Методика використання арттерапії з метою ре соціалізації безпритульних дітей у притулку для дітей

Пріоритетні напрямки виховної і корекційної роботи у притулку.

Наголосимо на необхідності попереднього вивчення особистості  дитини для реалізації виховних завдань лише на особистісно орієнтованих гуманістичних засадах. Це означає, що, на відміну від школи, де навчання і

виховання орієнтується на середнього учня, виховний процес у  притулку

досягне результату лише при  розробці індивідуальної виховної програми, плану ресоціалізаційної роботи, який ґрунтуватиметься на об’єктивних даних про дитину; врахуванні її природних й індивідуальних особливостей; визначенні перспектив її розвитку. Тоді навчання, виховання та соціальний супровід дитини розпочинатимуться саме з тієї точки розвитку, на якій зупинилася дитина, потрапивши у несприятливі соціально-педагогічні умови.

З огляду на типове Положення  про притулок для неповнолітніх  служби у справах неповнолітніх (1997 р.) одним з основних завдань притулків є створення належних психолого-педагогічних умов для забезпечення нормальної життєдіяльності неповнолітніх, надання їм можливості для навчання, праці та змістовного дозвілля. На основі розглянутого документу Шаховою Г.Ф. були сформульовані та проаналізовані психолого-педагогічні умови організації виховного процесу, а також оцінено, наскільки вони є реалізованими у наявній ситуації:

1. Вивчення психологічного стану дитини, умов життя і виховання у сім'ї, індивідуальних особливості розвитку, особистісних якостей, інтересів, причин самовільного залишення нею закладу освіти чи місця роботи, втечі з сім'ї тощо. Умова передбачає всебічне вивчення ситуації розвитку дитини з метою успішної корекційної діяльності, а також задля подальшого благополучного влаштування дитини. В процесі її реалізації відбувається реєстрація дітей в журналі обліку із заповненням обліково-статистичної карти , заведення особової справи на неповнолітнього.

2. Організація профілактичної та корекційно-виховної роботи здійснюється на основі індивідуального підходу до неповнолітнього з урахуванням його віку та ступеня розвитку – задля задоволення цієї умови у притулках для неповнолітніх дітей зазвичай поділяють на три групи: старші дівчата (від 7 до 17 років), старші хлопці (від 7 до 17 років) та молодші діти (від 3 до 7 років). В межах груп здійснюється освітньо-виховний процес.

3. Розвиток позитивних нахилів та інтересів, усунення недоліків у поведінці дітей, встановлення нормальних взаємовідносин з дорослими та однолітками. Задля реалізації цієї умови вихователі проводять індивідуальні та групові виховні заходи, психотерапевтичні заняття. У притулку налагоджена система виховної роботи, всі проведені з дитиною заняття занотовуються у особисту справу дитини [43, с.43].

Волинець Л. С. виділяє  чотири етапи психолого-педагогічної роботи з дітьми в притулку.

1) Діагностичний етап (1-7 діб) . Він передбачає вивчення соціальної ситуації розвитку дитини, які зумовили її появу у притулку; визначення її освітнього рівня; дослідження індивідуальних психологічних характеристик і особливостей вихованців таких, як: пригнічений стан, підозрілість, корисливість, неврівноваженість, легка емоційна дратівливість, істеричність.

2) Організаційний етап (8-9 діб) має на меті створення індивідуального плану роботи з вихованцем на основі врахування результатів діагностики і задоволення потреб та інтересів дитини. На нашу думку, цей етап має дуже важливе значення, оскільки саме він забезпечує цілеспрямованість, систематичність і неперервність освітньо-виховної роботи. Вкрай важливим є дотримання створеного плану дій, занесення до індивідуальної картки дитини всіх досягнутих нею результатів. Це дозволить дисциплінувати психолого-педагогічний штат притулку і досягти кращих успіхів.

3) На етапі педагогічної корекції (10-40 діб) реалізуються такі завдання: усунення негативних чинників, що впливають на стани особистості; закріплення соціально очікуваних форм поведінки, створення умов для самовиховання особистості.

Оскільки притулок для  неповнолітніх є закладом тимчасового  утримання дітей, вкрай важливим є збереження досягнутих дитиною результатів надалі.

