Шпаргалка по "Философія"

Ноосфе́ра (від грец.νους («ноос») в значенні «розум» ) (рос.ноосфера,англ.noosphere, нім.Noosphäre f ) — сучасна стадія розвитку біосфери, пов'язана з появою в ній людства.

Відповідно до оригінальної теорії Вернадського, ноосфера є третьою у послідовності таких основних фаз розвитку Землі як утворення геосфери(неживої природи) та біосфери (живої природи).

Так само, як біосфера утворюється взаємодією усіх організмів на Землі, ноосфера складається усіма розумами, що взаємодіють.

Ноосферу можна розглядати як єдність«природи» і культури(в широкому тлумаченні останньої— з техносферою включно), особливо починаючи з того моменту, коли «культура»досягає (за силою впливу на біосферу та геосферу)поту жності «геологічної сили».

Серед складових частин Н. виділяють антропосферу(сукупність людей як організмів), техносферу(сукупність штучних об’єктів, створених людиною, та природних об’єктів, змінених в результаті діяльності людства) та соціосферу(сукупність соціальних факторів, характерних для даного етапу розвитку суспільства і його взаємодії з природою).

Розглядаючи означену єдність природи та культури(у їх взаємодії) у розвитку ноосфери доцільно розрізняти дві стадії:

1. Ноосфера у стадії  її становлення, в процесі стихійного  розвитку починаючи з моменту  виникнення«людини розумної»;

2. Ноосфера, що свідомо  удосконалюється спільними зусиллями  людей в інтересах як людства  в цілому, так і кожної окремої людини

37 . Поняття глобалізаціїї та форми її існування. Глобалізація ( від англ. «Global» -всесвітній ) -термін, який використовується для характеристики сучасних економічних, соціальних, політичних, торгових, фінансових, транспортних, трудових, міграційнх, інформаційних, комунікаційних таі інших процесів всеохоплюючого(всесвітнього) характеру.

Сучасна глобалізація підготовлена багатьма історичними процесами:

1. Деякі дослідники вважають,що  початковими формами глобалізації  була торгівля та захоплення  нових територій(5 тис. років тому);

2.Інші знаходять елементи  глобалізації в епоху античності ( а саме у створенні імперії Олександра Македонського, 1V ст. до нашої ери, коли були завойовані землі від Середноземномор»я до Інду, куди рушили потоки переселенців;

3. Інші ведуть відлік  глобалізації від Великих географічних  відкриттів, коли «світ замкнувся», тобто практично не залишилось невідомих земель;

4.Наприкінці19ст-початку20 ст. ступінь інтегрованості національних економік у світовий економічний процес був дуже значним. (цьому сприяла1-ша світова війна, коли були перезподілені вже поділені ринки. В результаті світової бійні лідером стали США. Це проявилось, зокрема у Великій економічній депресії1929-1933 р.р., коли економічна криза в США відкинула назад цілі регіони).

5.У50-70 роках20 ст. бу ло відновлено тенденції до глобалізації.Основними віхами на шляху глобалізації стали: - вільна торгівля;-революції в техніці та технології; 
-інформатизація;-зниження митних кордонів;-втрата національною валютою свого «патріотизмі» (долар став домінуючою валютою);- перемога капіталу над національними інтересами; - глобальна геополітична революція 20ст ( що призвело до розпаду колишніх імперій – австро-Угорської, Німецької, Російської, Британської, Французької, Португальської, Радянського Союзу). Саме розпад колишніх імперій зробив державні кордони більш прозорими для переміщення4-х«і» (інвестицій, індустрій, інформації і індивідів);

6. Сучасний етап розвитку  глобалізації -для сучасної світової  економіки є характерним стрімкий  розвиток процесів транснаціоналізації, у якому рушійною силою виступаю ТНК(транснаціональні корпорації).За даними ООН нині у світі існує понад65тисяч ТНК, у яких зайнято понад74 млн. осіб. Ядро всесвітньої господарської системи складають500ТНК , які мають практично необмежену економічну владу. Провідну роль у глобальних процесах відіграють ТНК США, Західної Європи і Японії. Сьогодні ТНК котролюють понад50% світового промислового виробництва, 67% міжнародної торгівлі, понад80% патентів та ліцензій на нові технології, майже90% прямих закордонних інвестицій. Як правило, ТНК– це багатогалузеві компанії(наприклад, клжна із500 ТНК США має в середньому підрозділів в11 галузях).

