Соціальна педагогіка

    Узагальнюючи вищеописане, можна зробити висновок, що завдання соціального педагога полягає в тому, щоб створити таку ситуацію, яка могла б допомогти дитині вийти з кризи, в якому він опинився. Треба пам'ятати, що такі діти часто прив'язуються до вихователя, і тут важливий його професіоналізм і довірче ставлення до дитини.

2.     Зміст роботи соціального педагога в освітньому закладі.

  
     Зміст роботи соціального педагога відповідно до кваліфікаційної характеристики визначається її педагогічною спрямованістю. Це означає, що вся його професійна діяльність по суті являє собою комплекс заходів з виховання, освіти, розвитку і соціальний захист осіб у закладах і по місцю проживання учнів. Однак сам вибір заходів не довільний, а обумовлений попередньо отриманими даними, які потребують аналізу та соціально-педагогічної інтерпретації. Тому певний час в діяльності соціального педагога, особливо на початковому етапі, займає вивчення психолого-медико-педагогічних особливостей особистості учнів і соціального мікросередовища, умов життя. У процесі вивчення виявляються інтереси й потреби, труднощі і проблеми, конфліктні ситуації, відхилення в поведінці, типологія сімей, їх соціокультурний і педагогічний портрет та ін. Тому в методичному багажі соціального педагога значне місце займають діагностичні методики: тести, опитувальники, анкети та ін. Цілком очевидно, що діагностичний інструментарій соціального педагога включає в себе як соціологічні, так і психологічні методики. Також великий інтерес представляють різні звіти, довідки, таблиці, документи, медичні карти учнів та інше, що завжди є в наявності в будь-якій освітній установі. Використовуються також специфічні методи соціальної роботи, такі як метод соціальної біографії сім'ї, особистості, а також соціальна історія мікрорайону, діагностика соціального середовища. У ситуації, коли «всі все знають» і тому скептично ставляться до досліджень соціального педагога, виявляється необхідним заручитися підтримкою колег-вчителів, психологів, муніципальних працівників, співробітників правоохоронних органів, нарешті, батьків і самих учнів. Для цього будь-яке дослідження починається з попереднього обгрунтування його необхідності, завдань, прогнозу щодо результатів, складання плану-графіка, нормативного оформлення у вигляді наказу чи розпорядження керівника установи, інструктажів та інформаційних повідомлень, роз'яснення учасникам їх прав і призначення дослідження. Тут доречно нагадати, що роз'яснення та інформування про результати можуть бути повними і неповними, але завжди повинні бути правдивими. У процесі дослідження соціальний педагог може отримати абсолютно конфіденційну інформацію, тому його дії визначаються професійним обов'язком і етичним кодексом. Соціальний педагог організовує і проводить консультації з питань прав і обов'язків, наявних пільг та допомог, пропонує можливі варіанти вирішення проблем учасників освітнього процесу, забезпечує соціальну допомогу і підтримку, використовуючи всю сукупність наявних правових можливостей та коштів. Виявляючи проблеми і труднощі в сфері сім'ї, спілкування і відносин людей, соціальний педагог диференціює виявлені проблеми і «виводить» на їх вирішення соціальних працівників, фахівців різного профілю та відомчої підпорядкованості. Встановлюючи контакт з сім'єю, спонукає її до участі у спільному вирішенні проблем, допомагає людям використовувати власні ресурси, резервні можливості муніципалітету для подолання труднощів. Соціальний педагог виконує посередницьку функцію у встановленні зв'язків і контактів сім'ї та фахівців - психологів, соціальних працівників, лікарів, юристів, представників органів влади та громадськості. Для цього необхідні налагоджені зв'язки соціального педагога з різними соціальними службами мікрорайону, району, міста, установами та громадськими об'єднаннями, добре знання структур і кола обов'язків адміністративних органів, їх місцезнаходження і телефони. Тільки за цих умов можна надати дійсно ефективну допомогу дітям, що потребують опіки та піклування, працевлаштуванні, лікуванні, відпочинку, матеріальної допомоги, психокорекції, патронажі, забезпечення житлом, посібниками, пенсіями та інших видів соціальної допомоги. Соціальний педагог оформляє ощадні вклади, вирішує питання щодо використання майна і цінних паперів учнів - сиріт і залишилися без піклування батьків, виступає представником освітнього закладу і того чи іншого учня або співробітника в судових і адміністративних інстанціях, забезпечує екстрену допомогу потрапили у важку ситуацію. При цьому соціальний педагог самостійно визначає завдання, форми, методи соціально-педагогічної роботи, способи вирішення особистих і соціальних проблем, заходи соціального захисту та соціальної допомоги, реалізації прав і свобод громадян [10, с. 64]. Педагогічна підтримка соціальних ініціатив дітей та дорослих, створення умов для їх самостійного вибору, його стимулювання, розвитку готовності і здатності діяти на основі постійного творчого пошуку та вміння виходити із ситуації вибору без стресу в сучасних умовах є нагальним завданням у виховній роботі освітніх установ, які відчувають дефіцит нових форм і методик. Це тим більше важливо, що «на повний зріст» постала проблема ефективності виховання, відповідності основних напрямів і пріоритетів виховної роботи природі дитинства, сімейним, національним і російським соціокультурним традиціям.  
Під соціальною ініціативою розуміється діяльність, спрямована на перетворення соціокультурного середовища в інтересах гармонізації соціального поля дитини, враховує історико-культурний досвід і сучасний стан теорії і практики соціально-педагогічної роботи, породжує новий зміст, методи, форми і технології роботи з дітьми, молоддю, сім'ями , громадами, ексклюзивними групами населення, суспільством. Соціально-значуща діяльність дітей - це турбота про хворих, інвалідів і бідних. Зміст професійної діяльності соціального педагога неосяжно, і ми зробили спробу лише окреслити її контури. Реальна ж робота соціального педагога не вписується в жодні схеми. Ось чому таке велике значення надається особистості соціального педагога, його професійної компетентності, психологічної гарту і моральним якостям. У кінцевому підсумку вся діяльність соціального педагога повинна сприяти створенню обстановки психологічного комфорту і безпеки особистості учнів, забезпечення охорони їх життя і здоров'я, встановлення гуманних, морально здорових відносин у соціальному середовищі.  
Професійна успішність соціального педагога визначається результативністю його діяльності та її суспільним визнанням. Щоб забезпечити різнобічний розвиток особистості кожної дитини, необхідні зусилля всього суспільства, всіх державних і громадських структур. Усі згодні з цією думкою, а школа до цих пір киває на сім'ю, сім'я на школу і вулицю, громадськість - на школу, сім'ю і вулицю і т.д. Соціальна педагогіка має свої цілі, зміст, структуру, які виходять за межі дитячого віку, охоплює безпосереднім впливом людей усіх поколінь. Її місце дії не тільки школа, сім'я, двір, але в цілому соціум або мікросоціум.  
У центрі всіх громадських інтересів стоїть особистість. Отже, і соціальна педагогіка може виконати своє призначення за умови, якщо створює ситуацію, в якій можливі будуть в навколишньому середовищі діяльність, відносини і спілкування цієї особистості. Кому під силу пробудити потреби, інтелект, емоції, волю, духовну сферу особистості? Однією сім'ї? Вона поглинена побутом, матеріальними проблемами. Координувати умови різнобічного розвитку особистості - ось головна функція соціального педагога і соціальної педагогіки.

