Сімейне благополуччя

 

Диктат у ній проявляється у  систематичному поведінці одними членами  сімейства (переважно дорослими) ініціативи й відчуття власної гідності в інших його членів. Батьки, зрозуміло, можуть і мають пред'являти вимоги до своєї дитини, з цілей виховання, норм моралі, конкретних ситуацій, у яких необхідно ухвалити педагогічно морально виправдані рішення. Проте такі, які воліють всіх видах впливу наказ та насильство, зіштовхуються з опором дитини, що відповідає на тиск, примус, загрози своїми контрзаходами:

Предыдущая страница | Страница 2 из 6 | Следующая страница

 лицемірством, обманом, спалахами грубості, інколи ж відвертої ненавистю. Але якщо опір виявляється зломленим, разом із виявляються зломленими і з цінних якостей особистості: самостійність, відчуття власної гідності, ініціативність, віра у себе й свої можливості. Безоглядна авторитарність батьків, ігнорування інтересів і думок дитини, систематичне позбавлення її права голоси під час вирішення питань, щодо нього стосовних, - усе це гарантія серйозних невдач формування особи [15].

 

 

Опіка у ній – система відносин, де батьки, забезпечуючи своєю працею задоволення потреб дитини, захищають його від якихось турбот, зусиль і труднощів, беручи він [11]. Питання активному формуванні особистості відходить другого план. У центрі виховних впливів виявляється інша проблема – задоволення потреб дитину і огородження його від труднощів. Батьки блокують процес серйозного навчання їхніх дітей до зіткнення з реальністю за порогом рідної домівки. Саме це діти стають більш непристосованими до життя жінок у колективі. За даними психологічних спостережень що ця категорія підлітків дає найбільшу число зривів в підлітків. Саме ці діти, яким начебто немає що скаржитися, починають повставати проти надмірної батьківського піклування. Якщо диктат передбачає насильство, наказ, жорсткий авторитаризм, то опіка – турботу, огородження від труднощів. Проте результат багато в чому збігається: в дітей віком відсутня самостійність, ініціатива, вони однак усунуті від вирішення питань, особисто що стосуються, а тим паче загальних проблем сім'ї.

 

Система міжособистісних стосунків у сім'ї, будована на визнання можливості і навіть доцільності незалежного існування дорослих від дітей, може породжуватися тактикою «невтручання». Передбачається, що може співіснувати два світу: дорослі й діти, і тим, ні другого годі було переходити намічену в такий спосіб лінію. Найчастіше за підставі цього типу взаємовідносин лежить пасивність батьків яквоспитателей[15].

 

Співробітництво як тип стосунків  у сім'ї передбачаєопосредствованность  міжособистісних стосунків у  сім'ї загальними цілями і завданнями спільної прикладної діяльності, її організацією і високими моральними цінностями. Саме в ситуації долається егоїстичний індивідуалізм дитини. Сім'я, де провідним типом взаємовідносин є співробітництво, набуває особливого якість, стає групою високого рівня розвитку – колективом.

 

1.3 Відносини батьків і як  психолого-педагогічна проблема

 

У стосунках батьків, педагогів  та дітей є складна, парадоксальна  проблема. Складність її – в прихованому, інтимному характері людські  стосунки, педантичність «зовнішнього» проникнення них. А парадоксальність у цьому, що, за її важливості, батьки та педагоги зазвичай її помічають, бо мають при цьому необхідної психолого-педагогічноїинформации[7].

 

Відносини батьків дітей із роками укладаються у певні типові варіанти незалежно від цього, усвідомлюються чи ні. Такі варіанти починають існувати як реальності відносин. Причому їх можна у певному структурі – послідовних стадіях розвитку. Типи відносин виникають поступово. А батьки звертаються до педагогові, психолога, зазвичай, щодо посталої «вчора», «тиждень тому» тривожною конфліктної ситуації. Тобто бачать не процес розвитку відносин, не їх послідовність і логіку, бо як їм, раптовий, незрозумілий, дивовижний випадок.

 

Конфлікт у взаєминах батьків  та дітей дуже рідко випадково  і несподівано. У природі подбала про взаємної уподобаннями батьків та дітей, видавши їм своєрідний аванс в почутті любові, потреби друга. Але як і розпорядяться цим задарма – проблема їх спілкування, і відносин. Конфлікт – жорстоке зіткнення, емоційна агресія, больовий синдром відносин. А біль у організмі, як відомо, - сигнал лиха, фізіологічний волання допомоги. Вона виникає у ході розвиткузаболевания[7].

 

У здорових сім'ях батьки та діти пов'язані  з природними повсякденними контактами. Слово «контакт» у педагогічному може означати світоглядні, моральні, інтелектуальні, емоційні, ділові зв'язки батьків та дітей, таке тісне спілкування з-поміж них, у результаті якого виникає душевне єднання, узгодженість основних, життєвих прагнень України ідействий[11].Природную основу таких відносин становлять родинні зв'язки, почуття материнства і батьківства, що виявляються у батьківській кохання, і турботливою прив'язаності дітей до батьків.

