Аналіз стану дебіторської і кредиторської заборгованості підприємства

За строками погашення виділяють такі види дебіторської заборгованості:

• строкова – у межах строку, встановленого договором;
• прострочена (сумнівна) – більше строку, встановленого договором;
• безнадійна – більше 3 років з моменту закінчення строку виконання;
• наявна на позабалансовому рахунку – протягом 5 років з моменту списання [21, с.49].

Характеристика дебіторської заборгованості за строками погашення подана у таблиця 1.2.

 

Таблиця 1.2

Види дебіторської заборгованості за строками погашення

Заборгованість	Строки настання	Особливості
1. Строкова	У межах строку, встановленого договором	Виникає у результаті застосування форм безготівкових розрахунків або як результат відстрочки платежу
2. Прострочена (сумнівна)	Більше строку, встановленого договором	Частина заборгованості може виявитися безнадійною до закінчення строку позикової давності
3. Безнадійна (закінчився строк позикової  давності)	Більше 3 років з моменту закінчення строку виконання	Виникає із законної простроченої дебіторської заборгованості; списується на збитки зі зменшенням оподатковуваної бази; відображається на позабалансовому рахунку
4. Наявна на позабалансовому рахунку	Протягом 5 років з моменту списання	Мета – контроль за можливістю її одержання

Аналіз починається з вивчення змін, які відбулися в складі та структурі дебіторської заборгованості на кінець звітного періоду порівняно з початком, а також у частки дебіторської заборгованості в загальній сумі поточних активів. Збільшення дебіторської заборгованості на підприємстві обумовлене неплатоспроможністю споживачів. Різке скорочення дебіторської заборгованості може бути наслідком негативних моментів у відносинах з клієнтами (скороченням продажів в кредит, втратою покупців продукції).

Наступним кроком аналізу є визначення показників дебіторської заборгованості. Доцільно буде розрахувати коефіцієнт залучення оборотних активів в дебіторську заборгованість:

(1.1),

де КОАдз – коефіцієнт відволікання оборотних активів в дебіторську заборгованість;

ДЗ – загальна сума дебіторської заборгованості підприємства;

ОА – загальна сума оборотних активів підприємства [16, с.150-151].

Доцільно визначити темпи зростання дебіторської заборгованості і порівняти їх з минулими періодами. Більш високі темпи зростання, порівняно з минулими періодами, пов’язані з неплатежами, свідчать про погіршення платоспроможності підприємства.

Для визначення якості дебіторської заборгованості визначається середній період інкасування дебіторської заборгованості та кількість її обертів в аналізованому періоді. Тривалість періоду погашення дебіторської заборгованості, або період інкасування, відображає середню кількість днів, необхідних для її повернення, і обчислюється за формулою:

(1.2),

де ПІдз – середній період інкасування дебіторської заборгованості;

ДЗсер – середній залишок дебіторської заборгованості;

Д – кількість днів у періоді, за яким проводиться аналіз;

В – виручка від реалізації продукції [16, с.151].

Коефіцієнт оборотності показує, скільки разів заборгованість утворюється і надходить підприємству за період, що аналізується. Цей показник визначає ефективність кредитного контролю з боку підприємства і обчислюється за формулою:

(1.3),

де КОдз – коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості.

При аналізі термін інкасування можна порівняти з середньогалузевими показниками та з періодом оборотності, передбаченим умовами договорів. Таке порівняння дає можливість оцінити ступінь своєчасності платежів покупцями. Відхилення фактичної оборотності від договірної може бути результатом:

1) неефективної  роботи відповідальних осіб зі  стягнення заборгованості;

2) труднощів  у стягненні з покупців суми  дебіторської заборгованості в  установлений термін, незважаючи  на зусилля підприємства повернути  в оборот свої кошти;

3) фінансових  труднощів у покупців [19, с.418].

Якщо перша причина може бути усунена керівництвом підприємства, то дві інші пов’язані з якістю та ліквідністю дебіторської заборгованості.

В ході аналізу доцільно згрупувати дебіторську заборгованість за термінами її виникнення. Наявність такої інформації за тривалий період дозволяє виявити як загальні тенденції розрахункової дисципліни, так і конкретних покупців, які найчастіше потрапляють у число ненадійних платників. Дебіторську заборгованість доцільно згрупувати наступним чином: до 30 днів; 31-90 днів; 91-180 днів; 181-270 днів; 271-1 рік; більше 1 року.

