Літні люди як соціальна спільність

Сформована мережа будинків-інтернатів для престарілих та інвалідів малої місткості (на 10 - 20 місць), які здебільшого відкриваються в сільській місцевості, що дозволяє наблизити стаціонарні соціальні послуги до нужденних у них громадянам похилого віку і не відривати їх від звичної обстановки [2 ].

Дані федерального державного статистичного спостереження спостерігається зростання числа стаціонарних установ соціального обслуговування. Додаток 3.

Але разом з тим державні статистичні дані свідчать про незадовільний стан певної частини соціальних об'єктів. З 3875 будинків, що належать установам соціального обслуговування громадян похилого віку та інвалідів, потребують реконструкції 838 будівель, знаходяться в аварійному стані 190 будівель, є старими 294 будівлі. У зазначених установах важко забезпечити процеси адаптаційного та реабілітаційногохарактеру, нормальний спосіб життя людей, особливо в період, безпосередньо наступний за надходженням до будинку-інтернату [2].

Сучасна тенденція розвитку стаціонарних установ соціального обслуговування така, що соціальні аспекти (вміння клієнтів адаптуватися і жити в соціумі, рішення завдань соціальної реабілітації клієнтів, організація дозвілля) набувають особливої ​​значущості. У першу чергу це пов'язано з тим, що значно зросли вимоги до умов і якості життя літніх людей і людей з обмеженими можливостями життєдіяльності [14].

В області функціонують стаціонарні установи наступних видів: будинки-інтернати для престарілих та інвалідів, муніципальні будинки-інтернати, психоневрологічні інтернати, будинки-інтернати для розумово відсталих дітей.

Робота з організації соціальної адаптації людей похилого віку в муніципальних будинках-інтернатах, має свою специфіку:

• компактність проживання, що сприяє індивідуальному та диференційованому підходу до клієнтів;
• доброзичливий соціально-психологічний клімат, коли практично всі один одного знають, полегшує соціально-психологічну адаптацію осіб похилого віку та інвалідів у нових умовах і сприяє підвищенню якості соціально-медичного обслуговування.

Громадяни, які проживають в стаціонарних умовах соціального обслуговування, це літні люди та інваліди, які становлять своєрідну спільність людей, вимушено об'єднаних схожими умовами проживання. Життєва реальність клієнтів будинків-інтернатів, характеризується ознаками, складовими поняття «госпитализм». До цих ознак належать:

• монотонний спосіб життя;
• обмеженість зв'язків із зовнішнім світом;
• бідність вражень;
• скупченість, недостатність життєвого простору;
• залежність від персоналу;
• обмежені можливості зайнятості;
• регламентованість діяльності соціальної установи [15].

В якості позитивних сторін динаміки розвитку стаціонарних установ соціального обслуговування варто вказати поліпшення умов проживання в них за рахунок скорочення середньостатистичного числа мешканців і збільшення площі спалень у розрахунку на одне ліжко-місце майже до санітарних норм. Середня місткість будинку-інтернату загального типу за 13 років зменшилася з 293 до 138 місць (більш ніж у 2 рази), середня площа кімнат для проживання збільшилася до 6, 91 кв.м. наведені показники відображають тенденцію розукрупнення існуючих стаціонарних установ соціального обслуговування, підвищення комфортності проживання в них. Багато в чому зазначена динаміка обумовлена ​​розширенням мережі будинків-інтернатів малої місткості [25; 708].

На думку дослідників, в даний час, коли проголошений курс на облік індивідуальних особливостей і потреб людини, необхідно змінювати внутрішню структуру будинків-інтернатів. Професіоналізація цього виду соціального обслуговування повинна початися з залучення фахівців з соціальної роботи, введення в штати інших необхідних фахівців, підвищення статусу соціальної роботи в цілому, створення сучасної матеріально-технічної бази [13; c.148].

Таким чином, актуальними є задачі оптимального задоволення потреб людей похилого віку: створення будинків-інтернатів малої місткості (до 100 місць), організація будинків-інтернатів у кожному муніципальному освіту. Забезпечення функціонування стаціонарних установ як пансіонатів соціального обслуговування, створення в них домашніх умов проживання і психологічного комфорту, зміцнення матеріально-технічної бази і кадрового потенціалу закладів соціального обслуговування, раціональне розміщення будинків-інтернатів з урахуванням соціальних інтересів людей похилого віку, їх психологічних потреб і уподобань до певному середовищі проживання.

