Головні ортодоксальні та неортодоксальні школи Стародавньої Індії'

 

ІІ Чарвака-локоята

 

Засновником цієї неортодоксальної школи індійської філософії вважався мудрець на імя Бріхаспаті. Саме слово «локаята» означає «розповсюджена по світу». Друга назва (чарвака), відповідно до одного джайни кому коментатора, походить від санскритського дієслова «Чарвіл» - «жувати, ковтати», оскільки ця школа «проковтнула» такі поняття, як порок, Бог, дхарма і т. п. Хоча існує інше трактування цього слова: «чар» - чотири, «вак» - слово. Ніяких творів представників і прихильників локаяти до нашого часу не дійшло, а вчення школи відомо лише по викладених її доктрини в трактатах мислителів інших традицій. Локаята є індійський варіант матеріалізму.  

Весь Всесвіт складається з поєднань 4 великих елементів (махабхута): земля, повітря, вогонь, вода, які за своєю природою є активними. «І саме з цих чотирьох елементів виникає свідомість, подібно до того, як при змішуванні кінви та інших речовин виникає пянка сила» (1: 584). Однак самі по собі елементи несвідомі, свідомість виникає лише при певному їх поєднанні. З руйнуванням тіла зникає і свідомість. Тому для чарвака очевидно, що немає ніякої вічної душі: «Коли тіло звернеться в порох, хіба може воно відродитися знову? Якщо те, що залишає тіло, йде в інший світ, чому ж не повертається воно знову, їх вабить любов’ю до своїх близьких? » (1, 590). Якщо душа не існує, то усі жертви безглузді. Жерців-брахманів чарваки називали шахраями, а Веди - «нерозумною балаканиною брехунів» (1: 585). Єдино достовірним джерелом знання прихильники цієї школи вважали чуттєве сприйняття.

«Локаята вважає, що не існує ні Бога, ні звільнення, ні дхарми, ні недхарми, а також немає відплати ні за добродійну поведінку, ні за хибну» (1: 569). Єдиний сенс життя чарвака бачили в щасті, яке вони розуміли як насолоду. Однак є свідчення, що не всі представники цього напрямку були прихильниками грубих почуттєвих задоволень, оскільки чарвака ділилися на «тонких» і «грубих». Проте загальна етична установка локаяти - прагнення до насолоди земним життям, оскільки інше людині не дано.

 

ІІІ Джайнізм

Засновником джайнізму вважається проповідник Вардгамана (VI ст. до н. е.), званий Джиною (переможцем — традиційне звання буддійських та джайнських святих), а також Магавірою (санскр. महावीर, що можна перекласти як «дуже хоробрий» або «великий герой»), проте кодифікація джайністського канону відбулася через шість століть. Уважається, що Вардгамана переміг карму сам і вказав шлях до її подолання, а, відтак, до спасіння, іншим людям. З іншого боку, самі джайни вважають, що джайнізм існував вічно, як вічно існує сам Всесвіт, а Магавіра був двадцять четвертим у низці 24 просвітлених,тіртханкарів, що існують в кожному циклі переродження світу.

Основою джайнізму як дхармічної релігії є віра в низку перероджень (дхармачакра), можливість звільнення від сансари (мокша), суворий аскетизм, незмінна цінність життя в будь-якому його прояві та, як наслідок, нечинення шкоди живим істотам — ахімса. Джайнізм відкинув авторитет Вед, відкрив доступ в свою громаду представникам усіх варн. Новим у джайнізмі є принцип власних зусиль, власного праведного життя, власної аскези — ці умови в брахманізмі не були вирішальними і наближують джайнізм до буддизму. Але на відміну від буддизму джайнізм стверджує, що не всяке життя є злом і стражданням — таким є лише погане життя. Звідси нірвана в джайнізмі — це досягнення душею вічного блаженства, в якому джайни бачать сенс людського існування. З метою досягнення нірвани прихильники джайнізму зобов'язані вірити у своїх пророків і суворо дотримуватися їхніх приписів.

Найголовнійшою мантрою джайнізму (махамантрою) є навкармантра, яка прославляє тіртханкарів та ченців (садху). Кожний джайн її повторює щоденно.

 

 

 

 

Висновок

Отже, школи індуїзму відігравали і нині відіграють велику роль у становлення філософії. Теорії пізнання світу та основ буття не тільки доповнюють різноманіття філософських ідей людства, але формують настільки масштабні вчення, що можуть зрівнятись із світовими релігіями. На час створення ці школи були потужним важелем для життя людини, що давав можливість вибрати свій шлях існування. Та навіть, не враховуючи велику практичність у формуванні світогляду багатьох поколінь, варто відзначити значний внесок астики та настики у розвиток світової культури. 

 

 
 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Джерела

1) Радіонова Л.О. Філософія. Навчальний посібник

2) М.В. Попов Філософія. Підручник

3) http://all-filosof.ru/istorija-filosofii

4) http:// uk.wikipedia.org