Філософські погляди Шеллінга

 

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ХЕРСОНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ  УНІВЕРСИТЕТ

ФАКУЛЬТЕТ ІНОЗЕМНОЇ ФІЛОЛОГІЇ

 

Кафедра філософії та соціально-гуманітарних наук

 

Філософські погляди  Шеллінга

 

Курсова робота

 

 

 

Виконавець:                                   студент

                                                         денної форми навчання

                                                        291 групи

                                                          Тишковець П.М.

   

 

Науковий  керівник:                    викл. Герінбург О.В.

 

 

 

 

 

Херсон – 2012

ЗМІСТ

 

Вступ……………………………………………………………………………..3

РОЗДІЛ 1. ЖИТТЄВИЙ І ТВОРЧИЙ ШЛЯХ Ф. ШЕЛЛІНГА…………..5

1. Життя Шеллінга ……………………………………………………….….5
2. Становлення філософських поглядів………………………………….....7
3. Основні праці Шеллінга……………………………………………….….9

РОЗДІЛ 2. ФІЛОСОФСЬКІ  КОНЦЕПЦІЇ ШЕЛЛІНГА………………....13

2.1.    Натурфілософія…………………………………………………………...13

2.2.   Трансцендентальний ідеалізм…………………………………………....14

2.3.   Філософія тотожності……………………………………………….…....18

2.4.    Філософія одкровення…………………………………………………....20

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………….24

СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ…………………..…… ……..27

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Німецька класична філософія XIX століття не тільки підвела підсумки розвитку європейської думки, але і запропонувала свої шляхи і методи рішення традиційних проблем буття, співвідношення світу і людини, теорії пізнання, моральності. Особливо плідні ідеї висловлювалися німецькими філософами в області розвитку. Були систематизовані попередні погляди і положення з питань протиріччя, взаємопереходу протилежностей, створена цілісна теорія загального зв'язку і розвитку — діалектика. Велике значення надавалося одній з фундаментальних проблем раціоналізму — тотожності об'єкта і суб'єкта. Кант, Фіхте, Шеллінг, Гегель через діалектику суб'єктно-об'єктних відносин розглядали і вирішували онтологічні, гносеологічні, ціннісно-смислові й інші питання філософського знання.

В німецькій  ідеології відобразилися грандіозні революційні події ХVIII ст., і це визначило сміливу постановку найважливіших теоретичних питань, але оскільки рішення цих питань здійснювалося в умовах економічної і політичної відсталості Німеччини, то відповіді, що давалися німецькими мислителями, носили чисто умоглядний характер. Різною мірою ця суперечність властива всім найбільшим мислителям і письменникам тодішньої Німеччини.

Німецька класична філософія розробляє цілісну  концепцію діалектики. Кантівська діалектика - це діалектика меж і можливостей  людського пізнання: відчуттів, розуму і людського розуму. Діалектика Фіхте зводиться до дослідження творчої активності "Я", взаємодії "Я" і "Не-Я" як протилежностей, на основі боротьби яких відбувається розвиток самосвідомості людини. Шеллінг вважав, що природа – це дух, що стає, розвивається. Гегель представив природний, історичний і духовний світ у вигляді процесу. Феєрбах розглядав зв'язки явищ, їх взаємодії і зміни.

Філософські вчення І.Канта, Й.Г.Фіхте, Ф.Шеллінга, Г.В.Ф.Гегеля і Л.Фейєрбаха зв'язані ідейно і генетично, їх поєднує пильна увага  до природи духу, що трактується через поняття діяльності і свободи. У руслі німецької класичної філософії є підстави розглядати й філософію марксизму. Німецька класична філософія зробила істотний внесок у постановку й розробку проблеми співвідношення суб'єкта й об'єкта, розробила діалектичний метод пізнання та перетворення дійсності.

Об’єкт дослідження – філософія Шеллінга

Предмет дослідження – погляди Шеллінга

Метою роботи є ознайомлення з життям і творчістю Фрідріха Шеллінга та змістом його філософських поглядів.

Мета роботи зумовлює вирішення таких завдань:

• ознайомлення з життям Шеллінга;
• охарактеризувати становлення  філософських поглядів;
• аналіз основних робіт Шеллінга;
• дати визначення натурфілософії;
• розкрити суть трансцендентального ідеалізму;
• визначити зміст філософії тотожності;
• з’ясувати значення філософії одкровення.