     Соціальний педагог - це нова посада, призначена для професіонала, компетентного фахівця, конкретного суб'єкта виховної системи. Він не схожий на шкільного вчителя або іншого працівника освітньої системи. Йому доводиться діяти безпосередньо, в середовищі, що оточує особистість - спілкуватися з сім'єю, на вулиці, де немає звичної ситуації зі звичним і певним шкільним режимом, наявністю авторитетів. Традиційно складені взаємини соціального педагога зі школою, вчителями. На жаль, їх часто роз'єднує боротьба за владу над дитиною, амбіції пріоритетів та ін Багато чого можна якщо не виправдати, то пояснити не завжди позитивними традиціями школи. Все це не збігається з вільним вибором змісту і форм життєдіяльності дитини в зовнішній для нього і для школи середовищі, де цінуються добровільність вибору і самостійність дій, інший стиль відносин і спілкування з дорослими, між дорослими і т.д. Як не важливий соціум, без школи розвиток особистості залишилося б неповноцінним, ніким не компенсується. Висновок банальний: необхідна співпраця - взаємодія в ім'я інтересів дитини, коли кожна сторона, поважаючи зусилля інший, творить свою справу. Сучасні процеси змін до шкільної діяльності характеризуються ускладненням позиційного відношення до учня. Традиційна для минулої педагогіки схема: Вчитель-Учень поступово замінюється набагато складнішою позиційної схемою (див. додаток № 1). Таким чином, сьогодні на одному матеріалі працюють, як мінімум, чотири позиційних місця: вчитель, психолог, соціальний педагог і соціальний працівник.  
Діяльність соціального педагога звернена, насамперед, до особистості учня. Безумовно, що розвиток особистості дитини не може бути розглянуто поза соціального контексту, проте завдання соціального педагога полягає не в адаптації учня, а в створенні умов для розвитку її активного ставлення до світу.  
Соціальний педагог, користуючись результатами діяльності психолога, працює з дитиною, перш за все, займаючись безпосередньо розробкою і реалізацією індивідуальної програми розвитку кожної конкретної особистості.  

