Підвищення ефективності свиней та зниження собівартості виробництва свинини

ВСТУП

 

Актуальність роботи зумовлена наступними обставинами.  Свинарство – одна з найскоростигліших і найефективніших галузей тваринництва. На частку свинини припадає близько 40% усього виробництва м’яса в країні. За обсягом виробництва і розмірами споживання свинина посідає друге місце серед видів м’яса, поступаючись тільки перед яловичиною. Із свинини виробляють багато цінних продуктів (різні сорти ковбас, окороки, шинку, буженину тощо). Відходи забою свиней – шкіра, щетина, кишки, кров – є сировиною для промисловості.

Свині мають ряд біологічних  та господарських особливостей. Високий  показник багатоплідності, порівняно  короткий період супоросності, висока оплата корму – дозволяє за короткий строк при мінімальних витратах праці і матеріальних засобів  одержувати високоякісну м’ясну продукцію. Від однієї свиноматки за рік можливо виростити 20 поросят та одержати до двох тон свинини. Тому, ефективне ведення свинарської галузі буде сприяти збільшенню виробництва м’яса в господарствах України.

На Україні розводять такі основні породи свиней: велику білу (понад 80% породного поголів’я країни), українську степову білу (13%), миргородську (4% ) та ін. Розводять також завезені породи свиней м’ясного напряму (ландрас, п’єт-рен, естонську беконну, уельську) та ін., які використовують для поліпшення м’ясних якостей планових порід, а також для промислового схрещування. Велика біла порода поширена в усіх областях країни; в більшості з них питома вага її в породному поголів'ї найвища, причому за останні роки вона дещо зросла в лісостепових та поліських районах і зменшилася в степових. Українську степову білу породу розводять переважно в зоні Степу; поголів’я її в господарствах зони рік у рік зростає, підвищується і питома вага її в загальному породному поголів’ї. Миргородська порода поширена майже в усіх областях країни, проте основне її поголів'я розміщене в Полтавській та Хмельницькій областях.[17]

Структура виробництва  свинини змінюється і вдосконалюється  залежно від виробничих умов і попиту населення на сальну чи м’ясну продукцію.

Об’єкт дослідження – товариство з обмеженою відповідальністю  «Агропродукт».

  Предмет дослідження – осносні принципи і методи утримання свиней.

Мета роботи – підвищення ефективності свиней та зниження собівартості виробництва свинини.

Задачі дослідження – розглянути основні принципи розведення свиней, розрахувати затрати на корми, спланувати показники, які сприяють зменшенню затрат на собівартість продукції.

Методи дослідження  – описовий, порівняльний, аналітичний, зоотехнічний.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1

 

 СВИНАРСТВО ЯК ГАЛУЗЬ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ВИРОБНИЦТВА

 

   1.1. Розвиток і розміщення галузі

 

Свинарство – це галузь сільськогосподарського виробництва, що забезпечує населення багатьох країн світу цінними продуктами харчування. За статистичними даними зараз у світі виробляється понад 220 млн тонн м'яса, з яких близько 40 % припадає на свинину.

Свині порівняно з  іншими сільськогосподарськими тваринами значно скоростигліші. За оптимальних умов ведення галузі свиноматка здатна приводити 10-12 поросят за опорос, молодняк досягає 100 кг за 6-7 місяців при затратах на 1 кг приросту 4,5-5,5 кг корму. Від дорослої свиноматки, при одержанні 1,8-2 опоросів і вирощуванні з кожного 8-9 ділових підсвинків, можна щорічно одержувати більше 2 т м'яса в живій вазі, що не йде в порівняння ні з яким  іншим видом сільськогосподарських тварин.[11]

Порівняно з іншими видами тварин свині при забої характеризуються вищим процентом їстівних продуктів. Якість і поживна цінність цих  продуктів значно вищі за якість та енергетичність продуктів інших сільськогосподарських тварин. За ефективністю використання корму на продукцію свині перевершують усі інші види сільськогосподарських тварин і поступаються лише бройлерам.

Свині – тварини, які добре акліматизуються. Вони легко пристосовуються до різноманітних кліматичних та кормових умов і їх можна розводити в господарствах різного напряму на всій території України. Свинарство дає можливість інтенсивно вирішувати м'ясну проблему в країні.

Проте одним з основних факторів, який стримує збільшення виробництва свинини, є недостатня кількість кормів, низька їх якість та постійний дефіцит в раціонах протеїну, а наявні приміщення багатьох спеціалізованих по свинарству господарств, а також малих і середніх свиноферм не повною мірою відповідають оптимальним вимогам утримання різних виробничих груп тварин.[4]

Свині здатні давати велику кількість приплоду внаслідок ранньої статевої зрілості, короткого періоду поросності й високої багатоплідності.

