Социальная адаптация инвалидов

Відповідно до Положення про Міністерство соціального захисту населення Російської Федерації, затвердженим постановою Ради Міністрів Уряду Російської Федерації від 1 березня 1993 р., Мінсоцзахисту України:

¾ здійснює керівництво лікарсько-трудової експертизою та службою медико-соціальної експертизи та реабілітації інвалідів;

¾ участь у формуванні державної політики в галузі містобудування, забезпечує доступність об'єктів інфраструктури для інвалідів та престарілих громадян;

¾ надає допомогу громадським організаціям інвалідів у створенні робочих місць для інвалідів і в їх працевлаштуванні;

¾ сприяє створенню і розвитку спеціалізованих підприємстві з використання праці інвалідів і пенсіонерів, розвитку надомних видів праці та інших форм зайнятості;

¾ сприяє розвитку фізичної культури і спортивного руху інвалідів як етапу їх соціальної реабілітації;

¾ визначає потребу та здійснює замовлення на виробництво спеціальних транспортних засобів, пристосувань виробничого та побутового характеру, інших технічних засобів реабілітації інвалідів та догляду за ними;

¾ забезпечує організацію протезно-ортопедичної допомоги населенню;

¾ сприяє створенню та вдосконаленню діяльності науково-дослідних, конструкторсько-технологічних організацій, центрів медико-соціальної та професійної реабілітації інвалідів та інших організацій, установ і підприємств, що здійснюють функції соціального захисту населення.

Відповідно до постанови Ради Міністрів Уряду Російської Федерації від 23 липня 1993 р. до складу Мінсоцзахисту Росії входить Департамент у справах інвалідів, функціональними обов'язками якого є:

¾ розробка комплексної системи соціального захисту інвалідів, включаючи організацію реабілітації, прямий соціальної допомоги та підтримки інвалідів, а також проведення медико-соціальної експертизи;

¾ координація діяльності державних, громадських та інших організацій інвалідів, спрямованої на сприяння активній участі інвалідів у житті суспільства;

¾ створення на державній, благодійницькій та піклувальної основі мережі служб реабілітації та соціального обслуговування інвалідів;

¾ підготовка пропозицій щодо вдосконалення чинного законодавства з питань соціального захисту інвалідів та діяльності їх громадських організацій;

¾ встановлення принципів організації служб медико-соціальної експертизи та реабілітації інвалідів та управління ними;

¾ організація підготовки кадрів у сфері соціального захисту інвалідів.

Відповідно до Основ законодавства України про охорону здоров'я громадян медико-соціальна експертиза встановлює причину і групу інвалідності, ступінь втрати працездатності громадян, визначає види, обсяг і терміни проведення їх реабілітації та заходи соціального захисту, дає рекомендації по трудовому влаштуванню громадян. Медико-соціальна експертиза проводиться установами медико-соціальної експертизи системи соціального захисту населення. Рекомендації медико-соціальної експертизи за трудовим пристрою громадян є обов'язковими для адміністрації підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності.

Група і причини інвалідності встановлюються в даний час відповідно до радянським і російським законодавством. Одне з основних нормативних актів у цій області - Положення про лікарсько-трудових експертних комісіях, затверджене постановою Ради Міністрів РРФСР і ВЦРПС від 9 квітня 1985 р. (відповідно до Основ законодавства України про охорону здоров'я громадян лікарсько-трудова експертиза перетвориться в медико- соціальну експертизу). (7)

Лікарсько-трудові експертні комісії (МСЕК) проводять свою роботу за територіальним принципом, та їх основними завданнями є:

¾ визначення стану працездатності, постійної або тривалої її втрати, встановлення групи і причини інвалідності;

¾ визначення для інвалідів умов і видів праці, робіт і професій, доступних їм за станом здоров'я, а також умов і методів, за допомогою яких порушена працездатність може бути відновлена ​​або підвищена, перевірка правильності використання праці інвалідів на роботі відповідно до висновків комісій;

¾ сприяння зміцненню здоров'я населення, попередження інвалідності;

¾ вивчення разом з органами охорони здоров'я, адміністрацією підприємств, установ, організацій та профспілковими організаціями причин втрати працездатності та участь у розробці заходів з профілактики інвалідності та відновленню працездатності.

У залежності від ступеня порушення здоров'я людини, що приводить до повної або значної втрати професійної працездатності або істотним утрудненням в житті, виділяються три групи інвалідності. У залежності від встановленої групи, причини, а при необхідності і часу настання інвалідності призначаються пенсії, встановлюються пільги, надаються інші види соціального забезпечення та обслуговування.