Позитивні та негативні наслідки ролі ТНК( як вияву глобалізації:

1) позитивні наслідки :ТНК- позитивний процес, який прискорює  соціально- економічний розвиток(поширення  нових технологій, форм організації виробництва; ефективне використання трудових та природних ресурсів; здійснення великих міжнародних проектів та ін.);

2) негативні наслідки  стосовно держав, які їх приймають(придушення  своєю силою місцевих фірм;встановлення  монопольних цін; приховання прибутків; хижацька експлуація природних та людських ресурсів; «викачування інтелекту»; втручання в політ ичні та економічні процеси в країні тощо).

7. Перспективи розвитку  глобалізації:

А) збереження та посилення негативних тенденцій глобалізації(домінування позицій розвинутих краї на чолі з США; нав»язування їхніх стандартів усьому світу; ігнорування інтересів слаборозвинутих країн; поглиблення прірви між розвинутими та мало розвинутими кранами, загострення екологічної та демографічної кризи в світі тощо)н;

Б) надання глобалізації демократичного та регульованого характеру(врахування інтересів як усього світового товариства, так і окремих країн і народів. Це виключає диктат сильних країн, обмеження дії стихійних ринкових сил, об»єднання зусиль для подолання слабкого розвитку, бідності)

38. Глобальні проблеми сучасності. Для свого розвитку кожна людина зокрема і суспільство в цілому потребують цілий комплекс необхідних ресурсів. В загальному вигляді всі ці ресурси можна умовно віднести до трьох груп: матеріальні(повітря, вода, їжа, одяг, засоби виробництва, пересування, матеріали для житла та ін.), енергетичні(різноманітні форми енергії, що дозволяють перетворювати матеріальні ресурси) та інформаційні(мова, знання, досвід, тощо). Всі ці ресурси людина в своїй повсякденній та виробничій діяльності отримує з навколишнього середовища, яке по суті є системою, що включає природний, антропогенний(створений людиною) та соціальний(природно-антропогенний) компоненти. Навколишнє середовище є джерелом відновних(таких, зокрема, як деякі біологічні ресурси, що є продуктом сільськогосподарського виробництва) та невідновних ресурсів. До останніх відносять такі, що не можуть бути відновлені взагалі, чи для відновлення яких потрібні часові рамки в геологічному масштабі- наприклад, нафта, кам’яне вугілля, інші корисні копалини. Певні види ресурсів можна використовувати повторно і число таких циклів повторного використання теоретично може бути необмеженим. Для прикладу варто згадати багатоциклічне використання чистої води.

Споживаючи відновлювані й невідновні природні ресурси, людина, по-перше, суттєво змінює структуру та функціональні характеристики навколишнього середовища, а по- друге, нічого, крім відходів своєї життєдіяльності і забруднень, в те середовище не повертає. Природне середовище здатне нейтралізувати та асимілювати такі відходи й забруднення. Але в цій реальній системі взаємовідносин людина– довкілля(суспільство –біосфера) є дві дуже сумні обставини.По-перше, яким значним би не був ресурсний потенціал планети, він є обмежений. По-друге, якою б потужною не була асиміляційна ємність навколишнього природного середовища, вона є кінечною. А оскільки чисельність населення на планеті загалом зростає, людські спільноти розвиваються в кількісному й якісному аспектах, то неминуче зростання масштабів природокористування спричинює посилення антропогенного тиску на довкілля. На даний час цей тиск перевищує стійкість та асиміляційний потенціал природного середовища, підтвердженням чого є, зокрема, зміни клімату, спустелювання, деградація біологічного різноманіття та інші процеси і явища, що фактично стали глобальними проблемами сучасності. До яких наслідків цей дисбаланс може призвести, можна лише уявити, але світла в цій уяві поки що немає. Подальші перспективи додають оптимізму тільки в одному: найвірогідніше, протиріччя між потребами і наслідками розвитку людської спільноти з одного боку та обмеженістю ресурсного потенціалу природного середовища з іншого не стануть критичними за нашого життя.

Таким чином, ми говоримо про глобальну екологічну проблему. Уточнимо, мова не йде про“екологічну проблему малої річки” чи“екологічну проблему нашого міста”, мова йде про поняття на концептуальному рівні. Але можна стверджувати, що саме вказані протиріччя лежать в основі усіх інших глобальних проблем сучасності, оскільки ці протиріччя є викликом для розвитку людства.

