Вплив цинновой политики на результати финансовой дияльности пидприемства

Для того, щоб домогтися успіхів  у майбутньому і не витрачати зайвого часу на виявлення резервів збільшення обсягів продукції і зниження собівартості за минулі періоди необхідно систематично вести оперативний, внутрішньогосподарський та порівняльний аналіз.

Основною умовою зниження витрат сировини і матеріалів на виробництво одиниці продукції є поліпшення конструкцій виробів і вдосконалення технології виробництва, використання прогресивних видів матеріалів, впровадження технічно обґрунтованих норм витрат матеріальних цінностей.

Скороченню собівартості сприяють і ефективніше використання трудових ресурсів, оскільки воно знаходить своє віддзеркалення в собівартості через витрати на оплату праці. Прийнятним вважається положення, при якому темп зростання продуктивності праці випереджає темп зростання середньої заробітної плати робітника [23, с.190].

Велика питома вага в собівартості, а також найбільший відсоток підвищення мають інші витрати, які в своїй більшості не залежать від об'єму виробництва. Скорочення витрат на обслуговування виробництва і управління також знижує собівартість продукції. Розмір цих витрат на одиницю продукції залежить не тільки від об'єму випуску продукції, але і від їх абсолютної суми. Чим менше сума цехових і загальнозаводських витрат в цілому по підприємству, тим за інших рівних умов нижче собівартість кожного виробу.

  Серйозним резервом зниження  собівартості продукції є розширення спеціалізації і кооперації. На спеціалізованих підприємствах з масово-потоковим виробництвом собівартість продукції значно нижче, ніж на підприємствах, що виробляють цю ж продукцію в невеликих кількостях.

У процесі планування собівартості продукції враховується вплив основних техніко-економічних факторів, таких, як підвищення рівня механізації  виробництва, впровадження прогресивних технологій, впровадження рентабельних видів продукції, раціональне використання матеріальних і фінансових ресурсів, застосування прогресивних форм організації та оплати праці.

 

 

 

 

 

 

 

3.2. Напрямки та способи  встановлення цін на продукцію  з врахуванням   вимог ринку

 

Ціни в сільському господарстві мають велике значення для системи ціноутворення загалом. Вони є вихідними для системи цін на споживчі товари, що виробляються із сільськогосподарської сировини. За цими цінами сільськогосподарська продукція реалізується колективними господарствами,  фермерськими господарствами, приватним сектором державі, переробним підприємствам усіх форм власності, у торговельну мережу та безпосередньо споживачам. Такі ціни впливають на кінцеві роздрібні ціни, темпи розвитку сільського господарства, промисловості, рівень оплати працівників галузі.

Загалом політика держави спрямована  на забезпечення інтересів розвитку промисловості та сільського господарства, зростання матеріальної зацікавленості працівників сільського господарства у виробництві продукції з  урахуванням потреб держави та попиту населення. Система цін на продукцію сільського господарства та послуги, що надаються підприємствам цієї галузі, має сприяти розміщенню сільськогосподарського виробництва, підвищенню ефективності всіх галузей і підрозділів агропромислового комплексу (АПК), еквівалентному обміну між містом і селом.

Ціни АПК мають особливості, що пояснюються чинниками, які діють  у цій сфері.

Так, ціни АПК впливають на рівень роздрібних цін на споживчі товари, тому що переважна більшість останніх складається з продукції сільськогосподарського виробництва. У роздрібній ціні, як правило, більшу частку становить ціна закупівлі, тобто ціна підприємства АПК. Ціни АПК, у свою чергу, залежить від цін на продукцію важкої промисловості, будівельного комплексу та підприємств, що здійснюють ремонтні роботи від тарифів на вантажні перевезення, цін на пально-мастильні матеріали.

Тому з урахуванням особливостей діяльності підприємств сільського господарства ціни класифікують за різними  ознаками:

1. Закупівельні ціни на сільськогосподарську продукцію колективних господарств, колгоспів, фермерських та особистих підсобних господарств, приватних  підприємств та ін. За цими цінами держава закуповує продукцію для власних потреб, експорту сировини, на промислову переробку та інші потреби.
2. Розрахункові ціни на продукцію землеробства та тваринництва. За цими цінами сільськогосподарські підприємства розраховуються з промисловими переробниками цієї продукції.
3. Ціни міжгосподарських взаємовідносин, за якими продукція сільського господарства обертається між підприємствами АПК.
4. Оптово-посередницькі ціни та ціни заготівельних підприємств, що закуповують сільськогосподарську продукцію у підприємств-виробників на комерційній основі у великих обсягах з метою подальшого перепродажу роздрібним торговцям.
5. Роздрібні ціни, за якими вироби землеробства та тваринництва продаються безпосередньо населенню в роздрібній торговельній мережі без попередньої промислової переробки.
6. Оптові ціни на сільськогосподарську техніку, матеріали, мінеральні добрива, комбікорми тощо.
7. Кошторисні норми будівництва, ціни будівель, споруд у сільській місцевості.
8. Ціни на послуги організацій, які здійснюють виробничо-технічне обслуговування підприємств АПК.
9. Ціни „врожаю на корені”, коли за домовленістю між виробниками та покупцями здійснюється продаж врожаю ще до його збирання.
10. Біржові ціни на продукцію АПК – за цими цінами здійснюється продаж на біржових торгах.

Принципово важливим у механізмі  заставних цін є те, що за товаровиробниками  зберігається право забрати здане  в заставу зерно протягом восьми місяців і продати за ринковими  цінами, якщо вони перевищуватимуть заставну ціну, відшкодувавши при цьому витрати на зберігання згідно з встановленими розцінками (у 2010 р., наприклад на СФГ "Немировського П.І.", розцінка за приймання 1 т зерна становила 15 грн., за зберігання її протягом місяця - 12 грн. і за сушіння зерна - 10 грн. за 1 т). Отже, заставна ціна виконує функцію підтримуючих цін, а тому її присутність на ринку є важливим фактором забезпечення стабільної роботи аграрних підприємств в умовах несприятливої кон’юнктури на сільськогосподарську продукцію.

При визначенні рівня індикативних цін беруться до уваги передусім  чинні в Україні стандарти  якості продукції, стан кон’юнктури зовнішніх і внутрішніх ринків, цінова інформація про середні рівні цін, що склалися на відповідному географічному ринку збуту, прогноз щодо можливого коливання цін тощо. Індикативні ціни на товари переглядаються щомісячно. Наприклад, на лютий 2012 р. було встановлений такий рівень зазначених цін, доларів за тонну: м’ясо великої рогатої худоби в живій масі за умови, що одна голова важить не більше 350 кг, - 1200-1300, понад 350 кг – 1000-1100, насіння соняшнику дроблене або не дроблене при олійності 43 % - 240, рижій - 150, насіння льону - 205, шкіри великої рогатої худоби першого ґатунку мокро солені – 1600-1700, другого ґатунку – 1450-1550.

Аграрні підприємства можуть продавати  один і той же вид продукції  різної якості, за різними каналами реалізації та в різні строки. Під  впливом цих факторів ціна на дану продукцію може коливатися, і досить істотно. Найвигіднішим буде той канал реалізації, який забезпечує найвищу ціну. Водночас для підприємства важливо знати, яка ж середньо реалізаційна ціна на продукцію склалася за певний відрізок часу. Її визначають підсумовуванням грошової виручки від реалізації продукції за всіма каналами збуту і наступним діленням одержаного результату на весь обсяг реалізації продукції даного виду.

У великому аграрному підприємстві можуть діяти так звані внутрішньогосподарські ціни і тарифи, за якими одні виробничі  підрозділи продають сільськогосподарську продукцію іншим підрозділам або надають їм певні виробничі послуги.

 

 

ВИСНОВКИ

 

Отже, ціна як економічна категорія  відображає умови або економічні відносини реалізації товарів. Вона є груповим виразом вартості, оскільки відображає рівень господарювання. Крім того, рівень цін на підприємстві може носити як обліково-аналітичний характер так і стимулюючий, що в свою чергу відіграє немаловажну роль. Адже, це є прямим сприянням пошуку резервів для зниження собівартості, зменшенню конкурентної боротьби за ринки збуту та переливу капіталу з однієї галузі в іншу. А це в свою чергу призводить до численних змін (як в позитивну так і негативну сторону) загального становища підприємства та його становища на ринку.

На нашу думку в наш час  було б варто приділити більше уваги ціноутворенню на підприємствах. Адже зазвичай підприємство опиняється в скрутному становищі аналізуючи всі фактори ціноутворення та власні витрати при встановлення ціни. Все це наслідки багатьох причин, але найбільшої шкоди, на нашу думку, завдає податкова система. Аналіз системи оподаткування в Україні, її становлення й розвитку дає змогу зробити висновок про серйозні недоліки, що їй притаманні. По-перше, це нестабільність податкової системи. Часті зміни в законодавчих актах щодо окремих податків негативно впливають на розвиток підприємницької діяльності. По-друге, основним є фіскальне спрямування податкової системи, недостатнє виявлення регулюючої функції основних податків. По-третє, система в цілому надто громіздка, розрахунки окремих податків невиправдано ускладнено.

Тож насамперед при аналізі проблем  ціноутворення слід було б переглянути  підґрунтя державного оподаткування  і узгодити його з усіма причетними чинниками.

Встановлення  ціни є найважливішим моментом в  процесі реалізації продукції, оскільки від її величини, в більшій мірі, залежить попит, а отже і обсяг продажу. Об'єм реалізації продукції безпосередньо впливає на фінансові результати підприємства.

Щодо аналізованого підприємства можна зробити наступні висновки: в 2009р. в собівартості продукції найбільшу питому вагу має насіння та посадковий матеріал 30,3%, в наступні роки ця частка зменшилась, в 2010р. найбільшу вагу має нафтопродукти 25,5%, в 2011р. також нафтопродукти 37,8%, ця стаття витрат за аналізовані роки має тенденцію до збільшення, це викликано із щорічним подорожчанням паливно-мастильних матеріалів.

витрати на виробництво продукції  рослинництва за аналізовані роки зросли на 125,6 тис. грн. по відношенню до 2009р., та на 175,3 тис. грн. по відношенню до 2010р.

Із зменшенням чисельності працівників зменшились витрати на оплату праці, так в 2011р. по відношенню до 2009р. зменшились на 25,1 тис. грн., по відношенню до 2010р. на 21,4 тис. грн.

Зменшились витрати на насіння та посадковий матеріал в 2011р. по відношенню до 2009р. на 77,7 тис. грн., по відношенню до 2010р. на 4,3 тис. грн.

Із подорожчанням паливно-мастильних матеріалів збільшились витрати на нафтопродукти в 2011р. по відношенню до 2009р. на 210,8 тис. грн., по відношенню до 2010р. на 167,2 тис. грн.

Керівництву господарства потрібно намагатися зменшувати витрати на виробництво продукції.

Витрати на виробництво продукції  тваринництва за аналізовані роки зменшились на 102,3 тис. грн. по відношенню до 2009р., та на 50 тис. грн. по відношенню до 2010р.

В 2010р. та в 2011р. ціна на продукцію рослинництва та тваринництва встановлена невірно, так як вона нижче витрат, завдяки чому підприємство спрацювало збитково.

Ціна пшениці збільшилась відносно 2010р. на 11,2 грн., а відповідно до даних району зменшилась на 1,2 грн., ціна гречки зменшилась на 239,3 грн. відносно 2010р. та збільшилась на 8,3 грн. відносно даних району, ціна цукрових буряків зменшилась відносно 2010р. на 1,3 грн., відносно даних району збільшилась на 1,5 грн., ціна на свині збільшилась на 12,8 грн. відносно 2010р. та збільшилась на 119,9 грн. відносно даних по району, ціна молока зменшилась на 18,3 грн. відносно 2010р. та збільшилась на 1,0 грн. відносно даних по району.

Пропонується керівництву підприємства вести постійний облік постійних  та змінних витрат виробництва, що дасть змогу вірно визначити ціну на продукцію.

При виробництві сільськогосподарської  продукції також необхідно відмовитись  від виробництва нерентабельної продукції, продукції яка має  низький попит та високу витратність.

Зниження витрат виробництва та собівартість продукції є однією з основних умов зростання прибутку підприємства, підвищення рентабельності та ефективності його роботи.

Зниження собівартість продукції  на фермерському господарству "Немировського П.І." може здійснюватись завдяки скороченню: витрат уречевленої праці, що може бути досягнуто поліпшенням використання засобів та предметів праці; затрат живої праці, що можуть бути скорочені за умови зростання продуктивності праці; адміністративно-управлінських витрат, зниження яких досягається розумною економією.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 

1. Закон України "Про ціни і ціноутворення" із змінами та доповненнями від 3 грудня 1990р.
2. Аренков И.А. Теория и методология принятия маркетинговых решений. Спб: 2000. - 300с.
3. Афанасьева Н.В., Багиев Г.Л. Конкуренция и инструментарий эффективного предпринимательства. Спб.: 2001. – 340с.
4. Білобловський С.В. Ціноутворення  як  складовий  елемент  управління  підприємством / Економіка.Фінанси.Право. – 2003. - №9. - с.13-18.
5. Гнилицкая  Л.  Анализ себестоимости  продукции  в условиях  рынка // Бизнес информ, 2006. - №3. - С. 24-25.
6. Ерухимович И.Л. Ценообразование. Уч. пособие. – К.: МАУП, 2003. – 106 с.
7. Калита Н.С. Цены и ценообразование: состояние,проблемы, перспективы / Под ред. Калитна Н.С., Спицина Т.Ю. Кожуховского И.С.- К.: Вища школа, 2000. - 220 с.
8. Кириленко В., Кириленко Л. Теорія  ціни  та  сучасне  ціноутворення  в  Україні / Економіка  України. - 2002. - №8. - с.56-63.
9. Кобасюк М.Р. Анализ финансово-хозяйственной деятельности. - М.: Финансы и статистика, 2002 г. 450с.
10. Ковальов О.Н., Волкова О.Н. Аналіз господарської діяльності підприємства. - М.: ПРОЮЛ М.П.Захаров, 2001. - 424с.
11. Ковач С. Собівартість: склад та проблемні аспекти визначення // Наукові записки. 2004. - №7. – С. 32-36.
12. Котлер Ф. Основы маркетинга // Пер. с англ. М.: Прогресс, 2000. - 620 с.
13. Котлер Філіп, Армстронг Гарі. Маркетинг. Загальний курс. - М.; СПб.; К.: Вильяме, 2001. – 430с.
14. Куденко Н.В. Стратегічний маркетинг. – К.: Вид-во КНЕУ, 2005. – 375с.
15. Манів З.О., Луцький І.М. Економіка підприємства: Навч. посіб. - К.: Знання, 2004. - 580 с.
16. Никифорова С.В. Теоретические и методологические аспекты маркетинга. Спб. 2004 – 400 с.
17. Основы современного маркетинга: Учебн пособие / Под общ. ред. Г.Л.Багиева. Спб.: 2004. – 365с.
18. Подольська В.О., Яріш О.В. Фінансовий аналіз: Навч. посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2007. – 488 с.
19. Попов Е., Крючкова О. Ценообразование: методы  установления  цен  и их  классификация / Маркетинг. – 2002. №5-6.- с.102-114
20. Примак Т.О. Маркетинг: Навч.посіб. – К.: МАУП, 2001. – 200 с.
21. Рижиков В.С, Панків В.А., Ровенська В.В. та ін. Економіка підприємства. - К.: Видавничий Дім „слово", 2004. - 272 с.
22. Цал-Цалко Ю.С. Холод І. Економіка підприємства. Навч. посібник. – Житомир: ЖІТІ,  2000. – 388 с.
23. Шашурин Ю.С., Черезов А.В. Себестоимость в оперативном управлений предприятием, - М.: ООО Издательско-Консалтинговая Компания "ДеКА", 2000. – 210с.
24. Шкардун В., Ахтямов Т. Оценка готовности предприятия к реализации маркетинговой стратегии // Маркетинг. – 2007. – № 3 (58).