4) Тому завданням підсумкового етапу (41-50 діб) виховної роботи з дитиною є підведення підсумків, порівняльний аналіз попередніх і досягнутих результатів з метою надання рекомендацій щодо подальшої ресоціалізації дитини. Це повинно бути відображено в обліково-статистичній картці дитини і відправлено за місцем її подальшого перебування разом з іншими документами. Такий підхід дозволить забезпечити наступність виховної роботи, збереже час і матеріальні ресурси психолого-педагогічного складу наступного місця проживання дитини; дозволить створити умови для сприятливої адаптації. Крім повторного використання діагностичних методів (для фіксації змін особистості та вихованця) на цьому етапі використовуються методи:

· експертного прогнозу;

· контролю;

· патронажу;

· посередництва [43, с.289].

Будь-яка система має  свої переваги та недоліки. Для більшої  ефективності функціонування притулків  розглянемо детальніше їх недоліки.

Ефективній роботі притулку перешкоджає термін утримання в ньому дитини. В Україні згідно Положення про притулок для неповнолітніх дитина може проживати у притулку до 90 діб. Дослідження американського психолога Еріка Берна свідчать, що дитині для пристосування до нових умов необхідно в середньому 1,5 місяці. Регламентований законодавством час перебування дитини у притулку не дає можливості працівникам притулку виконати покладені на них завдання. Отже треба збільшити термін перебування дитини в притулку.

Серед інших проблем, які  потребують вирішення, визначаємо такі:

1. Проблема педагогічних  кадрів. Діти, що потрапляють до  притулків, потребують негайної кваліфікованої психологічної, а іноді й психіатричної допомоги, якої персонал притулку не може надати. Н.Ю. Максимова зазначає, що персонал складається повністю з:

а) жінок;

б) передпенсійного віку;

в) без спеціальної підготовки.

Це значно ускладнює виховний та комунікативний процеси; часто персонал вважає своїм головним завданням утримати дітей в межах режиму, що перешкоджає формуванню навичок соціально-компетентної поведінки. Отже, необхідним є створення спеціального методичного забезпечення та підготовки працівників притулку, що тісно пов’язано з проблемою методичного забезпечення спеціалістів у притулку. Окремо варто зазначити, що в Україні відсутня професійна підготовка спеціалістів до роботи з дітьми-сиротами на рівні вищої школи та курсів перепідготовки спеціалістів.

Найбільш дефіцитними  спеціалістами для притулків  є кваліфіковані

психологи та соціальні педагоги, які повинні мати спеціальну освіту чи фахову підготовку для роботи з цією категорією дітей [10, с . 45].

2. Проблема перевантаження  працівників притулку. Часто на  роботу в притулок приходять  ініціативні, прагнучі змін люди. Однак їх прагнення послаблюється  через високий рівень формалізації  функціональних обов’язків. Не може  один виконавець реалізувати  всі передбачені типовим положенням функції, їх повинні здійснювати декілька підрозділів:

- центр соціальної та  психологічної допомоги;

- медико-реабілітаційний  центр;

- виховний центр;

- навчальний центр;

- науково-методичний центр;

- фінансово-господарська  служба тощо. Такий поділ, безперечно, вимагає значних матеріальних  вливань, але значно підвищує відповідальність за конкретну сферу діяльності. Тому одночасно постає проблема матеріального забезпечення притулків для неповнолітніх.

Павлик Н.П. пропонує гуманістичну концепцію організації виховного  процесу в притулку для неповнолітніх, яка передбачає створення якісно нового психологічного клімату, вимагає  від вихователів та адміністрації  особливих психолого-педагогічних умінь і знань. Ця концепція ґрунтується  на переході від караючого реагування на різноманітні відхилення у поведінці  неповнолітніх до надання всебічної  та своєчасної допомоги, тобто надає  пріоритет вихованню перед покаранням; забезпечує дотримання інтересів кожної дитини для її повноцінного психічного, фізичного, соціального розвитку .

Провідною ідеєю концепції  виховання дітей у притулку стала  теза «результати ідуть слідом за дитиною». Вона створена з метою економії часу та зусиль окремих спеціалістів, а також координації діяльності установ, що опікуються дитиною в кризовій ситуації. Специфіка сучасної ситуації полягає в тому, що потрапивши до притулку дитина переживає певні етапи роботи: на неї збирають (за необхідності) документи, проводять медичне і психолого-педагогічне обстеження, планують певну реабілітаційну і корекційну роботу [30, с.318].

Після закінчення терміну  перебування дитини (в середньому протягом 3-х місяців) її відправляють до закладів опіки або повертають в сім’ю. При цьому одержані в процесі роботи результати і матеріали залишаються в притулку (за винятком документів дитини). Тому установа, в яку переправлять вихованця, починає цю роботу знову: діагностика, планування, реабілітація, виховання і т.д. Пропонується розробити структуру супровідних матеріалів, які будуть направлятися до наступних місць перебування дитини і полегшать її адаптацію, прискорять влаштування дитини. Це дозволить зберігати результати роботи фахівців притулку [6, с.92].

