Психологический анализ морального развития детей дошкольного возраста

Мотивами поведінки можуть виступати потреби, точніше усвідомлена  необхідність їх задоволення (неусвідомлені  потреби можуть бути стимулами вчинків, але не їх мотивами); інтереси – вибрана  спрямованість свідомості на ті чи інші об’єкти, які можуть задовольнити наші потреби; цілі – образи очікуваних і бажаних результатів діяльності. Крім того, мотивами часто виступають настанови – стан стійкої готовності діяти певним чином в певних ситуаціях; соціальні орієнтації – відносно стійке вибіркове ставлення до тих чи інших цінностей життя і культури; звички – установки на певні, автоматично повторювані форми поведінки, які усвідомлені раніше і стали до такої міри стійкими, що не обов’язково потребують активної діяльності розуму при кожному конкретному вчинку. 

До вищих мотивів вчинків  слід віднести глибоко усвідомлені  переконання, продумані та відчуті  установки й орієнтації, що стали  загальними принципами поведінки на раціональному рівні, які визначають і контролюють інші мотиви вчинків. Будь -який вчинок – це своєрідний цілісний психологічний експеримент особистості, в якому в нерозривній єдності існують суб’єктивно особистісні (мотиви) і об’єктивно значущі (результати) елементи.

Дія постає як моральний вчинок тоді, коли береться до уваги моральна цінність його суб’єктивних мотивів, його значення для якоїсь іншої людини (родича, знайомого, незнайомого), коли воно за цими причинами викликає до себе те чи інше ставлення, схвалення або осуд з огляду на моральний критерій. Моральне й аморальне слід розглядати як два полюси одного явища, бо, на думку багатьох етиків [34], мораль у своєму змісті не обмежується тільки доброчинністю та благодійністю, а містить і проступки, і пороки. Аморальне в моралі допомагає зрозуміти її зміни й розвиток.

Загалом моральний вчинок як одиницю моральної поведінки  можна уявити у вигляді системи, що включає такі складові:

1) особа, вчинок якої  нас цікавить;

2) інша особа, яка безпосередньо  чи опосередковано бере участь  у вчинку (таких осіб може бути кілька);

3) спілка людей, які  могли потенційно брати участь  у вчинку, але в даному вчинку  це не потрібно, хоча реакція цієї групи осіб на його вплив має значення (референтна група);

4) мікрооточення, в якому  реалізується вчинок;

5) сукупність морально етичних норм, виконання яких обов’язкове в даному суспільстві;

6) сукупність морально  етичних норм, встановлених традиціями  даного людського суспільства.

Модель вчинку спирається на дві основні складові. Перша включає в себе наміри, прогнозовані відповідні реакції від оточуючих людей та оточення, в якому планується здійснити вчинок. Ця складова розглядається як прогноз майбутнього елементарного акту поведінки. Мотиви й цілі входять до цього компонента лише опосередковано, через прогноз відповідних реакцій. Друга складова включає в себе реалізований намір (вплив) і сукупність відповідних реакцій від оточуючих людей та оточення, які виникли у відповідь на реалізацію наміру (мотиви й цілі безпосередні).   

Учинок однаковою мірою  можна трактувати як суб’єктивно  мотивований результат і як об’єктивно реалізований мотив. Щоб правильно  оцінити вчинок як моральну дію, треба  враховувати одночасно моральну цінність і мотиву, і результату, тобто конкретнее співвідношення цих двох аспектів у цьому вчинку.

Адекватна моральна оцінка вчинку уможливлює правильний підхід до формування особистості. Під моральною оцінкою вчинку слід розуміти процес виявлення і, разом з тим, констатації його моральної значущості. А.Гумницький обґрунтовує необхідність виділення в оцінці моральної дії двох ступенів: перший полягає в пізнанні його фактичного боку, другий передбачає визначення соціально-психологічного смислу вчинку, його моральної цінності [5].

Але для адекватної оцінки окремого вчинку або лінії поведінки, як сукупності великого ряду конкретних вчинків,  важливо не просто розглядати мотиви й результати з погляду  моральної та етичної цінності, а  й виявити конкретне співвідношення цих цінностей і проаналізувати ті зовнішні умови, за яких дані мотиви втілюються у результати.

Тільки за врахування цілісної структури вчинку можлива побудова більш менш чіткої ієрархії вчинків, виходячи із їх соціально-моральної цінності – від безумовно цінних до безумовно нецінних з усіма проміжними ступенями.

Найбільш вдалу класифікацію різних вчинків, з погляду оцінки їх моральної цінності, на нашу думку, пропонує А.Зосимовський [13]. Усі вчинки вихованців учений поділяє (умовно) на три великі групи: моральні, аморальні та морально-неоднорідні.

До групи моральних  вчинків входять власне моральні і так звані репродуктивноморальні дії.

