Отчет по практике в ООО "ПриватБанк"

          Після одержання клопотання-заяви і необхідних документів для надання кредиту, вивчення цих документів банк оцінює економічне становище та ділову репутацію позичальника, його кредитоспроможність, можливість видачі йому кредиту та своєчасність погашення.

        Серед показників, на основі яких банк приймає рішення про видачу позичальнику кредиту, найважливішим є кредитоспроможність, тобто наявність умов для видачі кредиту та можливості своєчасного його погашення.

       Кредитоспроможність позичальника оцінюється на основі кількох показників, які характеризують дохідність підприємства, його платоспроможність, ліквідність, забезпеченість власними джерелами та ін. Вибір показників для оцінки кредитоспроможності позичальника залежить від форми власності, галузі економіки, особливості виробничо-фінансової діяльності тощо. Оцінюючи кредитоспроможність позичальника, велику увагу приділяють розрахунку та аналізу коефіцієнтів, які характеризують ефективність вкладень у виробництво, ліквідність балансу, забезпеченість власними джерелами, платоспроможність.

       Визначаючи кредитоспроможність клієнта, банк аналізує умови (ділове середовище), в яких працює підприємство-позичальник, тобто вивчає види його діяльності, конкурентоспроможність продукції, ринки збуту, пост ачальників, покупців тощо.

Після розрахунку та аналізу відповідних  показників (коефіцієнтів), вивчення умов роботи клієнта банк здійснює (виводить) загальну оцінку фінансового стану  позичальника шляхом розрахунку інтегрального  показника і на рівні колективу приймає рішення про доцільність видачі підприємству кредиту. У разі позитивного вирішення банк укладає з позичальником кредитний договір.

         Кредитний договір — це документ, що укладається між банком і позичальником про взаємні зобов'язання щодо видачі, використання і погашення позик. У ньому вказуються найменування сторін, вид кредиту, який видається, його мета, сума, строк видачі, розмір оплати, умови забезпечення і зобов'язання сторін: з одного боку — за своєчасністю і повною видачею кредиту, з іншого — за цільовим використанням, своєчасністю погашення позики і відсотків за нею. У цьому договорі обумовлюються також відповідальність сторін (кредитора і позичальника) за порушення умов договору та їх юридичні адреси.

          Після укладення кредитного договору банк відкриває позичальнику позиковий рахунок, на який зараховується передбачена договором сума кредиту.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

               Порядок видачі кредитів та погашення заборгованності

      Позитивна оцінка суб’єкту та об’єкту кредитування, якості забезпечення кредиту, укладення кредитного договору є підставою для видачі кредиту.        Кредит видається письмовим розпорядженням посадової особи банку (голова правління банку, його заступник, начальник кредитного управління, начальник кредитного відділу або кредитний інспектор банку).   Розпорядження про видачу кредиту надходить у відділ, який веде розрахункові та кредитні операції по рахунках клієнтів. В ньому зазначається, якому клієнту, в якій сумі, по якому рахунку потрібно видати кредит. Надання банківського кредиту може здійснюватись одночасно, періодично або частинами (поетапно). Взаємовигідним для банку і позичальників є надання кредиту в повному обсязі шляхом зарахування коштів на відповідний кредитний рахунок із наступним використанням їх тоді, коли в цьому виникне необхідність.

       Надання кредиту відбувається шляхом оплати з кредитного рахунку платіжних документів за об’єкти кредитування або перерахування коштів на поточний рахунок позичальника на підставі розпорядження кредитного відділу. Використання окремих кредитних рахунків та оплата з них розрахунково-платіжних документів, виставлених клієнтові, дають банку можливість здійснювати належний контроль за цільовим використанням позик і процедурою їх погашення. Своє право на отримання всієї суми кредиту клієнт реалізує поступово, по мірі виникнення потреби в додаткових грошових ресурсах. Клієнт може відмовитися від отримання кредиту, раніше зафіксованого в кредитному договорі. Розмір кредиту, який надходить у розпорядження клієнта, встановлений кредитним договором. Сума, зафіксована в ньому, є максимальною сумою, на яку може розраховувати клієнт. Вона по суті є лімітом кредитування. Її називають також кредитною лінією.

        Прохання клієнта надати позику в певному розмірі може не співпадати по розрахунках банку з реальними можливостями повернення кредиту. Розмір кредиту залежить від багатьох економічних обставин, в тому числі:  
   • розміру розриву в платіжному обороті позичальника;  
   • реального накопичення матеріально-товарних цінностей, які надходять в забезпечення кредиту, та ступеню їх ліквідності;  
   • розміру розриву між витратами підприємства та сумою їх відшкодування в тому або іншому періоді;  
   • сезонної потреби, сезонного перевищення витрат над доходами;  
   • ступеню ризику та довіри банку до клієнта;  
   • наявності певного обсягу ресурсів у банка тощо.