3. Основні функції, методи роботи, документація,  
   права та обов'язки шкільного соціального педагога.  
   

     Соціальний педагог виконує великий обсяг роботи. Його клієнтами є як учні, так і їх батьки, їх сім'я. Але в цілому він виконує наступні функції:  
1. Освітньо-виховна, тобто забезпечення цілеспрямованого педагогічного впливу на поведінку і діяльність дітей і дорослих; сприяння всіх соціальних інститутів, закладів фізичної культури і спорту, засоби масової інформації.

2. Діагностична, тобто постановка "соціального діагнозу", для чого проводиться вивчення особистісних особливостей та соціально-побутових умов життя дітей, сім'ї, соціального оточення, виявлення позитивних і негативних впливів і різного роду проблем.

3. Організаторська, тобто організація суспільно-цінної діяльності дітей та дорослих, педагогів та волонтерів у вирішенні завдань соціально-педагогічної допомоги, підтримки виховання та розвитку реалізації планів і програм.

4. Прогностична та експертна, тобто участь у програмуванні, прогнозуванні, проектуванні процесу соціального розвитку конкретного мікросоціуму, у діяльності різних інститутів з соціальної роботи.

5. Організаційно-комунікативна, тобто включення добровільних помічників, населення мікрорайону в соціально-педагогічну роботу. Організація спільної праці і відпочинку, налагодження взаємодії між різними інститутами в їх роботі з дітьми, з сім'ями.

6. Охоронно-захисна, тобто використання наявного арсеналу правових норм для захисту прав та інтересів особистості. Сприяння застосуванню заходів державного примусу і реалізації юридичної відповідальності стосуються використання осіб, які допускають прямі або непрямі протиправні дії на підопічних соціального педагога.

7. Посередницька, тобто здійснення зв'язку в інтересах дитини між сім'єю, освітньою установою і найближчим оточенням дитини. Сюди можна доповнити ще одну функцію - самоосвіта. Для будь-якого професіонала важливо постійно поповнювати свій інтелектуальний багаж. Цей факт стосується і соціального педагога (див. додаток № 6).