Таким чином, ми повинні навчитися жити в межах екологічної ємкості нашої планети(використовувати ресурсів не більше, ніж природа може відтворити). Але при цьому нам треба

• Поліпшити якість життя в країнах, що розвиваються(перш за все, ліквідувати злидні і голод), до прийнятного рівня

• Забезпечити подальший розвиток розвинутих країн

• Запровадити регуляторні механізми збалансованого використання природних ресурсів і депонування відходів таким чином, щоб зупинити подальшу деградацію біосфери

Вирішення цих проблем має багато аспектів. Головні з них сформульовані у Цілях розвитку тисячоліття, ухвалених Генеральної Ассамблеї ООН у2000 р.:

1. Ліквідувати злидні  і голод 
2. Забезпечити загальну початкову освіту для всіх 
3. Забезпечити рівність прав чоловіків і жінок 
4. Скоротити дитячу смертність 
5.Поліпшити охорону материнства 
6.Посилити боротьбу з ВІЧ/СНІД, малярією та іншими хворобами 
7.Забезпечити екологічну стійкість 
8. Сформувати глобальне партнерство для розвитку

До цього треба додати проблему військових конфліктів і тероризму, що теж має ознаки глобальності. Зауважимо, що справжні корені цих явищ мають екологічну природу й означають(принаймні у своїй першооснові) боротьбу за життєвий простів і природні ресурси. 39. Екологічні проблеми та шляхи їх розв’язання. Екологія - це наука про взаємовідносини живих організмів і утворюваних ними спільнот, про взаємодії між ними та навколишнім середовищем.

У XXI ст. значно погіршилася якість середовища, що оточує людину: забруднені річки, озера, моря, повітря; збільшені шумові навантаження, особливо в містах; захаращені великі території різноманітними відходами; зменшені природні компоненти та видовий склад тваринного й рослинного світу; деградовані ґрунти тощо. Усе це свідчить про порушення цілісності природи.

Екологічні проблеми — це проблеми,пов’язані з впливом на природне середовище діяльності людини, що спричинює порушення структури та функціонування природних систем(екосистем, ландшафтів) і викликає негативні соціальні, економічні та інші наслідки. Поняття екологічної проблеми є антропоцентричним, тому що всі негативні зміни оцінюютьс яз точки зору значимості для людини та умов її існування.

З огляду на порушення певних компонентів середовища(чи екосистеми) екологічні проблеми розділяють на такі основні групи:

1. атмосферні(радіологічне, хімічне, механічне, теплове забруднення  атмосфери);

2. водні(вихолощення та  забруднення вод, забруднення морів  і океанів);

3. геолого-геоморфологічні(інтенсифікація  негативних геологічних процесів,

порушення рельєфу та геологічної будови– селі, зсуви, землетруси);

4. земельні, або грунтові(забруднення  грунтів, ерозія, вивітрювання, засолення,

заболочування та ін.);

5. біотичні(знищення рослинності, деградація лісів, пасовищ, скорочення  видового 

різноманіття та ін.);

6. комплексні(ландшафтні) — спустелювання, зниження біорізноманіття, порушення

режимів природоохоронних територій та ін.

Серед основних екологічних наслідків змін у природі виділяють та екологічні проблеми та ситуації:

• антропоекологічні, за зміною умов життя і здоров’я населення;

• природно-ресурсні, пов’язані з виснаженням і втратою природних ресурсів, що погіршують господарську діяльність на території;

• Ландшафно-генетичні, зумовлені порушенням цілісності ландшафтів, втратою генофонду та унікальних природних об’єктів.

Існують інші підходи до класифікації екологічних проблем, для чого використовують багато різних критеріїв, наприклад, причини виникнення (еколого-промислові, еколого- транспортні і т.д.), складність(прості, складні і т.д.), масштаб(локальні, регіональні і т.д.), тривалість(короткотермінові і т.д.), та ін.

Механізми вирішення екологічних проблем:

Перш за все  реалізація такої екологічної політики, яка спрямована на запобігання виникненню нових проблем і поглиблення існуючих.

Підходи і механізми:

- формування екологічної  свідомості(навичок прийняття екологічно  виважених рішень на рівні  кожного члена суспільства, екологічної  поведінки) шляхом освіти, інформування та залучення до діяльності

- посилення регулювання  природокористування, охорони довкілля  та екологічної безпеки(розвиток  законодавства, стандартів, нормативів  та забезпечення їх суворого  дотримання)

- розвиток науки і технологій, спрямованих на удосконалення виробничих та інших процесів з метою зменшення чи повного припинення негативного впливу на навколишнє середовище.

40. Інтелект,почуття, пам’ять і воля як здатності  людини. Почуттями називають індивідуально-суспільно створену форму безпосереднього переживання людиною дійсності.

Почуття людини цілеспрямовано формуються в процесі виховання та історично змінюються навіть на принципово протилежні.

Деякі дослідники виділяють у людини десять основних почуттів (фундаментальних емоцій): цікавість, радість, здивування, гнів, горе, огида, відраза, страх, сором та вина.

Згідно з І.П.Павловим, однією з фізіологічних підвалин почуттів є динамічні стереотипи, тобто утворені за життя системи тимчасових нервових зв'язків