Зайнятіcть та проблеми безробіття в ринковй економіці

Він доходить висновку, що капіталізм втратив механізм автоматичного  відновлення рівноваги, або, точніше, взагалі його не мав і не має. Звідси випливає найважливіший висновок про  необхідність державного регулювання  економіки, і перш за все —  забезпечення необхідного обсягу ефективного попиту.[12, c.338]

 Положення Дж. Кейнса про  недостатність сукупного ефективного  попиту як основну причину  безробіття, регулюванням якого держава може вирішувати проблему, активно підтримали інші дослідники (Р. Лекачмен, С. Харрі-сон, Дж. Робінсон). Динамічні моделі неокейнсіанців, розроблені відповідно до післявоєнних умов розвитку, зняли статичні обмеження кейнсіанського підходу, врахувавши не лише стан депресії, а й піднесення.[6, c.394]

Його основна рекомендація урядам, яка вразила всіх на той час, полягала в тому, що вони повинні збільшити витрати (навіть шляхом інфляції) для стимулювання виробництва і повернення безробітних до робочих місць. Для ліквідації безробіття необхідно збільшити державні витрати і довести загальний обсяг ефективного попиту до рівня, що забезпечує повну зайнятість. Інструментами вирішення даних завдань може бути податкова політика і видатки бюджету.

У період спаду виробництва і  зростання безробіття є необхідним:

• збільшення державних витрат або

• зниження податків або

• співвідношення того та іншого.

Важливе значення в забезпеченні зайнятості Кейнс приділяв заробітній платі, в  тому числі рекомендував урядам для  зменшення безробіття проводити  політику "заморожування" номінальної  заробітної плати та пониження реальної за рахунок інфляції.[14]

Рішучими критиками кейнсіанської  концепції зайнятості виступили представники монетаризму на чолі з М. Фрідменом. Висунута ними теорія адаптивних очікувань спростовує тезу про альтернативність у довготривалому періоді змін рівнів інфляції та безробіття. Відрив номінальної заробітної плати від її реальної купівельної спроможності швидко усвідомлюють як працівники, так і підприємці: перші вимагають підвищення заробітної плати, другі реагують на це згортанням виробництва й попиту на працю. Тільки максимальне вивільнення попиту і пропозиції робочої сили, включаючи обмеження тиску з боку профспілок на рівень заробітної плати, здатне підвести під зайнятість і безробіття економічну основу, повернувши їм активну роль факторів економічного зростання.[6, c.394]

Фрідман виходив з того, що грошова  політика повинна бути спрямована на досягнення відповідності між попитом  на гроші та їх пропозицією. Для цього  необхідно, щоб відсоток грошей в  обігу відповідав проросту цін та національного доходу або ВНП. [4, c.148]

При всій аргументованості й поширеності  сьогодні монетаристської концепції  проблема зайнятості й безробіття в  частині меж і загалом можливостей  регулювання її за допомогою ринкового  механізму залишається дискусійною. [6, c.395]

Позитивна роль монетаризму полягає  в дослідженні механізму зворотного впливу грошей на товарний світ, а грошової політики — на розвиток економіки.

В 60—70-ті роки впливовим  у науці став інституціональний напрям, який відійшов від традицій макроекономічного аналізу і пояснював диспропорції ринку праці особливостями динаміки окремих галузей економіки, професійних і демографічних груп. [6, c.392]

Представники інституціоналізму (Т. Веблен, Дж. Гелбрейт та ін.) трактують  предмет економіки розширено, вважаючи за необхідне враховувати весь комплекс умов і чинників, що впливають на господарське життя: соціальних, правових, політичних. Вони виступають за розширення соціальних програм. Вважають, що державі належить взяти під свою опіку екологію, освіту, медицину. Стверджують, що питання щодо соціальних гарантій зайнятості можуть бути важливішими, ніж питання щодо рівня заробітної плати, що проблема безробіття виступає, перш за все, проблемою структурної незбалансованості — і тут все більше проявляється зв'язок економіки та політики.[15]

Вони обґрунтовують помилковість основних принципів неокласичного аналізу стосовно реальної та повної інформованості суб'єктів ринку, їхньої вільної і раціональної мобільності, досконалої конкуренції. Навіть розвиток демократичних засад і техніко-інформаційних можливостей не позбавляє ринкову систему інерційності, що певною мірою паралізує ринкові процеси.

