Поняття про психічний розвиток.Сучасні теорії психічного розвитку

Усі ці види змін супроводжуються підвищенням  чутливості працюючих психічних  органів та їх сенсибілізацією. Кожний з цих процесів нагадує рух  хвилі, і коли вершини цих хвиль  збігаються, то людина переживає стан натхнення і здатна до вирішення  найскладніших задач.

Слід підкреслити  і те, що будь-яка зміна, перетворення в роботі механізму відбувається зі збереженням уже набутого. Тому зміна й система змін є водночас і збереженням сутності людини при  змінності здібностей: їх потужності та пропорцій.

Зміна, наприклад, психічних станів, котра відбувається у період юності, – вузловий пункт  на життєвому шляху – приносить  людині не лише кількісні, а й якісні здобутки. Розбіжності між результатами змін активних і пасивних людей стають не лише зовнішніми, але й внутрішніми.

Зрозуміло, щоб оптимально регулювати розвиток, треба знати, що прогресивні зміни  повинні відбуватися завдяки  навчально-виховним впливам з урахуванням  вікових освітніх можливостей учня й мети цього процесу.

Позитивна зміна  повинна стосуватися: а) механізму  творчості; б) мети учня – одержувати задоволення в учінні; в) напряму  руху й розвитку особистості.

І.3. Рух — невід'ємна властивість психічного механізму.

Набагато  конкретнішим є те, що підпадає під  поняття “рух” у процесі розвитку людини. Рух складових механізму  – теж зміна, але не взагалі, а  в деяких конкретних елементах психіки, свідомості.Коли взаємодія людини з предметним світом здійснюється гармонійно, то вона запобігає затримці подальшого розвитку або регресу. Або, навпаки, підштовхування розвитку, його пришвидшення і завчасність викликають негативний ефект: розвиток одних складових психіки буде здійснюватися за рахунок інших.Унаслідок цього виникають різні типи акцентуацій: явних і прихованих, що призводить до створення “сприятливих” умов для гострих афективних реакцій, неврозів, патологічних порушень поведінки, що, у свою чергу, спричиняє перевантаження “слабкої ланки” у психіці й свідомості людини.

Будь-яка  людина: від малої до старої, завжди перебуває у стані змін і руху. У людині щось виникає, щось набуває  певної сили, але цей зародок ще не має власного прояву зовні, щоб  стати видимою властивістю: здібністю  чи механізмом. Отже, зміна – умова  руху, а потім і розвитку, але  ця умова може тривалий час залишатися потенційним його рушієм.

Процес руху, як і розвитку, – процеси, що плинуть. За величиною вони – нескінченні  малості, які, викликаючи зміни, можуть зникати безслідно й знову  поставати. Зрозуміло, цю нескінченно  малу величину прибуткуважко побачити; але якщо про неї знати, то все, що перебуває у стані змін, рухається, змінюється в людині, набуває дійової  сили, – стає здібністю. Тобто зміна  й рух за умови знання про них  від­кривають способи регуляції  розвитку здібностей і механізму  творчості.

Отже, процес становлення пробуджує задаток, а зміни і рух перетворюють його на здібність. Бо рух примушує задаток працювати, вдосконалюючи  здібність. Тому здібності й психічні механізми не дані людині, а задані. Вони породжуються. Чим? Не спогляданням, не пізнанням, а практичними діями, подоланням дискомфорту (вирішенням задач). Дитина цими актами породжує свій дух, свою волю.

До певного  часу людина може перебувати у стані  становлення, змін і руху. Вона може рухатися й зазнавати бажаних  змін, котрі особливо помітні в  юності. У цьому віці виникають  новоутворення, які набувають певної визначеності.

Чому юнак увесь час шукає себе? Він відчуває: у ньому щось виникло, але не знає, що саме. Воно може неочікувано зникати  нібито без видимого сліду, але потім  відроджується з дивовижною ясністю й дієвістю. Нескінченна малість змін – тут не лише якийсь рух, розвиток, а й умова творчості.

Що ж, крім чутливості, підпадає під процес змін і руху?Тут ідеться про рух  мислення, почуттів, уяви, про живі рухи психомоторики, бо цей стан руху –  протилежний спокою. Рух – це пересування предметів чи самого себе у просторі й часі, хоча ці ознаки дають цінні психологічні факти  про дієздатність механізму творчості. Це і рух до мети всього тіла або  просто жест, що супроводить якусь  дію; рух – динаміка почуттів та звивистих польотів уяви, які створюють  нові образи з досвіду пережитого. Так само відбувається рух і всіх психічних явищ, які ми бачимо, тобто  способи дій мислячого тіла людини.

Кожна дія  і діяльність людини в цілому –  це вплив, зміна і переробка дійсності, в тому числі себе самої у напрямі  до більш досконалого стану механізму  творчості.

І.4. Розвиток.