Тепер слід зупинитися на методах роботи шкільного  соціального педагога. Вивчення відносин всередині родини та їх обговорення  допоможуть педагогу уявити становище  в ній дитини. Після вивчення сім'ї  перед соціальним працівником стоїть завдання створити усередині неї  нові відносини. Це можна вирішити, залучаючи сім'ю в різні клуби, групи здоров'я, поради та побутові об'єднання, організовуючи спільна  робота в саду, на городі, в побуті.  
Першорядне увагу при вивченні сім'ї педагог звертає на становище в ній дитини. Разом із сім'єю він розробляє для нього варіанти реабілітаційної програми. Тут важливо разом переконати дитину в правильності обраного шляху виходу з кризи. З ним обговорюється режим дня, його вільний час, його справа. Методом переконання педагог може досягти успіху, якщо він досить володіє правовими знаннями, щоб переконати дитину в наслідках його антигромадської поведінки. За допомогою цього методу соціальний педагог може домогтися, щоб вихованець сам почав шукати шлях виходу з ситуації, що склалася. У практиці роботи деякі педагоги складають «карту сім'ї», де дається характеристика кожного члена сім'ї, вказуються дати народження знаменних подій в сім'ї. Визначається статус сім'ї, її релігійна та національна приналежність, житлові умови, сусідство. «Картку» доповнює вивчення виховання в сім'ї.   Як і скільки батьки проводять часу з дитиною, чи є у них спільні справи, яка форма спілкування, розмовляє чи батько з сином, чи проводять разом вільний час, що читають, чи відвідують клуби.  
Важливо представити, що знають батьки про своїх дітей, ніж дитина цікавиться, що читає, які його мрії, з ким він дружить; які у нього стосунки в класі, в школі, його улюблений учитель, предмет; здоров'я дитини, її проблеми. Слід з'ясувати, і що знають діти про своїх батьків: їх смаки та інтереси, друзі і авторитет на роботі, турботи, проблеми, здоров'я. Чи можлива співпраця всередині сім'ї, або всі відносини зводяться до наказів дорослих. Соціальному педагогу важливо врахувати всі відносини всередині сім'ї, відносини дорослих між собою, дорослих і дітей, родичів та інших людей, які живуть в сім'ї. Робота соціального педагога з батьками може здійснюватися при відвідуванні сімей, проведення групових консультацій, а також консультацій з окремими батьками в центрах. За дослідженнями американських учених, неповноцінні діти є в кожній сьомій сім'ї, діти, які мають від рідної плями на обличчі до функціональних недоліків, сліпоти, глухоти, уповільненої розумового розвитку. Для соціального педагога важливо з'ясувати відносини дитини і батьків і реагування дорослих членів сім'ї на ступінь неповноцінності дитини. Для одних батьків пляма на обличчі - трагедія, для інших - важке усвідомлення, що дитина буде все життя безпорадним.  
Тут необхідна чуйність соціального педагога, сьогодні сім'я переживає величезні труднощі, але якщо до всіх соціальних і економічних бід додається і хвора дитина - це надважкій. Найчастіше в такій родині мати чи батько працювати не можуть. Це викликає трагедію, батьки розлучаються, кінчають життя самогубством, стають алкоголіками. Крім допомоги дитині, соціальний педагог звертає свою увагу на батьків. Їм, найчастіше, потрібна допомога анітрохи не менше, ніж хворій дитині. Потрібно переконати батьків шукати вихід з горя і озлоблення, знайти позитивні риси в дитини і направити всі сили на їх розвиток. Потрібно знайти шляхи і можливості догляду за хворою дитиною, її виховання і навчання. Важливо при цьому не намагатися «нормалізувати» дитини, так як невдача призведе до трагедії.  
Також, найпоширенішим і природним є метод спостереження. Саме він дає педагогові найбільше матеріалу для виховної роботи. Педагог спостерігає за спілкуванням дитини, її поведінкою в сім'ї, в школі, на уроці, з однолітками, його працею. Не кожному педагогу вдається досягти успіху в спілкуванні з дітьми. Але цю здатність можна розвинути. Педагогу допоможуть записи своїх спостережень, а спілкування ближче потрібно починати з двома-трьома хлопцями, постаратися дізнатися їх. Найчастіше соціальний педагог вдається до методу бесіди. Важливо, щоб до бесіди соціальний педагог готувався. У цьому йому допоможе анкетування, складений заздалегідь питальник або результати комісії, яка зробила висновок при вступі дитини до зазначеної установи.  
Дослідники виділяють ще метод соціометрії, при якому, для математичної обробки збираються дані бесід, анкетування, опитування та алгоритмів, оцінки кризового стану дитини. При вивченні дитини педагог не може обійтися без аналізу його психологічного та соціального стану, того, що дослідники називають «ядром дитини». При роботі з клієнтами в обов'язки шкільного соціального педагога входить:

• забезпечення педагогічної спрямованості змісту, форм, методів, використовуваних в ході роботи;
• вивчення медико-психолого-педагогічних умов, що впливають на особистість, її інтереси, потреби;
• організація соціально-педагогічної діяльності в соціумі, різних видів співпраці дітей і дорослих;
• сприяння дітям і дорослим у вирішенні особистих і соціальних проблем; запобігання правопорушень; реабілітація клієнтів;
• представлення та захист інтересів дітей, їх сімей у взаєминах з різними громадськими інстанціями і структурами сприяє в підвищенні соціального статусу сім'ї.

Поряд з  обов'язками шкільний соціальний педагог  має такі права:

• представляти і захищати інтереси клієнтів в органах законодавчої та виконавчої влади;
• вести державну і приватну соціальну практику за сертифікатом або диплома;
• збирати інформацію, пов'язану з потребами клієнтів; проводити соціальні опитування, діагностичні обстеження;
• робити офіційні запити в громадські організації, державні установи з проханням про рішення особистих і соціальних проблем клієнтів;
• інформувати державні органи про стан тієї чи іншої проблеми у сфері своєї діяльності;
• вносити пропозиції до організації, установи, підприємства, комерційні структури про заохочення батьків за соціальні ініціативи та активність;
• вести активну роботу з пропаганди досвіду сімейного виховання, використовуючи засоби масової інформації;
• очолювати громадські, ініціативні рухи, спрямовані на вирішення конкретних соціальних проблем за місцем проживання, навчання або роботи;
• сприяти правовому регулюванню взаємовідносин дитячих організацій, об'єднань з різними державно-суспільними структурами.

А правова  робота соціального педагога включає  в себе юридичний захист дитини. Нерідко соціальний педагог виступає в суді в його захист.  
Соціальний педагог повинен бути посередником, залучаючи медиків і юристів при фізичному і сексуальному насильстві над дітьми. Він повинен знати про кримінальну відповідальність за злочини проти дітей, за доведення до самогубства в результаті жорстокого ставлення до дитини, за побої та мордування, за залишення без допомоги в небезпечному становищі, за видачу заміж до повноліття. Соціальний педагог повинен знати про охорону материнства і дитинства, про охорону праці дітей та підлітків, про право дитини на пенсію. Він також повинен вміти вирішувати питання усиновлення, знати права прийомних дітей, особливості сімей з прийомними дітьми. Соціальний педагог стикається з проблемою позбавлення батьківських прав. Це важка крайня міра, до якої вдаються, коли батьки не виконують своїх обов'язків, зловживають ними, шкідливо впливають на розвиток дитини, жорстоко поводяться з ними. У таких випадках дитина визначається в дитячий будинок, на опіку або піклування.  
Соціальний педагог повинен знати про кримінальну відповідальність підлітків, неповнолітніх за злочини. Йому варто знати, як ведуться судові розгляди, як здійснюється захист і т.д. Соціальний педагог, який працює в школі, у своїй діяльності повинен керуватися наступною документацією:  
1. Тексти адміністративних документів з соціально-педагогічної роботи. Законів і підзаконних актів щодо здійснення прав дитини;

2. Посадова інструкція;

3. Перспективний,  календарний план роботи на  рік, місяць, тиждень;

4. Циклограма  або графік роботи на тиждень,  місяць, затверджений керівником установи;

5. Графік  тематичних групових консультацій, графік індивідуальних консультацій для окремих груп населення;

6. Проекти  або програми з окремих найбільш  актуальних напрямів соціально-педагогічної роботи;

7. Документація: з обліку правопорушень, відхилень  у розвитку, конфліктів у колективі;  з освоєння індивідуальних освітніх  маршрутів дітьми, що стоять на внутрішкільному контролі;

8. Документація з питань опіки та піклування, реєстрації за місцем проживання і працевлаштування, захист прав дитини в органах МВС і судових органах;

9. Облік  звернень батьків, вчителів, учнів  і дозвіл поставлених ними проблем;

10. Дані  з вивчення соціального складу  сімей, соціального портрета учня, класу, школи, соціальних очікувань  батьків, учнів, педагогів, як суб'єктів освітнього процесу;

11. Облік заходів щодо соціального захисту дітей з соціально неблагополучних сімей;

12. Методичні  рекомендації для батьків;

13.Методичні рекомендації для класних керівників, вчителів щодо розв'язання проблем соціального життя дитини і зняттю конфліктів у міжособистісних відносинах;

14.Сестиматизована інформація по міським та районним службам для батьків і дітей про можливі шляхи вирішення їх проблем.

4. Центри соціального обслуговування сім'ї та дітей.  
   

У нашій країні в 1992 р. уряд приймає постанову «Про першочергові заходи щодо створення  державної системи соціальної допомоги сім'ї», яка включає економічну, правову, медичну, психологічну та педагогічну допомогу.  
Соціальна політика стосовно сім'ї та дітей проявилася у виплаті допомоги на дитину, створення закладів соціального обслуговування, які були орієнтовані на сім'ю і дітей. У цих установах надається допомога сім'ї, дітям-сиротам, важким підліткам, організовується сімейний відпочинок. У практиці соціальної допомоги сім'ї створюються різні центри: дозвілля, патронату сімейного типу, допомоги сім'ї під час кризи. Більш поширеною формою соціальної допомоги сім'ї є центри змішаного типу, де об'єднується робота різних служб. Так, однією з них є служба соціальної реабілітації, що займається людьми потрапили у важку життєву ситуацію. Тут надають матеріальну підтримку, допомагають знайти роботу, займаються проблемами усиновлення, опіки, піклування. У соціальній службі молоді допомагають молодим людям у працевлаштуванні, надають допомогу молодій сім'ї, неповнолітнім злочинцям, що повернулися з ув'язнення, алкоголікам і наркоманам. У центрах реабілітації дітей-інвалідів - надається психологічна, педагогічна та медична допомога, здійснюється професійна підготовка.  
Організацією дозвілля сімей, культурно-масових заходів займаються центри дозвілля. У них до виховання дітей залучаються батьки, надається можливість батькам на кілька годин залишати в центрі малюків; тут збираються і підлітки. У медико-соціальному центрі надається допомога не тільки дітям, а й членам сім'ї, всім верствам населення. Тут здійснюється патронаж сімей з малолітніми дітьми, проводиться пропаганда здорового способу життя, медична профілактика. Особлива увага приділяється сім'ям, де є діти-інваліди та хворі діти. Після виявлення нужденних сімей соціально-побутові служби надають їм різну допомогу: їх прикріплюють до магазинів, майстерень і т.д. Для надання тимчасової допомоги сім'ї, що потрапила, в біду, створюються тимчасові притулки. Більш поширені притулки для дітей. Для дорослих створюються соціальні готелі, для підлітків та молоді - будинку по інтернатному принципом, де вони живуть до 18 років, відвідуючи школу; після закінчення, знайшовши роботу, можуть піти з інтернату.  
У центрі психолого-педагогічної допомоги сім'ї та дітям допомагають встановити в сім'ї нормальну психологічну обстановку, здійснюють психологічний і педагогічна освіта всіх її членів. Поширеною формою роботи з важкими дітьми та підлітками є центри соціальної реабілітації дітей та підлітків. В них займаються профілактикою їх антигромадської поведінки, організовуючи їх працю і навчання, допомагаючи вийти з кризового стану.  
Центри соціального захисту здійснюють правову і юридичну допомогу неповнолітнім та їх сім'ям. Контролюють кримінальні сім'ї та осіб, які втягують дітей та підлітків у злочину. Допомагають вийшли з ув'язнення.  
У дошкільних центрах соціально-педагогічної підтримки займаються навчанням і вихованням дітей за програмою дитячих садів, здійснюють психологічну та педагогічну реабілітацію дітей з відхиленнями у розумовому та фізичному розвитку. У центрах розробляються індивідуальні реабілітаційні програми для кожної дитини. Ведеться психологічний та педагогічний контроль за процесом реабілітації. Особливо соціальні працівники виділяють роботу з батьками. Контакти з ними допомагають соціальному педагогу проводити реабілітаційну роботу з дитиною та сім'єю. Здійснити індивідуальні програми можна тільки разом з батьками. Найчастіше яких-небудь із центрів охоплені сім'ї «групи ризику»: ті, які опинилися у важкому матеріальному положенні, в яких батьки вчаться, працюють на шкідливому виробництві, багатодітні сім'ї, непрацездатні, які мають дітей-інвалідів.  
