Шпаргалка по "Філософії"

Класики марксизму проаналізували рушійні сили і суперечності розвитку Ц., обгрунтувавши необхідність революц. переходу до нового її етапу - комуністичного. Ц. Маркс

 

55. Історичні форми людських спільнот. Нація та державність. Проблема національної еліти та її ролі в житті нації.

 

Різновидів  певних тимчасових і тривлих  обєднань, сукупглсьей  чи  однаковостей людей з системою внутрішніх зв’язків існувало та існує неймовірна кількість: від двох осіб до цілого людства. Тимчасові (від кількох годин до кількох десятків років) тривалі ( від одного людського життя до багатьох людських поколінь, століть, тисячоліть) людські спільноти можуть бути мало чисельні (малі) та багато чисельні (великі), територіальні та екстериторіальні, історичні та етнічні, соціальні та політичні і.т.д. Кожна людина належить до кількох спільнот. Історична спільнота – спільноти, що відзначаються стійкістю та протяжністю існування хоча б в одну історичну епоху. Такими спільнотами вважають рід, плем’я,віковостатеві групи, касти…Соціальна спільнота – сукупності людей, які характеризуються певними спільними соціальними рисами і ознаками ( соціальні класи, стани,, касти, професії). Серед цих спільнот особливу роль відіграють етнічні, що, будучи стійкими історично і природно сформованими між поколінними колективами людей, виникли разом з виділенням людей сучасного біологічного виду. Етнічні спільнот називають найчастіше термінами – плем’я, народ, нація. Зміст яких не тотожний.

На́ція (лат. natio — плем'я, народ) — полісемантичне поняття, що застосовується для характеристики великих соціокультурних спільнот індустріальної епохи. Існує два основних значення терміну^[1]:

Політична спільнота громадян певної держави — політична нація. Часто вживається як синонім терміну держава, коли мається на увазі її населення, наприклад для посилання на «національні» університети, банки та інші установи.

Етнічна спільнота (етнос) з єдиною мовою і самосвідомістю (як особистим відчуттям «національної ідентичності» так і колективним усвідомленням своєї єдності і відмінності від інших). У цьому значенні фактично є синонімом терміну народ

Державність — специфічна ознака державно-політичної організації суспільства. Термін має багато значень і вживається:

а) як синонім держави в цілому чи держави відповідного історичного типу (феодальна держава, буржуазна держава тощо);

б) для  характеристики системи (механізму) політичної організації суспільства;

в) з метою  визначення ступеня розвитку системи  органів держави (державного апарату);

Характер  державності обумовлений обсягом суверенітету тієї або іншої держави. У незалежній Україні головними факторами суверенної держави є специфічні форми державної політичної організації суспільства (форми правління, державного устрою, організації державної влади), державні традиції, ідеологія, державна мова, державна символіка). З цими факторами пов'язаний суспільний і політично-правовий зміст державності, як засобу забезпечення суверенного розвитку України.

Роль  національної еліти в державотворчому  процесі і на сучасному етапі. Вона найбільше зацікавлена в  державній незалежності, оскільки має  змогу активно впливати на політику, формувати її у своїх інтересах. Збагачуючись, вона тим самим робить економічно багатою та політично незалежною державу. З утратою незалежності вона, в гіршому випадку, втрачає своє багатство, у кращому — її доля залежатиме від політики і волі панів-чужинців. Інтелігенція з утратою незалежності не втрачає нічого, в гіршому разі — мову та культуру, якщо чужий уряд шовіністично налаштований проти неї та її народу. Вона не стане дуже пручатися, якщо в неї заберуть останнє — мову та культуру, але допустять до участі в чужих державних установах на правах «представника українського народу» (за винятком одинаків-героїв, які за національну ідею покладуть свої голови).

Головна проблема національної еліти: романтичне сприйняття держави, нерозуміння механіму держави, економіки, суспільства та завдань. Відтак втратили кредит довіри у більшості громадян.

56. Громадянське   суспільство.   Держава,   право,   людина   в   умовах   існування громадянського суспільства. Проблеми громадянського суспільства в сучасній Україні.

 

Поняття «громадянське суспільство», як правило, використовується в зіставленні з поняттям «держава». Вони відображають різноманітні аспекти життя суспільства, протистоячі один одному.