Розвиток  – процес синтезу продуктів становлення, руху, змін у певному напрямку і  відповідно до мети людини. Це синтез становлення  не взагалі, а в деякому новоутворенні, цілеспрямоване нагромадження в  ньому позитивних змін, що відповідають потребам і прагненням людини.

І.4.1. Ознаки розвитку.

 Розвивається  той, хто діє, хто розв'язує  задачі, долає завади на шляху  до комфорту. Процес нагромадження  змін та їх результатів зосереджується  переважно в тому органі, за  допомогою якого відбувається  дія: функція будує органи і  розвиває їх. Але в цьому стані  спостерігаються випадки зростання  спеціалізації органів - звуження  їх функцій і можливостей, виникнення  акцентуацій. Разом із ними  розвивається і діяльність –  механізм життя людини, однак  розвивається однополюсно, нерівномірно. В цьому випадку утворюється  безліч інтерференцій, що гальмують  не лише розвиток, але й роблять людину аварійною.

Розрізняють три основні психічні стани: а) прогресивного  розвитку, б) стійкої рівноваги, в) регресії.

Прогресивний  розвиток характеризується вдосконалюванням психічних функцій, їх просуванням  за висхідною лінією, де з'являються  нові елементи та передумови для утворення  нових психологічних механізмів регуляції рухів психічних явищ і розширення моторики людини. В  основі цього лежить механізм позитивного  зворотного зв'язку, що підсилює розвиток.

Відомо, що молодий  організм росте доти, доки не наступить  взаємна рівновага асиміляції й  дисиміляції. У юних осіб співіснують (у сприятливому варіанті) два процеси  прогресивного розвитку: 1) віковий  розвиток, який завжди є висхідним, 2) розвиток, зумовлений штучним процесом творчості.Правильно сформульовані  завдання та цілі розвитку обумовлюють  психічний настрій, зміст психічних  процесів, значущість досягнутого результату. Легкі завдання не потребують вольової активності з боку людини та наявності  напружених психічних станів. Занадто  складні завдання призводять до стану  боротьби мотивів, унаслідок якої людина не бере на себе відповідальність за прийняте рішення.У навчальному занятті, якщо воно правильно організовано, інформація збільшується, а енергія витрачається тільки для одержання додаткової інформації у мисленні щодо побудови системи рухів і підготування у тренуванні до вчинку, який має  здійснитися. Причому мета задається  у формі думки про зміст  гармонії – вершини майстерності, на яку можуть піднятися: рухи, дії  і системи дій мислення, почуттів та уяви.

Правильно керувати психічними станами людини – це цілеспрямовано використовувати доцільні дії, спрямовані на досягнення осмислених цілей. Оптимально побудоване заняття  пов'язане з розвитком, і він  у ньому – найголовніша мета.Стійкий  стан розвитку іноді супроводжується  появою "плато" у розвитку навичок, зупиненням підвищення результатів. При  цьому системи організму тонко  й точно пристосовуються до зростаючих навантажень.

Однак процеси  зростаннявиявляються заблокованими  початковим стомленням. Знижуються і  можливості психіки щодо регуляції  рухів психічних процесів. Дія  регулюється тільки за програмами пам'яті, які досить стійкі для звичних їхніх рухів. Тому і виникають швидкісні та силові бар'єри. Людина втрачає впевненість в успіхові їх подолання.

У стані регресу  виникає порочне коло взаємного  гноблення. Навчальна робота збільшує напруженість психічного стану і  послаблює організм. Процеси відновлення  розтягуються в часі. Кожне чергове  заняття, проведене на тлі вимкнення  механізму відновлення енергії, ще більше пригнічує організм призводить його до стану на межі "норми –  патології".Регресивні зміни послабляють  здатність до психічного відображення рухів думки, почуттів та уяви та їх проектування. Особливо ускладнюється  дія. Іноді людина буває сильною  у думках, в уяві, але виявляється  не здатною втілити задум у  свої дії, визнає своє безсилля.

У стані регресу  відбувається руйнування гармонійної  цілісності психомоторики і свідомості:  розумова робота – утома – відновлення  – суперкомпенсація енергії та інформації.

Домінуючим  фактором, що руйнує процеси прогресивного  розвитку, є непомірна розумова і  м'язова робота. Якщо обсяг та інтенсивність  цієї м'язової роботи зводиться до мети тренувальної роботи, то перевиконання  плану – успішне досягнення мети – згубно позначається на психічному стані. У такому разі ціль неправомірно підміняється псевдометою.            

Гармонійний розвиток є співзвучним ритмові  онтогенезу. Ритми онтогенезу утворюють  періоди вікової сенситивності  – найсприятливішого періоду  для розвитку тих чи інших психічних  функцій людини, що мають вирішальне значення для її розвитку.