Перша група інвалідності встановлюється особам з повною постійної або тривалої втратою працездатності, які потребують постійного догляду (допомоги або нагляді), в тому числі і тих, які можуть бути пристосовані до окремих видів трудової діяльності в особливо організованих індивідуальних умовах (спеціальні цехи, робота на вдома та інших).

Друга група інвалідності дається при повній або тривалої втрати працездатності особам, які не потребують постійної сторонньої допомоги, догляду або нагляд, а також у тих випадках, коли всі види праці на тривалий період протипоказані через можливе погіршення перебігу захворювання (наприклад, при важких хронічних захворюваннях, комбінованих значних дефектах верхніх і нижніх кінцівок і інших пошкодженнях, значної втрати зору).

Третя група інвалідності встановлюється при необхідності перекладу осіб за станом здоров'я на менш кваліфіковану роботу внаслідок неможливості продовжувати роботу за попередньою професією (спеціальністю); при необхідності за станом здоров'я значних змін в умовах роботи за своєю професією, що призводять до скорочення обсягу виробничої діяльності; при значному обмеження можливості трудового влаштування осіб низької кваліфікації або раніше не працювали; при анатомічних дефектах або деформаціях, значно ускладнюють виконання професійної праці.

Оскільки в результаті лікування, а також під впливом сприятливих соціальних факторів ступінь втрати працездатності може змінюватися, встановлені терміни переогляду інвалідів: для інвалідів першої групи - один раз на два роки, для інвалідів другої і третьої груп - один раз на рік. Інвалідність, обумовлена ​​анатомічними дефектами або необоротними хронічними захворюваннями в будь-якому віці, а також чоловікам старше 60 років і жінкам старше 55 років, встановлюється безстроково.

При визначенні групи інвалідності МСЕК завжди повинна встановлювати причину інвалідності, оскільки від причини інвалідності у багатьох випадках залежить право на пенсію, її розмір і різні пільги.

Відповідно до Методичних вказівок щодо визначення причин інвалідності, затвердженими наказом Міністерства соціального забезпечення РРФСР від 25 грудня 1986 р., ЛТЕК встановлює наступні причини інвалідності:

¾ загальне захворювання;

¾ трудове каліцтво;

¾ професійне захворювання;

¾ інвалідність з дитинства;

¾ поранення (контузія, каліцтво), отримані при захисті СРСР (РФ);

¾ поранення (контузія, каліцтво), отримані при виконанні обов'язків військової служби;

¾ захворювання, пов'язані з перебуванням на фронті;

¾ каліцтво, отримане в результаті нещасного випадку, не пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби;

¾ захворювання, не пов'язане з перебуванням на фронті (захворювання отримано в період проходження військової служби);

захворювання, отримане при виконанні обов'язків військової служби.

Затверджено також додаткові інструкції, рекомендації та положення про порядок встановлення причинного зв'язку інвалідності у учасників Великої Вітчизняної війни; з перебуванням на фронті у осіб, які проходили службу в складі Збройних Сил СРСР, а також воїнів, які виконували інтернаціональний обов'язок в Республіці Афганістан; осіб, які втратили працездатність внаслідок стихійних лих або катастроф; захворювань, інвалідності і смерті особам, які зазнали радіаційного впливу, що передбачає введення додаткових пільг для інвалідів з пенсійного забезпечення, протезування, медичного обслуговування, санаторно-курортного лікування, з праці, забезпечення житловою площею, проїзду на транспорті та ін . Соціальне обслуговування інвалідів регулюється Федеральним законом «Про соціальне обслуговування громадян похилого зростав інвалідів», прийнятого Державною Думою 17 травня 1995 Преамбула закону констатує, що соціальне обслуговування є одним з напрямків діяльності щодо соціального захисту населення, встановлює економічні, соціальні і правові гарантії для громадян похилого віку та інвалідів, виходячи з необхідності утвердження принципів людинолюбства і милосердя. (18. - С.136). Соціальне обслуговування являє собою діяльність по задоволенню потреб громадян похилого віку та інвалідів у соціальних послугах. Соціальне обслуговування включає в себе сукупність соціальних послуг: догляд, організація харчування; сприяння в отриманні медичної, правової, соціально-психологічної та натуральних видів допомоги, у професійній підготовці, працевлаштуванні, організації дозвілля; сприяння в організації ритуальних послуг та інших послуг, які надаються громадянам похилого віку та інвалідам вдома або в установах соціального обслуговування незалежно від форм власності.