Видача кредиту  відбувається наступними шляхами:

        Відкриття кредитного рахунку. Кредитні рахунки відкриваються на договірній основі юридичним та фізичним особам. Ці рахунки призначені для обліку кредитів, наданих шляхом оплати розрахункових документів чи перерахування на поточний рахунок позичальника відповідно до умов кредитного договору. Сума боргу позичальника фіксується по дебету кредитного рахунку, а погашення заборгованості відображається по кредиту.                  Для цільового довгострокового кредитування відкривається кредитна лінія. Вона виступає як домовленість між банком та юридичною особою про те, що фірма, коли в неї виникне потреба, може брати позики, які не перевищують заздалегідь визначеного розміру. Термін погашення такої позики не перевищує здебільшого 180 днів. Для відкриття кредитної лінії банк може висунути деякі умови (наприклад, утримування обов’язкового депозитного залишку на рахунку клієнта). Через кредитну лінію здійснюється значна частина комерційних та промислових позик для надійних клієнтів з прив’язкою відсоткової ставки до її ринкових коливань.

      Револьверний кредит – це позика, що надається банком клієнту в межах встановленого ліміту заборгованості, який використовується повністю або частинами і відновлюється в міру погашення раніше виданого кредиту. Це кредит, що багато разів поновлюється. Протягом дії револьверного кредиту клієнт неодноразово бере і повертає позику. До револьверних кредитів відносять позики, що надаються фізичним особам за кредитними картками.                   Контокорентний кредит надається клієнтам, що мають у даному банку поточний рахунок. Цей вид кредиту органічно поєднує кредитне і розрахунково-касове обслуговування на основі відкриття єдиного активно пасивного рахункуЄдиної схеми погашення і надання кредиту не існує. Практика породжує різноманітні варіанти погашення позики: 
   – одноразове погашення кредиту;  
   – епізодичне погашення на основі строкових зобов’язань;  
   – систематичне погашення на основі раніше фіксованих сум (планових платежів);  
   – відстрочка погашення кредиту;  
   – перенесення простроченої заборгованості на власний рахунок “кредити не погашені в строк”; 
   – списання простроченої заборгованості за рахунок резервів банку.

       Одноразове погашення кредиту відбувається в разовому порядку шляхом повного погашення клієнтом своїх боргових зобов’язань перед банком. Епізодичне погашення кредиту проводиться, як правило, на основі строкових зобов’язань. При настанні строку погашення кредиту, передбаченого в кредитному договорі або строковому зобов’язанні, банк списує відповідні суми в погашення заборгованості. Систематичне погашення кредиту на основі раніше фіксованих сум застосовується у випадках систематичного отримання кредиту у формі планових (раніше визначених на квартал або місяць) платежів. Розмір планового платежу необхідно передбачити в кредитному договорі.

         У практиці кредитування нерідко зустрічаються випадки, коли клієнт з різних причин не може своєчасно погасити позику. В цьому випадку можлива відстрочка погашення кредиту. Вона може бути дана на всю суму кредиту, або його частину, на один, три, п’ять днів та більше. У міжнародній практиці відстрочка нерідко надається на строк від 15 до 30 днів. У вітчизняній практиці були приклади відстрочки повернення кредиту на строк до 6 місяців і більше. Але в умовах високої інфляції такі тривалі строки відстрочки неприпустимі без зміни умов кредитної угоди.

           Перенесення простроченої заборгованості на особистий рахунок “кредити не погашені в строк” здійснюється у тому випадку, якщо час відстрочки вичерпаний або вона не можлива внаслідок безперспективності у найближчий час повернути суму. Перенос простроченого боргу на особистий рахунок означає, що з цього моменту клієнт буде платити банку значно більший відсоток. Списання простроченої заборгованості за рахунок резервів банку виконується у випадку, коли борги клієнта виявилися безнадійними, і банк довгий час не тільки не отримував плату за раніше надані позики, й саме повернення не можливе. В цьому випадку борги клієнта списуються за рахунок коштів банку, накопичених у вигляді його резервів.

           Первинним джерелом погашення кредиту є доходи позичальника. У разі фінансової неспроможності позичальника джерелом повернення позики може виступати виручка від реалізації заставного майна, перерахування коштів гарантом або страховою компанією. Позика може бути відшкодована також шляхом продажу активів позичальника, продажу акцій, отримання позики в іншого кредитора тощо. Згідно з умовами кредитного договору позичальник повинен добровільно виконувати свої платіжні зобов’язання перед банком. Погашення кредиту здійснюється в день настання терміну платежу чи інший визначений період за наявності коштів на поточному рахунку позичальника. При погашенні позики готівкою клієнт у відповідні строки вносить гроші в касу банку.