1.3 Соціальна адаптація  людей похилого віку

Аналіз ряду літературних джерел з досліджуваної проблеми свідчить про різноманіття поглядів у визначенні поняття «соціальна адаптація». Адаптація розуміється як динамічний стан системи, безпосередній процес пристосування до умов зовнішнього середовища з одного боку, а з іншого, - властивість будь-якого живого організму, що забезпечує її стійкість в мінливих умовах.

Мета соціальної адаптації осіб похилого віку та інвалідів, збереження та продовження соціальної активності клієнтів. Розвитокособистісного потенціалу літніх людей, надання можливості вигідно і приємно проводити вільний час, задоволення різноманітних культурно-просвітницьких потреб, потреб у комунікації та визнання, а також пробудження нових інтересів, полегшення встановлення дружніх контактів, активізація особистої активності людей похилого віку та інвалідів, формування, підтримка і підвищення їх життєвого тонусу [4; с. 284].

Ключовим у визначенні змісту поняття «соціальна адаптація» є безпосередньо суть адаптаційного процесу, тобто проблема виживання людини через гармонійне пристосування до змінених умов середовища. У соціологічному довіднику дається таке визначення поняття «соціальна адаптація»: «Активне освоєння особистістю або групою нової для неї соціального середовища» [18; 13].

Близькі підходи до визначення сутності процесу соціальної адаптації спостерігаються в психології. Наприклад, у психологічномусловнику за ред. В.П. Зінченко соціальна адаптація розглядається, з одного боку, як процес активного пристосування індивіда до умов соціального середовища, з іншого, як результат того процесу [18; 20].

Розглядаючи поняття «соціальна адаптація», не слід відокремлювати психологічний аспект від соціального, тому що адаптація є комплексним феноменом.

Соціальна адаптація - це той соціально-психологічний процес, який при сприятливому перебігу призводить особистість у стан соціальної адаптованості. До досягнення такого стану призводить адаптивне поведінка, що характеризується успішним прийняттям рішень, проявом ініціативи, ясним визначенням власного майбутнього. Або активне пристосування людини до умов соціального середовища.Особливо актуальна проблема соціальної адаптації осіб похилого віку та інвалідів до умов проживання в будинку-інтернаті.

Стадії адаптації:

1) початкова (знайомство, впізнавання  про вимоги середовища або  групи);

2) стадія терпимості (я  не хочу, але треба);

3) акомодація (прийняття  правил поведінки в соціальному  середовищі або групі);

4) асиміляція (повне прийняття  тих правил поведінки, які пред'являє  група) [17; 19].

Соціальна адаптація громадян старших вікових груп у будинках-інтернатах одержує особливий ракурс. Вона має своєрідність і відмінність від сформованого уявлення про соціальну адаптацію. Ця своєрідність пояснюється рядом обставин: перевага громадян похилого віку; важкий стан здоров'я; обмежена здатність до пересування.

Зміни психіки в літньому віці виявляються в порушеннях пам'яті на нові події при схоронності відтворення давніх, у розладах уваги (відволікання, нестійкість), в уповільненні темпу розумових процесів, порушення емоційної сфери, у зниженні спроможності до хронологічної і просторової орієнтуванні, в порушеннях моторики (темп , плавність, координація). У будинках-інтернатах спостерігається:

1) обмеженість життєвого  простору;

2) недолік побутового  комфорту;

3) психологічна несумісність проживають;

4) залежність від оточуючих;

5) формальне ставлення  персоналу.

Ці групи обставин відображають особливості соціальної адаптації осіб похилого віку в будинках інтернатах [20; 22].

О.І. Зотова і І.К. Кряжева підкреслює активність особистості в процесі соціальної адаптації. Вони розглядають соціально-психологічну адаптацію як взаємодію особистості та соціального середовища, яке приводить до правильних співвідношенням цілей і цінностей особистості та групи. Адаптація відбувається тоді, коли соціальна середовище сприяє реалізації потреб і прагненням особистості, служить розкриттю та розвитку її індивідуальності.

В описі процесу адаптації фігурують такі поняття, як «подолання», «цілеспрямованість», «розвиток індивідуальності», «самоствердження» [7].

Більшість вітчизняних психологів виділяють два рівні адаптованості особистості: повна адаптованість, дезадаптація.

О.М. Жмиріков пропонує враховувати наступні критерії адаптованості:

• ступінь інтеграції особистості з мокро-і мікросередовища;
• ступінь реалізації внутрішньоособистісних потенціалу;
• емоційне самопочуття.

А.А. Реан пов'язує побудова моделі соціальної адаптації з критеріями внутрішнього і зовнішнього плану. При цьому внутрішній критерій припускає психоемоційну стабільність, особистісну конформність, стан задоволеності, відсутність дистресу, відчуття загрози та стану емоційно-психологічної напруженості. Зовнішній критерій відображає відповідність реальної поведінки особистості установкам суспільства, вимогам середовища, правилами, прийнятим в соціумі, і критеріям нормативної поведінки. Таким чином, дезадаптація за зовнішнім критерієм може відбуватися одночасно з адаптованістю по внутрішньому критерію. Системна соціальна адаптація - це адаптація, як по зовнішньому, так і за внутрішнім критерієм.

Таким чином, соціальна адаптація передбачає способи пристосування, регулювання, гармонізації взаємодії індивіда із середовищем. У процесі соціальної адаптації людина виступає як активний суб'єкт, який адаптується до середовища у відповідності зі своїми потребами, інтересами, прагненнями і активно самовизначається [20].

Соціально-психологічна адаптація людей похилого віку проживають в стаціонарних установах займає центральне місце в діяльності фахівців. Найважчі для літньої людини перші 6 місяців проживання в стаціонарному відділенні.

Ознаки незадовільного проходження адаптаційного періоду: погіршується настрій, байдужість, туга, почуття безвиході. Емоційна нестійкість: сльози, дратівливість, запальність і т. п.

Типи адаптації:

1) конструктивний (оптимально  пристосовані люди) можуть адаптуватися  в будь-яких умовах. В якості домінуючих виступають потреби і чітка життєва позиція;

2) захисний (в цілому адекватно  пристосовуються) на першому плані  виступають потреби в захисті  власного «Я», він пристосовується  за рахунок себе і може себе  захистити;

3) активно-агресивний - вину  за власні труднощі приписують  зовнішнім обставинам «винен  не я». Вони характеризуються агресивністю і неадекватністю сприйняття дійсності;

4) пасивний - для них характерна пасивність, жалість до самого себе, депресія, безініціативність [8].

Після закінчення періоду карантинного спостереження робота з соціальної реабілітації з людьми похилого віку триває з урахуваннямособистісних, вікових особливостей і стану здоров'я.

На цьому етапі велика роль соціально-педагогічного виховання, зусиль психолога і в цілому всього обслуговуючого персоналу з підтримання сприятливого психологічного клімату серед проживаючих [6].

Основні критерії ефективності соціальної та соціально-адаптаційної роботи:

• критерії результативності (характеризується високою зацікавленістю людей похилого віку, людей з обмеженими можливостями життєдіяльності у соціальній та соціально-адаптаційної роботи);
• критерії оптимальності (характеризуються максимальною ефективністю при найменших фізичних, розумових і тимчасових витратах з боку клієнтів);
• критерії мотиваційної значимості (характеризується створенням умов для підвищення активності клієнтів);
• критерії керованості (характеризується схильністю клієнтів до різних видів соціальної та соціально-адаптаційної роботи);
• критерії системності (характеризується системним використання кожного з напрямів соціальної та соціально-адаптаційної роботи).

У цілому для роботи з людьми похилого віку соціальний працівник повинен здійснювати контакти з лікарем і медичним персоналом, використовуючи дані з історії хвороби, про минуле життя, знайомитися зі станом здоров'я клієнта, його можливостями по пересуванню,здібностями до самообслуговування [12; 23].

Завдання всього суспільства, і соціального працівника, зокрема, зробити так, щоб у літньої людини не виникало почуття відчуженості, непотрібності. Це можна досягти якщо він оточений теплом і турботою, має можливість максимально реалізувати свій духовний та інтелектуальний потенціал.

Спостерігається позитивна динаміка зростання числа соціальних послуг адаптивного характеру, орієнтованих на створення найкращих умов для життєдіяльності громадян похилого віку в стаціонарних установах. Додаток 4.