Зайнятість населення,безробіття та соціальний захист

Бюджетна  класифікація  містить  наступні  розділи:

• доходи  бюджету;
• видатки  бюджету;
• фінансування  бюджету;
• державний  борг.

    Згідно  нової  бюджетної  класифікації  доходи місцевого  бюджету складаються  з  п'яти  основних  груп:  податкові  надходження, неподаткові  надходження,  доходи  від  операцій  з  капіталом, офіційні  трансферти  та  державні  цільові  фонди.  Зазначеним  групам відповідає  перша  цифра  восьмизначного  коду  класифікації  доходів бюджету.  Наступна  цифра  відповідає  номеру  підгрупи  бюджетної класифікації.  Третя  та  четверта  цифри  відповідають  розділу бюджетної  класифікації,  п'ята  та  шоста  цифри  означають  параграф конкретного  розділу,  який  визначає  різновид  надходження  в  бюджет. Сьома  та  восьма   цифри  віднесені  на  кодування  виду  бюджету (державний,  обласний,  міський,  районний,  селищний,  сільський)  для виокремлення  платежу. Новий  підхід  запроваджено  у  класифікації  видатків  який  дає  змогу визначити не лише  сам факт  використання  бюджетних коштів,  а й пов'язати  ці  видатки  з  використанням  цих  завдань  управлінь  і відділів  та  мірою  відповідальності  у  цьому  кожного  з  них. Функціональна  структура  складається  відповідно  до  основних  функцій держави які викладені у розділах  видатків,  конкретизованих низкою  підрозділів. Видатками  є  державні  платежі,  які  не  підлягають  поверненню, тобто  такі,  що  не  створюють  і  не  компенсують  фінансові  вимоги. Видатки  можуть  передбачатись  або  на  поточні  потреби,  або  на капітальні  витрати.  Вони  бувають  відплатними,  тобто  здійсненими  в обмін на товари  чи  послуги,  або невідплатними (однорідними). Категорія  видатків  не  вміщує  платежів  у  рахунок  погашення державного  боргу,  які  класифікуються  як  фінансування.

Структура видаткової частини державного бюджету-2000, порівняно  з 1999 роком, набула більшої соціальної спрямованості. Зокрема питома вага видатків держбюджету на соціальний захист та соціальне забезпечення у загальній сумі видатків у поточному році становила 11,6 % проти 9 % за 1999 рік, аналогічний показник з видатків на охорону здоров’я збільшився з 1,6 до 2,1, освіту — з 5,7 до 7,4, науку — з 1,3 до 2 % .   Загалом, видатків Державного бюджету України у 2003 році профінансовано на 34 млрд. 74 млн. грн. Рівень виконання цих видатків до річного плану становив у цілому 100,4 %, а по загальному фонду державного бюджету 94,8 %. Основна увага була сконцентрована на питаннях розрахунків із соціальних виплат та енергоносіїв. Видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення у 2003 році збільшились порівняно з 2002 роком на 1,965 млрд. грн., або у 2 рази, і становили 3,946 млрд. грн.. Їх фінансування забезпечене у повному обсязі. Завдяки фінансуванню зазначених виплат та вжитим заходам щодо мобілізації спеціальних коштів установ та організацій, заборгованість із заробітної плати, грошового забезпечення, пенсій, стипендій, допомог з початку 2000 року зменшилася в цілому на 1,3 млрд. грн., або 47 %, в тому числі з держбюджету на 1,1 млрд. грн., або 47,3 %, з місцевих бюджетів на 180 млн. грн., або 45,7 % [29, 7].

На жаль, можливості Державного бюджету торік не дали змоги ліквідувати всі борги, що були накопичені впродовж кількох попередніх років. Основна відмінність державних бюджетів за 2002 та 2003 роки – бездефіцитність. Складно порівнювати всі роки хоча б тому, що увесь час до цього ми мали економічний обвал, нестабільну економічну ситуацію. До нинішнього року бюджети ніколи не приймалися вчасно. Минулорічний ніс на собі велике навантаження, пов’язане з “гріхами” попередніх урядів – уряд Ющенка успадкував колосальні борги з соціальних виплат, і тому бюджет-2004 мав соціальне спрямування, головний напрям якого — погашення боргів. Уряду це вдалося: з 1 млрд. заборгованостей залишилося 150 млн. грн. Але в 2004 році перед бюджетом вже постало інше завдання: завершити виплати заборгованостей і розпочати підвищення заробітної плати. На 25% зросте заробітна плата працівників бюджетної сфери. Відновлені цього року “захищені статті”, які додають бюджетові соціальної спрямованості, також передбачено субвенції на фінансування пільг і субсидій населенню на оплату за споживання електроенергії, природного і скрапленого газу та житлово-комунальних послуг.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

З вищенаведеного можна зробити наступні висновки: Трудові ресурси —це частина працездатного населення, яка володіє фізичними й розумовими здібностями і знаннями, необхідними для здійснення корисної діяльності. Процес відтворення національного виробництва передбачає відтворення не лише сукупного продукту, але й робочої сили. Це означає, що робоча сила повинна постійно відновлювати свою працездатність шляхом споживання необхідних засобів існування. В умовах ринкової економіки отримати ці засоби існування можна, лише купивши їх, для чого потрібно мати певні кошти. Основним джерелом отримання цих коштів для переважної частини працездатного населення є продаж робочої сили. Відтворення робочої сили, перш за все, передбачає забезпечення працездатного населення, а точніше, трудових ресурсів, роботою.