Оскільки не вся дебіторська заборгованість може бути стягнута з дебіторів, потрібно проаналізувати прострочену дебіторську заборгованість, виділити сумнівну та безнадійну заборгованість. Доцільно розрахувати наступні коефіцієнти [16, с.152-153]:

1) коефіцієнт  простроченої дебіторської заборгованості, який розраховується за формулою:

(1.4),

де КПдз – коефіцієнт простроченої дебіторської заборгованості;

ДЗпр – сума дебіторської заборгованості, несплаченої в строк;

ДЗ – сума дебіторської заборгованості підприємства;

2) середній  «вік» простроченої дебіторської  заборгованості, що розраховується  за формулою:

(1.5),

де ВПдз – середній «вік» простроченої дебіторської заборгованості;

ДЗсер.пр – середній залишок дебіторської заборгованості, несплаченої в строк, в аналізованому періоді;

Ор – сума обороту по реалізації за один день в аналізованому періоді.

Оцінка реального стану дебіторської заборгованості, тобто оцінка ймовірності повернення визначається за досвідом минулих років та реальних умов. Розрахунок відсотка неповернення боргів проводиться за середніми даними кількох минулих років. Але цей відсоток не можна механічно переносити на аналізований період. Необхідно врахувати, що в теперішніх умовах проявляється тенденція зростання відсотка неповернення заборгованості.

Оскільки не вся дебіторська заборгованість буде погашена, на підприємствах формується резерв сумнівних боргів. Згідно з П(С)БО 10, він визначається за допомогою двох методів:

1) виходячи  з платоспроможності окремих  дебіторів: використовується, якщо  підприємство має невелику кількість  дебіторів, або якщо підприємство  нещодавно утворене. По кожному  окремому дебітору визначається  відсоток його несплати;

2) на підставі  періодизації або класифікації  дебіторської заборгованості із  встановленням коефіцієнта сумнівності  для кожної групи. Цей коефіцієнт  встановлюється підприємством виходячи  з фактичної суми безнадійної  дебіторської заборгованості за  попередні звітні періоди і  визначається за формулою:

(1.6),

де i – кількість місяців в обраному періоді [19, с.419-420].

Величина резерву сумнівних боргів визначається як сума добутків поточної дебіторської заборгованості відповідної групи та коефіцієнта сумнівності.

На наступному етапі аналізу визначають суму ефекту, який отримано від інвестування коштів в дебіторську заборгованість. З цією метою суму додаткового прибутку, який отримано від збільшення обсягу реалізації продукції за рахунок надання кредиту, співставляють з сумою додаткових витрат за оформлення кредиту та інкасації боргу, а також прямих фінансових втрат від неповернення боргу покупцями. Розрахунок цього ефекту проводять за формулою:

Едз = Пдз – ПЗдз – ФВдз (1.7),

де Пдз – додатковий прибуток внаслідок збільшення обсягу реалізації за рахунок надання кредиту;

ПЗдз – поточні затрати підприємства, пов’язані з організацією кредитування покупців та інкасуванням боргу;

ФВдз – сума прямих фінансових втрат від неповернення боргу покупцями.

Також можна розрахувати і відносний показник – коефіцієнт ефективності інвестування коштів в дебіторську заборгованість, який розраховується за формулою:

(1.8),

де КЕдз – коефіцієнт ефективності інвестування коштів в дебіторську заборгованість;

ДЗсер.рп – середній залишок дебіторської заборгованості з розрахунків з покупцями в аналізованому періоді [16, с.154].

Таким чином, при аналізі дебіторської заборгованості необхідно брати до уваги зв’язок рівня дебіторської заборгованості з рівнем реалізації і прибутку. Результати даного аналізу використовуються в процесі подальшої розробки кредитної політики підприємства. Деякі аналітики вважають, що якщо кредиторська заборгованість перевищує дебіторську, то підприємство раціонально використовує кошти, тобто тимчасово залучає до обороту коштів більше, ніж відволікає з обороту. Але бухгалтери ставляться до цього негативно, тому що кредиторську заборгованість підприємство зобов’язане погасити незалежно від стану дебіторської заборгованості. У світовій обліково-аналітичній практиці співвідношення дебіторської та кредиторської заборгованості при аналізі поширене.

1.3. Аналіз  поточних зобов’язань

Кредиторська заборгованість – це сума короткотермінових зобов’язань перед постачальниками, робітниками з оплати праці, бюджетом та інших фінансових зобов’язань. Її обсяг, якісний склад і рух характеризують стан платіжної дисципліни, яка є свідченням стійкості фінансового стану. В процесі аналізу необхідно оцінити обсяг і структуру кредиторської заборгованості, виявити невиправдану її частину і проаналізувати динаміку. Досліджують якість і оборотність кредиторської заборгованості. Водночас, важливою характеристикою оборотності поточних активів може бути оцінка відповідності умов отримання і надання позики. Така відповідність характеризується оборотністю кредиторської заборгованості як наданої (отриманої) підприємством спеціальної позики, що утворюється за умови проведення розрахунків за продукцію чи надані послуги з їх післяплатою. Від стану кредиторської заборгованості (обсяг, структура, термін) залежить фінансовий добробут підприємства [18, с.291].

Проводячи аналіз цього показника, необхідно мати на увазі, що його здійснюють так, як аналіз дебіторської заборгованості. Розраховують показник обороту кредиторської заборгованості як співвідношення річної суми закупок до сальдо кредиторської заборгованості. Цей показник корисно порівняти з оборотом дебіторської заборгованості:

Оборот кредиторської заборгованості = сума закупівель / сальдо кредиторської заборгованості.

Розрахувавши показник обороту кредиторської заборгованості, можна перейти до розрахунку тривалості обороту кредиторської заборгованості.

Тривалість обороту кредиторської заборгованості – це середня кількість днів, необхідних для здійснення платежів кредиторам. Цей коефіцієнт розраховують шляхом відношення сальдо кредиторської заборгованості на суму закупок і множення на 360 днів. Він може бути реально порівнянним із показником тривалості обороту кредиторської заборгованості [5, с.357]:

Тривалість обороту кредиторської заборгованості = сальдо кредиторської заборгованості / сума закупівель ´ 360.

Аналізуючи кредиторську заборгованість, слід враховувати, що вона є також джерелом покриття дебіторської заборгованості. Тому необхідно порівняти суму дебіторської (ДЗ) і кредиторської (КЗ) заборгованості на звітну дату:

(1.9).

Якщо дебіторська заборгованість перевищує кредиторську, то це свідчить про іммобілізацію власного капіталу в дебіторську заборгованість.

Отже, обсяг, якісний склад і рух кредиторської заборгованості характеризують стан платіжної дисципліни підприємства, яка є свідченням стійкості фінансового стану. В процесі аналізу необхідно оцінити обсяг і структуру кредиторської заборгованості, виявити невиправдану її частину і проаналізувати динаміку. Досліджують якість і оборотність кредиторської заборгованості. Водночас, важливою характеристикою оборотності поточних активів може бути оцінка відповідності умов отримання і надання позики. Аналізуючи кредиторську заборгованість, слід враховувати, що вона є також джерелом покриття дебіторської заборгованості. Тому необхідно порівняти суму дебіторської і кредиторської заборгованості на звітну дату. Якщо дебіторська заборгованість перевищує кредиторську, то це свідчить про іммобілізацію власного капіталу в дебіторську заборгованість.

1.4. Аналіз показників платоспроможності

Визначальною характеристикою фінансового стану суб’єкта господарювання є його платоспроможність. Платоспроможність визначається здатністю суб’єкта господарювання до швидкого погашення своїх короткотермінових зобов’язань. Платоспроможність не варто ототожнювати з ліквідністю активів. Платоспроможність розглядається у ширшому значенні якості фінансового стану, ніж ліквідність, оскільки передбачає не лише здатність конвертування оборотних активів у засоби платежу, а й можливість забезпечення фінансової стійкості.

Суб’єкт господарювання вважається платоспроможним, якщо його загальні активи більші, ніж довго- та короткотермінові зобов’язання. Для детальнішої оцінки платоспроможності розраховують зміну величини чистого оборотного капіталу. Його визначають як різницю оборотних активів і короткотермінових зобов’язань. Чим більша величина чистого оборотного капіталу, тим більш платоспроможним є суб’єкт господарювання. Оскільки можливість конвертування різних видів оборотних активів у засоби платежу є різною, то для оцінки платоспроможності використовують відповідні коефіцієнти. У практиці аналітичної роботи використовують такі показники платоспроможності: