Валютно-фінансові відносини, їх сутність та структура

             
Розділ1. Валютно-фінансові відносини, їх сутність та структура. 
          1.1 Сутність і структура валютно – фінансових відносин.

 
        Міжнародні валютно-фінансові відносини - це відносини, що виникають між суб’єктами світового ринку й відображають ступінь і глибину розвитку світо господарських та інших зв’язків.[3, с.10]

Міжнародні валютні відносини - це відносини, пов’язані з обігом світових грошей, які обслуговують економічні зв’язки між країнами. Функції світових грошей подібні функціям грошей у національній економіці, але є одна особливість. В міжнародній сфері з’являються інші суб’єкти: відносно замкнуті національні господарства, представлені трьома рівнями суб’єктів - окремими особами, організаціями і державами. Їх зв’язок із зовнішнім світом виявляється через платіжний баланс і валютний курс.[4, с.22]

Хоча міжнародні валютно-фінансові  відносини виникли задовго до виникнення світового господарства, відносно зрілої форми вони набули в умовах високого розвитку світових господарських зв’язків. У процесі поглиблення міжнародного поділу праці та активізації обміну результатами діяльності національних господарств та їхніх окремих суб’єктів між країнами стали частіше виникати розрахунки й платежі, що опосередковувались світовими грішми, а також здійснювалися на основі міжнародного кредиту. Останній спричинив утворення різних форм заборгованості в одних країн і відповідних активів у інших. У кінцевому підсумку валютно-фінансові відносини країн знаходять свій концентрований вираз у платіжних та розрахункових балансах, а також балансах міжнародної заборгованості.

Платіжний баланс – це синтетичний звіт відомостей про співвідношення фактичних надходжень і платежів за грошовими вимогами та зобов’язаннями між країнами впродовж певного проміжку часу. Міжнародні поточні розрахунки здійснюються у відповідних національних валютах згідно з існуючими валютними курсами або у твердій конвертованій валюті.[3, с.15]

Платіжний баланс будь якої країни складається з трьох основних статей, які відображають відповідні зовнішньоекономічні відносини  з іншими країнами, а отже, і певні операції, за якими здійснюються міжнародні розрахунки. Головною статтею платіжного балансу є торговельний баланс, тобто баланс зобов’язань та платежів, що виникають на основі руху товарів між даною країною та її торговельними партнерами . Тому торговельний баланс відбиває вартісне співвідношення між експортом та імпортом товарів. [4, с.17-18]

Крім платіжного балансу, існує ще розрахунковий баланс. Він відображає не лише міжнародні платежі, здійснені валютною готівкою, і надходження валюти за певний час , а й не погашенні на певну дату або за відповідний період часу кредити. Наприклад, у розрахунковий баланс разом із надходженнями за реалізовані за кордон товари готівкою включаються і товари продані туди в кредит. Тому розрахунковий баланс, визначаючи міжнародні розрахункові позиції тієї чи іншої країни, скажімо протягом року, не показує, коли виникли в цій країні ті чи інші вимоги до іноземних боржників або платежі за кордон. Розрахунковий баланс, таким чином за величиною не збігається з платіжним. Платіжний баланс становить сукупність елементів як платіжного, так і розрахункового балансів.

Валютний курс - це курс (ціна) однієї національної валюти відносно іншої. Валютний курс концентрованому вигляді відображає економічний потенціал країни, ефективність функціонування господарського механізму, ступінь інтегрованості країни у світові господарські зв’язки та інтенсивність її участі в міжнародному обміні товарів, послуг та капіталів. Оскільки останні фактори є головними чинниками, які визначають стан платіжного балансу, отже, на курс валюти справляє вплив стан платіжного балансу. Якщо він є активним, то і курс валюти має тенденцію до підвищення, і навпаки, пасивний платіжний баланс тієї чи іншої країни спричинює зниження курсу її валюти. Якщо скажімо, протягом року валютні витрати певної країни, пов’язані з оплатою імпорту товару, експортом капіталу, воєнними витратами, фрахтом, перевищують сумарні валютні надходження з-за кордону, то вона матиме пасивний платіжний баланс. Отже, зрештою кількість валюти даної країни на світових грошових ринках зросте. Якщо ж її маса набуде таких розмірів, що пропозиція даної національної валюти перевищить попит на неї, то ціна на дану валюту знизиться, тобто впаде її курс. Разом із тим дефіцит платіжного балансу зумовить нестачу відповідних іноземних валют, що, у свою чергу спричинить підвищення їх курсу.

На динаміку валютного  курсу впливає також відповідна кредитно - грошова політика, що її здійснюють уряди. Ліберальна політика підштовхує кредитну експансію, спричиняє зниження валютного курсу і навпаки, політика кредитної рестрикції, або, як її ще називають, політика “дорогих” грошей, породжує тенденцію до підвищення валютного курсу.