Розвиток  єства не зупинити: дитина стає дорослою людиною; проте його можна загальмувати і змінити його напрям.А чи має  змогу кожен “потерпілий” повернутися  у співзвучний ритм, наздогнати втрачений  сенситивний час? Безумовно. Але  для цього він мусить здійснити  величезну роботу над собою. Те, що розвивається в сенситивному періоді  вільно, природно, не потребує спеціальних  зусиль: дитина розвивається і не помічає  цієї величезної роботи – природа  винагороджує її за таку роботу задоволенням і натхненням, оскільки процес вільного (без форсування) розвитку відбувається без насильства над собою.

Ось чому не слід забувати про час сенситивних  вікових періодів, адже робота над  собою – механізмом творчості  – тривалий і багаторічний процес. Тому діяльність має бути предметною, в міру складною і містити у  собі завдання, до вирішення яких людині – і малій, і старій – судилося довічно прагнути. Бо предметність перешкод на шляху до мети і вирішення  завдань - пробний камінь, на якому  не лише випробовується сила здібностей, а й відбувається їх розвиток, зміцнення  і нарощування нею потужності сил до творчості.

Розвиток  характеризується наявністю у механізмі  творчості незворотних, спрямованих  до мети, закономірних змін.Як і будь-який предмет науки, поняття про розвиток позначає певну цілісність, виділену зі сфери психічних явищ і перетворену  для пізнання, щоб розкрити особливості  перетворень енергії та інформації стосовно впливів довкілля у факти  психіки, свідомості. Тому розгортання  поняття “розвиток” у систему  суджень про нього допоможе розкрити роль психічних механізмів як регуляторів  і координаторів ді­яльності  людини.

І.4.2. Морфогенез єства.

 Щоб глибше  ознайомитися з породженням властивостей  людського єства, звернемося до  теорії розвитку регуляції дій  і поведінки людини, розробленої М.Бернштейном . Розглядаючи морфогенез нервової системи, вчений стверджує, що цей процес здійснюється за типом нарощування нею філогенетичних новоутворень, і тому він становить своєрідний перетин, у якому, як у геологічних нашаруваннях, відображена вся історія цих утворень.

М.Бернштєйн  визначає послідовність морфогенезу  форм регуляції дій і поведінки  людини відповідно до фізіологічних  субстратів нервової системи:

– палеокінетичні регуляції здійснюються таламо-пірамідними  утвореннями і стосуються переважно  метаболізму – перетворення речовин  і енергії, які становлять основу життєдіяльності людини;

– регуляції  просторового поля, здійснювані гарамідно-стріальними  утвореннями, які містять у собі два окремих регулятори: а) простір  у схемі тіла, що регулюється стріальними  структурами, які належать до екстрапірамідної системи і б) простір дій – пірамідну систему, що підлягає контролю групи кортикальних утворень;

– регулятори дій: предметних, смислових тощо, здійснюваних тім'яно-премоторовими утвореннями;

– регулятори вищих кортикальних рівнів символічних  координацій рухів і дій.

При характеристиці цих регуляторів ураховується, що кожний із них має: локалізацію у  субстратах нервової системи, власну аферентацію, що забезпечує точність відповідних  рухів і дій; характерологічні властивості  рухів, які регулюються цим утворенням; кожне з утворень може бути фоном  у регуляції, що здійснює більш високе утворення; кожний регулятор може нести  дисфункції, а також патологічні  синдроми.

Онтогенез цих  регуляторів дій і поведінки  людини складається з двох різночасових фаз:

1. Анатомічне  дозрівання центральних нервових  субстратів від народження до 2-2,5 року, поки не завершиться  міелінізація нервів. Це анатомічне  дозрівання супроводжується є  дозріванням функціональним, почерговим  увімкненням в активність мозкових  аферентних систем. Але повна  їх налагодженість і досконалість  досягаються пізніше.

2. Функціональне  дозрівання і налагоджування  роботи кортикальних регуляторів  продовжується далеко за вік  статевого визрівання. Але онтогенез  здійснюється не увесь час  прогресивно: у деякі моменти  відбуваються тимчасові зупинки  і регрес, що порушує пропорції  становлення й рівновагу між  регуляторами дій та поведінки  людини.

Морфогенез  форм регуляції дій виявляється  не лише в послідовності їх утворення, а й у функціях, яких вони при  цьому набувають. Дослідження доводять, що навіть за умов грубого периферійного  порушення м'язів руки, анкілозів  або контрактури амплітуда рухів  може змінюватися у широких межах  за рахунок зміни завдання руху. Так, завдання “підняти руку якомога  вище” (безпредметне завдання) виконується  на доступному розмахові руки рівні, піддослідний дотягується до невидимої  йому риски на вимірювальній рейці. Вирішуючи друге завдання: “доторкнутися пальцем до видимої точки на аркуші паперу”, він піднімає руку на 10-12 см вище.