Кримінально-процесуальне представництво, здійснюване законними представниками

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І. ПОТЕРПІЛИЙ В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ УКРАЇНИ. ЙОГО ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ.

1. Поняття потерпілого в сучасному кримінальному процесі.
1. Процесуальний статус потерпілого: його права та обов'язки.
2. Підстави і процесуальний порядок визнання особи потерпілою у кримінальному процесі.

РОЗДІЛ ІІ. ПРЕДСТАВНИЦТВО В СУЧАСНОМУ КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ УКРАЇНИ.

2. Кримінально-процесуальне  представництво, здійснюване законними  представниками.

2.1. Кримінально-процесуальне  представництво, здійснюване на  основі угоди з потерпілим.

РОЗДІЛ ІІІ. ДІЯЛЬНІСТЬ ОРГАНІВ ДОСУДОВОГО СЛІДСТВА, ПРОКУРОРА ТА СУДУ ЩОДО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВ І ЗАКОННИХ ІНТЕРЕСІВ ПОТЕРПІЛОГО.

ВИСНОВКИ.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Дослідження питань, що стосуються участі потерпілого та його представника, є складовою частиною проблеми захисту прав і законних інтересів учасників кримінального судочинства.

Важливим процесуальним умовою реалізації права на судовий захист, а також гарантією доступу до правосуддя є надання потерпілому права на отримання юридичної допомоги (ст. 59 Конституції України).

Саме в такому ключі таке право розглядається в Декларації основних принципів правосуддя для жертв злочину і зловживання владою, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 29 листопада 1985, пункт «з» ст. 6 якої потребує від урядів надання потерпілим від злочину належної допомоги протягом всього судового розгляду. Це загальна вимога конкретизується, зокрема, в Документі Копенгагенської наради Конференції з людського виміру НБСЄ від 29 липня 1990 року, де держави - учасники заявили, що вони гарантують право потерпілого запитувати і отримувати адекватну юридичну допомогу.

З теоретичної точки зору кримінальний процес виглядає як система двосторонніх і багатосторонніх правовідносин, суб'єктами яких виступають органи держави, посадові і приватні особи, державні та недержавні установи, підприємства, організації. Всі вони наділені певними правами і обов'язками, інакше кажучи займають у процесі певне становище (процесуальне положення) і об'єднуються гранично широким поняттям «учасники кримінального процесу» (тотожні поняття: суб'єкти кримінального процесу, учасники кримінально-процесуальної діяльності, суб'єкти кримінально-процесуальної діяльності, суб'єкти кримінального судочинства).

Органи держави, посадові особи, громадяни, юридичні особи що у процесі, як носії певних прав і обов'язків, є суб'єктами кримінального процесу. Роль, призначення і мети участі їх у справі різні, що дозволяє суб'єктів процесу розподілити на групи.

У роботі розглядається тема - Потерпілий і його представник у кримінальному провадженні.

Актуальність теми курсової роботи виявляється в тому, що останні новели в кримінальному процесі, змушують практиків знову і знову звертатися до становища сторін, функціям учасників процесу, сукупності їх прав та обов'язків, оскільки змагальність повинна являти собою збалансовану систему, в якій права одного суб'єкта забезпечуються обов'язками іншого і в той же час гарантується рівноправність сторін, що сперечаються перед судом, носіїв обвинувальної і захисної функцій. Стає необхідним визначити межі, в яких суб'єкт може бути наділений процесуальними правами потерпілого, і межі самих цих прав.

Питання правового становища учасників судочинства займає гідне місце в усьому курсі кримінального процесу.

Правовий статус потерпілого у кримінальному процесі сприймається різними авторами неоднозначно. Одні кажуть, що потерпілий є занадто слабкою фігурою процесу. Будучи по суті жертвою злочинних дій, потерпілий часто позбавлений необхідних процесуальних прав. Інші навпаки, вважають, що становище потерпілого марно асоціюють з положенням жертви, наділяючи його правами звинувачення. На чиєму боці правда, важко сказати.

Слід зауважити, що в теорії кримінального процесу проблем правового становища потерпілого приділяється значна увага. Вагомим внеском у розробку цієї проблеми з'явилися праці Рижакова А.П., Зеленіна С., Гриненко А., Демидова В., Ворожцова С. і інших учених.

Проте, велика частина робіт опублікована в основному в кінці дев'яностих років. За цей час відбулися суттєві зміни в суспільно-політичному житті країни, законодавстві, слідчо-судовій практиці, які настійно вимагають нових підходів до дослідження функції захисту та розробці механізму її реалізації в кримінальному процесі.

Прийняття нового Кримінально-процесуального кодексу України диктує необхідність серйозного переосмислення багатьох наукових уявлень, рекомендацій, вироблення необхідної теоретичної та методичної бази для ефективного застосування кримінально-процесуального законодавства.

Вимагають розробки питання сучасного правового статусу потерпілого.

Таким чином, ця робота являє собою дослідження теоретичних і практичних питань, які визначають правовий статус потерпілого та представника в кримінальному процесі.

Об'єкт дослідження - суспільні відносини, що виникають при визначенні правового становища потерпілого та його представника в кримінальному процесі.

Предмет роботи - потерпілий і його представник, як учасники кримінального процесу.

Метою курсової роботи є комплексне дослідження теоретичних і практичних проблем правового статусу потерпілого, та його представника в кримінальному процесі, а також захист його прав та законних інтересів на різних етапах кримінального провадження.

Зазначена мета зумовила постановку і вирішення наступних завдань:

1. Розкрити поняття потерпілого і його представника в сучасному кримінальному процесі.

2. Охарактеризувати права  і обов'язки потерпілого і його  представника в кримінальному  судочинстві.

3. Узагальнити матеріали  практики, виявити проблеми правового  регулювання правового становища потерпілого та його представника в кримінальному процесі.

4. Визначити механізм  захисту прав та законних інтересів  потерпілого органами досудового  слідства, прокурором та судом.

Нормативну основу дослідження становлять норми Конституції України, кримінально-процесуальне законодавство та інші нормативно-правові акти, а також матеріали практики - постанови пленумів Верховного Суду України.

Теоретична база роботи складається з коментарів до норм закону, навчальних посібників з курсу «Кримінальний процес», наукових робіт, а також публіцистичних матеріалів.

Структура і зміст роботи обумовлені цілями і завданнями дослідження. Курсова робота складається з вступу, трьох розділів, які поділяються на параграфи, висновків та списку використаної літератури.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ І

ПОТЕРПІЛИЙ В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ УКРАЇНИ.

ЙОГО ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ

 

1. Поняття потерпілого в сучасному кримінальному процесі.

 

Потерпілий являє собою одну з центральних фігур кримінального процесу. Саме заподіяння шкоди конкретній особі є підставою для визнання факту вчинення кримінально-караного діяння.

Визначення потерпілого у кримінальному процесі представлено в ст. 55 чинного нині Кримінально-процесуального кодексу України від 19 листопада 2012 р. Відповідно до зазначеної норми потерпілим є фізична особа, якій кримінальним правопорушенням заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду, а також юридична особа якого кримінальним правопорушенням завдано майнову шкоду[3, c. 34].

Законодавець закріпив у КПК України новий підхід до статусу потерпілого, у відповідності з яким, потерпілим у кримінальному процесі може бути не тільки фізична особа (громадянин України, іноземець і особа без громадянства), якій завдано правопорушенням фізичну, моральну і майнову шкоду (як це було в ст.49 КПК України до прийняття нового кодексу), але і юридична особа. При цьому юридична особа вважатиметься потерпілим лише в тому випадку, коли правопорушенням заподіяно шкоду тільки його майну.

Новий КПК України значною мірою розширив вимоги до визнання особи потерпілою, а саме:

Потерпілим визнається особа, з моменту подання ним заяви про скоєння стосовно його кримінального правопорушення або заяви про притягнення його до провадження як потерпілого. Перевірка, розгляд та вирішення такої заяви законом не передбачаються, тому статусу потерпілого особа набуває автоматично [3, c. 35].

Потерпілому вручається пам’ятка про процесуальні права та обов’язки особою, яка прийняла заяву про вчинення кримінального правопорушення. Обов'язок вручення відповідної пам'ятки покладається на:

- особу, яка прийняла заяву про кримінальне правопорушення;

- особу, яка прийняла заяву про притягнення особи в якості потерпілого у кримінальному провадженні;

- особу, яка визнала особа потерпілим і отримало від нього згоду [4, c. 110].