Підбиваючи підсумок, слід зазначити, що попри весь діапазон корекційно-виховної роботи,  у притулку для неповнолітніх, не забезпечується ресоціалізація дітей, тобто не досягається поставлена мета. Перешкоджає суперечність яка існує між законодавчою базою та діяльністю притулків. Також це зміна соціальних якостей, пріоритетів , поведінки, характерів дітей. Це термін перебування дитини в притулку.

Ефективному перебігу процесу  соціалізації безпритульних дітей заважають такі негативні явища, як: велика кількість та плинність складу дітей, значна плинність педагогічного персоналу, різноманітність складу дітей за віковими особливостями. В межах груп здійснюється освітньо-виховний процес, однак зазначений діапазон віку надто широкий і не дозволяє враховувати вікові особливості вихованців.

Перебування дитини в притулку має певні недоліки: деформуються родинні зв’язки,  діти відчувають дефіцит уваги та любові, не формуються соціальні навички особистого життя, проведення часу регламентується режимом  дня.

Головними недоліками діяльності притулків є: обмежений вибір подальшого направлення дитини з притулку, термін утримання в ньому дитини, проблема педагогічних кадрів, проблема перевантаження працівників притулку, проблема матеріального забезпечення притулків для неповнолітніх. Удосконалити діяльність притулків для дітей можна шляхом створення методичних вказівок та порад, які передаватимуться разом із дитиною до іншого закладу, збільшити термін перебування дитини в притулку до 1,5 місяців, індивідуальний підхід до кожної дитини, проте не варто повністю виключати групові форми роботи, створення спеціального методичного забезпечення та підготовки працівників притулку.

Варто підкреслити, що традиційно робота притулку сконцентровує увагу на здійсненні психодіагностики та проведення виховних заходів, проте останні є нефективними, оскільки не враховують особливості соціалізації безпритульних дітей, а саме їх опір педагогічному впливу. З іншого боку, обмеженість терміну перебування у притулку та недостатня методична компетентність працівників, обмежують арсенал методів, які можуть бути використані з метою ре соціалізації та наступної соціальної адаптації безпритульних дітей. Виникає потреба пошуку таких методик, які задовольнять таким умовам: придатні для застосування в умовах обмеженого терміну перебування; доступні для засвоєння та використання працівниками притулку; спроможні здійснити дієвий вплив перш за все на свідомість дитини, дозволяють змінити негативний психоемоційний стан вихованця, який є наслідком тривалого перебування на вулиці.Таким обхідним шляхом є арт-терапія.

 

 

2.2 Арт-терапія  як метод ресоціалізації безпритульних  дітей

З вище розглянутого можна  стверджувати , що  в притулку для  неповнолітніх ре соціалізація безпритульних  дітей не забезпечується.Тому доцільно розглянути ефективний метод ре соціалізації безпритульних дітей –арт-терапію.

Ресоціалізація - це процес усунення сформованих раніше моделей  поведінки і рефлексів і придбання  нових. У цьому процесі людина переживає різкий розрив зі своїм  минулим, а також відчуває необхідність вивчати і піддаватися впливу цінностей, радикально відмінних від сформованих до цього. [40, с.54]

Ресоціалізація - процес пристосування девіантного індивіда до життя без гострих конфліктів.

Вихованці притулків значно важче піддаються вихованню, оскільки життя на вулиці пропонує їм ціннісні орієнтації кримінальної субкультури, діти знаходяться в афективному  стані, виявляють реакції протесту.

Арт-терапія є найбільш давньою та природною формою корекції емоційного стану, якою можна користуватись  для зняття накопиченої психічної  напруги, для того, щоб заспокоїтись чи просто зосередитись. Творчість  дитини реалізована у процесі  арт-терапії, дає можливість висловити  та відтворити внутрішні почуття, переживання, сумніви, конфлікти та сподівання, у  символічній формі переживши  ще раз важливі події, адже спонтанна  образотворча діяльність здатна виражати неусвідомлюваний зміст психічного життя.

Цей вид терапії  дає можливість виразити агресивні  почуття в соціально прийнятній формі. Мистецтво є безпечним способом зняття напруження. Наприклад, для дітей малювання може стати єдиним способом виразити злість на батьків, учителів, кривдників. Роками приховуючи в собі образу і злість, пригнічуючи і не визнаючи ці почуття, вони нарешті можуть дозволити собі вилити їх на папері.