Проблеми криміналізації та декриміналізації у кримінальному праві України: можливості застосування зарубіжного досвіду

 

У КК Швейцарії злочин визначений як таке злочинне діяння, за яке особа підлягає покаранню  у вигляді каторжної в'язниці. Проступок - це діяння, "за яке наступає покарання в'язницею як найбільш тяжке" (ст. 9). [8,ст.365]

 

Нетрадиційно визначається злочинне діяння в КК Іспанії. Згідно з законодавчим визначенням злочинами  і проступками визнаються "карані за законом дії або бездіяльність, здійснені умисно або необережно" (ст. 10). [8,ст.365]

 

Відповідно до КК Швеції злочином визнається діяння, встановлене  даним Кодексом, іншими законами або  підзаконними актами, що тягне відповідне покарання (ст. 1 гл. 1). Кримінальна протиправність і караність є, таким чином, ознаками злочинного діяння. При цьому за кримінальним правом Швеції злочин, як правило, має місце за умисної форми вини. Необережні діяння караються тільки тоді, коли про це прямо вказано в нормативно-правовому акті (ст. 2 гл. 1 КК Швеції). [8,ст.366]

 

У чинному КК Франції, як і в двох попередніх французьких кодексах 1791 і 1810 pp., поняття злочинного діяння відсутнє. Це питання досліджується в кримінально-правовій доктрині. У сучасних курсах кримінального права злочинне діяння визначається як "будь-яка дія або бездіяльність, яку суспільство забороняє під загрозою кримінальної санкції" (Ж. Прадель), або як "порушення фундаментальних групових норм" (М. Грапен). Багато авторів визначають злочинне діяння через перелік його основних ознак, до них, як правило, відносять:

 

• а) матеріальну (дія або бездіяльність);
• б) легальну (передбачуваність і караність кримінальним законом);
• в) психологічну (інкримінування);
• г) так звану ознаку невиправданості, що означає відсутність причин для виправдання такої поведінки (правомірний захист, стан необхідності і т. д.).

У кримінально-правовій доктрині Німеччини злочинним діянням  є протиправне, винувате, таке, що відповідає ознакам складу діяння. Вказані ознаки (окрім третьої) випливають з §12 КК ФРН, а ознака "відповідність складу діяння" - з §13. Діяння є людською поведінкою, яка може бути виражена не тільки в активній формі - дії, а й у пасивній - бездіяльності. Дія повинна бути свідомою, тому несвідомі дії не є діянням в кримінально-правовому змісті (наприклад, рефлекторні рухи тіла, поведінка, викликана діями третьої особи або дією сил природи). Крім того, дія має перебувати у причинному зв'язку з результатом, що настав, або бажаним результатом. [8,ст.366]

 

Що стосується бездіяльності, то вона може бути як свідомою, так і  несвідомою. І у першому, і в другому випадках бездіяльність лише тоді визнається діянням у кримінально-правовому розумінні, коли особа: а) має можливість активно діяти і б) усвідомлює цю можливість або на підставі закону зобов'язана діяти активно. Параграф 13 КК ФРН встановлює: "Хто, не діючи, викликає настання наслідку, передбаченого складом діяння, той підлягає покаранню тільки тоді, коли він юридично був зобов'язаний не допускати наслідку і якщо бездіяльність відповідає виконанню складу діяння шляхом дії".

 

За КК ФРН 1871 року, протиправність розумілася лише як кримінальна, тобто як діяння, що суперечить лише кримінальному закону. В даний час це поняття трактується ширше: як невідповідність діяння правопорядку в цілому, тобто діяння містить склад злочинного діяння або порушення громадського порядку. Діяння, що містить склад злочинного діяння, тільки тоді не є протиправним, коли в особи відсутнє розуміння того, що вона діє протиправно, якщо така особа не могла уникнути цієї помилки (§17). Тому помилка в забороні (тобто помилка особи стосовно того, що вона діє протиправно), як правило, тягне за собою виправдання особи. Якщо ж особа помиляється у фактичних обставинах справи (тобто її помилка належить до певних ознак конкретного складу діяння), то вважається, що така помилка виключає вчинення умисного діяння і особу може бути покарано за здійснення діяння з необережності (абзац 1 §16). [8,ст.367]

 

КК Республіки Польща 1997 року відмовився від загального поняття злочину. При цьому термін "суспільна небезпека" замінений  в тексті закону терміном "суспільна шкідливість". При оцінці суспільної шкідливості суд згідно з ст. 115 КК Республіки Польща повинен враховувати вид і характер порушеного блага, розміри заподіяної або можливої шкоди, спосіб і обставини здійснення діяння, значущість порушених обов'язків, рівень вини, мотивацію, вид порушених правил обережності і ступінь їх порушення. [8,ст.367]

 

Отже, поняття злочинного діяння за кримінальним правом зарубіжних держав, як правило, включає дві взаємопов'язані  ознаки: протиправність і загрозу покаранням. Визначення кримінального правопорушення через названі ознаки, на думку іноземних правознавців, виключає його спірність. Насправді розуміння злочинного діяння як забороненого нормою права і такого, що тягне покарання вчинку людини, важко заперечити. При цьому в деяких правових системах протиправність розуміють не тільки як кримінально-правову, але й іншу (наприклад, у Німеччині). Що стосується вини, то вона не завжди включається до обов'язкових ознак злочину. Це пояснюється існуванням у ряді зарубіжних держав кримінальної відповідальності незалежно від вини (у Франції відповідальність за порушення, для настання якої достатньо констатувати факт здійснення діяння).

 

Ознака суспільної небезпеки, або шкідливості, в системі ознак, що визначають злочинне діяння, нерідко зовсім відсутня. Виняток становлять лише деякі правові системи, законодавці яких включили названу ознаку до визначення злочинного діяння, закріпленого в текстах чинних кримінальних кодексів (наприклад Республікa Польща). [8,ст.368]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.3. Проблеми розмежування  злочину та інших правопорушень,  порівняльно-правова характеристика.

 

Визначаючи вид кримінальної відповідальності за ті чи інші правопорушення, законодавець враховує цілий ряд  обставин: ступінь суспільної небезпечності (шкідливості) правопорушень, їх поширеність, реальну можливість ефективної боротьби з такими правопорушеннями, наявні в суспільстві традиції, звички, оцінку суспільством тих чи інших діянь тощо. Встановлення кримінальної відповідальності за окремі дії, які мають значне поширення, призведе до того, що до відповідальності буде "вибірково" притягатись лише незначна кількість осіб із числа тих, котрі їх вчинили.

 

 Розрізняються злочини  та інші правопорушення, перш  за все, за ступенем їх суспільної  небезпечності. Проте сам по собі ступінь суспільної небезпечності діяння, як уже зазначалося, не може бути єдиним критерієм визначення виду відповідальності за конкретні діяння.

 

 Ступінь суспільної  небезпечності діяння як головна  розмежувальна ознака між злочинами та іншими правопорушеннями визначається всіма його ознаками: формою і видом вини, мотивом і метою, способом, місцем, обстановкою вчинення діяння і його наслідками. Законодавцем, найчастіше, розмежування здійснюється за наслідками вчинення діяння і, перш за все, за розміром заподіяної шкоди. Наприклад, зловживання посадовою особою своїм посадовим становищем визначається злочином у разі, якщо діями посадової особи заподіяно істотну шкоду державним чи громадським інтересам або правам та інтересам, що охороняються законом, окремих фізичних чи юридичних осіб, якщо ж істотної шкоди не заподіяно, то діяння посадової особи може кваліфікуватися як дисциплінарний проступок.

 

 Від цивільних правопорушень злочин відрізняється, в основному, за ступенем суспільної небезпечності, який, як правило, також визначається розміром заподіяної шкоди. Так, умисне знищення або пошкодження індивідуального майна громадян стає злочином лише тоді, коли завдано значної шкоди потерпілому (ч. 1 ст.194 КК), а якщо шкода не є значною, то винна особа несе лише цивільно-правову відповідальність, якщо дії по знищенню майна не містять за об'єктом посягання ознак інших злочинів, наприклад, хуліганства (ст. 296 КК).

 

 Головна відмінністю  злочину від цивільних правопорушень  полягає в тому, що цивільні правопорушення (проступки) визначаються як: «майнові і пов'язані з ними особисті немайнові відносини, які регулюються нормами цивільного права, а також деякими нормами трудового, сімейного, земельного права.»

 

 Свій зовнішній  вираз дана різновидність правопорушень отримує, як правило, у формі невиконання або неналежного виконання договірних зобов'язань, у завданні будь-якої майнової шкоди. Санкції за подібні правопорушення носять право - відновлювальний характер і полягають у відшкодуванні нанесеної майнової шкоди, у відміні незаконних договорів, а також у відновленні порушених прав і законних інтересів.

 

 Злочином же визнаються  діяння, які посягають на більш  значні, суттєві інтереси суспільства,  які охороняються від посягання  кримінальним законом та за здійснення яких встановлюються найбільш суворі міри покарання, включаючи позбавлення волі та застосування виключної міри покарання довічне ув’язнення.

 

 Найчастіше виникає  питання про відмежування злочинів  від адміністративних правопорушень.

 Адміністративні правопорушення (проступки) являють собою передбачені нормами адміністративного, фінансового, земельного, процесуального і інших галузей права посягання на встановлений порядок державного управління, власність, права і законні інтереси громадян. Сюди відноситься і дрібна крадіжка, і порушення правил дорожнього руху, правил фінансової та податкової звітності, правил протипожежної безпеки та ін.

 

 Змістом адміністративних  правопорушень є види протиправної  поведінки, які виражаються в  порушенні загальнообов'язкових правил, встановлених адміністративними органами, в дезорганізації порядку державного управління.

