Основні поняття туризму

Зросло значення психологічних факторів. Для успішної роботи в туристичному бізнесі необхідно навчитися досягати емоціонального контакту з клієнтами. В індустрії гостинності потребують доброзичливих працівників. Дружелюбність — основа професіоналізму в турбізнесі. Якщо людина боїться літати, то вона не зможе працювати в авіації. Якщо людина не наділена природною доброзичливістю, тоді їй не можна працювати в індустрії гостинності.

Туристичний продукт стає все вимогливішим. Створюються нові гастрономічні концепції. Багато уваги звертається на дрібниці та на те, що не має прямого відношення до засобів розміщення чи екскурсій.

Люди важко працюють цілий рік, тому під час відпустки не хочуть себе обмежувати. Змінюється архітектура готелів, покращується комфорт та сервіс. Створюються облаштовані паркові зони.

У кожної фірми, міста, місцевості та навіть країни є свій імідж, репутація. Наприклад, Італія — країна спагеті, Фінляндія — батьківщина Діда Мороза, Париж — місто кохання. Створення іміджу — це довгий послідовний процес. Хто купить готель із поганою репутацією? Для успішної роботи потрібний хороший імідж країни, міста, готелю та постійне робота для його підтримання.

Наприкінці XX ст. виникли суттєві зміни на ринку міжнародного туризму, з'явилися нові модні туристичні регіони й у зв'язку з цим посилилася конкуренція. До таких нових туристичних регіонів належать країні Південно-Східної Азії: В'єтнам, Камбоджа, Лаос, а також деякі колишні республіки Радянського Союзу; в Латинській Америці — Чилі; в Африці — ПАР. Популярним місцем відпочинку стає В'єтнам, де здійснюють ся серйозні інвестиції в сферу в'їзного туризму. Навіть Японія, яка колись вважалася країною, що генерує туристичні потоки, починає приваблювати до себе все більше уваги, і туристичний потік зараз спрямовується н тільки з Японії, але і в Японію.

Деякі туристичні регіони пропонують досить високий стандарт сервісу Керівництво багатьох країн приймає серйозну участь у програмах розвитку туризму; робляться серйозні капіталовкладення для створення паркі розваг, нових атракціонів та модних визначних місць.

На початку XXI ст. перед світовою туристичною індустрією гостро постала проблема збереження та розвитку рекреаційних ресурсів, які є безцінним даром природи, до яких потрібно дбайливо ставитись, щоб і в третьому тисячолітті людство могло насолоджуватися цим даром. Для максимального використання рекреаційних ресурсів необхідно досягати співвідношення між підвищеним попитом на ці ресурси та створенням найбільш сприятливих умов їх застосування.

Для людини привабливими є природний ландшафт, чиста річка чи водоймище, повітря, ліс. Тому в найпривабливіших місцях збільшується кількість готелів, будинків відпочинку та інших споруд, що певною мірою негативно впливає на природний ландшафт.

Всесвітня організація туризму та Комісія ООН з навколишнього середовища у спільній Декларації від 1 липня 1982 р. наголосили на потребі створення рівноваги між туризмом та можливостями навколишнього середовища.

Причиною руйнування навколишнього середовища бельгійського узбережжя Ла-Маншу поблизу Остенда стало будівництво великої кількості готелів уздовж берега протяжністю 62 км.

Одним із най популярніших місць відпочинку є Гавайські острови, які володіють унікальними природно-кліматичними ресурсами. Географічне положення групи Гаванських островів поблизу екватора в Тихому океані забезпечує теплу погоду цілорічно. Чудові пляжі, тропічна рослинність, культура та звичаї місцевого населення, традиційна гостинність сприяють постійному притоку іноземних туристів.

Для гавайського населення (близько 1 млн осіб) туризм — важливе джерело зайнятості та доходів. У1999 р. Гавайські острови відвідали 7 млн туристів. Туризм став джерелом третини всіх доходів місцевого бюджету та забезпечив ЗО % зайнятості місцевого населення.

Проте, незважаючи на всі переваги, туризм створює чимало проблем для гавайців. У зв'язку з напливом туристів місцеві жителі відчувають гостру нестачу питної води. Розвиток екотуризму, відвідування туристами унікальних природних місць стало причиною вимирання рідкісних видів птахів та тварин.

У місцях масового скупчення туристів місцеві адміністрації повинні регулювати туристичні потоки. Прийом туристів характеризується їхньою концентрацію на 1000 жителів або на одиницю площі конкретної території. Якщо концентрація туризму перевищує допустимі норми, , тоді це згубно впливає на навколишнє середовище та виникає руйнування тієї недоторканої природи, заради якої туристи і приїжджають. Мешканець сучасного великого міста мріє про чисту річку, повітря, але чим більше людей приїжджає в ще збережені оазиси екологічної чистоти, тим більшою є небезпека руйнування для цієї місцевості, в якій природно-кліматичні ресурси є основою її економічного розвитку.

Процес глобалізації туристичних послуг призводить до серйозного збільшення обсягів інформації, яку необхідно збирати, поновлювати, структурувати та пересилати.

Використання всесвітньої комп'ютерної мережі Інтернет надає можливість мати глобальний доступ до турпродукту.

Всесвітньою організацією туризму розроблені принципи розвитку стійкого туризму (туризм розрахований на тривале використання), які повинні забезпечувати рівновагу між інтересами економіки та охороною навколишнього середовища, подальший розвиток туристичного обміну те міжнародної торгівлі, захист суспільних та культурних цінностей, пріоритетний розвиток енергозберігаючих технологій.

Розділ 4. МІЖНАРОДНА СПІВПРАЦЯ В ГАЛУЗІ ТУРИЗМУ

Як свідчить практика міжнародних відносин, міжнародний туризм на всіх етапах свого розвитку був чинником, що сприяв налагодженню взаєморозуміння між державами та народами, важливим засобом зміцнення миру та дружби, активним стимулятором розвитку зовнішньоекономічних, торговельних і культурних відносин. Отже, туризм завжди був сприятливим ґрунтом для міжнародної співпраці.

Водночас без співпраці країн туризм не зміг би успішно розвиватися. Якщо якась країна залишається байдужою до потреб чи бажань іноземних туристів, то навряд чи їхні поїздки в цю країну будуть масовими.

Практикою масового міжнародного туризму вироблені та широко застосовуються різноманітні й досить ефективні форми співпраці, основними завданнями якої є:

• використання туристичних зв'язків для зміцнення взаєморозуміння і довіри між країнами;
• використання туризму для розвитку взаємовигідних економічних, торговельних відносин;
• створення на взаємній основі якнайсприятливіших умов для туристичного обміну, організація технічної співпраці шляхом обміну туристичною інформацією, запровадження загальних стандартів і технологій обслуговування туристів, спрощення туристичних формальностей та ін.

Міжнародна співпраця в сфері туризму розвивається в двох формах:

1) співпраця на двосторонній основі;

2) співпраця на багатосторонній  основі.

4.1. Двостороння  співпраця

Погоджені двома країнами умови довготривалої співпраці у розвитку туризму скріплюються особливими договорами, які переважно називаються міждержавними угодами про співпрацю в галузі туризму. Така форма міжнародної співпраці є найдоступнішою та найефективнішою, оскільки для її реалізації не потрібно створювати жодних організаційних структур.

За 1990—2000 рр. Україна уклала угоди про співпрацю в галузі туризму більш ніж з 20 країнами. 18 жовтня 2005 р. Україна стала членом Європейської туристичної комісії. Станом на 1 лютого 2006 р. укладено 40 міжурядових і міжвідомчих угод про співпрацю в галузі туризму, в тому числі 9 — із країнами ЄС. Готуються до підписання ще близько 40 угод, зокрема, з такими розвиненими туристичними країнами, як Іспанія, Італія, Кіпр, Мальта, Португалія, Румунія, Словенія, Франція та Чехія.

У таких угодах договірні сторони, визнаючи, що взаємодія у галузі туризму має важливе значення для економіки та культури обох країн і є добрим засобом сприяння їхньому розвитку, а також взаєморозумінню і зміцненню відносин, підтверджують своє прагнення співпрацювати на засадах рівноправності та взаємної вигоди. Конкретні заходи такої співпраці спрямовані на:

• широку підтримку діяльності й співпраці туристичних організацій обох країв;
• спрощення (по можливості) прикордонних, митних та інших туристичних формальностей;
• сприяння збільшенню обсягів туристичних поїздок (групових і індивідуальних) між обома країнами;
• обмін туристичною інформацією;
• надання допомоги в підготовці професіональних кадрів для сфери туризму;
• координацію співпраці туристичних адміністрацій у межах UNWTO та інших міжнародних туристичних організацій;
• дозвіл на відкриття туристичних рекламно-інформаційних бюро на території іншої країни.

Контроль за виконанням таких угод, як правило, покладається на національні туристичні адміністрації, делегації яких регулярно зустрічаються для підбиття підсумків та планування роботи на майбутнє.

4.2. Багатостороння  співпраця

Багатостороння співпраця передбачає координацію дій із розвитку міжнародного туризму між декількома країнами. Формами багатосторонньої співпраці є міжнародні наради, форуми з питань туризму, а також різноманітні міжнародні туристичні організації.

Туризм як одна з найважливіших форм міжнародної співпраці став об'єктом пильної уваги ООН від перших днів її створення. Найважливішу роль у розвитку міжнародного туризму відіграли такі документи ООН:

• Загальна декларація прав людини, прийнята 10 грудня 1948 р., у ст. 24 якої проголошується, що кожна людина має право на відпочинок і вільний час, включаючи розумне обмеження робочого часу і періодичні оплачувані відпустки;
• Міжнародний пакт про економічні, соціальні й культурні права, прийнятий 1966 р., у ст. 7 якого визначено, що країни зобов'язуються забезпечувати кожній людині право на відпочинок, вільний час, розумне обмеження робочого часу і періодичні оплачувані відпустки;
• Міжнародний пакт про громадянські та політичні права, прийнятий 6 грудня 1966 р., у ст. 12 якого зазначається, що кожна людина має право вільно залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.

Головними органами ООН, які займаються питаннями міжнародного туризму, є Генеральна асамблея, Економічна і соціальна рада, Секретаріат; допоміжними — регіональні економічні комісії для Європи, Азії, Африки, Америки. Деякі питання туризму належать до компетенції спеціалізований установ, що входять у систему ООН. Найбільш активно проблемами туризму займаються:

• Організація ООН з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО), які розробляє і здійснює проекти зі збереження світової культурно-історично спадщини і розвитку туризму, проводить велику роботу з охорони та відновлення історичних місць і пам'ятників, а також з підготовки кадрів запровадження технічних стандартів, обміну інформацією;
• Міжнародна організація праці, яка займається проблемами умов праці, професіонального навчання, соціального забезпечення, практик наймання на роботу і взаємин між службовцями і роботодавцями, зокрема у галузі туризму;
• Продовольча і сільськогосподарська організація (ФАО), яка надає допомогу туристичним адміністраціям окремих країн у розробці проектів з використання в туризмі лісів, водних ресурсів, національних парків, інших природних об'єктів;
• Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ), яка регулює у галузі туризму міжнародні санітарні норми, спрямовані на боротьбу з поширенням інфекційних захворювань і гарантування максимальної безпеки та здоров'я міжнародних туристів і мандрівників;
• Міжнародна організація цивільної авіації (ІКАО), яка сприяє туризму шляхом розробки певних заходів, що спрощують необхідні формальності при організації пасажирських авіаперевезень, особливо на міжнародних лініях;
• Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР), який бере участь у фінансуванні великих туристичних проектів і співпрацює з багатьма установами ООН із проблем міжнародного туризму;
• Конференція ООН з торгівлі й розвитку (ЮНКТАД), що має спеціальне відділення, яке займається такими питаннями:
• розробкою політики у сфері потенційних можливостей туризму;
• оцінкою перспектив розвитку основних видів міжнародного туризму;
• створенням статистики міжнародного туризму;
• консультуванням і підготовкою оглядів розвитку міжнародного туризму.

Діяльність ООН у сфері міжнародного туризму є широкомасштабною, охоплює велику кількість країн і має досить відчутні позитивні результати.

Велике значення для розвитку міжнародного співробітництва у галузі туризму мають міжнародні наради-форуми, на яких збираються представники туристичних адміністрацій багатьох країн.