 

Вивчення безлічі різноманітних  документів дозволило виявити деякі, основні тенденції відносин батьків і у сім'ї. У основу аналізу належить видозміну потреби у спілкуванні – одне з фундаментальних характеристик міжособистісних відносин.

 

Існують такі стадії відносин батьків  та дітей: батьки та діти відчувають стійку потреба в взаємній спілкуванні; батьки вникають в турботи й інтереси дітей, і діляться із нею; що швидше батьки вникають в інтереси й турботи дітей, то швидше діти відчувають бажання ділитися ні з батьками; поведінка дітей викликають у сім'ї конфлікти, і навіть мають рацію батьки; поведінка дітей викликає у сім'ї конфлікти, і навіть мають рацію діти; конфлікти виникають сумніви з причин обопільною неправоти; повне взаємне відчуження й ворожість.

 

1.4 Раціональні умови відносин  батьків та дітей

 

Духовні контакти у ній що неспроможні виникнути внаслідок лише платонічних побажань і прагнень батьків. І тому має бути створена психолого-педагогічніпредпосилки[16].

 

Перша й головна їх – розумна  організацією сім'ї. Загальні перспективи, співпраця, певні трудові обов'язки, традиції взаємодопомоги, спільних рішень, спільних інтересів і захоплень служать благодатним грунтом для проростання та розвитку паростків внутрішніх взаємозв'язків батьків та дітей.

 

У колективної життя сім'ї можна  найуспішніше створювати обставини  виховного процесу, підкріплювальні словесні вимоги. Потрібні педагогічні обставини не лише збігаються із життєвими. І якщо їхній нерідко доводиться створювати всупереч життєвим обставинам.

 

Діти очікують від своїх батьків  глибинного, пильної інтересу до внутрішнього світу, урахування їхніх вікових і індивідуальних особливостей. Вікові особливості – це характерні у тому чи іншого вікового періоду анатомо-фізіологічні і психологічні особливості. А під індивідуальністю людини мають на увазі істотне своєрідність його основних властивостей і якостей.

 

Облік вікових особливостей дітей  вимагає поступового зміни виховних впливів в різних щаблях становлення  особистості. Підхід про дітей жадає  від батьків педагогічного такту, обліку життєвого досвіду вихованців, їх емоційного стану, тонкого і неквапливого аналізу мотивів вчинку, чуйного, м'якого торкнутися внутрішнього світу людини. Спілкування, спільні справи, єдині прагнення стають природним процесом виховання.

 

Важлива сторона обопільних контактів  – що у заняттях і інтересах  дітей. Якщо зможуть розділити інтереси, захопитися заняттями своїх дітей, то їх руках виявиться ефективний засіб виховного впливу.

 

Наслідування слідами інтересів  і захоплення дітей передбачає ще й залучення дітей до власним  занять і захопленням. У деяких сім'ях існує правило: речі необхідні людині життю, він повинен уміти робити сам. У родині можна скласти різноманітна система встановлення й зміцнення тісних зв'язків батьків та дітей: від своїх батьків про дітей, від дітей до батьків.

 

Інстинкт спорідненості, «голос крові» інтенсивно проявляється тоді, коли батьки та діти по-людськи близькі одна одній, пов'язані узами як спорідненої, а й духовною близькості. Це важлива передумова успішного виховного процесу у сім'ї, проникнення у внутрішній світ дітей й успішного на них. Діти і його розвивається потреба радитися з батьками, подумки ставити їх у своє місце у важких життєвих ситуаціях, рівнятися ними, слідувати їх наставлянням.

 

Той чи іншого негативний варіант  стосунків у сім'ї не є непереборної фатальною домінантою. Якщо зможуть психологічно й надто педагогічно грамотно дати раду сформованій стадії відносин, то подолання негативних факторів можливо.

 

Глибокі контакти з батьками створюють  в дітей віком стійке життєве  стан, відчуття впевненості й надійності. А батькам приносить радісне почуття задоволення.

 

У хороших батьків виростають хороші діти. З якою частотою чуємо ми це затвердження Кабміном і часто важко  пояснити, що це таке - хороші батьки. Майбутні батьки думають, що хорошими можна стати, вивчивши спеціальну літературу чи оволодівши особливими методами виховання. Безсумнівно, виховні та психологічні знання необхідні, але одних знань мало. Чи можна назвати хорошими тих батьків, що ніколи немає сумнівів, завжди переконані у своїй правоті, точно представляють, що дитині потрібно й що можна, хто стверджує, що у кожен час знають, як правильно вступити, і може з абсолютної точністю передбачити як поведінка власних дітей у різних ситуаціях, а й їхні подальше життя?

 

Оцінюючи будь-якої людської діяльності зазвичай походять від деякого ідеалу, норми. У виховній діяльності, очевидно, такий абсолютної норми немає. Ми вчимося бути батьками, як і, як вчимося бути чоловіками дружинами, як осягаємо секрети майстерності та професіоналізму у кожномуделе[11]. У рідному праці, як у кожному іншому, можливі й помилки, й сумніву, і тимчасові невдачі, поразки, які змінюються перемогами. Виховання у ній - сама життя, і наша поведінка і навіть почування про дітей складні, мінливі і суперечливі. До того ж батьки схожі один на одну немов аніскільки не схожі одного іншого діти. Взаємини із дитиною, як і і з кожним людиною, глибоко індивідуальні і неповторні. Наприклад, якщо в усьому досконалі, знають пошук правильної відповіді про всяк питання, то цьому вони навряд чи зможуть здійснити найголовнішу батьківську завдання - виховати у дитини потреба до пошуку, пізнання нового.

 

Батьки становлять першу суспільне  середовище дитини. Особистості батьків  граютьсущественнейшую роль життя  людини. Невипадково, що батькам, особливо до матері, ми подумки звертаємося у скрутну хвилину життя. Разом про те почуття,окрашивающие відносини дитину і батьків, - це особливі почуття, які від інших емоційних зв'язків. Специфіка почуттів, виникаючих між дітьми батьками, визначається переважно тим, що турбота батьків необхідна підтримки самого життя дитини. А потреба у батьківській любові - воістину життєво необхідна потреба маленького людської істоти. Любов кожної дитини до своїх батьків безмежна, беззастережна, безмежна. Причому тоді як роки життя любов до батьків забезпечує власне життя ібезопастность, то мері дорослішання батьківська кохання більше виконує функцію підтримки ібезопастности внутрішнього, емоційного і психологічного світу людини. Ніколи, ані за яких умовах дитини на повинен виникати сумнівів щодо батьківської любові. Найбільш природна та необхідна із усіх обов'язків батьків - це ставитися до дитини у віці любовно і уважно.

 

Глибокий постійний психологічний  контакти з дитиною - це універсальне вимогу до вихованню, що у однаковою  мірою то, можливо рекомендовано всім батькам, контакт необхідний вчених кожної дитини у віці. Саме відчуття і переживання контакту з батьками дають дітям можливість почути і усвідомити батьківську любов, прихильність і турботу.

 

Основа задля збереження контакту - щира зацікавленість в усьому, що відбувається у життя дитини, щире цікавість для її дитячим, нехай самим дріб'язковим і наївним, проблемам, бажання розуміти, бажання стежити усіма змінами, які у душі й свідомості зростаючого людини. Корисно задуматися і над загальними закономірностями психологічного контакту між дітьми батьками у ній. Коли говоритися про порозуміння, емоційному контакті між дітьми батьками, мають на увазі якийсь діалог, взаємодія дитину і дорослого друг з одним.

 

Як будувати який виховує діалог? Які його психологічні характеристики? Головне у встановленні діалогу - спільне устремління до загальним цілям, спільне бачення ситуацій, спільність у бік співдії. Дитина завжди повинен розуміти, якими цілями керується батько спілкування з ним. Дитина, навіть у малому віці, повинен ставати не об'єктом виховних впливів, а союзником у спільній сімейному житті, у сенсі її творцем і творцем. Саме тоді, коли дитина бере участь у загальної життя сім'ї, поділяючи її цілі й плани, зникає звичнеединоголосие виховання, поступаючись місцем справжньому діалогу. Найбільш істотна характеристикадиалогичноговоспитивающего спілкування полягає у встановленні рівності позицій дитину і дорослого. Досягти цього, у повсякденному сімейному спілкуванні з дитиною дуже важко. Зазвичай стихійно що виникає позиція дорослого - це позиція «над» дитиною. Дорослий має силою, досвідом, незалежністю - дитина фізично слабкий, недосвідчений, повністю залежний. Всупереч цьому батькам необхідно постійно йти до встановленню рівності. Рівність позицій означає визнання активної ролі дитини на процесі її виховання. Я.Корчак писав: «Наївно думка, що, наглядаючи, контролюючи, повчаючи, прищеплюючи, викорінюючи, формуючи дітей, батько, зрілий, сформований, незмінний, не піддається виховує впливу середовища, оточення та дітей». Рівність позицій у діалозі полягає у необхідності для батьків постійно вчитися бачити світ найрізноманітніших його формах очима своїх дітей. Контакт з дитиною, як вищий прояв любові щодо нього, треба будувати, виходячи з постійному, безустанному бажанні пізнавати своєрідність його індивідуальності.

 

Під прийняттям дитини розуміється  визнання права дитини на властиву йому індивідуальність, несхожість інших, зокрема несхожість на батьків. Приймати дитини - це стверджувати неповторне існування  саме цієї людини, з усіма властивими йому якостями. Формула істиною батьківської любові, формула прийняття - «люблю, бо ти є, люблю такого, яке є».