Функціонально-планувальна організація технології надання туристських послуг

 

На практиці виділяють такі типи комерційних туристичних під приємств, які функціонують і розвиваються за власні фінансові кошти за рахунок отримання прибутку:

• туронератори;
• турагентства;
• туристичні бюро;
• екскурсійні бюро;
• інші підприємства сфери туризму.

Ці підприємства функціонують у різних організаційно-правових формах, на різних сегментах ринку туристичних послуг (в’їзний туризм, виїзний туризм, організація екскурсій, рекламно-інформаційна робота тощо).

Туристичним оператором є туристичне підприємство, що займається організацією внутрішніх та міжнародних подорожей із різноманітним асортиментом послуг. Вони комбінують пакети послуг безпосередніх виробників у комплексний туристичний продукт, який реалізується за єдиною ціною. Туроператор є свого роду оптовим підприємством, продукти якого реалізуються через мережу роздрібних турагентств.

Сполучною ланкою між турогіератором і споживачем на ринку туристичних товарів і послуг виступає турагентство.

Туристичне агентство - роздрібне підприємство, що займається реалізацією турів, організованих туроператорами, та окремих ту ристичних послуг (транспортних, екскурсійних та інших). Основ ними функціями турагентств є надання туристичних послуг, інфор мування клієнта, надання консультацій щодо мети подорожі та організації подорожі.

На ринку туристичних послуг функціонують й інші комерційні підприємства, основною діяльністю яких є надання туристичних послуг.

Бюро екскурсій - це фірма, яка організовує і проводить екс курсії.

Бюро реалізації туристсько-екскурсійних послуг здійснює реалі зацію туристських та екскурсійних путівок.

Бюро подорожей та екскурсій організовує тури, транстури і екс курсії.

На туристичному ринку існує ряд туристичних організацій, які діють на некомерційній основі. До некомерційних (соціально спря мованих) слід віднести туристичні союзи, туристські клуби, ту ристські гуртки, клуби самодіяльного туризму, існування яких за безпечується державним чи бюджетним фінансуванням. Такі об’єднання можуть існувати на кошти членських внесків, асигнувань із суспільних чи приватних фондів. Іноді такі об’єднання проводять заходи, що мають цільову спрямованість і використовуються для здійснення певних туристичних проектів, причому не мають на ме ті отримання прибутку.

Туристський клуб - це установа, завдання якої полягає у пропа ганді туризму та екскурсій серед населення, організації масового самодіяльного туризму, підготовці туристів до категорійних ту ристських походів. Туристські клуби організовують учнівські, сту дентські відпочинково-спортивні заходи, агітаційні заходи.

Туристсько-краєзнавчий клуб - це добровільна організація, яка створюється з метою занять туризмом і краєзнавством у закладах освіти, за місцем проживання та об’єднує дрібні гуристсько-краєзнавчі гуртки і секції.

Туристська секція - це первинна добровільна організація любителів туристичних походів і подорожей на підприємствах і в на вчальних установах. Секція займається організацією походів, туристичних з’їздів, змагань, вечорів відпочинку, конкурсів само діяльного туристичного спорядження тощо.

Туристсько-краєзнавчий гурток - це первинна добровільна організація, яка створюється з метою засвоєння дітьми і підлітками теорії та практики туризму і краєзнавства. Існують туристсько- краєзнавчі гуртки спортивного, краєзнавчого, пошуково-дослідницького типів.

Великими підприємствами вважаються ті, які обслуговують за рік понад 100 тис. туристів, середніми - 30-100 тис. за рік, а малими є такі, що обслуговують - не більш як 30 тис. клієнтів.

За регіонами діяльності розрізняють міжнародні туристичні підприємства, які пропонують свої продукти в декількох країнах. Між регіональні туристичні підприємства охоплюють декілька регіонів, регіональні пропонують свої послуги в межах певної географічної території. Діяльність місцевих туристичних підприємств обмежується охопленням місцевою рекламою.

Усі турпідприємства можна поділити за ступенем їх домінування на туристичному ринку. Це:

підприємства-лідери, які характери зуються найкращим використанням конкурентних переваг і мають найбільшу ринкову частку;

підприємства, що мають міцну конку рентну позицію, та підприємства, що мають слабку конкурентну по зицію, займають проміжне становище, а підприємства-аутсайдери мають найменшу частку на туристичному ринку, через те, що не ефективно використовують конкурентні переваги та через некваліфікований аналіз ринку і прийняття некомпетентних управлінських рішень.

Підприємства можна класифікувати залежно від стратегії, якої вони дотримуються.

Підприємства-комутанти - це невеликі підприємства з універсальним профілем діяльності, що прагнуть до задоволення невеликих за обсягами, а іноді і короткочасних, потреб певних груп споживачів.

Підприємства-експлеренти - це підприємства з експериментальним профілем діяльності, стратегія яких пов’язана зі створенням нових чи радикально змінених існуючих сегментів ринку. Головна їх перевага у впровадженні принципових нововведень.

Підприємства-віоленти - це підприємства з масовим профілем виробництва, що функціонують у сфері стандартного виробництва та реалізації туристичного продукту (як правило, туроператори). Головна їх конкурентна перевага у високій продуктивності праці та реалізації порівняно дешевих і достатнього рівня якості турпродуктів.

Підприємства-патієнти - це підприємства, що дотримуються стратегії вузької спеціалізації. Такі підприємства надають дорогі та високої якості послуги для вузького кола споживачів і прагнуть до оволо діння максимальною часткою невеликого ринкового сегменту.

За ринкових відносин важливою умовою забезпечення виживання та ефективної діяльності туристичних підприємств є високий рівень їх конкурентоспроможності, а визначення сутності, типізація та класифікація туристичних підприємств за конкретними ознаками - необхідна передумова розроблення методичних підхо дів до визначення можливостей туристичних підприємств на туристичному ринку.

 

2. Основні напрямки діяльності турфірми     

 

Діяльність туристичної фірми по організації  різних видів  туризму вимагає створення туристичного продукту. Комплексна система організації турпродукту називається індустрією туризму, яка об’єднує спеціалізовані підприємства, організації та установи. 

За спеціалізацією вони поділяються:

підприємства, які надають послуги розміщення (готелі, мотелі, кемпінги, пансіонати, приватні будинки і квартири, туристичні бази, притулки, будинки відпочинку та інші засоби розміщення);

підприємства харчування (ресторани, їдальні, кафе, бари, фабрики-кухні та інші);

транспортні підприємства (автопідприємства, авіаційні підприємства, залізничні відомства, підприємства морського та річкового транспорту);

рекламно-інформаційні  туристичні установи (рекламні агенства, рекламні бюро, інформаційні агенства);

виробничі туристичні підприємства (фабрики з виробництва сувенірів, підприємства з виробництва туристичного спорядження, підприємства з виробництва комплектуючих для готелів та туристичних офісів);

підприємства торгівлі (магазини з реалізації туристичного спорядження, магазини з реалізації сувенірів, пункти прокату);

підприємства дозвілля (кіноконцертні зали, клуби за інтересами, зали ігрових автоматів та ін.);

заклади самодіяльного туризму (туристичні клуби, альпіністські, водні, спелеологічні клуби, кінні, велосипедні та інші клуби);

навчальні та науково-проектні туристичні заклади (вищі і середні) спеціальні навчальні туристичні заклади, інститути підвищення кваліфікації та перепідготовки, навчальні курсові комбінати, науково-дослідницькі та проектні інститути);

 jргани управління туризмом (комітети, департаменти, управління туризму, громадські туристичні організації та об’єднання) [16].

    А також туристичну  індустрію опосередковано формують  підприємства зв’язку і торгівлі, дорожні і комунальні  прикордонні та митні служби  і багато інших.

Будь-який продукт, навіть із найкращими споживчими властивостями, рано чи пізно витісняється з ринку іншим, більш вдосконаленим. Не може бути вічного продукту, бо з часом попит на нього падає і  отриманий від реалізації прибуток настільки малий, що подальша торгівля ним стає економічно невигідною.

Кожний продукт, в тому числі туристичний, проходить у своєму розвитку чотири послідовні стадії: впровадження, зростання, зрілість і спад.

Туризм  є відкритою системою, на яку здійснюють вплив природні фактори, кліматичні, економічні і соціальні фактори, національні та регіональні конфлікти. Деякі з цих факторів впливають регулярно, вплив інших факторів простежити неможливо. Ситуація ускладнюється  й тим, що в багатьох випадках деякі види комерційної діяльності, наприклад транспортна, організація розміщення і проживання направлені на обслуговування не тільки туристів, але і на простих клієнтів. Крім того не всі туристи використовують послуги,  які пропонують туроператори чи турагенти,  а діють на пряму,  самостійно зв’язуються із транспортними компаніями чи готелями. Інші надають перевагу співпраці не з турагентами,  а безпосередньо з туроператорами. 

У формуванні і продажу турпродукту беруть участь:

туроператори - юридичні і фізичні особи, що займаються виготовленням, просуванням і реалізацією туристського продукту (в міжнародній практиці їх називають турорганізаторами);

виконавці туристських послуг  (контрагенти)  -  юридичні або  фізичні особи, що безпосередньо  надають послуги з розміщення, харчування, транспортні, екскурсійні і інші послуги, що входять в тур-пакет,  -  це готелі, ресторани, транспортні компанії (компанії-перевізники), підприємства культури (паркі, музеї, театри), спорту (клуби, стадіони), лікувально-оздоровчі заклади і екскурсійні підприємства  і т.д. Вони виступають як внутрішні і іноземні контрагенти, що надають послуги, які входять в тур, туроператорам; 

турагенти-  юридичні або фізичні особи, що займаються  рухом і реалізацією туристського продукту - посередники;

споживачі туристського продукту - будь-які фізичні особи, які купляють або мають намір придбати туристські  послуги (турпродокт) для особистих потреб [7].

Розрізняється оптова і роздрібна реалізація турпродукту. 

Оптова реалізація здійснюється за посередницьким договором, що має форми договору-доручення, договору комісії або агентської угоди. Туроператор залежно від виду договору виступає в ролі довірителя, комітента або принципала. 

Роздрібний продаж турпродукту кінцевому споживачу - туристу здійснюється за договором купівлі-продажу, інакше кажучи, за договором відшкодувального надання туристських послуг. Операції з контрагентами  -  транспортними підприємствами, зокрема з авіаперевізниками, можуть бути оформлені договорами фрахтування (чартер, субчартер). 

Останнім часом нормативні документи визначають туристський  продукт як право на тур, призначений для реалізації туристу.

Для організації різних видів туризму у  міжнародній практиці відомі і знаходять широке втілення ряд  угод і контрактів, регулюючих взаємовідносини контрагентів з турагентами  і туроператорами. Так, в 1963 р. Міжнародна готельна асоціація (МГА) і Всесвітня  федерація асоціацій туристських агенств (УФАТА) ухвалили рішення розробити конвенцію, що визначає відносини між власниками  готелів і турагентами. Згодом ця угода стала відома як Готельна конвенція 1970 р. Конвенція визначає зобов'язання договірних  сторін, сферу вживання конвенції, а також типи готельних контрактів, загальні і особливі правила їх складання, величину комісійних і порядок платежів, а також умови ануляції договорів. В 1979 р. в Готельну конвенцію було внесено ряд поправок, і вона отримала назву Міжнародна Готельна конвенція, яка з 1993 р. стала Кодексом відносин між готелями та турагенствами і використовується при висновку готельних контрактів.

Готельний контракт  визначається конвенцією як «контракт, по якому власник готелю бере на себе зобов'язання перед турагенством надавати готельні послуги (послуги розміщення) мандрівникам (туристам), які  є клієнтами вищеназваного «турагента». Готельним  тарифом признається офіційно опублікований для  клієнтів прейскурант цін на різні послуги, які готель надає в комплексі або окремо. Конвенція зобов’язала  власника готелю давати точну інформацію щодо категорії і розташовує готелю, а також якості послуг, що надаються в ній. В конвенції визначається також, що турагент не має права встановлювати для своїх клієнтів ціни вище за ті, які встановлені за договором комісії. При цьому ні турагент, ні власник готелю не повинен розкривати ціну, яка обумовлена в контракті. Конвенція визначає також і таке поняття, як «ваучер». Під ваучером розуміється документ, турагентом, що випускається, по якому  останній приймає на себе зобов'язання сплатити власнику готелю послуги, що надаються турагентом клієнту турагенства, тобто туристу. Українське законодавство визначає туристський ваучер як документ, що дає право на послуги, що входять до складу туру, і підтверджуючий факт їх надання.