєминами з колегами по роботі і менеджерами ,

Задоволеність стилем керівництва ,

Задоволеність рівнем конфліктності відносин

Задоволеність професійною підготовкою персоналу 

 

В якості спеціальних заходів застосовуються: научнообоснованние підбір , навчання та періодична атестація керівних кадрів;

Комплектування первинних колективів з урахуванням фактора психологічної сумісності; застосування соціально-психологічних методів, що сприяють виробленню у членів колективу навичок ефективного взаімопоміманія і взаємодії ( СПТ , ділова гра )

Психологічний клімат залежить від стилю керівництва .

Фактори, що впливають на психологічний клімат групи

1 . стиль керівництва

2 . особливості діяльності

3 . Система взаємин по вертикалі

4 . Система відносин по горизонталі

5 . сумісність

Методи дослідження психологічного клімату

1 . Опитувальні методи (анкетування , інтерв'ю , бесіда)

2 . Колірний тест відносин

3 . Колірна методика Люшера (груповий портрет)

4 . соціометрія

5 . ГОЛ для керівництва 

 

дослідження СПК

введення

Коротка характеристика стану Компанії

Загальна характеристика персоналу

Завдання обстеження , параметри оцінки та методи дослідження

Структура формальних і неформальних взаємодій (керівники )

Узгодженість дій та області відповідальності

Авторитет всередині групи менеджерів

Лідерські якості та стиль управління

Розуміння і прийняття стратегічних установок керівництва і готовність до самостійної постановки цілей

Знання і прийняття цілей Компанії керівниками середньої ланки

Орієнтація на генерування нових ідей , розробку нестандартних рішень

Соціально-психологічний клімат у підрозділах

Міжособистісні стосунки і групова згуртованість

Організація взаємодії всередині підрозділу

переважна мотивація

Джерела і причини виникнення конфліктів

Недостатня мотивація і " кругова порука"

Відносини з іншими підрозділами

Конфліктність та особливості поведінки в проблемних ситуаціях

Особливості корпоративної культури

Ценностнонорматівная структура

основні цінності, колективні співробітниками організації

корпоративні традиції

корпоративні правила (взаємини з клієнтами)

Особливості організаційної структури

формальна і неформальна організаційна структура

норми і правила ( писані і неписані ) внутрішньої взаємодії

традиції та правила " внутрішнього розпорядку " ( поведінки на робочому місці )

Особливості структури комунікацій

структура формалізованих і неформальних інформаційних потоків

якість комунікації: втрата і перетворення інформації

спрямовані дії по "внутрішньому PR "

Особливості структури соціально-психологічних відносин

структура взаємних симпатій , виборів , переваг

система ролей в організації ( конструктивних , деструктивних та ін )

внутрішня позиційність і конфліктність

відносини до керівників організації ( авторитетність )