Розрізняють екстенсивний та інтенсивний типи відтворення  робочої сили. Екстенсивне відтворення означає збільшення чисельності трудових ресурсів в окремих регіонах та в країні загалом без зміни їхніх якісних характеристик. Інтенсивне відтворення трудових ресурсів пов'язане зі зміною їхньої якості. Це — зростання освітнього рівня працівників, їхньої кваліфікації, фізичних та розумових здібностей тощо. Екстенсивний та інтенсивний типи відтворення взаємно доповнюють один одного.

Зайнятість  населення являє собою діяльність частини населення щодо створення суспільного продукту (національного доходу). Саме в цьому полягає її економічна сутність. Зайнятість населення — найбільш узагальнена характеристика економіки. Вона відбиває досягнутий рівень економічного розвитку, внесок живої праці в досягнення виробництва. Зайнятість об'єднує виробництво і споживання, а її структура визначає характер їхніх взаємозв'язків.

Соціальна сутність зайнятості відображає потребу людини в самовираженні, а також у задоволенні матеріальних і духовних потреб через дохід, який особа отримує за свою працю. Формування соціально орієнтованої економіки в Україні потребує певного державного гарантування щодо зайнятості.

Закон України  «Про зайнятість населення» визначає правові, економічні та організаційні засади зайнятості населення, захист його від безробіття, а також соціальні гарантії з боку держави щодо реалізації громадянами права на працю. Відповідно до цього Закону зайнятість населення України забезпечується проведенням активної соціально-економічної політики, спрямованої на задоволення його потреб у добровільному виборі діяльності, стимулюванні створення нових робочих місць і розвитку підприємництва.

В сучасних умовах основним напрямом здійснення державної  політики зайнятості є створення оптимального рівня і структури зайнятості населення завдяки удосконаленню макроекономічного регулювання цих процесів. Це передусім пожвавлення економічної ситуації та інвестиційної активності в країні, створення умов для динамічного руху капіталу, формування нової інфраструктури розвитку системи робочих місць і збільшення потреби в робочій силі в пріоритетних галузях економіки.

Особливого  значення набувають інституційні перетворення, розпиток недержавних форм власності. Держава має стимулювати особисту ініціативу, підприємництво, розвиток малого і середнього бізнесу, особливо у сфері надання послуг, посилюючи роль позабюджетних джерел фінансування та інвестицій у їхній розвиток.

У статті 46 Основного  Закону зазначається, що громадяни  мають право на соціальний захист, зокрема і на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках, передбачених законом. Це конституційне право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

 Найголовнішим  пріоритетом соціальної політики  є підвищення рівня життя населення на основі економічного зростання держави . Спад виробництва під впливом , як об’єктивних , так і суб'єктивних чинників зумовив суттєве падіння заробітної плати працюючих. Виникла негативна тенденція зниження реальної заробітної плати та хронічна заборгованість , що до її виплати . Фінансування системи соціального захисту здійснюється за рахунок державного і місцевих бюджетів, Пенсійного фонду України, Фонду соціального захисту інвалідів, коштів Фонду соціального страхування, Фонду сприяння зайнятості населення, Чорнобильського фонду та фондів благодійних громадських організацій, а також коштів підприємств і організацій. Розглянувши наявні джерела фінансового забезпечення соціальної сфери ,слід зазначити, що кожне з них має своє значення і розраховане на відповідні категорії населення. Удосконалення системи фінансового забезпечення соціальної сфери має здійснюватися, і це підтверджує світовий досвід, шляхом комплексного використання усіх джерел і оптимізації їх структури. Така модель є об’єктивною реальністю і поступово формується в Україні. Однак , нині цей процес відбувається стихійно , тому гостро постає проблема узагальнення й оптимізації, що послужить зменшенню навантаження на бюджет і нормальному забезпеченню діяльності об’єктів соціальної сфери . Це дасть змогу зберегти і підвищити життєвий рівень, ступінь освідченності населення , науковий потенціал держави.

Здійснення  в Україні програми структурної  перебудови економіки і переходу до ринкових відносин потребує створення такої системи соціального захисту населення, яка б сприяла на цілісну і збалансовану базу економічних , політичних, законодавчих заходів, здатних забезпечити високий рівень життєдіяльності суспільства. Рівень соціального захисту визначається не тільки розмірами грошових виплат і компенсацій . Це насамперед , концентрація свідомих зусиль держави на збереження необхідного рівня соціальних витрат для задоволення потреб всіх верств населення в галузі праці , охорони здоров'я , харчування , житла ,освіти тощо. 

 

      Як бачимо існуюча система  соціального захисту населення  є громіздкою, досить чітко не визначеною, носить адміністративно-розподільчий

характер. Але  реформування соціальної сфери не можна  провадити керуючись окремими законами. Необхідна комплексна робота, яка включатиме увесь пакет документів:перш за все термінового удосконалення потребує громадське, декларативне соціальне законодавство. Необхідно систематизувати, узагальнювати законодавство з питань “пенсійного забезпечення”, “соціальної допомоги” та інші потребує перегляду і видаткова частика бюджету у частині скасування дотацій і субсидій, які надаються виробникам (і таким чином надаються всьому населенню), спрямувавши їх на цільову допомогу найбільш незахищеним верствам населення; необхідно переглянути перелік пільг, допомог, компенсацій, які надаються населенню з боку держави, з метою призупинення дії деяких з них, або скасування, в пергу чергу тих, що надавалися за галузевою ознакою і для пенсіонерів, що продовжують працювати та інші. За рахунок бюджетних коштів держава повинна забезпечувати лише мінімально-гарантований рівень найменш соціально захищених громадян; в умовах пенсійного дефіциту фінансових ресурсів необхідно посилити контрольну роботу з боку держави за ефективним і цільовим використанням коштів і доцільно залучити і ефективніше використовувати позабюджетні джерела фінансування;особливу увагу слід звернути на розробку і запровадження комп’ютеризованих карток по обліку надання пільг, що значно спростить процес надання допомог, сприятиме уникненню дублювання, здійснення більш дієвого контролю за всіма видами виплат;розміри допомог пов’язані з мінімальною заробітною платою. Але за останні роки вона перетворилася лише в розрахунковий показник, що призвело до різкого зниження реальної вартості надання допомог. Величина допомоги повинна орієнтуватися на певний процент від середньої заробітної плати, як це прийнято в багатьох країнах Заходу. Необхідно стимулювати розвиток неурядових організацій та благодійних фондів, недержавних пенсійних фондів, розробити законодавчі акти, щоб вони стали надійним і стабільним елементом системи соціального захисту. Доцільно надавати допомогу безпосередньо непрацездатним і багатодітним сім’ям, наблизивши її до безпосереднього місця проживання населення, відмовившись від централізованих форм державної соціальної допомоги; замінити системи пільг окремим категоріям населення на адресну цільову допомогу;поширювати систему натуральної допомоги, а саме: речами повсякденного вжитку, безкоштовне харчування, видача ліків, путівок, направлень на обслуговування територіальними центрами.

Ринкова економіка  проголошує: “Соціальна підтримка, незалежна  від попередніх внесків на соціальне страхування надається лише тим сім’ям і

особам, які  її конче потребують”.

      Головному умовою успіху реформування соціального захисту населення є чітка, налагоджена система роботи по підготовці “соціальних” кадрів. На сьогодні лише 25% державних службовців мають вищу освіту. Вирішення проблем фінансування соціальних програм для інвалідів , ветеранів війни та праці . Вживаються всі можливі заходи , щоб вишукувати додаткові матеріально – фінансові ресурси на ці цілі , розвивати благодійництво і спонсорську допомогу . Незважаючи на дефіцит коштів у бюджетах усіх рівнів протягом останніх років вдалося розширити мережу територіальних центрів соціального обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян. Розмір коштів, які направляються на соціальний захист населення , повинен мати загально-науково обґрунтовану величину в загальному обсязі фонду споживання, а будь-яке збільшення ресурсів , які направляються на ці цілі , слід порівнювати з реальними можливостями у кожному конкретному періоді У протилежному випадку необгрунтоване збільшення ресурсів , які направляються на соціальний захист населення , потребуватиме додаткового вилучення податків з фонду оплати праці, що в кінцевому підсумку лише розширить масштаби перерозподілу і не збільшить обсяг фонду споживання. В теперішній час — банкрутства підприємств, бюджетного дефіциту, зростаючої заборгованості по виплатах заробітної плати, пенсій, з метою спрощення надання допомог та їх джерел фінансування, органи соціального забезпечення повинні стати єдиним органом призначення, перегляду і виплати допомог, звільнивши від цього Пенсійний фонд, органи освіти, підприємства та інші.

      Отже, в перехідний до ринкової  економіки період, застосування  цих заходів сприятиме підвищенню ефективності системи соціального захисту населення України.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 

1.Башнянин Г.І., Лазур П.Ю., Медведєв В.С. Політична економія. – К.: Ніка

–Центр, 2000. –  С.445-473.

2.Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічної

теорії.-К.: Вища школа, 2000.

3.Дзюбик С., Ривак О. Основи економічної теорії. – К.: Вища школа, 2002,

Гл.1.

4.Дорпбуш Р., Фішер С. Макроекономіка. — К.: Основи, 1996. — Розд. 14, 15.

5.Клімко Г.Н., Нестеренко В.П. Основи економічної теорії. – К.: Вища