Громадянське суспільство:

є сукупністю міжособових  відносин і сімейних, суспільних, економічних, культурних, релігійних і інших структур, які розвиваються в суспільстві зовні кордоныв і без втручання держави.

предстає у вигляді  соціального, економічного і культурного  простору, в якому взаємодіють  вільні індивіди, реалізовуючі приватні інтереси і здійснюючі індивідуальний вибір.

Головними передумовами громадянського суспільства є:

• законодавче закріплення юридичної рівності людей на основі надідення їх правами і свободами;
• юридична свобода людини, обумовлена матеріальним благополуччям, свободою підприємництва, наявністю приватної власності, яка є економічною основою цивільного суспільства;
• створення механізмів саморегуляції і саморозвитку, формування сфери невладних відносин вільних індивідів, що володіють здатністю і реальною можливістю здійснювати свої природні права.

Можна сказати, що поняття  «громадянське суспільство» є ще більш давним аніж знання про політику. Згадки про громадянське суспільство, роздуми про його значення і призначення виникли ще дві з половиною тисячі літ тому назад. Арістотель не виділяє державу з суспільства. В його вченні, як і в теорії Платона, мають місце тоталітарні тенденції: людина - частина держави, особисті інтереси підпорядковані суспільному благу.

Николо Макіавеллі вважав, що вищим втіленням людського духу є держава, а метою, значенням і щастям життя - служіння їй. В одній з своїх робіт Макіавеллі пише про прагнення держави знесилити і підірвати всяку діяльність суспільства, щоб піднестися. Тут очевидно розрізнення автором держави і громадянського суспільства, політичної і цивільної сфер.

Томас Гоббс вже використовує поняття «громадянське суспільство, хоча і непослідовно. З одного боку він затверджує, що громадянське суспільство не зв'язано цивільними законами, звичаями, правом, тобто як би відокремлено від громадянського суспільства. З другого боку - він вважав, що держава, подібно біблійній істоті Левіафану, підпорядковує собі все і вся, і через поняття «громадянське суспільство» показує, що воно саме підкоряється державі.

 Основоположник лібералізму Джон Локк вперше поставив особу вище за суспільство і державу, а свободу - вище за інші цінності. Активно використовуючи поняття «громадянське суспільство», він проголошує певною мірою примат громадянського суспільства над державою. Суспільство виникає до держави і важливіше, довговічніше за неї. Розпад держави не викличе розпаду суспільства, тоді як ніякій державі не встояти у разі руйнування суспільства.

 Шарль Монтеськ’є  вслід за Локком розділяв суспільство  і державу. Громадянське суспільство виникає до держави, яка і виростає з громадянського суспільства, щоб запобігти або нейтралізувати вороже відношення людей другові до друга. Жан-Жак Руссо також показує громадянське суспільство як суспільство, що перетворюється в державу, але тільки за допомогою суспільного договору. Він сформулював саме поняття громадянського суспільства.

Принципово новими положеннями  збагатив розгляд проблеми громадянського суспільства німецький мислитель Г.Гегель, згідно якому:

громадянське суспільство  є сукупністю індивідів, що задовольняють за допомогою праці свої повсякденні потреби; громадянського суспільства є приватна власність;

рушійною силою історичного  прогресу є не громадянське суспільство, а держава, яка захищає людину від випадковостей, забезпечує справедливість і реалізує загальність інтересів;

громадянське суспільство  та індивід підпорядковані державі, бо саме воно інтегрує окремих індивідів і їх групи в органічну цілісність;

ебезпека існування  всеосяжної держави полягає в  тому, що воно поглинає громадянське суспільство і не прагне гарантувати громадянам їх права і свободи.

К.Маркс вказав на обмеженість  концепції Гегеля про взаємостосунки громадянського суспільства і держави. Полемізуючи з Гегелем, він не протиставляв державу громадянському суспільству, але доводив, що державна влада не повинна нав'язувати свою волю останньому.

в Україні розбудова громадянського суспільства вимагає здобуття статусу окремого, пріоритетного напряму державної політики і має входити до неї як першочергове практичне завдання. Без розвинутого громадянського суспільства не можна створити демократичну, соціальну, правову державу.

 

57. Ціннісні орієнтири людини і проблеми соціальної орієнтації економіки.

 

Дані  орієнтації можна визначити як вибір  людиною певних матеріальних і духовних цінностей як об'єктів, що визначають її цілеспрямовану життєдіяльність, весь спосіб життя. Ціннісна орієнтація завжди виявляється у сфері розгалужених взаємовідносин міжлюдиною і суспільством (стосовно праці, колективу, культури, побуту, дозвілля і т. п .). Саме вона дозволяє судити про ступінь втілення соціально необхідних норм, регламентацій, зразків поведінки в індивідуальній свідомості.

Ціннісна  орієнтація — це вибіркове ставлення  до носія цінності, який може бути реальним предметом задоволення потреб окремої людини чи соціальної спільності. В ціннісній орієнтації акумулюється життєвий досвід людей. Наявність усталених ціннісних орієнтацій свідчить про зрілість людини як особистості. Проявляються вони в діяльності та поведінці людини. Вони є своєрідним індикатором ієрархій переваг, якілю-дина надає матеріальним чи духовним цінностям у процесі своєї життєдіяльності. Ціннісна орієнтація, сформована на рівні переконань, адекватно проявляється в реальній поведінці й діяльності людини.

Діяльність людини невіддільна від ціннісної орієнтації, яка спирається на ціннісні уявлення. Ціннісна орієнтація завжди носить індивідуальний характер. На відміну від неї, ціннісні уявлення, хоч і здаються людині суто індивідуальними, насправді ж завжди є типовими уявленнями певних соціальних груп, представником яких даний індивід виступає. Вони є зовнішніми стосовно до конкретного індивіда і лише привласнюються ним у результаті їх засвоєння. У такий спосіб забезпечується механізм взаємозв'язку і взаємодії індивіда й суспільства, одиничного і загального, внутрішнього й зовнішнього.

Своєрідною  моделлю становлення ціннісної  орієнтації особи виступають її життєві  плани, які є прерогативою індивідуальної свідомості. Вони діалектично поєднують найближчі цілі з широкою програмою дій на віддалене майбутнє, суб'єктивний світ людини, її прагнення й ідеали з реальними життєвими обставинами. Об'єктивні умови, які є первинними стосовно суб'єктивних планів, змушують людину будувати своє майбутнє з урахуванням реальних можливостей. Отже, життєві плани є відображенням в індивідуальній свідомості панівних суспільних відносин, специфіки соціального стану, особливостей мікросередовища та інших факторів, які обумовлюють ймовірність реальної життєвої програми індивіда. В іншому відношенні життєві плани спонукають людину до діяльності з метою подолання рамок свого наявного буття, оскільки під впливом сукупності вона сформувала певні прагнення, виробила відповідні установки і т. п. У цьому розумінні життєві плани не тільки відображають об'єктивні обставини, але певною мірою і створюють їх.

Соціальна орієнтація економіки передбачає підпорядкування господарства завданням розвитку особистості. Необхідність формування соціально орієнтованої економіки обумовлена ​​наступними факторами:

• завданнями гуманізації суспільних відносин, запобігання зростанню бідності і злочинності;
• науково-технічною революцією, головним двигуном якої є творча праця, немислимий без задоволення розумних потреб працівника;
• необхідністю створення нормальних умов життєдіяльності людей, коли рівень економічного розвитку багатьох країн дозволяє задовольнити їх основні потреби.

 

 

 

 

 

58. Право, правова держава, громадянське суспільство як досягнення цивілізації. Право і правосвідомість. Право і закон.

 

Із переходом людства від  варварства до цивілізації його постійно супроводжує право. У чому полягає цінність права для цивілізації, чи завжди воно являло таку цінність, які перспективи розвитку цивілізації та права, є воно гарантом свободи людини чи засобом спонукання слідувати чиїйсь волі? Ці та інші питання завжди були актуальними у філософії історії, в теорії держави і права.

Ще й досі в юридичній літературі побутують погляди на право як на вираз волі панівного класу  у правових нормах, головним завданням яких є збереження вигідних йому суспільних порядків і відносин¹.

Головним призначенням права є не нав'язування громадянам порядків, що подобаються тим, котрі стоять при владі, а забезпечення нормального життя громадянського суспільства, попередження або, принаймні, пом'якшення конфліктів, захист прав людини; правова організація діяльності самого апарату влади в суворих рамках закону.