Отчет по практике в ООО "ПриватБанк"

Вимоги  до юридичної особи для укладення  агентського договору:  
 наявність власного капіталу у розмірі 250 000 грн.;  
 в установчих документах передбачено право надавати фінансові послуги з обміну валют.

Банк  протягом трьох днів зобов’язаний погодити агентський договір з територіальним відділенням НБУ. Для погодження агентського договору Замовник повинен надати:  
 нотаріально засвідчений агентський договір;  
 нотаріально засвідчену копію установчих документів агента;  
 копію свідоцтва про реєстрацію фінансової установ

.6.Діяльність банків на ринку цінних паперів та дорогоцінних металів

Як відомо, ринок у найпростішому розумінні - це система економічних відносин з приводу купівлі - продажу товарів. Він представляє сукупність товарного і грошового обігу.

У функціональному  розумінні сучасний ринок - поняття  більш глибоке, комплексне і представляє систему ринків, серед яких надзвичайно важлива роль належить ринку цінних паперів.Ринок цінних паперів - це частина ринку капіталів, де здійснюються емісія, купівля і продаж цінних паперів.Ринок цінних паперів є абстрактне поняття, що служить для позначення сукупності дій і механізмів, що роблять можливими торгівлю цінними паперами.Предмет дослідження: регулювання ринку цінних паперів України, оптимізація методів регулювання. Розрізняють такі РЦП:· за сферою поширення - світові, національні, регіональні та місцеві;· за стадією обігу - первинний (первинні угоди купівлі-продажу тільки-що випущених ЦП) і вторинний (подальший обіг ЦП);· за формою організації вторинного ринку - біржовий і позабіржовий (вуличний);· за емітентами - ринок корпоративних ЦП, випущених юридичними особами; ринок муніципальних ЦП, випущених органами місцевого самоврядування; ринок державних ЦП, випущених державою.Для того, щоб фондовий ринок виконував покладені на нього функції, необхідно створити відповідну структуру учасників і регулюючих органівУчасників фондового ринку можна класифікувати:· за юридичним статусом;· за міжнародним статусом;· за виконуваними функціями.Зазвичай, безпосередніми учасниками фондового ринку слугують: органи державного регулювання, емітенти фондового ринку, інститути інфраструктури ринку, інвестори та фінансові інститути (рис.1.1).акціонерний цінний папір емісіяРозміщення цінних паперів на ринку безпосередньо емітентом (прямий продаж) відбувається дуже рідко і головним чином тоді, коли емітент не тільки добре відомий, а й має зв'язки з можливими покупцями. Зокрема, прямий продаж набув поширення на ринку корпоративних облігацій у вигляді продажу їх безпосередньо інституційним інвесторам без публічного оголошення та відкритої передплати, а також без попередньої купівлі облігацій інвестиційним дилером. Прямий продаж дає можливість корпораціям уникнути витрат, пов'язаних із складною процедурою публічних випусків та оплатою послуг дилерів, і крім того, уникнути розголошення. Найпоширеніший спосіб розміщення цінних паперів - через посередників, інвестиційних дилерів, що мають великий досвід проведення операцій на ринку. Емітент укладає угоду з інвестиційним дилером на розміщення цінних паперів нового випуску. Спочатку дилер здійснює старанний аналіз передбачуваного випуску з точки зору прибутковості. Відносини між емітентом та дилером можуть будуватися по-різному. Дилер може виступити в ролі покупця цінних паперів з метою їх подальшого перепродажу. Така купівля цінних паперів називається передплатою (андерайтінгом), а сам дилер - передплатником (андерайтером). Іноді дилер бере у емітента опціон, тобто право купити випуск. Таке право він реалізує, якщо тільки знайде покупців. Дилер може виступати у ролі агента емітента - брокера. У цьому випадку він бере цінні папери на комісію та намагається по можливості продати їх.Розміщення цінних паперів може відбуватися публічно чи приватно. Розміщення цінних паперів може здійснюватися за допомогою аукціонів.Вторинний ринок цінних паперів - це ринок, де продаються та купуються раніше випущені цінні папери, відбувається зміна їх власників. З точки зору організації вторинний ринок поділяється на позабіржовий (вуличний) та біржовий. Історично позабіржовий ринок передує біржовому. У країнах з ринковою економікою біржі природно виростали із вуличного ринку в міру того, як збільшувалися масштаби фондових операцій, множилися емітенти цінних паперів, вдосконалювалася техніка брокерської справи.На позабіржовому ринку знаходяться в обігу цінні папери новостворених, маловідомих, невеликих компаній, які не отримали допуску до операцій на фондовій біржі. Проте на цьому ринку можна зустріти й цінні папери відомих великих компаній, які з тієї чи іншої причини віддають перевагу позабіржовому ринку. Позабіржовий ринок є мережею брокерських та дилерських фірм, які часто є членами біржі і пов'язані між собою та з найбільшими інституційними інвесторами телефоном, телетайпом та телексом.Також РЦП поділяється на такі ринки:

 · Ринок  інструментів власності - сегмент  фінансового ринку, на якому  емітенти корпоративних прав залучають фінансові ресурси в обмін на ці права і на якому надалі відбувається їхній обіг (купівля-продаж).

· Ринок інструментів позики - сегмент ринку позикових  капіталів, на якому залучення коштів здійснюють шляхом випуску та розміщення інструментів позики.

· Ринок похідних цінних паперів(ринок деривативів) - частина ринку цінних паперів, на якому здійснюють операції з купівлі-продажу  похідних цінних паперів Законодавче  регулювання ринку цінних паперівУкраїна вступила на шлях побудови фондового ринку у той час, коли у світовій практиці сформувалися принципи та механізми державного й наддержавного регулювання фінансових ринків. Це дає нашій країні змогу не повторювати помилок, що припускалися інші держави, а створити оптимальний механізм функціонування фондового ринку, спираючись на міжнародний досвід та національні особливості.Питання державного регулювання фондового ринку в Україні знайшли широке відображення у вітчизняній науковій літературі. Серед авторів, що фокусували свою увагу на визначенні принципів, методів та механізмів державного регулювання роботи фондового ринку, можна зазначити І.Г. Андрущенко, С.І. Анохіна, Н.В. Благу, М.С. Гончара, О.М. Іваницьку, О.Н. Мозгового, Р.І. Шаравару та інших. У цих роботах підкреслюється важливість державного регулювання ринку цінних паперів. Дуже рідко зустрічається протилежна точка зору, коли автори пов'язують можливість розвитку фінансового ринку лише за умов “відсутності державного регулювання операцій з цінними паперами”Головним аргументом на користь державного регулювання фондового ринку у розвинених країнах є необхідність оперативного вирішення проблем, передусім у випадках, коли діяльність учасників цього ринку не забезпечує надходження у необхідних обсягах фінансових ресурсів до ділових одиниць. Розумне поєднання ринкових і державних регуляторів дає можливість реалізувати цілі розвитку фондового ринку України, недостатній розвиток якого гальмує інвестиційні процеси, стримує структурну перебудову вітчизняної економіки, що унеможливлює підвищення її конкурентоспроможності.

 

 

Операції з  дорогоцінними металлами та каменями

           Дорогоцінні метали — це золото, срібло, платина і метали платинової групи у будь-якому вигляді та стані. Операції з дорогоцінними металами включають дії, пов’язані з: виникненням та припиненням права власності та інших прав на дорогоцінні метали; надходженням дорогоцінних металів до місць їх зберігання, а також зберіганням і відпуском у встановленому порядку дорогоцінних металів; зміною вмісту або фізичного стану дорогоцінних металів у будь-яких речовинах і матеріалах під час їх видобутку, виробництва та використання; ввезенням дорогоцінних металів у країну з-за кордону та вивезенням їх з неї. 
   Банки здійснюють на ринку дорогоцінних металів операції з банківськими металами. До останніх належать золото, срібло, платина, метали платинової групи, доведені (афіновані) до найвищих проб відповідно до світових стандартів у зливках і порошках, що мають сертифікат якості, а також монети, вироблені з дорогоцінних металів. Найвищими пробами банківських металів визнаються проби не нижче ніж: для золота — 995,0; для срібла — 999,0; для платини та паладію — 999,5. 
   Залежно від обсягу здійснюваних операцій та їх різновидів розрізняють такі види ринків дорогоцінних металів: 
   1. Міжнародний або світовий ринок. Він є всеохоплюючим, на ньому реалізуються угоди з великими партіями металів. Правила здійснення операцій не контролюються державними органами або правила регулювання дуже ліберальні. На міжнародних ринках здійснюються: первісна пропозиція дорогоцінних металів найбільшими їх видобувачами; встановлення базової ціни дорогоцінних металів для операцій на регіональних і внутрішніх ринках; інтервенції центральних банків для підтримання ціни металу. 
   2. Регіональні ринки примикають до світових і також мають міжнародний характер. У своїй основі вони орієнтовані на місцевих клієнтів, більш дрібних. 
   3. Внутрішні або місцеві ринки — це, як правило, ринки однієї або декількох держав. На них здійснюється державний контроль. Вони, у свою чергу, поділяються на:  
- вільні ринки, на яких держава не обмежує ввіз та вивіз металу і не дуже суворо здійснюється регулювання; 
- контрольовані ринки, на яких для резидентів встановлюються досить суворі правила, а права нерезидентів можуть обмежуватися, аж до заборони здійснення операцій з дорогоцінними металами. 
   Залежно від наявності металів у кожній операції ринок дорогоцінних металів умовно поділяють на ринок фізичного наявного металу та безготівкового (“паперового”) металу. 
   Ринок дорогоцінних металів поділяють також на:  
   1) оптовий, який включає просування металів від постачальників до споживачів на внутрішньому ринку, а також міжбанківський ринок та поставки з нього посередникам (торговцям), які займаються перепродажем металів кінцевим споживачам; 
   2) роздрібний ринок включає постачання металами безпосередніх споживачів та дрібних інвесторів, які знаходяться на внутрішньому ринку. 
   В Україні до оптової торгівлі належать операції купівлі-продажу за однією угодою або з одним контрагентом протягом робочого дня більше ніж 100 грамів золота, платини чи металів платинової групи або 1000 грамів срібла у зливках чи монетах у кількості понад 10 золотих, платинових або срібних монет. Якщо торгівля відбувається у розмірах, менших ніж указано вище, то вона називається роздрібною. 
   До складу учасників ринку входять постачальники металу (видобувні компанії, афінажні підприємства, асоціації виробників тощо), професійні посередники (банки, спеціалізовані компанії) та фінансові і промислові споживачі (центральні банки, інвестори, ювелірні підприємства тощо). 
   Торгівля металами на ринку здійснюється тільки в регламентованій стандартній формі, тобто стандартних і мірних зливків, а також монет вітчизняного та іноземного виробництва, якість металу яких відповідає вимогам до проби відповідного металу. Стандартні зливки повинні відповідати світовим стандартам якості, насамперед прийнятим Лондонською асоціацією ринку дорогоцінних металів. Мірні зливки (міні зливки) — це зливки масою до 1 кг і менше та відповідним вмістом у них чистого дорогоцінного металу. 
   До операцій з банківськими металами, які можуть виконувати банки, відносять такі. 
   1. Депозитні операції здійснюються у тому разі, коли необхідно залучити метал на рахунок або, навпаки, розмістити на визначений строк. Для цього використовуються металеві рахунки. Якщо у клієнта беруться метали у фізичній формі для тимчасового зберігання, то йому відкриваються металеві рахунки відповідального зберігання типу “Allocated”, тобто “З розміщенням”. Характерним для цих рахунків є те, що на них обліковується метал, який зберігається в даному банку, причому останній не має права використовувати цей метал і повертає власнику саме ті зливки, які отримав на зберігання. 
   Для здійснення операцій з “безготівковим” металом використовуються рахунки типу “Unallocated”, тобто “Без розміщення”. На таких рахунках облік ведеться у грамах чи унціях, а не в конкретних зливках. Фактично такі металеві рахунки знеособлені, метали на них мають лише кількісну характеристику маси (для монет — кількість у штуках) і вартісну балансову оцінку. Підставою для зарахування дорогоцінних металів на знеособлені металеві рахунки може бути їх поставка у фізичній формі, перерахунок з інших знеособлених рахунків, продаж металів клієнтові чи їх придбання банком. Отримати метал клієнт може в даному банку, банках-кореспондентах або у світових центрах торгівлі дорогоцінним металом, зокрема Лондон (Loco London), Цюріх (Loco Zürich), Нью-Йорк (Loco New York). 
   Банки можуть випускати золоті сертифікати, які свідчать про депонування золота в банку. Вони підлягають вільному обміну на зазначену в них кількість золота або грошовий еквівалент золота за ринковою ціною. Золоті сертифікати переважно іменні, однак передбачається право їх передавання шляхом відповідного надпису. Вони можуть випускатися замість депонованих монет, а також золота, яке зберігається в інших країнах з метою фактичного гарантування на випадок його блокування чи націоналізації. Операції із золотими сертифікатами вигідні банкам-емітентам, тому що дають комісійний дохід, розширюють клієнтуру, підвищують репутацію банку. Різновидом золотих сертифікатів є ощадна книжка, яка видається власникові депонованого золота, що дає змогу здійснювати багаторазові операції з ним. 
   2. Операції з надання кредитів у дорогоцінних металах здійснюються шляхом поставок їх у фізичній формі або зарахування на знеособлені рахунки в обмін на зобов’язання зворотної поставки відповідного металу в термін, зазначений у договорі. Погашення кредитів у дорогоцінних металах може здійснюватися у формі фізичної поставки, шляхом перерахування дорогоцінних металів із металевих рахунків позичальника чи придбання банком за грошові кошти позичальника металу в іншого учасника міжбанківського ринку для погашення раніше одержаного кредиту. 
   Банки можуть кредитувати позичальника і під заставу золотого депозиту. Видача та погашення кредиту здійснюється в грошовій формі, а золото є формою забезпечення виконання зобов’язань у кредитних правовідносинах. 
   3. Операції з монетами з дорогоцінних металів. Банки здійснюють продаж клієнтам монет з дорогоцінних металів, а також викуповують у них такі монети, звісно, за нижчою ціною. Центральні банки, як правило, є оптовими постачальниками монет для уповноважених дистриб’юторів, роль яких виконують, насамперед, комерційні банки. 
   Ринок монет із дорогоцінних металів включає монети нумізматичні, напівнумізматичні, обігові та зливкові. Останні три види монет ще називають інвестиційними або тезавраційними, оскільки вони використовуються практично для нагромадження абстрактної вартості шляхом інвестування грошових коштів у монети з дорогоцінних металів, особливо золота. 
   Продаж монет здійснюється з премією, розмір якої залежить від багатьох факторів, зокрема якості монет. Так, американська система класифікації якості монет “Червона книга” включає три типи рейтингів: базові, додаткові та нумізматичні. Найвища якість за базовим рейтингом — “proof”, тобто монети із дзеркальною поверхнею, виразним зображенням малюнка. Додатковий рейтинг може бути “proof like” (подібна до високопробної), тобто монети поза обігом, але так якісно викарбувані, що нагадують високопробні. Згідно з нумізматичними рейтингами монета може бути “extremely rare” (екстремально рідкісною), тобто майже унікальною, існує лише кілька екземплярів. 
   4. Операції спот (spot) — це операції з купівлі-продажу дорогоцінних металів, що здійснюються контрагентами на умовах зарахування/списання металу та валюти з рахунків на рахунки не пізніше другого робочого дня після укладення угоди. Умови розрахунків спот є зручними для контрагентів: протягом поточного та наступного дня обробляється необхідна документація, оформлюються платіжні та інші доручення для виконання умов угоди. Всі інші угоди купівлі-продажу металу, датою валютування за якими не є другий робочий день після дати укладення, є угодами аутрайт (outright). 
   5. Операції типу своп (swap) — це одночасна купівля і продаж дорогоцінного металу. Такі операції поділяються на три види: 
- своп у часі або фінансовий своп — це купівля (продаж) однієї і тієї самої кількості металу на умовах спот проти продажу (купівлі) на умовах форвард; 
- своп за якістю металу передбачає одночасну купівлю (продаж) металу однієї якості, наприклад золота проби 999,9 проти продажу (купівлі) золота іншої якості, наприклад проби 999,5. Сторона, яка продає золото вищої якості, отримуватиме премію; 
- своп за місцезнаходженням металу передбачає купівлю-продаж золота в одному місці, наприклад, Локо-Лондон, проти продажу (купівлі) золота в іншому, наприклад, Локо-Цюріх, за існування різниці цін на метал однакової якості у двох зазначених пунктах. 
   6. Опціони — право (але не обов’язок) продати чи придбати певну кількість золота за певною ціною на певну дату (європейський опціон) чи протягом усього обумовленого строку (американський опціон). Продавець опціону продає контрагентові права на виконання угоди чи відмови від неї, за що отримує від покупця премію. 
   Розрізняють два види опціонів: 
- опціон пут (put), тобто опціон на продаж, дає покупцеві опціону право на продаж металу за ціною виконання чи відмовитися від його продажу. Він захищає власника від зниження цін на метали; 
- опціон кол (call), тобто опціон на купівлю, дає покупцеві опціону право придбати метал за ціною виконання чи відмовитися від його купівлі. Цей опціон захищає власника від підвищення цін на метали. 
   Хеджування за допомогою опціонів полягає у такому. Якщо банк хеджує себе від підвищення в майбутньому ціни металу, він або купує опціон кол, або продає опціон пут. Якщо ж банк хеджує себе від зниження ціни металу, він повинен або купити опціон пут або продати опціон кол. 
   7. Форвардні угоди передбачають продаж (купівлю) металу на строк, що перевищує 2-й робочий день після укладення угоди. Укладення форвардної угоди означає, що одна зі сторін бере на себе зобов’язання здійснити поставку визначеної кількості металу на дату, яка обумовлена в угоді, але віддалена проміжком часу від дати укладення угоди, а інша сторона зобов’язується прийняти поставку за обумовленою в угоді ціною. Метою укладення форвардної угоди покупцем металу є страхування від підвищення в майбутньому ціни на метал на спотовому ринку, а продавцем металу — страхування від падіння в майбутньому ціни металу на ринку спот. 
   Різновидом форвардних угод є форвардні контракти за процентними ставками (FRA), тобто це двостороння угода, за якою контрагенти беруть на себе зобов’язання обмінятися на певну дату у майбутньому платежами на підставі короткострокових процентних ставок, одна з яких є твердою, а інша — плаваючою. Сума цих платежів розраховується відносно контрактного номіналу, а в умови контракту закладено певний форвардний період, тобто період, який починається з обумовленої дати в майбутньому. Основна мета таких угод полягає в хеджуванні процентної ставки, що пов’язано з тим, що на ринку дорогоцінних металів відбуваються коливання процентних ставок за золотими кредитами та депозитами.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                  7.Електронні платежі в банківській справі

      Однією з найважливіших сфер банківської діяльності, від якої залежить

ефективність  функціонування економіки в цілому і кожного суб'єкта

підприємницької діяльності зокрема, є організація  безготівкових

розрахунків у  господарському обороті.

 

       Організація безготівкових розрахунків має сприяти процесу відтворення,

тобто відповідати  конкретним вимогам розвитку економіки. Головна з них –

забезпечувати своєчасне отримання кожною господарською  організацією

коштів за поставлену продукцію та надані послуги, а отже, сприяти

прискоренню обігу  коштів у розрахунках. Водночас організація  розрахунків

має забезпечувати умови для взаємного контролю постачальника й покупця

за дотриманням  господарських угод та банківського контролю за правилами

розрахунків згідно з чинними інструкціями та законодавством.

 

Організація безготівкових  розрахунків нині базується на таких  принципах:

1. Кошти юридичних  осіб підлягають обов'язковому  зберіганню в банках, за

винятком залишків готівки в касах (у межах встановленого  банком ліміту)

та норм витрат з виторгу, установлених чинним порядком ведення касових

операцій у  господарстві України.

2. Безготівкові  розрахунки між підприємствами  здійснюються через банки

переказуванням  коштів із рахунка платника на рахунок  одержувача коштів.

3. Кошти з рахунка підприємства списуються з розпорядження його власника

(за винятком  випадків, установлених законами  України), а також на

рішення суду (арбітражного суду) та за виконавчими записами нотаріусів.

У випадках, передбачених чинним законодавством, із рахунків підприємств

здійснюється  безспірне стягнення та безакцентне  списання коштів.

4. Підприємства  самостійно вибирають форми розрахунків  та закріплюють їх

у договорах  та угодах з банками. Банки можуть пропонувати ту чи іншу

форму розрахунків, ураховуючи специфіку діяльності своїх клієнтів та

виходячи із конкретних ситуацій, які виникатимуть у процесі розрахунків.

5. Підприємства  мають право вибору банків  для відкриття своїх рахунків.

Банк на договірній основі здійснює розрахунково-касове обслуговування

своїх клієнтів і виконує їхні розпорядження щодо переказування коштів із

рахунків.

6. Момент здійснення  платежу має бути максимально  наближеним до

відвантаження товарів, виконання робіт, надання  послуг. Взаємні

претензії щодо розрахунків між платником та одержувачем коштів

розглядаються сторонами в претензійно-позовному  порядку без участі

банку.

 

Головною особливістю  безготівкового обігу є використання спеціальної

організаційної  форми здійснення самого платежу. Структура  форм

розрахунку  передбачає створення спеціалізованої системи безготівкових

розрахунків як форми організації руху грошей на рахунках у банках (див.

рис. 1).

 

У безготівкових  розрахунках гроші виконують  функцію засобу платежу.

Організація безготівкових  розрахунків має відповідати  певним вимогам:

. Спосіб подання  документів до банку застерігається  в договорі на

розрахунково-касове обслуговування.

 

Необхідно зазначити, що кошти списуються з рахунка  платника тільки на

підставі першого  примірника розрахункового документа. За часткової

оплати розрахункових документів банк виписує меморіальний ордер.

 

Розрахункові  документи банки приймають до виконання без обмеження суми.

Платежі з рахунків клієнтів виконуються банками у  межах залишків коштів

на початок  операційного дня.

 

Коли існує  технічна можливість урахувати поточні надходження коштів на

рахунки протягом операційного дня, банки можуть здійснювати  платежі з

доручення клієнтів з урахуванням цих сум.

 

Банк платника приймає документи від клієнтів протягом операційного дня,

час якого регламентується  режимом роботи банку.

 

Розрахунки  за документами, що надійшли до банку  платника протягом

операційного  дня, здійснюються банком того самого дня, а ті, що надійшли

пізніше, – наступного дня.

 

На всіх примірниках  паперових розрахункових документів банк в

обов'язковому порядку в правому горішньому ріжку проставляє дату

надходження цих  документів. Якщо документи надійшли після закінчення

регламентованого  банком часу роботи з клієнтами, на документах додатково

ставлять штамп  «Вечірня». Дату виконання розрахункового документа

проставляють  у правому нижньому ріжку.

 

Банк одержувача зобов'язаний зараховувати кошти на рахунки клієнтів не

пізніше ніж  наступного після отримання інформації від розрахункової

палати робочого дня.

 

Безготівкові  розрахунки можуть здійснюватися" на підставі таких

розрахункових документів:

 

– платіжних  доручень;

 

– платіжних  вимог-доручень;

 

– чеків;

 

– акредитивів;

 

– векселів;

 

– платіжних  вимог;

 

– інкасових  доручень (розпоряджень).

Визначення  та класифікація нематеріальних активів

 

Нематеріальні активи – це немонетарні активи, які не мають матеріальної

форми та контролюються  підприємством з метою використання протягом

періоду більше одного року (або одного операційного циклу, якщо він

перевищує один рік У для виробництва, торгівлі, для адміністративних

потреб чи надання  в оренду іншим юридичним або  фізичним особам.

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 8 "Нематеріальні  активи №

242 від 18.10.99 р.  визначає методологію обліку  нематеріальних активів,

придбаних чи створених  підприємством, яка включає:

 

порядок ї х визначення та оцінки;

 

нарахування їх амортизації;

 

списання з  балансу;

 

розкриття інформації.

 

Положення цього  стандарту застосовуються підприємствами, організаціями,

установами  та іншими юридичними особами всіх форм власності.

 

Однією з найважливіших сфер банківської діяльності, від якої залежить ефективність функціонування народного господарства в цілому і кожного суб'єкта підприємницької діяльності зокрема, є організація безготівкових розрахунків в грошовому обороті України.

Організація безготівкових розрахунків має сприяти процесу відтворення, тобто відповідати конкретним вимогам розвитку економіки. Головна з них - забезпечувати своєчасне отримання кожною господарською організацією коштів за поставлену продукцію, виконані роботи чи надані послуги, тим самим прискорюючи обіг коштів під час розрахунків. Водночас організація безготівкових розрахунків має забезпечувати умови для взаємного контролю постачальника товарів та їх покупця за дотриманням господарських угод та банківського контролю за правилами розрахунків згідно з чинним законодавством.

Безготівкові  розрахунки - це розрахунки, що проводяться  без участі готівкових коштів, тобто  в сфері безготівкового грошового  обороту. Безготівковий грошовий оборот - це рух грошових коштів без використання готівкових грошей шляхом списання сум за рахунками в банках чи зарахування взаємних вимог.

      У сучасній системі безготівкових розрахунків господарські суб'єкти використовують такі основні види платежу:

перерахування грошових коштів з поточного рахунка клієнта, що безпосередньо не пов'язане з банківським кредитом, на рахунок отримувача коштів

надання позики банком шляхом прямого перерахування  грошей з кредитного рахунка платника на поточний рахунок постачальника  чи надавача послуг.

розрахунок шляхом заліку взаємних вимог платників коштів та їх одержувачів, пов'язаних між собою поставкою товарів чи наданням послуг у процесі обміну.

гарантована оплата з попереднім депонуванням коштів на окремих рахунках в установах  банку за місцем знаходження платника і подальшим списанням з цього рахунку і зарахуванням коштів на рахунок отримувача.

      Здійснення безготівкових розрахунків базується на певних принципах, які чітко визначені Національним Банком України і викладені в Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні № 135 від 29 березня 2001 року з відповідними доповненнями і додатками.