При збалансованих раціонах на 1 кг приросту свині витрачають 3-4 кг корму. Свинина відзначається високим вмістом повноцінного і легко – перетравного білка, а також незамінних амінокислот. Усупереч поширеному твердженню вона не підвищує вмісту холестерину в крові і не сприяє захворюванню людей на атеросклероз. В 1 кг свинини міститься 600 мг холестерину, в такій же кількості курятини – 1130, яловичини – 670, вершкового масла – 2240, маргарину – 1860, яєчного жовтка – 1560 мг. Що ж до свинячого сала, то в ньому холестерину майже немає.         

 Свиня – єдина тварина, здатна забезпечити нашу потребу в жирах тваринного походження. Лише свиня дає нам значну кількість сала при економічній витраті кормів. Щоб виробити 1 кг вершкового масла, корова має одержати 25-26 кормових одиниць повноцінного корму, а свиня дає 1 кг сала з такою ж калорійністю при  затраті 6-8 кормових одиниць.        

 Сало вважається в народі  живою їжею, в якій зберігаються всі біологічно – цінні властивості. Сучасна вітчизняна медицина визначила, що саме цей продукт володіє біологічними властивостями виводити з організму людини радіонукліди. Його дуже корисно вживати з профілактичною метою, особливо в екологічно неблагополучних зонах: жінкам 40–50 г щоденно.        

 Свинина використовується у  свіжому вигляді як висококалорійний  продукт харчування населення, а також як сировина для виробництва бекону, шинки, ковбас, сосисок і різних консервів. Шкури, щетину та інші відходи від забою свиней використовують як сировину для легкої промисловості. Вихід м’яса і сала при забої свиней досить високий і становить 70-80% живої маси.[2]        

 Найбільша кількість  свиней в нашій країні в  усіх господарствах була зареєстрована  в 1971 році (21,4млн. голів). Рекордний  обсяг виробництва свинини мали  в 1989 році - 1576 тис. тонн у забійній  вазі.        

 Сьогодні ж знизилися ці показники у 2-3 рази. Перша причина –диспаритет цін. З 1990 року темпи зростання цін на промислову продукцію та послуги для потреб села в декілька разів перевищили підвищення цін на сільськогосподарську продукцію. Диспаритет цін у 2003 році порівняно з 1990 досяг шестикратного розміру, в результаті чого тваринництво стало збитковим, а збитковість м’яса свиней у 2002 році становила мінус 16,9 %. Як наслідок цього протягом останніх років зменшилось поголів’я свиней.

Другою причиною зменшення поголів’я свиней у суспільному секторі України є розпад свинокомплексів. На ранніх етапах переходу економіки від централізованого планування до ринкових відносин свинокомплекси опинилися у скрутному становищі через неможливість придбати корми за дотованими цінами. В той же час дотації виробникам та споживачам було скасовано, контроль за цінами – ліквідовано. Крім того, були відмінені нетарифні імпортні обмеження. Ці фактори призвели до напливу м’ясних продуктів із Заходу. Через більш високі темпи зростання цін у порівнянні із заробітною платою, реальні доходи населення, а отже,  й попит  на м’ясопродукти, значно знизилися. Виробники, у свою чергу, опинилися у „цінових ножицях" : з одного боку, ціни на корми та інші ресурси швидко досягли світового рівня, а з другого знизились на кінцеву  продукцію.        

 Найбільш інтенсивно  і ефективно свинарство розвивається  в спеціалізованих підприємствах.  За характером внутрішньогалузевої  спеціалізації свинарські підприємства поділяються на племінні і товарні. Племінні свинарські господарства вирощують високоякісних тварин для реалізації  їх сільськогосподарським підприємствам, особистим селянським підприємствам на розплід для відновлення і підтримання на відповідному рівні племінних якостей поголів’я свиней. Товарні свинарські господарства за своєю спеціалізацією поділяються на такі основні типи: 

 – репродукторні, які вирощують молодняк свиней до 3-4 місячного віку для реалізації відгодівельним підприємствам; 

 – відгодівельні, які вирощують молодняк закуплений у господарствах – репродукторах: господарства із закінченим циклом виробництва, де здійснюють відтворення молодняку свиней і його відгодівлю.

В усіх типах господарств  спеціалізація на виробництві продукції  свинарства зумовлює підвищення економічної  ефективності  галузі.[8]

 

 

1.2.   Розвиток свинарства в Україні

 

У різних регіонах України свинарство з давніх часів було традиційною  галуззю тваринництва. Внаслідок  своїх біологічних особливостей свиня в селянській родині завжди вважалася джерелом доходу і при  створенні добрих умов догляду та утримання майже ніколи не була збитковою. Виробництво свинини в усіх господарствах дореволюційної України досягло 659 тис. тонн, що становило 58,7 % від загальної кількості виробництва м'яса. Загальна кількість свиней на той період перебувала в межах 8,5 млн. голів. Усе свинарство тоді було зосереджено головним чином у дрібних селянських одноосібних, а також у поміщицьких господарствах і належало до найбільш відстаючих галузей сільськогосподарського виробництва.

Значних збитків тваринництву України взагалі і свинарству зокрема завдала громадянська війна. За цей період значно скоротилася загальна кількість свиней і майже повністю було знищено племінне свинарство.

На  кінець 1940 р. в колгоспах, радгоспах  і власних підсобних господарствах населення утримувало 9,2 млн. свиней, а виробництво свинини становило 568 тис. тонн, або 50,4 % від загального виробництва м’яса всіх сільськогосподарських тварин і птиці. Слід відзначити, що поголів’я громадського свинарства досягало на цей період тільки 37,25 % від його наявності в усіх категоріях господарств. Щодо генофонду, то основними породами були велика біла, українська степова біла та миргородська. В деяких господарствах розводили берширську та мангалицьку породи.

Під час Великої Вітчизняної війни тваринництво в Україні знову зазнало великих втрат. За період окупації з України в Німеччину було вивезено 3,3 млн. голів коней, 7,3 млн. овець та кіз, 7,6 млн. великої рогатої худоби і 9,3 млн. свиней. Майже всі племінні стада свиней вдруге були знищені і лише на кінець 1944 р. кількість чистопородних свиней становила 2,9 млн. голів.

Після закінчення Великої Вітчизняної  війни, як і все народне господарство, необхідно було заново відновлювати і розвивати галузь свинарства. Колгоспники  і робітники радгоспів передали на ферми більше 35 тис. свиней з громадського поголів’я, яке їм вдалося зберегти. Велику допомогу колгоспам і радгоспам у відновленні громадського тваринництва надала держава. Різке збільшення поголів’я свиней відбувалося разом із налагодженням племінної справи.

Висока  плодючість свиней при посиленому відтворенні  дала можливість прискорити відновлення  цієї галузі і тим самим різко  збільшити виробництво м’яса. Довоєнного рівня поголів’я свиней в Україні досягло вже у 1955 р., тобто через 7 років після закінчення війни.[13]

На  кінець 1963 р. в Україні поглиблену племінну роботу вели 18 державних та колгоспних племінних заводів, 12 племінних  радгоспів та більше 400 племінних  ферм колгоспів і радгоспів.

Надалі передбачалося додатково  організувати ще три племінних господарства, побудувати 25 контрольно – випробних станцій, значно піднести рівень селекційно – племінної справи в наявних племінних господарствах, поліпшити роботу станцій та пунктів по штучному осіменінню свиней.

Середина сімдесятих років характеризується активним процесом розвитку свинарства шляхом спеціалізації і концентрації галузі. Майже в кожнім районі організовують по 1-2 спеціалізованих свинарських господарств. В окремих областях проектують і будують промислові комплекси із закінченим циклом одержання і відгодівлі 24, 36, 54 або 108 тис. свиней за рік.

Науковими колективами разом з виробниками  ведеться цілеспрямована робота по удосконаленню  існуючих і створенню нових порід  з підвищеною м'ясною продуктивністю, розробці планів селекційно – племінної роботи з конкретними стадами й породами в цілому, впровадженню сучасних методів відтворення та промислового схрещування. Як результат спільних зусиль науки і практики на кінець 1971 р. чисельність свиней в республіці досягла 21,4 млн. голів, а виробництво свинини – 1481 тис. тонн у забійній масі, що становило 48,8 % від загальної кількості м’яса.

1990 рік завершується доведенням  виробництва свинини до найвищого рівня в історії держави – 1576 тис. тонн у забійній масі.

В Україні була створена міцна матеріально – технічна база по веденню галузі. Виробництвом товарної свинини займалися п’ять великих промислових комплексів, 650 свинарських спецгоспів, значна кількість ферм колективних та індивідуальних селянських господарств.

У 1993 р. науково – технічна рада Міністерства сільського господарства і продовольства України затвердила дві нові породи свиней – полтавську м'ясну і українську м’ясну.