 

 Специфіка посягань  при адміністративних правопорушеннях  визначає і характер покарання  за вчинені діяння. Це попередження, штраф, позбавлення прав водія і інші заходи державного правового впливу, які накладаються спеціалізованими органами держави.[6]

 

 За своїм проявом  адміністративні правопорушення  подібні до злочинів, але за  своїм змістом різко від них  відрізняються.

 

 Критеріями розмежування  злочинів і адміністративних правопорушень є:

1. розмір заподіяної шкоди: так, розкрадання державного чи колективного майна шляхом крадіжки (крім випадків вчинення її з проникненням у приміщення чи інше сховище), шахрайства, привласнення, розтрати чи зловживання посадовим становищем при вартості викраденого до трьох неоподаткованих мінімумів доходів громадян, спричинює відповідальність за ст. 51 КпАП, тобто є адміністративним проступком, а при вартості викраденого понад цю суму — тягне кримінальну відповідальність відповідно за ст.185 КК;

 

2. вартість предмета правопорушення: так, незаконне скуповування, продаж, обмін, використання як засобу платежу або як застави валютних цінностей, при вартості предмета незаконної операції до двадцяти мінімальних розмірів заробітної плати є адміністративним проступком і тягне відповідальність за ст. 162 КпАП, а якщо вартість предмета незаконної операції перевищує двадцять мінімальних розмірів заробітної плати, то дії визнаються злочином і тягнуть кримінальну відповідальність; незаконне переміщення через митний кордон України поза митним контролем товарів, валюти, цінностей та інших предметів при їх вартості до двохсот мінімальних розмірів заробітної плати є адміністративним проступком, відповідальність за який передбачена ст.209 КпАП, а при вартості понад вказану суму — злочином, відповідальність за який передбачена ст. 201 КК та ін.;

 

3. наслідки правопорушення: так, пошкодження кабельної, радіорелейної, повітряної лінії зв'язку, проводового мовлення або споруд чи обладнання, які входять до їх складу, якщо воно не викликало тимчасового припинення зв'язку, є адміністративним правопорушенням і тягне відповідальність за ст. 147 КпАП, а якщо названі дії викликали тимчасове припинення зв'язку, то настає кримінальна відповідальність.

 

4. повторність вчинених дій: наприклад, незаконні скуповування, продаж, обмін, використання валютних цінностей як засобу платежу або як застави при вартості предмета незаконної операції до двадцяти мінімальних розмірів заробітної плати визнаються злочином, якщо ці дії вчинені протягом року після накладення адміністративного стягнення за такі ж порушення; порушення правил адміністративного нагляду визнається злісним і є злочином у разі, якщо воно вчинене особою, до якої двічі протягом року застосовувались адміністративні стягнення за такі ж правопорушення (ст. 395 КК); заняття підприємницькою діяльністю без державної реєстрації або без спеціального дозволу (ліцензії), одержання якого передбачено законодавством, визнається злочином, якщо ці дії вчинені протягом року після накладення адміністративного стягнення за такі ж правопорушення настає кримінальна відповідальність.

 

5. ступінь суспільної небезпечності вчинених дій, який визначається всіма ознаками вчиненого діяння. Так, вчинення особою дій, що порушують громадський порядок і спокій громадян, зокрема, нецензурна лайка в громадських місцях, образливе чіпляння до громадян та інші подібні дії є дрібним хуліганством і кваліфікується за ст. 173 КпАП, а якщо цими діями грубо порушується громадський порядок і виявляється явна неповага до суспільства, то вони стають кримінальне караним хуліганством і кваліфікуються за ст.296 КК. На ступінь суспільної небезпечності вчиненого діяння значною мірою впливають форма і вид вини, мотив і мета вчинення суспільне небезпечних дій (злочину). Наприклад, виготовлення або зберігання самогону чи інших міцних спиртних напоїв домашнього вироблення, виготовлення або зберігання апаратів для їх вироблення без мети збуту зазначених напоїв і апаратів є адміністративним правопорушенням і тягне відповідальність за ст. 176 КпАП, а якщо перелічені дії вчинені з метою продажу таких напоїв та апаратів, то вони визначаються злочином. На ступінь суспільної-небезпечності діяння впливає і кількість епізодів вчинених дій (за відсутності адміністративної преюдиції як умови визнання діяння злочином, про що йшлося у попередньому пункті). Так, одноразове доведення неповнолітнього до стану сп'яніння його батьками або іншими особами, від яких неповнолітній не перебував у службовій залежності, тягне відповідальність за ст. 180 КпАП, а неодноразове споювання неповнолітнього визнається втягненням його у пияцтво і тягне відповідальність. Інколи визнання вчинених дій адміністративним правопорушенням чи злочином залежить від того, ким вчинені дії. Зокрема, одноразове доведення неповнолітнього до стану сп'яніння, якщо воно вчинене особою, в службовій залежності від якої перебував неповнолітній, тягне відповідальність за КК.