Напрямки оптимізації соціального обслуговування людей, які зазнали насильства в сім’ї

Причини насильства у сім’ї розглядають у чотирьох контекстах: соціокультурний, сімейний, індивідуальний і кризовий [25, с 58-70].

Під соціокультурним контекстом розуміють аналіз класової структури суспільства й економічного стану окремих класів (робота / безробіття; добробуту / ситуація бідності; умови проживання). Крім того, тут треба враховувати в чомусь специфічні для кожного суспільства установки й ставлення до насильства, відносини між поколіннями й статями, ролями батьків і дітей, формальні і неформальні соціальні мережі тощо. Наприклад, у культурі існує взаємозв’язок між насильницькими формами поведінки й уявленнями про мужність, які формують у «сильної статі» установку на панування над іншими людьми (над жінкою й дітьми).

Здійснення такого прагнення за допомогою насильства визнають здебільшого як «легітимне». Така ситуація може бути причиною ескалації (переходу з одного покоління в інше) жорстокої поведінки з дітьми в сім’ї з боку чоловіків.

Друга причина – поширення в культурі уявлень про методи виховання. До сьогодні фізичні покарання розглядають як гарний спосіб педагогічного впливу.

Сімейний контекст включає аналіз змін структури сім’ї (зниження народжуваності, плюралізм форм шлюбу й сім’ї, частоту розлучень і розриву стосунків), специфічну структуру відносин і їх динаміку (велика кількість конфліктів між поколіннями, неадекватний розподіл влади, двозначні взаємостосунки, конфлікти й недомовленості між подружжям, рольові зміни в стосунках між батьками й дітьми), а також фрагментарність сімейних відносин і часті нововведення і зміни.

Індивідуальний контекст розглядається і з боку батьків, і з боку дітей. Індивідуальний контекст батьків спирається на пропоноване розуміння сили й слабкості. Він включає уявлення батьків про здоровий спосіб життя, специфічні погляди на особистий досвід дитинства, рівень самооцінки й самоконтролю, уявлення про виховання й виховні методи, ступінь пристосування до фрустрацій і здатність боротися зі стресами.

Кризовий контекст має передбачати вивчення дефіциту засобів і можливостей для встановлення й підтримки безконфліктної ситуації в сім’ї, навантажень, викликаних соціальними змінами, і зниження опірності батьків у кризових ситуаціях, компетентності дорослих людей вирішувати конфлікти й змінювати свої уявлення про дітей у процесі їх по дорослішання тощо.

На відміну від інших типів насильства, домашнє насильство має свої особливості [24, с 134]:

- це неодноразова дія, це процес, який складається із  циклів насильства, які тримаються  на продовженні стосунків потерпілої  і кривдника;

- якщо насильство виявилося в сім’ї хоч раз, воно обов’язково повториться;

- це насильство завжди  відбувається протягом тривалого  проміжку часу і має тенденцію  до зростання;

- це насильство між  особами, які є, як правило, залежними  один від одного. Найчастіше домашнє насильство замовчується і приховується обома сторонами від оточуючих;

- на думку винуватця, воно  є ефективним, швидким способом  досягнення мети, без великих  затрат. Інші, ненасильницькі методи  вимагають значних зусиль. Людина  не відмовиться від того, що дає ефект, якщо їй не запропонувати альтернативи. Якщо насильник не навчиться іншому ефективному способові спілкування з близькими людьми, то він буде продовжувати здійснювати над ними насильство.

Цикл насильства – це психологічний механізм стосунків між насильником і жертвою. Він характеризується такими пунктами:

1. Знущання (стосується будь – якого виду насильства);
2. Розкаяння (кривдник вибачається за вчинене, обіцяє, що це ніколи не повториться, звинувачує жертву у провокуванні своїх дій, заперечує, що насильство взагалі мало місце або стверджує, що воно не було таким жахливим, як про це розповідає жертва, робить подарунки);
3. Обіцянки (інцидент забуто, немає проявів насильства, деякі обіцянки, які давалися під час примирення, виконуються, жертва сподівається, що насильства більше не буде);

4. Передгроззя (виникає відчуття  напруги, з’являються невеликі інциденти, припиняється спілкування, постраждала  відчуває необхідність заспокоїти  насильника, напруга стає нестерпною);

5. Насилля знову повторюється.

