Напрямки оптимізації соціального обслуговування людей, які зазнали насильства в сім’ї

Ентоні Гіденс, визначає «насильство в сім’ї» – як застосування фізичної сили одним із членів родини до іншого або інших. Дослідження показують, що найпершими об’єктами насильства знову ж таки стають діти, надто ж малі діти віком до шести років. Другий широко розповсюджений вид – це насильство чоловіків стосовно жінок. Проте буває, що й жінки вдаються до домашнього насильства, спрямованого проти малих дітей та проти своїх чоловіків.

Сімейний дім сьогодні – найнебезпечніше місце в усьому суспільстві. Якщо вдатися до статистики, то особа будь-якого віку й будь-якої статі з набагато більшою ймовірністю може стати жертвою нападу в себе вдома, аніж уночі на вулиці. Одне з чотирьох убивств, які здійснюються у Британії, – це вбивство одного члена родини іншим.

Іноді доводиться чути думку, що жінки чинять не менше насильства у себе вдома проти дітей та своїх чоловіків, аніж ці останні. Деякі опитування справді показують, що жінки б’ють чоловіків іноді не рідше, ніж навпаки. Проте насильство з боку жінок має більш обмежений і епізодичний характер, аніж чоловіче насильство, й жінки рідко завдають своїм жертвам серйозної фізичної шкоди. «Биття жінок» – регулярне знущання чоловіків над жінками – не має справжнього еквіваленту з протилежного боку. Чоловіки, які фізично кривдять своїх дітей, теж роблять це набагато систематичніше, аніж жінки, і їхні знущання залишають набагато триваліший слід [10, с 223].

Людина, яка зазнала насильства – це особа будь-якої статті та віку, над якою періодично або одноразово були застосовані будь-які умисні дії фізичного, сексуального, психологічного чи економічного спрямування іншою особою, чи членом сім’ї.

Таким чином, розкривши зміст основних понять теми ми можемо перейти до викладення методів та принципів дослідження.

 

 

1.3. Принципи та  методи дослідження соціального  обслуговування людей, які зазнали  насильства в сім’ї.

При розгляді проблеми використання технологій соціальної роботи з жертвами, що постраждали від насильства в сім’ї ми повинні додержуватись певних загальнонаукових принципів та використовувати методи у своїй роботі.

Принцип (від лат. - основа) - це основоположні теоретичні засади, в яких відображаються сутнісні (тобто об’єктивні, внутрішні, суттєві, повторювальні, необхідні) зв’язки досліджуваного фрагменту об’єктивної дійсності [1, с 389].

В нашому досліджені ми будемо використовувати наступні загальнонаукові принципи: об'єктивності, системності, розвитку та історизму, доповнюваності, єдності теорії та практики.

Дослідження повинно бути абсолютно без упередженим. На його виконання не повинні впливати загальні враження про природу досліджуваного; симпатії або навпаки, антипатії, власний настрій чи стан. Ми враховуємо різні точки зору на нашу проблему і аналізуємо їх, але не віддаємо перевагу якомусь із них [1, с 391].

Принцип об’єктивності показує єдність суб’єкта пізнання (дослідника) та об’єкта ( особи, що стала жертвою насильства).

Принцип системності, який вимагає від суб’єкта ставити в центр пізнання уявлення про цілісність. Принцип системності вимагає розмежування зовнішньої і внутрішньої сторін матеріальних систем, сутності та її проявів, виявлення всіляких сторін предмета, їх єдності, розкриття форми і змісту, елементів і структури, випадкового і необхідного і т.п. Цей принцип спрямовує мислення на перехід від явищ до їх сутності, до пізнання цілісності системи, а також необхідних зв'язків розглянутого предмета з оточуючими його предметами, процесами [1, с 393].

Наш об'єкт – особи, які зазнали насильства в сім’ї - ми маємо досліджувати у взаємозв'язку з зовнішніми обставинами, тобто, в даному випадку це буде суб’єкт насилля та середовище, в якому перебуває жертва.

Принципи розвитку й історизму, які забезпечують вивчення явища з погляду того, як воно колись виникло, які головні етапи у своєму розвитку проходило, чим стало в цей час і чим буде в майбутньому. Діалектичний розвиток предмета характеризується спрямованістю, послідовністю, необоротністю, збереженням досягнутих результатів, наступністю, запереченням [1, с 393].

Принцип доповнюваності, який характеризує врахування в дослідженні не тільки одного підходу, а декількох. Він орієнтує на синтез різних підходів до розкриття закономірності явища [1, с 394].

 Проаналізувавши лише  один підхід до розгляду об'єкта та предмета роботи, ми не зможемо в повному обсязі дослідити сутність проблеми. Результат буде однобічним, неповним та безглуздим.

Принцип єдності теорії та практики, сутність якого полягає в тому, що досліджувану и проаналізовану теоретичну основу ми маємо підтвердити практикою, тобто, емпіричними дослідженнями. Немає теорії без практики, а практики без теорії. Проводячи емпіричне дослідження ми маємо спиратись на теорію.

Метод розглядають як сукупність принципів, прийомів, правил, якими необхідно керуватися в процесі пізнання.

Аналіз - це прийом мислення, пов'язаний з розкладанням досліджуваного  об'єкта на складові частини, сторони, тенденції розвитку й способи функціонування з метою їх самостійного вивчення [1, с 411].

Синтез - прямо протилежна операція, яка полягає в об'єднанні раніше виділених частин у ціле й з метою одержати знання про ціле шляхом виявлення тих істотних зв'язків і відносин, які поєднують раніше виділені в аналізі частини в одне ціле. Після вирішення окремих аспектів проблеми, важливо зібрати їх в одну загальну ситуацію і порівняти [1, с 415].

Абстрагування є процес уявного виділення, вичленовування окремих, що цікавлять нас у контексті дослідження ознак, властивостей і відносин конкретного предмета або явища й одночасне відволікання від інших властивостей, ознак, відносин, які в даному контексті несуттєві.

 Тимчасове відволікання  від ряду ознак, властивостей  і відносин досліджуваних предметів  дозволяє глибше зрозуміти явище [1,с 416].

Характерним для досвідчених наук прийманням дослідження є індукція. При використанні цього прийому думка рухається від знання частки, знання фактів до знання загального, знання законів. В основі індукції лежать індуктивні умовиводи. Вони проблематичні й не дають достовірного знання. Такі умовиводи як би "наводять" думку на відкриття загальних закономірностей, обґрунтування яких пізніше дається іншими способами. У буквальнім значенні індукція й означає наведення.

Протилежним індукції, є дедукція. У дедуктивному умовиводі рух думки йде від знання загальної до знання частки. У спеціальному змісті слова термін "дедукція" позначає процес логічного висновку за правилами логіки. На відміну від індукції дедуктивні умовиводи дають достовірне знання за умови, що таке знання втримувалося у посилках [1, с 418].

У методології термін "гіпотеза" використовується у двох змістах: як форма існування знання, що характеризується проблематичністю, невірогідністю, і як метод формування й обґрунтування пояснювальних пропозицій, ведучий до встановлення законів, принципів, теорій [1, с 420].

Серед принципів дослідження ми проаналізували наступні загальнонаукові принципи: об'єктивності, системності, розвитку та історизму, доповнюваності, єдності теорії та практики. Серед методів виділили: аналіз, синтез, індукцію, дедукцію та абстрагування.

Отже, в загальному висновку зазначимо, що проблема соціальної роботи з жертвами, що постраждали від насильства в сім’ї існувала завжди, і вона не є новою. Проте тільки в ХХ ст. на неї стали звертати увагу та боротися з цим явищем.

Насильство в сім’ї є міждисциплінарною проблемою права, охорони здоров’я, психології, педагогіки, соціології. Його наслідки важким тягарем лягають на суспільство. За останні десятиліття спостерігався психолого-педагогічний пошук і розробка окремих питань сімейного насильства в дослідженнях Ю. Якубова, Н. Лавриненко, М. Московка, О. Балакірєвої.     

Аналізуючи головні поняття нашого дослідження, ми надали перевагу визначенню сім’ї як соціальній групі, що складається з чоловіка та дружини, які мають або не мають дітей, перебувають у шлюбі та інших родичів.

Насильство в сім’ї – це в першу чергу тиск на людину, який може бути психологічним, фізіологічним, сексуальним та інше. Жертвами насильства можуть бути будь-які члени родини: найчастіше – це жінки і діти.

В дослідженні ми дотримувались загальнонаукових принципів об’єктивності, системності, розвитку та історизму, доповнюваності, єдності теорії та практики. Методи, які є доцільними в цій роботі – аналіз, синтез, індукція, дедукція, та гіпотеза.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2

ТЕОРЕТИЧНИЙ АСПЕКТ ДОСЛІДЖЕННЯ СОЦІАЛЬНОГО ОБСЛУГОВУВАННЯ ЛЮДЕЙ, ЯКІ ЗАЗНАЛИ НАСИЛЬСТВА В СІМ’Ї

 

2.1. Насильство  в сім’ї як соціальна проблема

О. Данилова, вваж є що одна з найважливіших особливостей сімейного насильства полягає в тому, що воно являє собою повторювані в часі інциденти множинних видів насильства (фізичного, сексуального, психологічного та економічного). «Тут важливо відзначити різницю між сімейним конфліктом та випадком насильства: якщо конфлікт має локальний ізольований характер, то насильство має системну основу і складається з наступних один за одним інцидентів» [9, с 479].

Л. Берковіц звертає увагу як на соціальні та культурні корені насильства в сім’ї, так і на характер сімейних відносин і загальну ситуативну подібність агресивної поведінки в сім’ї з іншими типами агресивної поведінки. Крім того, Л. Берковіц підкреслює взаємозалежність жертви і кривдника, приєднавшись таким чином до віктимологічного підходу «грубість породжує ще більшу грубість, а агресивні дії однієї сторони викликають відповідну агресію іншої» [5, с 171].

На думку Л. Берковіц, насильство в сім’ї завжди породжує агресію; при цьому агресивна поведінка не є придбаною від народження, а формується під впливом навколишнього середовища і є результатом спотвореного процесу соціалізації.

Найбільш переконливою видається точка зору Ю. Антоняна, яка заснована на тому, що «агресивність є властивістю природного характеру, яка проявляється в соціальному плані як насильство. Виникнувши на біологічній основі, агресивність проявляється в якісно іншій області, а – саме соціальній» [3, с 87].

Все вищесказане дозволяє стверджувати, що агресію необхідно розглядати і як властивість особистості, що полягає у заподіянні страждань або прагненні їх заподіяти, і як усвідомлені дії людини, спрямовані на заподіяння страждань іншим людям для досягнення певної зовнішньої мети або самозадоволення. Насильство щодо жінок – це вид агресивної поведінки та використання сили для нанесення шкоди: від словесних образ і погроз до побоїв і зґвалтування. Жінки набагато частіше, ніж чоловіки, стають жертвами економічного, психологічного, фізичного і особливо сексуального насильства.

Дослідники зазначають, що сутність насильства в сім’ї можна зрозуміти через його причини та фактори.

До найбільш типових причин сімейного насильства відносяться: батьківський сценарій, в якому батько бив матір, чоловік у дитинстві сам був жертвою домашнього насильства; наявність жорсткого традиційного огляду на становище чоловіка і жінки в сім’ї; впевненість чоловіка в безкарності своїх дій; тривожність, занепокоєння, невпевненість чоловіка в своєму домінуючому положенні, прагнення утвердитися в ролі «господаря» за допомогою демонстрації переваги фізичної сили; постійне вживання алкоголю або наркотиків; низький рівень самоконтролю, невміння стримувати свої імпульси; бідність поведінкового репертуару, відсутність навичок соціально прийнятного вирішення конфліктних ситуацій, невміння добиватись бажаного ненасильницькими способами; психопатологія, яскраво виражене бажання нанести іншій людині шкоди [27, с 12-17].

Велику роль відіграють особливості поведінки та особистості жертви, які можуть провокувати і підкріплювати фізичне насильство над нею, такі як, сильна психологічна залежність жінки від чоловіка, яка характеризується такою надмірною пасивністю, що жінка дозволяє чоловіку приймати відповідальність за її життя. Часто психологічна залежність жінки поєднується з її низькою самооцінкою (в даному випадку, жінка абсолютно не вірить в свої сили, сумнівається в своїх здібностях, вважає за краще, щоб рішення з усіх питань приймав чоловік); повна економічна залежність жінки від чоловіка; фізичні недоліки жінки, особливо, якщо вони з’явилися в процесі спільного життя (повнота та інші) [27, с 12-17].

Насильство в сім’ї – будь-які умисні дії фізичного, сексуального, психологічного чи економічного спрямування одного члена сім’ї щодо іншого, якщо ці дії порушують конституційні права і свободи члена сім’ї як людини та громадянина і завдають йому моральної шкоди, шкоди його фізичному чи психічному здоров’ю [30, с 25-29].

На сьогодні існує два підходи, які пояснюють причини насильства й жорстокості в сім’ї: соціологічний і психологічний [12, с 138-142].

Соціологічний підхід розглядає жорстокість у сім’ї як прийняту соціокультурну зумовленість вирішення конфлікту шляхом насильства в соціальній групі. Причинами постають стереотипи сімейних відносин, виховання з дитинства, низьке соціальне й матеріальне положення сім’ї, постійні сварки й проблеми в сім’ї, які, у свою чергу, призводять до стресів, а останні – до жорстокої поведінки зі своїми співмешканцями.

Психологічний підхід пояснюється наявністю психологічних захворювань у членів родини, характерами особистостей, поведінкою дитини або батьків, негативним особистісним досвідом батьків, який вони пережили в дитинстві, а також зловживання алкоголем і наркотиками.