До першої групи належать вчинки, позитивний соціальний зміст яких повністю збігається з настановами вихованців, які спираються на такі високоморальні спонуки, як моральний обов’язок, честь та особиста відповідальність. Це ті дії, які людина здійснює цілком вільно, згідно зі своїми внутрішніми переконаннями.

До другої групи моральних  дій (репродуктивно моральних) входять  ті суспільно правильні вчинки, які, хоч і здійснюються добровільно, згідно з особистим вибором людини, але не визначаються достатньо глибокою усвідомленістю. Їх спонукають і регулюють  не особисті переконання, а репродуктивно  засвоєні нею моральні погляди і  зразки поведінки оточуючих.

Основними різновидами репродуктивних моральних дій є наслідувально-конформні, навіювальні (сугестивні) і бездумно звичні. Перший різновид – це «копіюючі» моральні дії за наочним зразком. Для дошкільників таким наочним зразком може бути моральна поведінка батьків, інших дорослих чи ровесників. Другий – дії, що навіюються, які викликані силою впливу окремих людей на вихованця. Третій характеризується механічним дотримуванням раніше засвоєного поведінкового зразка.

У цілісному континіумі моральної  поведінки розглянутій групі  моральних вчинків протистоїть  група аморальних дій, які поділяються  на власне аморальні і репродуктивно- аморальні.

Перші є антиподом власне моральних вчинків, їх негативний соціальний смисл відповідає змісту внутрішніх настанов вихованця.

Підгрупу репродуктивно-аморальних вчинків складають необдумані, несамостійні вчинки, які здійснюються під впливом нездорового оточення. Одні є результатом прямого наслідування дітьми різноманітних нерозумних прикладів і, перш за все, неетичних вчинків людей, що стикаються з ними, героїв кіно  і відеофільмів, персонажів літературних творів та власне вчинків важливого для них дорослого. Інші виникають внаслідок зовнішньої спонуки (підбурювання) до будь-якої неблагодійної дії інших людей і спираються на піддатливість вихованця впливу морально непорядних осіб.   Діти дошкільного віку особливо легко піддаються таким впливам через несформованість у них стійких мотивів моральної поведінки.

Треті – це бездумно звичне відтворення вихованцем раніше засвоєних  ним нездорових манер, звичок тощо.

Групу морально неоднорідних вчинків складають дії, об’єктивний  і особистісний смисл яких перебувають  в дисгармонії. Ця группа вчинків  складається також із двох підгруп. До першої, що має назву зовнішніх моральних вчинків, належать загалом позитивні дії, але за внутрішнім, мотиваційним змістом вони не є такими.  

Дитина дошкільного віку буде виконувати той чи інший вчинок боячись покарання з боку дорослого  або розуміючи, що може отримати нагороду за певні дії. Але оцінка цих дій  не повинна бути без застережно негативною, бо для дітей цього віку зовнішньо  моральні дії є своєрідним «перехідним мостом» від морально неповноцінної, негативної до морально повноцінної, позитивної  поведінки.

Другою підгрупою аморально-неоднорідних вчинків є підгрупа зовнішньо-аморальних вчинків, негативних за їх зовнішнім проявом, в той же час без поганих намірів. До них належать аморальні вчинки за незнанням, афективні й ненавмисні вчинки. Це вчинки, які не мають навмисного негативного змісту, що здійснюються внаслідок тих чи інших вад в процесі морального пізнання, неправильного розуміння обов’язку. Такі дії вихованці здійснюють, коли, наприклад, старанно приховують вчинки інших дітей.     

Афективні вчинки провокуються сильним нервово-психічним збудженням вихованця. Причинами таких вчинків  можуть бути ті чи інші, частіше несподівані, психогенні травми: образа, уражене самолюбство та інше.

Ненавмисні дії – це немотивовані вчинки, які викликані  поза волею вихованця найрізноманітнішими  випадковими неприємними обставинами, наприклад, коли дитина ненавмисно розбиває посуд. Хоча ці дії і ненавмисні і  не завжди підлягають покаранню, все ж таки, як правильно зауважує Е.Натанзон, необхідно вбачати і «деяку провину в таких діях», оскільки вони виникають частіше за все «через відсутність певної зібраності, серйозності й уважності» [19, с.63].

У зв’язку з цим моральна оцінка вчинку дитини повинна ґрунтуватися на знанні «факту» вчинку, правильно відображати його морально-об’єктивний та особистісний (суб’єктивно-психологічний) зміст. Лише за цієї умови може бути забезпечена всебічна й об’єктивна моральна оцінка вчинку дитини.

Неправильна оцінка вчинку викликає не тільки засмученість, але й образу, обурення, неприємні переживання, а то й протест. Найчастіше за таких обставин поведінка дитини ще більш погіршується. Е.Натанзон справедливо вказує на те, що передусім слід засуджувати вчинок, а не особистість, бо ті чи інші порушення в поведінці можуть мати місце і при правильному (вцілому) розвитку особистості [19].

Теоретичний аналіз сутності та особливостей морального вчинку дозволяє стверджувати, що моральний вчинок зумовлений як зовнішніми несприятливими умовами розвитку особистості дитини, так і внутрішніми – мотивами, інтересами, емоціями, переживаннями, спрямованістю особистості.

Моральний вчинок – це дія, яка заслуговує морального схвалення  і має як епізодичні прояви, так і постійний характер в дошкільному віці, що дозволяє вже говорити про лінію поведінки, яка характеризується мотивами, цілями, ціннісними орієнтаціями, спрямованістю особистості.

 

 

 

1.3. Розвиток моральних суджень у дітей дошкільного віку.

Свідомість дитини формується в процесі пізнання нею об’єктивної дійсності, пізнання, як предметного світу (речей та їх властивостей), так і світу людських взаємин. Спілкуючись з дорослими й іншими дітьми, дитина так чи інакше ставиться до них, навчається оцінювати їх вчинки та дії. Це ставлення й оцінки виявляються в її судженнях.

Судження дитини розкривають  не тільки рівень її знань, а й ступінь сформованого у неї ставлення до об’єктивної дійсності, зокрема до поведінки тих, хто її оточує. Із розвитком самосвідомості у дітей виникають судження про свої власні дії і вчинки і, таким чином, їх моральна свідомість збагачується.

Діти не народжуються з готовими уявленнями про те, що добре і що погано, що справедливо і несправедливо і т. д. Своє ставлення до навколишньої дійсності вони наслідують від дорослих (батьків, вихователів), в процесі спілкування з ними набувають власного морального досвіду. Так поступово формуються елементарні моральні поняття.

Однією з форм виявлення  моральних уявлень і понять є  моральні судження. Англійський психолог Дж.Селлі [33], намагаючись дати характеристику моральних суджень, вказує на їх особливу емоційну забарвленість, зазначає, що моральні судження — це судження якості, і вони вимагають виразності сприйняття. На думку Дж. Селлі, дитину слід вчити порівнювати різні моральні положення з тим, щоб вона набула певної навички, яка дозволить їй легко розпізнавати добро і зло в їх різноманітних конкретних проявах.

Окремі висловлювання  про моральні судження є у французького психолога Г. Компере [16].Г. Компере  вважає їх судженнями відношення, вказує приблизно час їх виникнення —  кінець другого року життя. На думку Г. Компере, перші моральні судження дітей пов’язані із страхом перед авторитетом батьків. Дитина вважає добром все те, що їй дозволяють, і, навпаки, злом те, що забороняється. І зло не стільки в тому, що даний вчинок забороняється, скільки в тих неприємностях, які чекають на неї в разі непокори.

Основою для судження про  добро і зло у дитини є страх  або симпатія. Ці два принципи, вважає Г. Компере, діють навіть тоді, коли дитина ще не навчилася говорити, коли слова «добре» і «погано» залишаються для неї незрозумілими. Науковець стверджує, що як добрі, так і злі вчинки дитина робить несвідомо, що вона від природи може творити як добро, так і зло, і що її моральні судження є вродженими.

У концепції Г. Компере  щодо природи моральних суджень  є протиріччя: з одного боку, він  вважає моральні судження вродженими, з другого,— що моральні судження утворюються через вправляння дітей  у розпізнаванні добра і зла.Але у всіх зазначених авторів моральні судження не були предметом спеціального дослідження, їх висловлювання і думки не підтверджувалися експериментальними даними.

Спеціальні дослідження моральних суджень дітей проводили Ж. Піаже [25],Р. Джонсон [9].Робота Ж. Піаже стосується в основному моральних суджень дітей про справедливість і несправедливість, правду і брехню. Головним у загальній теорії Ж. Піаже про розвиток моральних суджень дітей є висновок про те, що основним принципом справедливості у дітей є взаємність, тобто діти переконуються, що на удар треба завжди давати «здачі». На думку Піаже, це переконання з віком дитини закріплюється.           

Проти цього основного  тезису Ж. Піаже виступає Д. Дуркін. На підставі своїх досліджень він спростовує основне положення теорії Ж. Піаже про те, що з віком у дітей збільшується схвалення взаємності як принципу справедливості. Крім того, аналізує мотиви суджень, які розглядає як спосіб пояснення специфіки моральних суджень.

Специфікою моральних  суджень Д. Дуркін вважає ухиляння дітей  від прямої відповіді. Ця тенденція, на його думку, з віком збільшується. Автор відмічає розбіжність між видимістю і дійсністю як одну із особливостей моральних суджень дітей.

У роботі Р. Джонсона дано короткий огляд окремих поглядів на моральні судження дітей.

На противагу попередньому досліднику автор цілком погоджується із висновками Ж. Піаже про те, що діти вважають покарання справедливими, причому молодші діти фізичні покарання вважають більш прийнятними, у старшому віці вони надають перевагу не покаранням за негативний вчинок, а