Валютний курс справляє вплив на торговельно - економічні відносини відповідних країн. Так, занижений валютний курс підвищує конкурентоспроможність фірм даної країни на світових ринках, а тому сприяє розширенню експорту товарів. Разом з тим з точки зору еквівалентності міжнародного економічного обміну дана країна зазнає відповідних втрат. Оскільки, зниження валютного курсу спричинює зростання внутрішніх цін, країна вимушена вивозити більше товарів на одиницю імпорту товарів та послуг. Отже, країна, що штучно знижує курс своєї валюти з метою завоювання чи утримання на зовнішньому ринку своїх позицій, фактично досягає цієї мети за рахунок зниження цін, які виявляються порівняно низькими відносно національних витрат виробництва. Цим порушується еквівалентність міжнародного обміну на шкоду даній країні.

Зворотний економічний, хоча також суперечливий, ефект дає підвищення валютного курсу. Такий курс, погіршуючи міжнародну конкурентоспроможність фірм відповідної країни, робить для неї вигіднішим вартісне співвідношення між імпортом товарів і послуг та їхнім експортом. Іншими словами, при завищеному валютному курсі на одиницю вивезеного за кордон суспільного продукту країна за рахунок імпорту одержує більшу кількість товарів і послуг.

Крім розрахунків між  країнами у відповідних валютах - а такими переважно є американський долар та англійський фунт стерлінгів - значна частка розрахунків здійснюється за допомогою кредитних засобів шляхом переведення фінансових коштів через банки.

Якщо за певний проміжок часу,  надходження валютних коштів за кордону перевищує їхній відплив туди, країна матиме активний платіжний баланс, і, навпаки якщо відплив валюти за кордон перевищує її надходження з відти, це призводить до утворення пасиву у платіжному балансі. Покривається цей пасив відповідними переведеннями на рахунок країн, з якими платіжний баланс зводиться з дефіцитом, у визначених світових грошах - американських доларах. У період існування грошової системи золотого стандарту не зараховані в результаті взаємних фінансових вимог та зобов’язань суми (негативне сальдо) міжнародних платіжних розрахунках покривалися валютним металом (золотом). Про те і в сучасних умовах не виключена практика покриття дефіциту платіжного балансу жовтим металом.

Нині погашення сальдо платіжних балансів здійснюється, як правило, через попередній продаж дорогоцінного металу як товару на міжнародних грошових ринках, зокрема на найбільшому з них - Лондонському. Виручена за продане на грошових ринках золото тверда конвертована валюта використовується країною - експортером дорогоцінного металу для покриття негативного сальдо платіжного балансу. [3, с.22-25]

Світові гроші виступають в якості міжнародної торгової і  резервної валюти. Міжнародна торгова  валюта служить для оцінки і опосередковування міжнародних торгових операцій. Вона може виступити як товар, являючись предметом купівлі - продажу.

Міжнародна резервна валюта пов’язана з відношенням країн  однієї до іншої як суб’єкти держави. В цьому випадку світові гроші є валютним резервом країни, використовуючи перш за все для покриття дефіциту платіжного балансу, займів, кредитів, допомоги та інших. Міжнародна резервна валюта використовується для збереження відносної стабільності валютного курсу виконує роль еталону цінності інших валют. Першими світовими грішми виконуючі всі функції були золото і срібло, але з часом вони витіснились із внутрішнього і міжнародного обігу і замінились національними кредитними грошима. Міжнародними стали гроші тих країн які мали найбільший вплив у світи і які в значному ступені брали участь в міжнародній торгівлі і вивезені капіталу. Тому грошові одиниці таких країн стали виконувати роль світових грошей в повному обсягу. Інші національні валюти не змогли досягнути такого розвитку і виконували тільки окремі функції. Треті валюти виникають і розвиваються лише як специфічні міжнародні гроші і не використовуються в середині окремих країн.

Таким чином, валюта - це не особливий вид грошей а особливий спосіб їх функціонування, коли національні гроші опосередковують міжнародні торгові кредитні і валютно - фінансові відносини. Результати цих відношень відображаються у платіжному балансі.

Платіжний баланс включає  в себе всі виплати із-за кордону в протягом одного року. Він складається з наступних елементів

Платіжний баланс  відображає теперішнє зовнішньоекономічне положення країни, показує різницю між тим що країна виробляє і що використовує.  Він складається з торгівельного балансу, балансу послуг( фрахт, поштово-телеграфні і телефонно-кабельні послуги, експорт і імпорт патентів і ліцензій, міжнародної посередницької діяльності банків бірж,страхування).[4, с.13]

 
            1.2. Валютно – фінансові організації як складова валютно – фінансових відносин.

Розвиток економічної  інтеграції, валютних і фінансово-кредитних  відносин між державами зумовив  появу таких інститутів міжнародного співробітництва, які здійснюють регулювання  цих відносин і сприяють стабілізації світової економіки. Вони створювалися на основі міжнародних угод. Провідне місце серед них належить Міжнародному валютному фонду (МВФ), Світовому банку, Європейському банку реконструкції та розвитку (ЄБРР).[5, с.33-36]

Міжнародний валютний фонд (МВФ) - це наднаціональна валютно-кредитна установа. Вона створена на Міжнародній валютно-фінансовій конференції в Бреттон-Вудсі (США) у 1944 р., як спеціалізована представницька організація ООН. МВФ почав працювати з 1 березня 1947 р., його штаб-квартира знаходиться у Вашингтоні. Згідно статуту, метою МВФ є сприяння міжнародному валютному співробітництву та стабілізації валют, створення багатосторонньої системи платежів і розрахунків, підтримання рівноваги платіжних балансів країн-членів Фонду. Цим МВФ сприяє зростанню та збалансованості міжнародної торгівлі, відіграє активну роль у поліпшені економічного клімату окремих країн і стабілізації світового господарства в цілому.

Основні функції МВФ

•   сприяння міжнародній співпраці в грошовій політиці
• розширення світової торгівлі
• кредитування
• стабілізація грошових обмінних курсів

Світовий банк - це Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР) і його філіали: Міжнародна фінансова корпорація (МФК) і Міжнародна асоціація-розвитку(МАР). 
          Міжнародний банк реконструкції та розвитку - основна кредитна установа Світового банку. На відміну від МВФ Міжнародний банк реконструкції та розвитку кредитує проекти економічного розвитку. МБРР - найбільший кредитор проектів розвитку в країнах, що розвиваються із середнім рівнем доходів на душу населення. Країни, що подають заявку на вступ у МБРР, повинні спочатку стати членами МВФ. Всі позики банку надаються під гарантії урядів країн-членів. Позики виділяються під процентну ставку, що змінюється кожні 6 місяців. Позики надаються, як правило, на 15-20 років з відстрочкою платежів по основній сумі позики від трьох до п'яти років.[6, с.23-24]

Міжнародний банк реконструкції й розвитку (МБРР) - спеціалізована установа ООН, міждержавний інвестиційний інститут, заснований одночасно із МВФ відповідно до рішень Міжнародної валютно - фінансової конференції в Бреттон-Вудсі в 1944 р. Угода про МБРР, що є одночасно і його уставом, офіційно набуло чинності в 1945 р., але банк почав функціонувати з 1946 р. Місцезнаходження МБРР - Вашингтон.

Професійною метою діяльності МБРР є сприяння країнам-членам у розвитку їхньої економіки за допомогою надання довгострокових позик і кредитів, гарантування приватних інвестицій. Спочатку МБРР був покликаний за допомогою акумульованих бюджетних коштів капіталістичних держав і приваблюваних капіталів інвесторів стимулювати приватні інвестиції в країнах Західної Європи, економіка яких значно постраждала під час Другої світової війни.[7, с.46]

Із середини 50-х рр., коли господарство країн Західної Європи стабілізувалося, діяльність МБРР почала здебільшого орієнтуватись на країни Азії, Африки й Латинської Америки, маючи на меті протидію національно-визвольній боротьбі й стимулювання розвитку їхньої економіки.

Вищими органами МБРР є  Рада керуючих і Директорат як виконавчий орган. На чолі банку - президент, як правило, представник вищих ділових кіл  США. Сесії Ради, що складається з  міністрів фінансів або керуючих центральними банками, проводяться  раз на рік паралельно із сесіями  МВФ. Членами банку можуть бути тільки члени МВФ, голоси також визначаються квотою країни в капіталі МБРР (85,2 млрд дол.). Хоча членами МБРР є 187 країн, чільну позицію посідають країни сімки: США, Японія, Великобританія, ФРН, Франція, Канада й Італія.

Джерелами ресурсів банку  крім акціонерного капіталу є розміщення облігаційних позик, головним чином  на американському ринку, і кошти, отримані від продажу облігацій.

МБРР надає кредити, як правило, на строк до 20 років для  розширення виробничих потужностей  країн — членів банку, які видаються  під гарантію їхніх урядів. МБРР надає також гарантії по довгострокових кредитах інших банків. Як і МВФ, він вимагає обов'язкового надання  інформації про фінансове становище  країни-позичальника, що кредитуються в об'єктах і змісті місії банку, що обстежує ці об'єкти.

Необхідно підкреслити, що банк покриває своїми кредитами лише 30 % вартості об'єкта, причому найбільша  частина кредитів направляється  в галузі інфраструктури: енергетику, транспорт, зв'язок. Із середини 80-х  рр. МБРР збільшив частку кредитів, що направляють у сільське господарство (до 20 %), в охорону здоров'я й  утворення. У промисловість направляється  менш 15 % кредитів банку.