Основні проблеми розвитку вітчизняної вищої освіти в Україні

Для реального втілення європейських стандартів освіти Ю. Притика пропонує здійснити наступне (з чим здебільшого погоджуються й автори статті):

1) перенести акцент на індивідуальну  роботу зі студентом;

2) збільшити самостійну позааудиторну  роботу студента з відповідним  контролем викладачем;

3) зменшити кількість студентів  в академічній групі;

4) провести коригування системи  обліку педагогічного навантаження викладача;

5) запровадити систему повторного  прослуховування курсів для студентів, які не набрали мінімально  необхідної кількості балів;

6) вжити заходів, спрямованих на  забезпечення студентів матеріально-технічною  базою для здійснення повноцінної індивідуальної підготовки;

7) запровадити сучасні інтерактивні методи навчання.

Отже, слід зазначити, що болонський процес не передбачає створенння повністю ідентичних систем освіти у різних країнах, він призначений лише для зміцнення взаємозв'язків та покращення взаєморозуміння між різними освітніми системами.

 

      1.4 Основні проблеми розвитку вищої освіти в Україні

 Сьогодні в Україні, на відміну від радянської системи підготовки фахівців, формується нова система вищої школи, що знаходить своє відображення у створенні приватних закладів освіти, запровадженні багатоступеневої та багатоваріантної системи вищої освіти, наданні додаткових освітніх послуг вищими навчальними закладами. Зараз освіта України, насамперед вища, потребує вдосконалення у напрямку реорганізації сфери управління нею, соціально-економічних перетворень та інтеграції у систему міжнародної освіти. [9] Процес реформування національної освіти вимагає чіткої і комплексної науково-технологічної політики щодо її підтримки та стимулювання розвитку пріоритетних напрямків на базі використання як прямих, так і непрямих методів, включаючи пільгове оподаткування та кредитування. Від часів перебування України у складі СРСР вона успадкувала досить розвинену та розгалужену мережу освітньо-наукових закладів, яка й надалі продовжує розвиватись і розширюватись. Зростає кількість і різноманітність вищих закладів освіти, чисельність їхнього контингенту, вдосконалюється весь комплекс курсів, дисциплін і спеціальностей. Так, наприклад, за період від 1997/99 до 2006/09 навчального року кількість вищих закладів освіти III–IV рівнів акредитації зросла більше ніж удвічі – від 149 до 350. Серед нині діючих вищих навчальних закладів III–IV рівня акредитації 236 знаходяться у державній та комунальній власності, а 114 – приватні. Усього в Україні навчається 2 млн. 635 тис. 395 осiб, з них за бюджетною формою навчання – 1 млн. 74 тис. 280 студентів. Нині в Україні понад 560 студентів припадає на 10 тис. населення. Це відповідає середньоєвропейським показникам і є передумовою входження нашої держави до кола цивілізованих країн з розвиненою, соціально орієнтованою, регульованою ринковою економікою.

     Однак, поряд з позитивними кількісними показниками, статистичні дані свідчать про диспропорції у структурі вищих навчальних закладів. Так, наприклад, тоді, як кількість закладів освіти III–IV рівнів акредитації за період від 1990/91 до 2006/07 навчального року зросла на 134 %, а число їх студентів збільшилось на 163 %, кількість закладів освіти I–II рівнів акредитації зменшилась на 23 %, а число студентів, які в них навчаються, знизилось на 38 % [7]. У розрізі областей найбільші зміни відбулися в Автономній Республіці Крим, де кількість вищих закладів освіти III–IV рівнів акредитації за вказаний період зросла у 4,7 раза, в Закарпатській області – у 6 разів, у Волинській області – в 4 рази, в Хмельницькій області – 3,3 раза. Водночас кількість студентів у вказаних ВНЗ зросла відповідно у 3,8 раза, 2,6 раза, 2,7 та 2,5 раза. Це свідчить про те, що створюються, як правило, невеликі навчальні заклади, з незначним контингентом студентів та штатом викладачів, недостатньо потужною матеріальною базою. Поряд з тим, ця тенденція спостерігається не у всіх областях України. Так, наприклад, із збільшенням кількості ВНЗ у Сумській області в 1,25 раза, число студентів у них зросло в 3,9 раза, в Луганській області кількість ВНЗ зросла в 1,8 раза, а кількість студентів – у 3,1 раза, у Рівненській області – відповідно в 2 та 2,9 раза.

    Загалом в Україні за вказаний період кількість вищих навчальних закладів III–IV рівнів акредитації зросла у 2,3 раза, а число студентів збільшилось у 2,6 раза.