Крім цього, потерпілим є також особа, яка не є заявником, але якій кримінальним правопорушенням завдана шкода і у зв’язку з цим вона після початку кримінального провадження подала заяву про залучення її до провадження як потерпілого;

Потерпілим не може бути особа, якій моральна шкода завдана як представнику юридичної особи чи певної частини суспільства.

За наявності очевидних та достатніх підстав вважати, що заява, повідомлення про кримінальне правопорушення або заява про залучення до провадження як потерпілого подана особою, якій не завдано шкоди, зазначеної у ч. 5  ст. 55 КПКУ, слідчий або прокурор виносить вмотивовану постанову про відмову у визнанні потерпілим, яка може бути оскаржена слідчому судді. Оскільки рішення про визнання особи потерпілою має право приймати і суд, то суду надається право на прийняття рішення про відмову у визнанні особи потерпілим, яке оформляється відповідним визначенням і може бути оскаржена в апеляційному порядку. Ухвалення рішення про відмову у визнанні особи потерпілим не перешкоджає можливості визнання такої особи заявником або свідком у конкретному кримінальному провадженні.

Якщо внаслідок кримінального правопорушення настала смерть особи або особа перебуває у стані, який унеможливлює подання нею відповідної заяви, то таке право подати заяву  поширюється на близьких родичів чи членів сім’ї такої особи [3, c. 35]. Смерть особи має перебувати у безпосередньому причинному зв'язку із вчиненням кримінального правопорушення. Якщо особа, якій заподіяно шкоду, померла після вчинення кримінального правопорушення, але з інших причин (нещасний випадок, хвороба, самогубство і т. д.), то її близькі родичі чи члени сім'ї не мають права на визнання їх потерпілими [4, c. 111].

Стан, що унеможливлює особисте подання особою відповідної заяви, може бути викликаний недієздатністю або обмеженою дієздатністю, фізичними вадами та іншими обставинами, що перешкоджають особі набути процесуального статусу потерпілого і використовувати його у кримінальному провадженні. Якщо особа, яка перебувала у стані, що унеможливлював подання нею відповідної заяви, набуде здатності користуватися процесуальними правами, вона може подати заяву про залучення її до провадження як потерпілого.

Потерпілим визнається одна особа з числа близьких родичів чи членів сім’ї, яка подала заяву про залучення її до провадження як потерпілого, а за відповідним клопотанням - потерпілими може бути визнано кілька осіб.

Якщо особа не подала заяву про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяву про залучення її до провадження як потерпілого, то слідчий, прокурор, суд має право визнати особу потерпілою лише за її письмовою згодою. За відсутності такої згоди особа в разі необхідності може бути залучена до кримінального провадження як свідок. Таке положення не поширюються на провадження, яке може бути розпочате лише на підставі заяви потерпілого (кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення) [3, c. 35].

Отже, потерпілим визнається не тільки фізична особа, якій кримінальним правопорушенням заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду, а й юридична особа, якій завдано майнову шкоду кримінальним правопорушенням. Потерпілим як суб'єктом кримінального процесу є особа, яка подала заяву про вчинення відносно його кримінального правопорушення або заяви про притягнення його до провадження в якості потерпілого.

 

1. Процесуальний статус потерпілого: його права та обов'язки.

Права потерпілого визначають обсяг та межі його дозволеної і гарантованої поведінки у кримінальному провадженні. Вони похідні від соціально-правового розуміння потерпілого як особи, якій злочином завдано шкоди, і визначають процесуальний статус потерпілого як учасника кримінального провадження. Широкий обсяг прав, якими наділяється потерпілий, покликані забезпечити його активну участь у кримінальному провадженні, що, у свою чергу, необхідна для повного виконання завдань кримінального провадження.

Права потерпілого взаємопов'язані і взаємообумовлені. Їх можна поділити на три групи:

1) права, які він має  протягом всього кримінального провадження;

2) права, які він має  під час досудового розслідування;

3) права, які він має  під час судового провадження [4, c. 114].