1.4 Основні принципи роботи з інвалідами

Діяльність у сфері соціального обслуговування будується на наступних принципах:

ü дотримання прав людини і громадянина;

ü надання державних гарантій у сфері соціального обслуговування;

ü забезпечення рівних можливостей в отриманні соціальних послуг та їх доступності для громадян похилого віку та інвалідів;

ü наступність всіх видів соціального обслуговування;

ü орієнтація соціального обслуговування на індивідуальні потреби громадян похилого віку та інвалідів;

ü пріоритет заходів щодо соціальної адаптації громадян похилого віку та інвалідів;

ü відповідальність органів державної влади, органів місцевого самоврядування і установ, а також посадових осіб за забезпечення прав громадян похилого віку та інвалідів у сфері соціального обслуговування.

Держава гарантує людині можливість одержання соціальних послуг на основі принципу соціальної справедливості незалежно від статі, раси, національності, мови, походження, майнового і посадового положення, місця проживання, ставлення до релігії, переконань, належності до громадських об'єднань та інших обставин.

Право на соціальне обслуговування, що здійснюється на державному, муніципальному і недержавному секторах системи соціального обслуговування, мають громадяни похилого віку (жінки старше 55 років, чоловіки старше 60 років) та інваліди (у тому числі діти-інваліди), які потребують постійної або тимчасової сторонньої допомоги у зв'язку з частковою або повною втратою можливості самостійно задовольняти свої основні життєві потреби внаслідок обмеження здатності до самообслуговування і (або) до пересування.

Соціальне обслуговування здійснюється за рішенням органів соціального захисту населення в підвідомчих їм установах або за договорами, що укладаються органами соціального захисту з установами соціального обслуговування інших форм власності.

При одержанні соціальних послуг громадяни похилого віку та інваліди мають право на:

ü поважне і гуманне ставлення з боку працівників установ соціального обслуговування;

ü вибір установи і форми соціального обслуговування в порядку, встановленому федеральним органом соціального захисту населення суб'єктів Російської Федерації;

ü інформацію про свої права, обов'язки та умови надання соціальних послуг;

ü згоду на соціальне обслуговування;

ü відмову від соціального обслуговування;

ü конфіденційність інформації особистого характеру, що стала відомою працівнику установи соціального обслуговування при наданні соціальних послуг;

ü захист своїх прав, у тому числі в судовому порядку.

Відповідно до зазначеного Федерального закону «Про соціальне обслуговування громадян похилого віку та інвалідів» визначаються наступні форми соціального обслуговування:

1) соціальне обслуговування вдома, включаючи соціально-медичне обслуговування;

2) полустационарное соціальне обслуговування у відділеннях денного (нічного) перебування установ соціального обслуговування;

3) стаціонарне соціальне обслуговування в стаціонарних установах соціального обслуговування (будинках-інтернатах, пансіонатах та інших установах соціального обслуговування незалежно від їх найменування);

4) термінове соціальне обслуговування з метою надання невідкладної допомоги разового характеру гостро потребують соціальної підтримки;

5) соціально-консультативна допомога, спрямована на адаптацію громадян похилого віку та інвалідів у суспільстві, ослаблення соціальної напруженості, створення сприятливих стосунків у сім'ї, а також забезпечення взаємодії особистості, сім'ї, суспільства і держави.

Дана форма орієнтована на психологічну підтримку, активізацію зусиль літніх людей та інвалідів у вирішенні власних проблем. У якості одного із заходів передбачена допомога в навчанні, професійній орієнтації та працевлаштування інвалідів.

Даний Федеральний закон регламентує порядок оплати надомного, напівстаціонарні та стаціонарного обслуговування в державних і муніципальних установах соціального Обслуговування. У ст. 36 Закону перераховані права соціальних працівників та пільги для фахівців сфери соціального обслуговування.

До державних установ соціально-побутового обслуговування інвалідів належать будинки-інтернати для престарілих та інвалідів, положення про які затверджено наказом Міністерства соціального забезпечення РРФСР від 27 грудня 1978 р. Відповідно до цього наказу «будинок-інтернат» є медико-соціальним закладом, призначеним для постійного проживання людей похилого віку та інвалідів, які потребують догляду, побутового і медичного обслуговування. У будинку-інтернаті для здійснення лікувально-трудової і активує терапії створюються лікувально-виробничі (трудові) майстерні, а в будинку-інтернаті, розташованому в сільській місцевості, крім того, і підсобне господарство з необхідним інвентарем, обладнанням та транспортом.

Інша установа такого типу - психоневрологічний інтернат, який визначається як медико-соціальна установа, призначена для постійного проживання людей похилого віку та інвалідів, які страждають на психічні хронічними захворюваннями і потребують догляду, побутового і медичного обслуговування. У психоневрологічний інтернат приймаються особи з розумовою відсталістю в ступені вираженої дебільності, імбецильності і ідіотії, а також особи, які страждають затяжними формами психічних захворювань, стан яких характеризується відсутністю гострої психічної симптоматики, наявністю недоумства або грубих проявів психічного дефекту.