Однією з форм допомоги сім'ї є організація центрів сімейного дозвілля. Вони створюються на державні, муніципальні, громадські та приватні кошти. У центрах сімейного дозвілля працюють ігрові, тренажерні майданчики, проводяться педагогічні та психологічні консультації. При багатьох центрах створені служби «Телефон довіри», служби соціальних педагогів, різні сімейні клуби. Цінність таких центрів полягає в тому, що в них діти й дорослі проводять свій вільний час разом, тут поєднуються їх інтереси.  
Що стосується організації сімейного дозвілля, то основні напрямки соціального педагога з даного питання в цьому центрі, так і в різних інших центрах, а також і при школах така, що ця робота соціального педагога спрямована на збагачення духовного світу родини, розвитку естетичних почуттів як дорослих так і дітей. У спільному відпочинку батьків краще впізнають своїх дітей, зміцнюється здоров'я і дорослих і дітей. Найбільш прийнятний вид відпочинку сімейний туризм. Це прогулянки, туристичні походи, екскурсії, подорожі сім'ї або декількох сімей. Доступний для всіх віків є сімейна прогулянка. Діти запрошують своїх однолітків. Сімейні походи бувають піші, лижні, автомобільні, велосипедні. Походи бувають багатоденні. Важливою є підготовка до походу, розробка маршрутів походу, споряджень, збір матеріалу, режим праці та відпочинку. Часто в поході об'єднуються 2-3 сім'ї. Важливо, щоб група не перевищувала 20 осіб.  
Силами ентузіастів об'єднуючи людей у групи, гуртки, студії, секції створюються сімейні клуби. Їх об'єднує одна ідея. Наприклад, раннє загартовування дітей, навчання плаванню грудних дітей, спільного творчої праці дорослих і дітей: заняття спортом, мистецтвом та ін  
Сімейні лекторії не зовсім організація для відпочинку, але трохи відпочиваючи від домашніх турбот батьки поповнюють свої знання про виховання дітей. Групи в лекторії створюються тривалі або разові. Програма складається в залежності від характеру слухачів. В одній групі, де вдови, розлучені особи, або безробітні, потрібна тільки емоційна підтримка. В іншій батьки хочуть більше знати про виховання дітей, про організацію сімейного життя. Для кожної групи потрібна окрема програма. Так, у підлітків виникають одні проблеми, у матері кинула своїх дітей інші, або у батьків виховують дітей-інвалідів. Наприкінці глави можна зробити висновок, що в сучасних суспільних умовах соціальний педагог повинен орієнтуватися в політичній, економічній і соціальній обстановці, знати вимоги, що пред'являються суспільством як до соціального педагога, так і до особистості воспитуемого.  
Перераховуючи якості особистості соціального педагога, всі дослідники називають обов'язково педагогічний такт. Безтактність педагога порушує його зв'язок з дитиною, заважає у вирішенні виховних завдання К. Д. Ушинський педагогічний такт називав психологічним тактом. «Одні педагоги вважають, - писав він, - це природна здатність вчителя впливати на учня, інші, що це складова частина загальної культури вчителя, треті, що це відмінне знання свого предмета і методики його викладу» [3, с.52]. Головним у всіх цих установах є робота соціального педагога з дитиною та родиною. Спробуємо виділити основне в діяльності соціального педагога в будь-якому з перерахованих соціально-педагогічних та навчально-виховних установ. Розглянемо, що є загальним в його роботі в усіх цих установах.  
Підкреслюючи, що соціальний педагог, в першу чергу, працює з особистістю, дитиною чи підлітком, виділяю, як першорядне, знання дитини.