            Крім добровільного виділяють також примусовий спосіб погашення позик. Сума боргу в цьому випадку списується з банківського рахунку позичальника без його згоди за виконавчими документами судів. Найбільш розповсюдженим (і кінцевим) джерелом появи кредиту є особисті грошові кошті позичальника, однак в багатьох випадках їх виявляється недостатньо. Тоді джерелом повернення раніше виданої суми може бути видача нового кредиту. Припускається складання нового кредитного договору з більшим забезпеченням. Якщо позичальник не може погасити позику за рахунок власних коштів, то банк використовує положення кредитного договору, який передбачає можливість повернення кредиту гарантом (гарантійне зобов’             язання від гаранта банк включає в момент підготовки кредитної угоди). Затримка повернення кредиту може настати і з незалежних від клієнта обставин, зокрема, через неплатежі покупців. За рішенням суду (арбітражу) відповідні кошти можуть в подальшому надходити з рахунків інших організацій. Врешті-решт, можна припустити, що у випадку неплатоспроможності державних підприємств для підтримки вони можуть отримати асигнування з бюджету, які використовуються для повернення позики. 

 

 

 

 

 

 

 

 

5.Операції комерційних  банків на валютному ринку

     Основні умови, принципи та загальна характеристика валютних операцій

 

         Основні умови та принципи проведення валютних операцій юридичними і

фізичними особами  в Україні регламентує Декрет Кабінету Міністрів "Про

валютне регулювання  та валютний контроль" від 19.02.1993 р. Відповідно

до нього  суб'єкти валютних операцій розподіляються на дві категорії:

резидентів  і нерезидентів.

Класифікація суб'єктів валютних операцій.

Резиденти:

- фізичні особи,  які мають постійне місце проживання  на території

України, у тому числі і ті, що тимчасово перебувають  за кордоном;

- юридичні особи,  суб'єкти підприємницької діяльності, що не мають

статусу юридичної особи, з місцезнаходженням на території України, які

здійснюють  свою діяльність на підставі законів  України;

- дипломатичні, консульські, торговельні та інші  офіційні представництва

України за кордоном, які мають імунітет і дипломатичні привілеї, а також

філії та представництва підприємств та організацій України  за кордоном,

що не здійснюють підприємницької діяльності.

Нерезиденти:

 

- фізичні особи,  які мають постійне місце проживання  за межами України,

в тому числі  й ті, що тимчасово перебувають  на території України;

 

- юридичні особи,  суб'єкти підприємницької діяльності, що не мають

статусу юридичної  особи, з місцезнаходженням за межами України, які

створені й  діють відповідно до законодавства  іноземної держави;

 

- розташовані  на території України зарубіжні дипломатичні, консульські,

торговельні та інші офіційні представництва.

 

Операції з  іноземною валютою опосередковують  уповноважені комерційні

банки. Ці операції є об'єктами валютного регулювання.

 

До валютних цінностей відносять: іноземну валюту, цінні папери в

іноземній валюті, дорогоцінні метали (золото, срібло, платина), природне

дорогоцінне каміння.

 

Комерційні  банки, котрі отримали ліцензію НБУ, можуть здійснювати такі

операції з  валютними цінностями:

 

- ведення валютних  рахунків клієнтів;

 

- неторговельні операції.

 

- встановлення  кореспондентських відносин з  іноземними банками:

 

- прямі кореспондентські  відносини.;

 

- через кореспондентські  розрахунки уповноваженого банку;

 

- операції за  міжнародними торговельними розрахунками;

 

- операції з  торгівлі іноземною валютою на внутрішньому валютному ринку;

 

- операції щодо  залучення та розміщення валютних  коштів на внутрішньому

ринку;

 

- операції щодо  залучення та розміщення валютних  коштів на міжнародних

ринках;

 

- валютні операції  на міжнародних грошових ринках;

 

- операції з  монетарними металами на внутрішньому  ринку;

 

- операції з  монетарними металами на міжнародному  ринку.

 

     Види операцій із валютними цінностями

генеральна ліцензія на здійснення валютних операцій (далі - генеральна ліцензія) - документ Національного  банку України (далі - Національний банк), що надається небанківським  фінансовим установам, національному  оператору поштового зв'язку та дозволяє здійснювати валютні операції, що не потребують індивідуальної ліцензії;