Можна зробити такий висновок, поняття «насильство» має філософське, юридичне і соціальне трактування. У соціальній роботі під насильством розуміють будь умисна дія одного члена сім'ї проти іншого, якщо ця дія обмежує конституційні права і свободи члена сім'ї, як громадянина, заподіює йому фізичний біль і завдає шкоди або містить загрозу.  Говорячи про насильство в сім'ї як соціальну проблему, можна виділити наступні його види: фізичне, психічне, емоційне, економічне насильство. Причини, що породжують насильство в сім'ї досить різноманітні. Насильство може бути традиційною нормою спілкування в родині, яка культивується з покоління в покоління; насильство може бути породжене вже пережитим досвідом насильства самим ґвалтівником над самим собою в ранньому дитинстві з боку близьких йому людей; насильство може бути результатом вживання психотропних речовин, алкоголю. І наслідки насильства завжди руйнуючи. Їх дуже багато: страх, емоційна депривація, травми, захворювання психічні і фізичні, спроби суїциду і смерть. Насильство ніколи не проходить безслідно, воно калічить і душу, і тіло людини в будь-якому випадку.

2.2.Технології  соціального обслуговування людей, які зазнали насильства в сім’ї

Розглядаючи технології соціального обслуговування жінок, які зазнали насильства, зазначимо, що в зарубіжній практиці соціальної роботи найчастіше вдаються до профілактичної роботи; роботи з правоохоронними органами; організації притулків для побитих жінок; надання консультацій.

Загалом консультативні стратегії ґрунтуються на проведенні первинного інтерв'ю; наданні підтримки; заохочуванні вираження; акцентуванні на сильних якостях жінки; наданні інформації; аналізі альтернатив; визначенні плану; адвокатуванні (представництві інтересів).

Щодо особливостей методу первинного інтерв'ю, то тут особливу увагу слід звертати на стан жінок. Жінки, які зазнали насильства, під час перших зустрічей почуваються досить ніяково. Вони переживають з приводу того, що і як слід говорити. Соціальні працівники мають створити довірливу та комфортну атмосферу, переконати жінку в тому, що вона не мусить розповідати все, якщо вона цього не хоче. Постраждала жінка повинна також відчувати, що консультант є безстороннім та некритичним, дотримується принципу конфіденційності [29, с 244].

Обов'язковим елементом допомоги має бути інформування про медичні, соціальні, юридичні послуги й служби, які можуть надати жінці кращі можливості. Водночас варто також звертати увагу на етап дослідження альтернатив розв'язання своєї проблеми, оскільки жінки можуть відчувати безвихідь, не бачити вирішення їх ситуації.

Загалом соціальні працівники можуть допомогти жінці повернути владу та контроль над своїм життям, виробити адекватну самооцінку, зменшити залежність жінки від насильника та відповідальності жертви за насилля над нею, розвивати нетерпимість та неприйняття будь-якої агресії [29, с 244].

У роботі з жінками - жертвами насильства в сім'ї останнім часом набула поширення модель груп взаємопідтримки. Значна роль у такій взаємодії з жінками надається освітньо-просвітницьким методам втручання: ознайомленню з правами жінок, зміні тендерних стереотипів та уявлень про роль жінки в суспільстві, розвитку лідерських якостей та навичок самопредставництва. У групах взаємопідтримки значна увага приділяється терапевтичним факторам: універсалізації переживань, міжособистісному на-учінню, розвитку навичок спілкування.

Основні соціальні фактори, які впливають на успішність адаптації жінки: відсутність фізичних наслідків травми; стабільне фінансове становище; збереження соціального статусу; наявність соціальної підтримки з боку суспільства і особливо групи близьких людей [29, с 224].

Стосовно технологій соціальної роботи з дітьми як жертвами сімейного насильства, спеціалісти наголошують на потребі профілактики жорстокого поводження. На думку американських фахівців, попередження жорстокого поводження з дітьми включає такі складові:

1. первинна профілактика, яка має на меті вирішити соціальні причини жорстокого поводження з дітьми (зокрема, насильство в мас-медіа, бідність, необізнаність населення про права дітей);
2. вторинна профілактика, що спрямована на «групи ризику» (наприклад, молоді сім'ї, батьки, що самі пережили насильство, сім'ї у стані кризи); метою є зменшення чи усунення факторів ризику (відсутність навичок виховання дітей, нерозуміння процесу розвитку дитини тощо);
3. третинна профілактика (лікування), яка призначена для людей, котрі жорстоко поводилися з дітьми; стратегії, спрямовані на припинення й усунення жорстокого поводження [29, с 224].