   На основі приведених даних можна зробити висновок, що сьогоднішня система вищої освіти в Україні (особливо III–IV рівень акредитації) зробила значний крок у своєму розвитку. Адже станом на початок 2007 року у вищих навчальних закладах нашої країни навчалося 2787 тис. осіб, і характерно те, що більшість з них (2319 тис. осіб) навчалось у вищих закладах освіти III–IV piвнiв акредитації.         

        Прогрес і динаміка розвитку суспільства потребують створення таких умов, за яких вища освіта повинна бути доступною людині протягом усього її життя, особливо в період підготовки та здійснення творчої і виробничої діяльності. Відомо, що з давніх часів освіта належить до важливої сфери людської життєдіяльності, яка забезпечує соціальний прогрес. Але вона протягом багатьох століть не була пов’язана безпосередньо з виробництвом і, за оцінкою ЮНЕСКО, в кінці ХIХ, на початку XX століття у всьому світі працівники освіти виконували насамперед педагогічні і культурологічні завдання. Cерединa XX століття характеризується різким стрибком у розвитку технологій, прискоренням темпів науково-технічного прогресу. Відповідно й перед освітою постали нові завдання. Вона дедалі більше набувала рис окремої галузі економіки, продукуючи знання як певний специфічний товар, що користується постійним попитом у постіндустріальному суспільстві. В освіті, зокрема у вищій, з’явилися нові напрями в електроніці, машинобудуванні, біоінженерії, освоєнні космосу тощо. Для підготовки фахівців у цих галузях відкривалися нові спеціальності та освітні напрями у вищих навчальних закладах, де навчалися майбутні інженерно-технічні працівники.

       Відомо, що проблема забезпечення якісного рівня освіти, як і перспектива розвитку вищої школи в Україні, полягає насамперед в якісній практичній підготовці фахівців для потреб економіки, з одного боку, і якісній організації навчального процесу, з іншого, при формуванні високоосвічених, національно свідомих і патріотично налаштованих фахівців для розвитку національної економіки і розбудови суверенної, національно-демократичної Української держави. Щодо практичної підготовки у вищих навчальних закладах відповідно до потреб сучасної економіки, то Міністерство освіти і науки України пропонує об’єднати зусилля і разом з Міністерством праці і соціальної політики, Міністерством промислової політики, Союзом промисловців і підприємців та іншими структурами створити, а точніше, відновити діяльність Міжвідомчої ради з цього питання.

      Отже, таким чином, головним завданням освіти в XXI столітті є застосування нових інформаційних технологій у поширенні знань. Ці технології дозволяють делокалізовані систему розповсюдження знань за допомогою технології дистанційної освіти, завдяки якій якісну освіту стає доступним для кожного мешканця Землі, незалежно від місця його проживання. Така освіта найбільш демократично, воно може бути адаптоване до рівня знань і запитів окремого студента. У зв'язку з цим багато країн звертаються до ідеї безперервного дистанційного навчання, в рамках якої базову освіту розглядається лише як підготовка до професійної кар'єри, яку людина робить все життя. В умовах інтенсифікації наукового знання, що становить основу глобальної економіки, навчання протягом усього життя має стати пріоритетним.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                         

                                              

                                       Розділ 2

                  Програма соціологічного дослідження на тему:

«Уявлення населення м.Чернігова про основні проблеми розвитку         вітчизняної вищої освіти в Україні».

2.1. Методологічний розділ програми соціологічного дослідження

        Обгрунтування проблеми соціологічного дослідження. Основні суперечності, конфлікти в освіті виникають довкола проблеми, чого навчати і як навчати. Головним замовником у цьому процесі, як відомо, є суспільство, а виконавцем — система освіти і виховання. Тому на макрорівні суперечності і конфлікти виникають між системою освіти і суспільством; на мезорівні (середньому) — між адміністрацією освітніх закладів і вчителями (викладачами), адміністрацією і батьками; адміністрацією та учнями (студентами); на мікрорівні (нижньому) — у системах “учитель (викладач) — учень (студент)”, “батько (мати) — учень (студент)”. Усі ці конфлікти є вертикальними. 
    Серйозною проблемою, однак, є відсутність мотивації до навчання у самих студентів. Для стимулювання цієї мотивації пропонуємо імплементувати такі заходи.

- По-перше, розмір підвищеної стипендії  повинен перевищувати розмір  стандартної стипендії не менш  ніж на 50%.

- По-друге, за наукові, творчі та  спортивні досягнення, громадянську  активність, призові місця на  всеукраїнських та міжнародних  предметних олімпіадах, а також статті, опубліковані в наукових виданнях, повинні нараховуватися додаткові надбавки до стипендії.