 

 

Структура роботи відповідає поставленій меті та завданням і складається з вступу, двох розділів, висновків та списка використаної літератури.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. ЖИТТЄВИЙ І ТВОРЧИЙ ШЛЯХ Ф. ШЕЛЛІНГА

 

1. Життя Шеллінга

 

Фрідріх Вільгем  Йозеф Шеллінг народився у 1775 р. у місті Леонберг, недалеко від  Штутгарта, в сім’ї церковного службовця. У десятирічному віці Вільгельма віддали в латинську школу, а вже через п’ять років він став студентом Тюбінгенського університету. З п’яти університетських років, Шеллінг два перших присвятив філософії, а три наступних – теології. Після закінчення університету і до 1798 р. він був домашнім вчителем. За цей час відбулася його еволюція від захоплення проблемами знання до проблем натурфілософії, яка супроводжувалась виходом ряду праць, що давали йому сподівання на академічну кар’єру.

В 1793 р. він зустрівся  з Фіхте, потрапив під вплив його ідей і опублікував кілька робіт, витриманих в фіхтенському стилі. Правда, вже в них помітний ряд тенденцій, з яких згодом виросла оригінальна філософія Шеллінга. Він виявив інтерес до Спінози, пізніше Шеллінг говорив, що бачить свою заслугу в поєднанні «реалістичного» вчення про природу Спінози з динамічним ідеалізмом Фіхте. Процес створення Шеллінгом власної системи продовжився в 1797 р., коли вийшли друком «Ідеї до філософії природи», а потім і інші натурфілософські роботи. Одночасно Шеллінг працював над уточненим варіантом Фіхтевського науковчення - «трансцендентальною філософією». Ставши в 1798 р. за рекомендацією Фіхте, Шиллера і Гете професором Єнського університету, він читає курси з трансцендентальної філософії, а в 1800 р. публікує знамениту «Систему трансцендентального ідеалізму». В цей період Шеллінг входить в гурток єнських романтиків [ 5; с. 292].

У 1803 р. Шеллінг  одружився на Кароліні Шлегель після  її офіційного розлучення з А. В. Шлегелем, і подружжя вирушило в Вюрцбург , де Шеллінг деякий час читав лекції в університеті. Приблизно в цей час він почав приділяти увагу проблемам релігії і теософським одкровенням шевця-містика з Герлица, Якоба Бьоме. І в 1804 р. він опублікував роботу "Філософія і релігія" [ 6; с.122].

Пізніше Шеллінг  перебирається до Мюнхена, де отримує місце в Баварській академії наук, а в 1808 р. стає генеральним секретарем Академії мистецтв, займаючи цю посаду до 1823 р. В останні роки перебування в Єні Шеллінг разом з Гегелем видавав «Критичний філософський журнал», що прийшов на зміну шеллінгівському «Журналу умоглядної фізики». Ступінь магістра філософії здобув у 1792 р.

Викладацька діяльність в  Єні продовжувалась чотири роки. Тут молодий професор викладав курси філософії природи та трансцендентального ідеалізму. Наступні три роки Шеллінг працює у Вюрцбурзі ординарним професором університету.

У 31 рік Шеллінг  переїздить до Мюнхена. У творчому відношенні мюнхенський період відзначився переходом Шеллінга до філософії релігії, однак у Мюнхені він спочатку не мав академічних знань. Восени 1826 р. у Мюнхен був переведений один із найстаріших університетів Німеччини, куди був запрошений і Шеллінг. Вже на першій лекції, виступаючи перед баварською молоддю, він говорив, що в учбовому процесі повинен мати місце дух свободи, можна примусити людину навчатись, чому завгодно, але філософія є вільною любов’ю, їй не можна навчитися, не можна примусити людину до її засвоєння   [ 4; с. 221].

В період 1821-1826 рр. Шеллінг читав лекції в Ерлангені. У 1827 р. він повернувся в Мюнхен, щоб зайняти кафедру філософії, і енергійно взявся за конгеніальну задачу підриву гегелівського впливу. У нього виникло переконання в необхідності розрізняти негативну філософію, яка є чисто абстрактною концептуальною конструкцією, і позитивну філософію, що має справу з конкретним існуванням.

Восени 1841 р. Шеллінг  переїхав на запрошення до Берліна, де викладав у Берлінському університеті курси філософії міфології та філософії одкровення. Через п’ять років, після скандалу з приводу публікації його курсу лекцій без відома автора, викладацька робота Шеллінга практично припинилася. Помер Шеллінг у Рагаці 20 серпня 1854 р. 

 

 

2. Становлення філософських поглядів

 

Шеллінг як вважають дослідники його спадщини, був кмітливою, але неприцинзійною у філософських питаннях людиною. Він чудово володів  ораторським мистецтвом, але не науковим методом: він був напівпоетом, напівфілософом.

Поява кожної нової  концепції в філософії знаходила  позитивний відгук у працях Шеллінга, хоч перед цим він часто стояв на протилежних позиціях.

Головними етапами  його життя і творчості були:   [ 3; с. 86]

• період повної залежності від філософії Фіхте;
• період створення філософії природи. В ці часи особливо розквітає талант молодого мислителя. Практично від 1801 р. він заявляє про себе як про творця нової філософської системи, але під впливом найближчого оточення редукує її до естетики, а згодом – етики;
• теософічний період ( від 1813 р. ) Шеллінг повністю занурюється в проблеми міфологічної свідомості і містики, по суті переходить на позиції останньої.

Як Фіхте  починав свою філософську діяльність, «відштовхуючись» від Канта, так само від нього самого, прагнучи подолати фіхтеанську однобічність, «відштовхнувся» Шеллінг. Його філософський розвиток у молоді роки просувався надзвичайно потужно. В 1791 р. у 16 років він вивчає «Критику чистого розуму» Канта, яка стала початком для вивчення філософії. Через три роки він уже – прибічник філософії Фіхте, а ще через 3–4 роки переходить від захоплення фіхтевською філософією знання до філософії природи. У працях цього періоду Шеллінг теж фіксує суперечливість Канта через припущення «речі самої по собі», що вело до дуалізму, і прагне уникнути його. На думку Шеллінга, філософія є наукою, що має зміст і форму, до того ж можлива лише одна-єдина наукова форма філософії. Будь-яка наука повинна мати єдність, а ця єдність може бути забезпечена тільки деяким основоположенням, пошук якого – задача теорії знання або “першоначальної науки”. Ідучи поряд із Фіхте, Шеллінг

вважав, що основоположення  може бути лише одним. Таку якість має тільки одне безумовне положення у вигляді «Я є Я».

У роботі «Про Я як принцип філософії або про безумовне в людськім знанні» Шеллінг більш фундаментально ставить питання про безумовне чи про абсолютні підстави знання, аналізуючи смисл слова «обумовлювати». «Bedingen (обумовлювати), – пише Шеллінг, – означає дію, через яку дещо стає Ding (річчю), bedingt (обумовленим), тим, що зроблено річчю, а звідси разом з тим ясно, що ніщо не може бути покладеним як річ через самого себе, тобто, що безумовна річ (unbedingtes Ding) є протиріччя. А саме, Безумовним (Unbedingt) є те, що зовсім не робиться річчю і що ні в якому

разі  стати нею не може» [ 8; с. 222].

 У світі речей безумовне не може існувати, оскільки необумовлених речей не буває. Безумовне може бути знайдено тільки у суб’єкті. Філософія, яка відшукує безумовні підвалини знання у світі речей, поза суб’єктом називається догматизмом. Критична ж філософія знаходить безумовне підґрунтя знання у сутності суб’єкта. Але що значить «знаходить»? В усякому разі, це не значить, що безумовне  знаходиться в суб’єкті теж на зразок деякої речі. Безумовне і не об’єкт, і ні дещо, обумовлене суб’єктом. Воно – абсолютний суб’єкт або абсолютне Я. І це абсолютне Я, вважає Шеллінг, є вихідний пункт системи філософії.

 

 

 

 

3. Основні праці Шеллінга

 

У 1794 р. Шеллінг  створив роботу "Про можливу форму будь-якої філософії взагалі", а в 1795 р. роботу " Про Я як принцип філософії" і Фіхте визнав, що їх юний автор найкращим чином проник в суть науковчення. Правда, в "Філософських листах про догматизм і критицизм" намітилася тенденція до відділення філософських поглядів Шеллінга від Фіхтевських, що, однак, залишилося непоміченим і в найближчі роки не отримало розвитку.

В період створення  філософії природи  Шеллінг викладає свої погляди в працях « Ідеї  до філософії природи » (1797 ), «  Про світову душу » (1798 ), 

« Система натурфілософії » (1799), « Перший нарис системи філософії природи » (1799)  [2; с.234]. 

Робота Шеллінга « Ідеї до філософії природи » (1797 ) означала початок побудови ним нової, оригінальної філософської концепції, хоча на протязі декількох років він вважав, що працює лише над доповненням науковчення в неохопленній останнім проблемній області. Тут він розмірковує над загадкою природи, з якою зовсім недавно зіткнулася наука, - електрикою. Зіставляючи електрику з магнетизмом, між ними знаходять багато спільного. У природі немає роз'єднаних субстанцій, нерозкладних першоелементів, якими з давніх часів звикли вважати повітря, воду, вогонь. Вся матерія внутрішньо єдина. Матерія для Шеллінга - "загальний зародок універсуму", звідси можна вивести все суще. "Дайте мені атом матерії, і я покажу вам, як пізнати Всесвіт!" - Такий його девіз. Поки він вважає матерію відсталим початком: "Неможливий рух матерії без зовнішньої причини". Разом з тим на рух він дивиться досить широко, говорить не тільки про механічне переміщення тіла в просторі, а й про інші види руху, зокрема про хімічний. Проблемами хімії завершується праця. Його продовження Шеллінг мислив як вчення про органічну природу та наукову психологію.