Шпаргалка по "Психологии"

Психічний розвиток

Проблема психічного розвитку дитини є центральною у віковій і педагогічній психології, неоднозначно розв'язувалась протягом всього періоду становлення цих галузей психології та має вирішальний вплив на стратегію побудови навчально-виховного процесу.

Психічний розвиток – це абсолютно особливий, відмінний від інших процес, що детермінується не знизу, а згори, тобто зумовлюється тими формами практичної і теоретичної діяльності, які існують на даному рівні розвитку суспільства.

Особливістю психічного розвитку є те, що його кінцеві форми не визначені, а лише задані тими зразками, які існують в суспільстві. Процес онтогенетичного розвитку – це абсолютно своєрідний процес, який відбувається у формі засвоєння.

Закономірності психічного розвитку та їх характеристика

Розвиток кожної психічної функції, форми поведінки обумовлений багатьма особливостями, але психічний розвиток має загальні закономірності (основні суттєві ситуації, які визначають його), які виявляються в усіх сферах психіки і зберігаються протягом усього онтогенезу.

Систему цих закономірностей утворюють такі чинники:

1. Нерівномірність розвитку. Виявляється вона в неоднаковому  розвитку різних психічних функцій, властивостей, утворень: кожна з них має стадії піднесення, стабілізації і спаду.

2. Гетерохронність (несвоєчасність), асинхронність (розбіжність у часі) фаз розвитку окремих органів  і функцій. Якщо нерівномірність  розвитку обумовлена нелінійною, багатоваріантною природою системи, то гетерохронність - особливостями її структури, насамперед неоднорідністю елементів (єдністю через різноманітність). Наприклад, дитина вчиться орієнтуватися у просторі швидше, ніж у часі.

3. Сензитивність розвитку. У певні періоди свого життя дитина виявляє найвищу чутливість до тих чи інших впливів, у неї активніше відбувається становлення тих чи інших сторін її психіки, інтенсивно розвиваються її функції. Наприклад, найсприятливішим для оволодіння рідною мовою є вік з двох до п'яти років, коли дитина активно розширює свій словниковий запас, засвоює закони граматики рідної мови, опановує зв'язне мовлення.

4. Стадіальність розвитку. Психічний розвиток відбувається  поетапно, кожна вікова стадія  має свій темп і ритм. Наприклад, рік життя немовляти не рівноцінний року життя у дошкільному віці.

Стадіальність розвитку - різночасовість, розбіжність у часі темпу і ритму розвитку психічних процесів і властивостей у різні вікові періоди; складність організації.

Основними характеристиками стадії психічного розвитку є:

1) соціальна ситуація  розвитку - співвідношення зовнішніх  і внутрішніх умов розвитку  психіки. Вона визначає ставлення  дитини до інших людей, предметів, речей, до самої себе;

2) новоутворення - новий тип  будови особистості та її діяльності, психічні зміни, які виникають у цьому віці і визначають перетворення у свідомості дитини, її внутрішнє і зовнішнє життя. Йдеться про позитивні набуті особливості, які дають змогу перейти на нову стадію розвитку;

3) провідна діяльність - діяльність, яка забезпечує кардинальні зміни у психіці дитини на певному віковому етапі. У ній найповніше представлені типові для цього віку стосунки дитини з дорослим, ставлення до дійсності;

4) диференціація - відокремлення  психічних процесів, властивостей і якостей одне від одного, перетворення їх на самостійні форми. Так, пам'ять виокремлюється із сприймання і стає самостійною діяльністю;

5) інтеграція - встановлення  взаємозв'язків між окремими сторонами  психіки. Наприклад, пізнавальні процеси, подолавши період диференціації, встановлюють взаємозв'язки один з одним на вищому, якісно новому рівні. Так, взаємозв'язки пам'яті з мовленням і мисленням забезпечують її інтелектуалізацію;

6) кумулятивність - включення  результату розвитку на кожній  попередній стадії в наступну, з певними його трансформаціями. Таке накопичення готує якісні зміни у психічному розвитку. Наприклад, у процесі становлення і розвитку наочно-дійового, наочно-образного, словесно-логічного мислення кожна наступна його форма виникає на основі попередньої, включає її в себе;

7) пластичність - можливість  зміни психіки під впливом  різних умов, засвоєння різноманітного  досвіду. Так, новонароджена дитина  може оволодіти будь-якою мовою  незалежно від своєї національності, а відповідно до мовного середовища, у якому вона виховується. Один із проявів пластичності полягає в компенсації психічних або фізичних функцій за їх відсутності або недорозвитку, наприклад при недоліках зору, слуху, рухових функцій;

8) наслідування - своєрідна  форма орієнтування дитини у світі специфічно людських видів діяльності, способів спілкування, особистісних якостей шляхом уподібнення, моделювання їх у власній діяльності.

Істинним змістом психічного розвитку є боротьба внутрішніх суперечностей, тобто боротьба між формами психіки, які віджили, і тими, що зароджуються. Саме внутрішні суперечності є рушійними силами психічного розвитку особистості дитини.

Різноманітні психічні процеси, властивості і якості особистості дитини постійно перебувають у стані диференціації та інтеграції.

Отже, закономірності психічного розвитку дитини, які мають свої чинники та характеристики, передбачають і визначають її подальший розвиток у процесі онтогенезу.

17. Проблема психологічної  готовності дитини до навчання  в школі. Критерії готовності.

Під психологічною готовністю до шкільного навчання розуміється необхідний і достатній рівень психічного розвитку дитини для освоєння шкільної навчальної програми в умовах навчання в колективі однолітків. Психологічна готовність дитини до шкільного навчання - це один з найважливіших підсумків психічного розвитку в період дошкільного дитинства.

Високі вимоги життя до організації виховання і навчання змушують шукати нові, більш ефективні психолого - педагогічні підходи, націлені на приведення методів навчання у відповідність вимогам життя. У цьому плані проблема готовності дошкільників до навчання в школі набуває особливого значення. З її вирішенням зв'язане визначення цілей і принципів організації навчання і виховання в дошкільних установах. У той же час від її рішення залежить успішність наступного навчання дітей у школі.

 Підготовка дітей до  школи – проблема комплексна, багатогранна, що охоплює всі  сфери життя дитини. Психологічна  готовність до школи – тільки  один із аспектів цієї проблеми, виключно важливий і значимий. Проте і в середині цього  аспекту можуть бути виділені різні підходи.

Критерії готовності дитини до школи

 Тривалий час вважалося, що критерієм готовності дитини  до навчання є рівень його  розумового розвитку. Л. С. Виготський  один з перших сформулював  думку про те, що готовність  дитини до шкільного навчання  полягає не стільки в кількісному запасі уявлень, скільки в рівні розвитку пізнавальних процесів.

У наш час прийнято виділяти три основні лінії, за якими має вестися підготовка до школи:

1. Загальний розвиток. До  моменту влаштування дитини до  школи його загальний розвиток повинен досягти певного рівня. У першу чергу тут йдеться про розвиток необхідного обсягу пам'яті, уваги і особливо інтелекту. Тут необхідно звертати увагу не тільки на наявний багаж знань і умінь, а й враховувати можливий потенціал дитини.

2. Виховання вміння довільно  керувати собою. Характерною рисою  дитини дошкільного віку є  яскраве сприйняття, легко перемикається  увагу і хороша пам'ять, але  керувати всім цим «багатством»  він ще як слід не вміє. Уміння  зосередитися на тому, що не  викликає у дитини безпосереднього інтересу, робити не тільки те, що йому хочеться, але і те, що необхідно - обов'язково для вступу в школу.

3. Формування мотивів, що  спонукають до навчання. Тут мається  на увазі не той природний  інтерес, який виявляють діти  дошкільного віку до школи, а виховання дійсно глибокої мотивації, яка зможе стати спонукальною причиною їх прагнення до придбання нових знань і умінь.

 Всі ці лінії однаково  важливі, і жодну з них не  можна випускати з уваги, щоб  навчання дитини не кульгала  з самого початку. Поряд з цим можна виділяти окремі сторони готовності до школи:

- Фізичну: ріст, вага, об'єм, м'язовий тонус, пропорції, шкірний  покрив і так далі;

- Інтелектуальну: словниковий  запас, кругозір, спеціальні уміння, рівень пізнавальних процесів;

- Особистісну: сформованість  нової соціальної позиції, моральних  якостей, поведінки, спілкування з  однолітками;

- Емоційно-вольову: вміння  ставити і виконувати цілі, приймати  рішення, намічати план дій;

- Психологічну - мотивація.

18. Психологічний  аналіз уроку.

Предмет психологічного аналізу уроку багатогранний: це психологічні особливості вчителя (його особистості, його діяльність на даному конкретному уроці), закономірності процесу навчання; психологічні особливості та закономірності особистості учня, всього класу (діяльності з засвоєння певних знань, формування вмінь і навичок). Це і психологічні особливості, закономірності спілкування вчителя та учнів, обумовленого специфікою навчального предмета, тобто того матеріалу, який передається вчителем і засвоюється учнем, і багато іншого. Психологічний аналіз уроку формує у вчителі аналітичні здібності, проектні уміння, розвиває пізнавальний інтерес, визначає необхідність самостійного вивчення психологічних проблем навчання і виховання. Вміння проводити психологічне спостереження за складними педагогічними явищами, аналізувати їх, робити правильні, психологічно обгрунтовані висновки служить для вчителя надійним засобом вдосконалення його професійно-педагогічної майстерності.

Форма психологічного аналізу уроку

 Характеристика основної  форми психологічного аналізу  уроку ґрунтується на вихідному  теоретичному визначенні аналізу  як одного з двох основних  розумових процесів у мисленні  людини. Аналіз, за С.Л. Рубінштейну, «це уявне розчленування предмета, явища, ситуації та виявлення складових його елементів, частин, моментів, сторін; аналізом ми виокремлює явище з тих випадкових несуттєвих зв'язків, в яких вони часто дані нам в сприйнятті. Форми аналізу різноманітні, Найбільш повною його формою є аналіз через синтез, де «... синтез відновлює розчленоване аналізом ціле, розкриваючи більш-менш істотні зв'язки і відносини виділених аналізом елементів ».

Як психологічних «компонентів» уроку, підлягають психологічного аналізу, перш за все розглядаються два активних суб'єкта навчального процесу - учитель і учні, опосередковує їх взаємозв'язок навчальний предмет і що поєднує всі сторони процес взаємодії (співробітництво, спілкування). Оскільки урок являє собою цілісну систему, його компоненти взаємопов'язані і взаємозалежні. Аналіз уроку найчастіше проводиться з загальнопсихологічних позицій основоположного принципу вітчизняної психологічної школи -- принципу розвиваючого і виховує навчання. Відповідно й урок трактується з цих позицій.

19. Проблема психічного  розвитку особистості в онтогенезі у зарубіжній та вітчизняній психології

Онтогенез - це індивідуальний розвиток, тоді як філогенез є розвитком виду загалом. Біологічний онтогенез, згідно із законом Мюллера-Геккеля, є копіюванням філогенезу. Щодо онтогенезу психіки людини це твердження не є таким безсумнівним. Людина народжується саме людиною. Вищі форми психічної діяльності вона опановує інакше, ніж тварини.

Соціалізуючи онтогенез людської психіки, можна стверджувати, що ця відмінність остаточно зумовлюється впливом суспільства. Але якщо застосувати методологічний принцип творчої самодіяльності, онтогенез психіки постане як розгортання суто людської сутності в біологічних і соціальних умовах. Ці умови можуть виключити можливість цього саморозвитку людини (генетичні аномалії призводять до розумової неповноцінності, відсутність соціальних контактів у сензитивний період розвитку також є руйнівною), але не вносять в індивідуальний розвиток людини нічого такого, що не було наявним у її потенції.

Онтогенез психіки людини вивчають дві психологічні науки: загальна психологія і вікова психологія.

Онтогенез людини вікова психологія поділяє на сензитивні періоди, кожен з яких сприяє появі в людини певних психічних новоутворень. Якщо новоутворення не з´явилося у відповідний час, імовірно, що воно може не з´явитися загалом, тому виховний вплив на певні грані особистості має бути своєчасним (інакше він буде неефективним). Сензитивні періоди об´єднуються у стадії. Ці стадії існують об´єктивно, вони відокремлюються одна від одної віковими кризами (1-го, 3-го, 7-го років життя, підліткового віку тощо), однак про зміст цих стадій у психологів єдиної думки нема. Є велика кількість теорій онтогенезу, деякі з яких наводимо нижче:

Теорія рекапітуляції Холла-Болдуїна, згідно з якою в онтогенезі повторюється соціогенез (розвиток суспільства). Звідси й досить дивні назви стадій онтогенезу: первісне дикунство, мисливство, скотарство, землеробство, торгово-промислова.