- По-третє, з метою підняття загального  інтелектуального рівня молоді  пропонуємо нараховувати 25% надбавки  до стипендії за володіння  іноземною мовою, підтверджене результатами міжнародних іспитів класу TOEFL, DSD, TEF, DELE тощо.

- По-четверте, пропонуємо встановити  кореляцію між стипендією та  середнім балом успішності за  результатами екзаменаційної та  залікової сесії.

- По-п’яте, як різновид негативної санкції, вважаємо обґрунтованою вимогу відшкодування студентом державі вартості навчання у випадку виключення його з ВНЗ за академічну неуспішність чи грубе порушення статуту.

    Усвідомлюємо, що запровадження усіх пропонованих реформ є затратним для державного бюджету, однак ще раз звертаємо увагу, що вища освіта є одним із головних національних надбань, і кошти, витрачені на її розвиток, ми переконані, в довгостроковій перспективі обов’язково окупляться.

      Отже, на сьогодні українська система освіти переживає певні зміни на різних її рівнях. Відкриваються приватні школи, ліцеї, гімназії. Середні школи перейшли від 5-бальної до 12-бальної системи оцінювання. Певні зміни мають місце і в вищих навчальних закладах. В якій мірі сьогоднішній ВНЗ, та система освіти загалом влаштовують сучасних студентів, та в якій мірі вони готові до змін та реформ, ми зможемо визначити за допомогою даного соціологічного дослідження, що проводиться у формі анкетування.

    Об’єкт дослідження - населення  м.Чернігова, віком від 18 і старше.

    Предмет дослідження –ставлення населення м.Чернігова до основних проблем розвитку вітчизняної вищої освіти в Україні.

    Мета дослідження -дослідити значення освіти в житті населення; дослідити готовність і сприйнятливість до змін та їх уявлення про основні проблеми розвитку вітчизняної вищої освіти.

   Основними завданнями даного соціологічного дослідження є:

1. Простежити ставлення людей до освіти;

2. Визначити готовність до змін, реформ в системі освіти;

3. Дослідити важливість здобуття освіти для населення;

4. Встановлення актуальних проблем розвитку вищої освіти.

 

 

 Інтерпретація основних понять

Освіта - цілеспрямована пізнавальна діяльність людей з отримання знань, умінь та навичок щодо їх вдосконалення.

Вищий навчальний заклад — освітній, освітньо-науковий заклад, який заснований і діє відповідно до законодавства про освіту, має один з чотирьох рівнів акредитації, реалізує відповідно до наданої ліцензії освітньо-професійні програми вищої освіти за певними освітніми та освітньо-кваліфікаційними рівнями, забезпечує навчання, виховання та професійну підготовку осіб відповідно до їх покликання, інтересів, здібностей та нормативних вимог у галузі вищої освіти, а також здійснює наукову та науково-технічну діяльність.

Зміст освіти - це науково-обгрунтована система дидактично та методично оформленого навчального матеріалу для різних освітніх і кваліфікаційних рівнів.

Освітньо-професійна програма підготовки - це перелік нормативних та вибіркових навчальних дисциплін із зазначенням обсягу годин, відведених для їх вивчення, форм підсумкового контролю.

Освітня характеристика - це основні вимоги до якостей і знань особи, яка здобула певний освітній рівень.

Кваліфікаційна характеристика - це основні вимоги до професійних якостей, знань і умінь фахівця, які необхідні для успішного виконання професійних обов'язків.

Форми навчання : денна (стаціонарна); вечірня; заочна (дистанційна);

екстернат.

Гіпотези дослідження:

1. Одна з головних проблем вищої школи - це держзамовлення. Оскільки мало хто може дозволити собі навчання у ВНЗ.

2. Головними причинами низької ефективності освіти є: відсутність мотивації у студентів до здобуття якісної освіти; відсутність мотивації у викладачів до наукової праці і впровадження її результатів у навчальний процес.

3. Люди з вищою освітою мають більше привілегій у суспільстві.

4. Освіта – це найважливіший процес розвитку і становлення людини як особистості.

 

         2.2 Методичний розділ програми соціологічного дослідження

Обґрунтування вибіркової сукупності. Генеральну сукупність дослідження складають мешканці територіальної громади м. Чернігова віком від 18 років і старше (246 834 чол.) [Розподіл постійного населення Чернігівської області за статтю і віком на 1 січня 2012 року. – Чернігів, 2012. – 95 с.].

Виходячи з поставлених мети і завдань для дослідження пропонується пропорційна стратифікована вибірка із загально прийнятим рівнем довіри 95 % і максимальною допустимою помилкою 7 %. У відповідності до прийнятих основних параметрів, обсяг вибіркової сукупності буде складати: