Ефективність трудового потенціалу суспільства України

Інтеграція  — процес зближення і поступового  об’єднання національних економічних  систем, сучасна найрозвинутіша форма  інтернаціоналізації господарського життя. Об’єктивною економічною  основою інтеграції є високий  ступінь розвитку інтернаціоналізації  господарського життя, зокрема, продуктивних сил, техніко-економічних, організаційно-економічних, виробничих відносин і господарського механізму.

Інтернаціоналізація продуктивних сил зумовлена насамперед процесом переростання продуктивними  силами кожної з країн, що інтегруються своїх національних меж.

Зі зростанням тривалості зв’язків працівників зі своєю фірмою збільшуються можливості оптимізації системи управління трудовим потенціалом. У Японії це реалізується в рамках довічного найму, а у  провідних корпораціях США та Західної Європи тривалі зв’язки стимулюються матеріальними та моральними методами. Одним із сучасних нетрадиційних підходів до побудови системи матеріального стимулювання, який дедалі більше поширюється в зарубіжній практиці, є застосування моделей компенсаційної системи оплати праці, розрахованої на тривалу кар’єру працівника. Комплексна та постійна дія на персонал, яка визначається не лише виробничою сферою, а охоплює всі сторони життя працівників корпорацій (підприємств) (сім’я, побут, культура, охорона здоров’я, освіта, відпочинок тощо), підвищує ефективність управління трудовим потенціалом.

Так, у Японії широко використовується розгалужена  система пільг для постійних  працівників: надбавок на утримання  сім’ї, оплати проїзду до місця роботи, медичного страхування, соціального  страхування, виплат на соціальні потреби, надання путівок на відпочинок, оплати стоянок автомашин, забезпечення харчуванням  працівників, видачі премій та цінних подарунків тощо.

Високі темпи  науково-технічного прогресу обумовлюють  швидше старіння знань. Тому постає потреба  в постійному внутріфірмовому навчанні, підготовці та перепідготовці на всіх рівнях. Широке визнання дістала концепція універсальної підготовки, в рамках якої заохочується оволодіння суміжними професіями. Така підготовка збагачує працю, підвищує мотивацію, суттєво розширює можливості використання робочої сили [2].

2 АНАЛІЗ ЕФЕКТИВНОСТІ  ВИКОРИСТАННЯ ТРУДОВОГО ПОТЕНЦІАЛУ  УКРАЇНИ

2.1 Нормативно-правове  забезпечення використання трудового  потенціалу

Важливим  та пріоритетним методом державного управління розвитком та ефективністю функціонування трудового потенціалу країни є його нормативно-правове  регулювання. Нормативно-правове поле регулювання трудового потенціалу в Україні включає нормативно-правові  документи загальнодержавного та регіонального  рівнів, а також ратифіковані документи  міжнародного рівня, що передбачають прямий чи опосередкований вплив на складові трудового потенціалу з врахуванням  стратегічних завдань розвитку країни, дотриманням положень нормативно-правових документів регулювання інших сфер людської життєдіяльності, а також  норм міжнародного права.

Нормативно-правові  документи, що прямо стосуються формування та ефективного використання трудового  потенціалу в Україні сьогодні включають: Концепцію Загальнодержавної цільової соціальної програми збереження і розвитку трудового потенціалу України на період до 2017 року, затверджену розпорядженням Кабінету Міністрів України від 22 липня 2009 року №851-р; Указ Президента України «Про основні напрями розвитку трудового потенціалу в Україні на період до 2010 року» від 03.08.1999 року №958/99; Кодекс законів про працю України, затверджений Законом УРСР від 10.12.1971 року №322-VIII.

Прийняттю Концепції  Загальнодержавної цільової соціальної програми збереження і розвитку трудового  потенціалу України на період до 2017 року передували тривалі наукові  та політичні дискусії. За декількома спробами були представлені різні законопроекти  концепцій на розгляд Верховної  Ради України. При чому цей процес активно тривав ще з середини 90-х  років ХХ століття. Перший досить ґрунтовно розроблений проект Концепції розвитку трудового потенціалу в Україні був представлений у найвищий законодавчий орган України в 1999 році та був спрямованим головним чином на нівелювання негативних тенденцій щодо втрат трудового (зокрема інтелектуального) потенціалу країни. Після цього було видано Указ Президента України «Про основні напрями розвитку трудового потенціалу в Україні на період до 2010 року», про зміст якого йтиметься нижче. Даний Указ визначав, що у шестимісячний строк Кабінетом Міністрів України повинен бути розроблений і поданий на розгляд Верховної Ради України проект Державної програми розвитку трудового потенціалу в Україні на 2000-2010 роки. Проте така програма через брак фінансових ресурсів розробленою так і не була.

Таким чином, постає питання декларативного характеру  багатьох положень чинних нормативно-правових документів в Україні, тобто наявність  відповідного регулюючого акту ще не є гарантом виконання його змісту. Це є надзвичайно негативним і  дестабілізуючим фактором впливу управлінського характеру на ефективність регулювання  трудового потенціалу в Україні, тому спільними зусиллями насамперед наукових, громадських, бізнес-структур потрібно проводити постійний моніторинг виконання тих нормативно-правових документів, які мають першочерговий  вплив на формування та використання трудового потенціалу нашої країни.

Як вже  зазначалось вище, до документів, що безпосередньо здійснюють регулювання  трудового потенціалу в Україні, також належить Указ Президента України «Про основні напрями розвитку трудового потенціалу в Україні на період до 2010 року». Термін дії даного Указу вийшов, тому важливо зі всією прискіпливістю проаналізувати ефективність його реалізації. Так, Указ визначає мету державної політики розвитку трудового потенціалу, а також основні напрями розвитку трудового потенціалу, які можна об'єднати в групи за відповідними сферами (табл. 2.1).

Таблиця 2.1 – Основні напрями розвитку трудового потенціалу, визначені Указом Президента України «Про основні напрями розвитку трудового потенціалу в Україні на період до 2010 року»

Таким чином, дані напрямки відображають вплив на окремі складові трудового потенціалу, проте вони дуже поверхнево та узагальнено  враховують важливі проблемні питання  міграції, необхідності створення нових  робочих місць, оптимізації співвідношення кількості фахівців, що випускаються навчальними закладами і потреби  регіональних ринків праці у відповідних  професіях тощо. Дуже мало враховується також духовний чинник, що відображається в культурній складовій, проблема підвищення рівня здоров'я населення країни (методико-біологічна складова) тощо. Звичайно, всі проблемні аспекти в розрізі складових трудового потенціалу охопити дуже складно. Очевидно, що повинні були б бути документи, які б відображали хід виконання даного нормативно-правового акту в більш детальному розрізі. Проте нажаль таких не було, що зайвий раз доводить декларативний характер за більшістю положень даного Указу.

Концепція Загальнодержавної  цільової соціальної програми збереження і розвитку трудового потенціалу України на період до 2017 року також зобов'язує тільки вже Міністерство економіки України разом з іншими заінтересованими центральними органами виконавчої влади та за участю сторін соціального діалогу розробити у шестимісячний строк і подати на розгляд Кабінетові Міністрів України проект Загальнодержавної цільової соціальної програми збереження і розвитку трудового потенціалу України на період до 2017 року. Цей документ був розробленим на ІІ Всеукраїнському Форумі «Збереження і розвиток трудового потенціалу України», який проходив ще у вересні 2007 року та перебував досить тривалий період на розгляді Верховної Ради України.

Дана Концепція  визначає причини виникнення проблеми щодо підтримання, відновлення і  розвитку трудового потенціалу, здійснює огляд можливих варіантів розв'язання таких проблем, у тому числі виконання  вже згаданого Указу Президента України «Про основні напрями  розвитку трудового потенціалу в  Україні на період до 2010 року», вказує на очікувані результати виконання  Програми (додаток А).

Загалом виглядає, що даний документ досить концептуально  відображає всі проблемні аспекти  формування та ефективного використання трудового потенціалу країни. Проте  знову ж таки постає питання декларативного його характеру через невчасне подання  проекту Програми та невиконання  визначених положень.

До  першої групи нормативно-правових документів, що здійснюють пряме регулювання  трудового потенціалу також віднесено Кодекс законів про працю України, затверджений Законом УРСР ще в 1971 році. Даний Кодекс віднесено сюди, оскільки це дуже комплексний документ, який, незважаючи на гостру необхідність оновлення відповідно до сучасних тенденцій, містить дуже велику кількість положень, що прямо детермінують формування та ефективність використання трудового потенціалу в Україні. Вже тривалий час ведуться наукові та політичні дискусії з приводу необхідності оновлення даного документу, зокрема на розгляді у Верховній Раді України перебуває проект Трудового кодексу України (остання постанова Верховної Ради України «Про прийняття за основу проекту Трудового кодексу України» від 20.05.2008 року №283-1).

Другу групу нормативно-правових документів, що здійснюють регулювання трудового потенціалу в Україні опосередковано через вплив на його складові, формують Конституція України та інше законодавство загальної дії.

Основні нормативно-правові  документи загальнодержавного рівня  регулювання трудового потенціалу в Україні в розрізі його складових  наведено в Додатку Б. Розподіл умовний з вказанням найбільш сильного впливу на відповідну складову трудового потенціалу, оскільки кожен нормативно-правовий документ має певний вплив на всі його складові. Нормативно правові документи наведені в порядку їх прийняття.

Варто відмітити, що і міжнародні нормативно-правові документи (ратифіковані Верховною Радою України) здійснюють регулювання формування трудового потенціалу в Україні. Сюди належать закони, постанови, розпорядження, накази, протоколи про ратифікацію відповідних дво- і багатосторонніх угод про співпрацю в трудовій сфері, наприклад: Закон України «Про ратифікацію Договору між Україною та Чеською Республікою про соціальне забезпечення» від 22.11.2002 року №238; Закон України «Про ратифікацію Договору між Україною та Словацькою Республікою про соціальне забезпечення» від 20.09.2001 року №2731-Ш; Закон України «Про ратифікацію Протоколу про внесення змін і доповнень до Угоди про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудящих-мігрантів від 15 квітня 1994 року» від 16.03.2007 року №757.

Надзвичайно важливими документами міжнародного рівня, що ратифіковані Україною, також  виступають: Загальна декларація прав людини, прийнята і проголошена резолюцією ООН від 10.12.1948 року; Європейська  соціальна хартія, ратифікована Законом  України від 14.09.2006 року №137-У; Європейська  конвенція про соціальне забезпечення (ЕТБ №154); Європейський кодекс соціального  забезпечення (ЕТБ №139); Закон України  «Про прийняття Статуту Міжнародної  організації з міграції та Змін до Статуту» від 11.07.2002 року №114-ІУ та інші [3].

2.2 Аналіз  використання трудового потенціалу України

Оцінка використання трудового потенціалу вимагає застосування, по-перше: системи показників зайнятості населення як рівня трудової участі населення, що відображає частку працездатного  населення, залученого в різні форми  та види економічної діяльності; розподіл робочої сили за галузями та сферами  господарювання; фондо- й енергоозброєність робітників; організацію трудового процесу, що визначається розміщенням та використанням робочої сили безпосередньо на робочих місцях; по-друге, системи показників, пов'язаних із безробіттям і неповною зайнятістю, а саме - кількість безробітних, рівень безробіття та ін.; по-третє, сукупності показників, що відображають доходи (оплату праці) й витрати населення [9].