Вони вважали, що вирішення проблем  зайнятості й безробіття залежить від  здійснення різного роду інституційних реформ.

Головну проблему ринку праці —  безробіття — інституціоналісти  розцінюють як наслідок ринкової стихії, яка зумовлює циклічні коливання кон'юнктури. Звідси й пояснення пропонованих ними методів реалізації "соціального контролю" — державного антициклічного регулювання й планування економіки, соціального страхування безробітних тощо.

  Очевидно, що існуюча розбіжність теоретичних викладок стосовно причинної залежності безробіття пояснюється не лише його дійсною багатофакторністю, а й конкретно-історичними умовами розвитку суспільства.

  Досвід свідчить, що з різних причин у ринковій економічній системі заробітна плата і її ставки змінюються, щоб віддзеркалити нестачу або надлишок робочої сили на ринках праці тільки після тривалого проміжку часу.

  Але через те, що ставки заробітної плати негнучкі, то постійно виникає частина незайнятих працівників. Звідси висновок: безробіття в ринковій економіці не тимчасове, а постійне явище.[13, c.333]

Важливу роль у формуванні зайнятості населення, її регулюванні відіграє ринок праці.

Тому акцент наукових пошуків і  тлумачень, як правило, висвічує певну особливість того чи іншого етапу розвитку ринкових відносин.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. ЗАЙНЯТІСТЬ НАСЕЛЕННЯ ТА БЕЗРОБІТТЯ В СИСТЕМІ ВІДТВОРЕННЯ РОБОЧОЇ СИЛИ. ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЗАЙНЯТОСТІ В УКРАЇНІ.

 

Зайнятість населення забезпечується на національному ринку праці, де формуються і діють сукупний попит  і сукупна пропозиція робочої  сили. Через те, що ринок праці  є економічною формою взаємовідносин між носіями робочої сили і роботодавцями, то зайнятість населення може здійснюватись тільки на ньому. [13, c.333]

Ринок робочої сили - це суспільно-економічна форма руху трудових ресурсів, особливий, властивий розвинутим товарно-грошовим відносинам спосіб включення  робочої сили в економічну систему. В умовах ринкової економіки робоча сила виступає як товар і в цьому схожа з іншими товарами, піддається економічній оцінці й оптимізації. Ринок робочої сили характеризується системою відносин між продавцями (власниками) робочої сили і її покупцями та відповідною інфраструктурою. [15]

Головними суб'єктами ринку робочої сили є найманий працівник та роботодавець. Кожен з них має свою суспільну форму і розгалужену структуру. Систему суб'єктів ринку робочої сили доповнюють посередники.

Принципи функціонування ринку робочої сили такі: кожен  індивідуум має право і можливість вільно продавати свою робочу силу на засадах трудового найму за власним вибором і бажанням і  за ринковою ціною на основі контракту  між робітником і наймачем; роботодавець (підприємець, виробничий колектив, держава тощо) сам вирішує, скільки і яких робітників йому наймати; робочі місця створюються і регулюються державою не більшою мірою, ніж іншими роботодавцями.

Систему трудових відносин, що виникають на ринку робочої  сили, не можна звужувати до відносин купівлі-продажу робочої сили. Сутність ринку робочої сили розкривають також спосіб поєднання факторів виробництва, збалансованість трудових ресурсів і робочих місць, нормальне відтворення робочої сили, регулювання міграційних процесів населення, у тому числі й планово організованих переміщень робочої сили, плинності кадрів, неорганізованої міграції.

Елементами інфраструктури ринку є: сфера регулювання заробітної плати (закони, нормативні акти, угоди, колективні договори, арбітражні органи) і компенсацій (допомоги по безробіттю та ін.); мережа кас і різні фонди; служба зайнятості і працевлаштування; система профорієнтації, професійної підготовки і перенавчання трудових ресурсів; профспілкові організації та спілки роботодавців тощо. [15]

Тільки ринок робочої  сили в змозі визначити дійсну ціну здібностей робітника, корисний ефект  і частку кожного учасника трудового  процесу. Він надає економічну свободу  людині, можливість вибору не тільки сфери  працевлаштування, а й способу  життя. Проте, яким буде цей вибір, залежить від багатьох суб'єктивних і об'єктивних причин . [3, c.101]

Головною продуктивною силою суспільства є особистий  фактор виробництва. Тому в процесі  суспільного відтворення політична  економія виділяє відтворення особистого фактора - працівників і підприємців. Продуктивна сила людини проявляється у її здатності до праці, тобто у вигляді робочої сили. [10, c.338]

Відтворення особистого фактору виробництва - це багатоаспектний  процес, котрий охоплює відтворення  окремих елементів його складу, здатності до праці, виробничих структур (підприємств, фірм, установ), а також тих соціально-економічних зв'язків, котрі існують між ними. Тобто відтворення особистого фактора є складовою частиною саморозвитку продуктивних сил і виробничих відносин. [13, c.339]

Значний вплив на відтворення  особистого фактора виробництва  має його зайнятість. Адже поза сферою зайнятості працездатне населення  не залучається до процесу праці, не створює матеріальні і духовні  блага, які використовуються для  задоволення потреб носіїв робочої сили, а відповідно і її відтворення. Зайнята особа є складовою та активною частиною продуктивних сил суспільства й носієм економічних відносин. Функціонуюча сукупна робоча сила забезпечує створення матеріальних умов життєдіяльності окремої особи, її всебічний розвиток, а також основу існування і розвитку всього суспільства.

Зайнятість населення  України представлена в таблиці 3.1 [2, c.169]

Рік	Постійне населення,млн.осіб	Усього зайнято
		Млн. осіб	% до  кількості постійного населення
2001	48,7	19,97	41
2002	48,2	20,09	41,7
2003	47,8	20,16	42,2
2004	47,4	20,29	42,8
2005	47,1	20,68	43,0
2006	46,7	20,73	44,3
2007	46,5	20,90	45,6
2008	46,2	20,97	45,3
2011	45,5	20,30	59,2

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Однак в ринковій економіці  суспільне відтворення відбувається за наявності безробіття. І навіть за повної зайнятості населення певна його частина перебуває у стані безробіття.

В умовах ринкової економіки  певна частина населення не може знайти роботу, стає безробітною. За даними ООН, у світі 750 млн чоловік або не мають роботи взагалі, або мають сезонну чи випадкову роботу.

Історичний досвід показує, що безробіття — не випадкове, а  закономірне явище. Деякі західні  економісти вважають його неодмінною умовою нормального функціонування ринкової економіки.

Під безробіттям зазвичай розуміють дисбаланс на ринку праці, коли пропозиція праці перевищує попит на неї. Причому такий дисбаланс між попитом та пропозицією може бути як у кількісному, так і в якісному відношенні. Безробіття можна розглядати з різних позицій, виділяючи найбільш важливі поняття, що його характеризують. З цих позицій його вивчення здійснюється у такому порядку: статус безробітного, рівень безробіття, поширеність безробіття та рух безробітних, тривалість і типи безробіття.[5, c.284-285]

Варто зазначити, що в  умовах ринку безробіття неминуче. Об'єктивним підґрунтям та визначальним чинником неминучості виникнення та зростання безробіття виступають відносини  власності, наявність необхідних засобів  виробництва у підприємців та їх відсутність у працівників, існування найманої праці.

 Факторами формування  безробіття можуть бути такі:

1)  нестача сукупного  ефективного попиту;

2)  негнучкість системи  відносних цін і ставок заробітної  плати і викривлення в ній,  пов'язані з грошовою експансією держави і подальшою інфляцією;

3) недостатня мобільність  робочої сили;

4) структурні зрушення  в економіці;

5) дискримінація на  ринку праці щодо жінок, молоді  та національної меншості;

6) демографічні зміни  в чисельності та складі робочої  сили;

7) сезонні коливання в рівнях виробництва окремих галузей економіки.

Досвід переходу окремих  країн до ринку свідчить про те, що в кожний період рівень зайнятості і масштаби безробіття характеризуються значними коливаннями, зумовленими  сукупним впливом багатьох чинників. При цьому причини появи безробіття і його види можуть дуже різнитися.[9,c.215-216]

Безробіття - це соціально-економічне явище, коли частина економічно активного населення не може застосувати свою здатність до праці у виробництві матеріальних благ, наданні послуг або підприємницькій діяльності. Тоді нормальне здійснення процесу відтворення робочої сили порушується. [13, c.339]