Спеціалісти в галузі роботи з дітьми, які зазнали фізичного чи сексуального насильства, вважають, що загальноприйнятої формули кризового втручання не існує. Інтервенції у вигляді кризового втручання і короткострокове психологічне консультування ефективні у разі одиничного інциденту. Щоб подолати наслідки тривалих виявів насильства необхідна і тривала робота не лише з дитиною, а й з усією сім'єю.

Жоден спеціаліст не повинен працювати наодинці, розслідуючи справу із захисту прав дитини; і ні в якому разі рішення щодо насильства, скоєного над дитиною, не повинні прийматися самостійно. Це має робитися спільно з іншими спеціалістами на зустрічах із залученням представників різних відомств, відповідальних за охорону здоров'я, освіту та добробут дітей, які повинні співпрацювати між собою, щоб захищати дітей свого регіону.

У своїй повсякденній роботі соціальні працівники можуть дізнатися про те, що над дитиною вчинено насильство, як від самої дитини, так і від її близького оточення, зокрема, її товариша, родича дитини, сусіда, іншого спеціаліста, наприклад, учителя. Незалежно від того, є дитина клієнтом соціального працівника чи ні, він повинен робити все можливе для її захисту.

Насильство над дитиною слід розглядати в певному контексті: дослідити всі супроводжуючі обставини, стан дитини та ситуацію в сім'ї (а саме, чи випадок насильства був поодиноким, чи воно відбувається в сім'ї регулярно; чи не викликане воно стресом, який переживають батьки), алкоголізм тощо [29, с 224].

Коли відомості про обставини насильства зібрано, слід розгорнути активний обмін інформацією, який передбачає обговорення випадку насильства між соціальним працівником і його керівником, подальший збір інформації та її перевірку серед інших спеціалістів та членів родини, прийняття рішення про те, чи варто в даному конкретному випадку переходити до наступного етапу дій, а саме, до скликання міжвідомчих зустрічей представників ключових служб для обговорення ситуації.

Розслідування випадків відрізняється за ступенем участі та втручання різних спеціалістів. Деякі справи передбачають залучення міліції (якщо мав місце злочин), в інших випадках - достатньо інформації, зібраної соціальним працівником, і необхідне залучення медиків та психологів для надання допомоги дитині тощо. Деякі справи вимагають тимчасового або постійного позбавлення батьківських прав рішенням суду, але таких випадків зазвичай небагато. Як правило, ситуацію можна й треба розв'язувати, не розділяючи сім'ю [29, с 224].

У будь-яких справах, де йдеться про насильство, метою соціального працівника має бути співробітництво з тим із батьків, хто не чинив насильства над дитиною, щоб у майбутньому він/вона стали на бік дитини.

З метою запобігання насильству над дитиною соціальним працівникам слід відвідувати неблагополучну родину частіше і здійснювати вибіркову перевірку сім'ї, не попереджаючи останню про це. В інших випадках батьків слід попередити, що зловживання алкоголем чи наркотиками, застосування фізичної сили та сексуального насильства до дітей є неприпустимими і можуть призвести до втрати батьківських прав.

Діти, над якими було вчинено насильство, можуть унаслідок цього залишитись травмованими та потребуватимуть допомоги фахівців. Соціальний працівник зобов'язаний організувати надання дитині необхідної медичної та психологічної допомоги.

Діти будуть краще захищені, якщо робота спеціалістів проводитиметься в партнерстві з тим із батьків, який не чинив насильства над дитиною [29, с 224].

Для розв'язання проблеми насильства над літніми людьми чи запобігання подібному ставленню в сім'ї необхідно, щоб її члени навчилися розуміння процесів старіння й організації правильного догляду за своїми старшими родичами. Особливо важливою тут є координаційна роль соціальних працівників щодо діяльності органів охорони здоров'я, невідкладної допомоги, міліції, юридичних служб.

Працівники соціальних служб можуть допомогти клієнтам, що страждають від насильства та зловживань у сім'ї, в такий спосіб [12, с 138-142]:

-  проводити опитування  з метою встановлення наявності фактів насильства в родині;

-  розробляти всебічний  план допомоги, аналізувати ефективність  розпочатих дій;

-  допомагати в розв'язанні  важливих життєвих справ потерпілих;

-  надавати юридичну  та психологічну консультації  або вказувати місця, де можна отримати потрібну допомогу;

-  надавати гуманітарну  допомогу, наприклад, одягом, харчами;

-  вказувати адресу, де  жертва домашнього насильства  може отримати^ допомогу, притулок, надавати номер телефона «Довіри»;