Лізинг як важлива складова інвестиційного механізму оновлення технічної бази виробництва

 

 

ЗМІСТ

 

ВСТУП	5
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ЛІЗИНГУ ЯК ІНСТРУМЕНТУ ВИРОБНИЧОГО ІНВЕСТУВАННЯ	7
Тенденції організаційно – правового забезпечення лізингу	7
Організація та управління лізинговими відносинами	9
1.3 Лізинг як важлива складова інвестиційного механізму оновлення технічної бази виробництва	12
РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ЕФЕКТИВНОСТІ ЛІЗИНГОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА В РИНКОВИХ УМОВАХ	16
2.1. Аналіз лізингових операцій на підприємстві	16
2.2. Визначення економічної доцільності лізингових операцій на   підприємстві	24
РОЗДІЛ 3. ФІНАНСОВО – ЕКОНОМІЧНІ АСПЕКТИ РОЗВИТКУ   ЛІЗИНГУ	30
3.1. Переваги та недоліки лізингу як форми інвестування в Україні	30
3.2. Світове становлення та розвиток лізингових відносин	34
ВИСНОВКИ	39
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ	41
ДОДАТКИ

 

 

Вступ

 

Актуальність проблеми. Умови господарювання підприємств у період економічної кризи ставлять жорсткі вимоги до зниження витрат на виробництво, освоєння нової техніки та технологій, підвищення якості та конкурентоспроможності продукції. Однак, багато суб'єктів господарської діяльності неспроможні виконати поставлені вимоги, оскільки змушені експлуатувати фізично спрацьовані та морально застарілі основні фонди, застосовувати віджилі енергомісткі та матеріаломісткі технології. У такій ситуації потрібним є пошук якісно нових методів оновлення матеріальної бази підприємств. Одним із найефективніших і сучасних методів може стати лізинг.

Постановка проблеми. За умов, коли відчувається брак інвестицій і довготермінових кредитів, особливо коли погіршується стан матеріальної бази  підприємств, застосування лізингу має бути ефективним і науково обґрунтованим. З огляду на це, доречно проаналізувати стан лізингових операцій за останній час в світі та Україні.

Мета і завдання курсової роботи. Головна мета полягає в тому, щоб широко і різносторонньо розкрити поняття лізингу, як інструмента виробничого інвестування, його види та форми. Завдання курсової роботи полягає в системному аналізі сучасного стану лізингу в світі, його ефективності та у висвітленні проблем та перспектив розвитку лізингу в Україні.

Предмет та об’єкт дослідження. Предметом дослідження є лізинг, як як інструмент виробничого інвестування. Об’єктом дослідження є сутність лізингу та дослідження питання стану та розвитку лізингу.

Методологічною основою роботи є монографії, наукові статті, закони, публікації у пресі.

Аналіз досліджень та публікацій. Загальні теоретичні питання лізингу, його економічну сутність розглядаються такими авторами як  
В. Богомолова, І. Бородій, С. Брус, О. Вітт, Н. Внукова, Н. Карасьова, 
З. Кузьміна, Г. Купалова, І. Черевань, Л. Старченко, Д. Хизириєва, Н. Погорєлова та ін.  Переваги та недоліки лізингу аналізували Ю. Шевчук, Л. Сисоєва, П. Товстенко, Н. Погорєлова, З. Кузьміна та інші . Проблему лізингу в Україні вирішує Міжнародна фінансова корпорація (IFC).

В даній курсовій роботі розглянуто:

– організаційно - правове забезпечення лізингу;

– управління лізинговими відносинами;

– ризик неплатежу операцій фінансового лізингу;

– переваги та недоліки лізингу;

– становлення та розвиток лізингових відносин .

 

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ЛІЗИНГУ ЯК ІНСТРУМЕНТУ ВИРОБНИЧОГО ІНВЕСТУВАННЯ

 

1.1. Тенденції організаційно - правового забезпечення лізингу

 

Структурна перебудова народного господарства України з огляду на масштабність завдання обумовлює гостру потребу інвестицій. В такій ситуації набуває актуальності застосування якісно нових методів оновлення матеріальної бази і модернізації основних фондів підприємств різних форм власності. Одним з найбільш ефективних методів є лізинг, що розглядається як новий вид фінансування [1, с. 118].

Фінансовий лізинг (далі – лізинг) - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу.

За договором фінансового лізингу (далі – договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

В більшості випадків під лізингом розуміють довгострокову оренду машин, обладнання, споживчих товарів довгострокового користування, будівель, споруд та іншого рухомого і нерухомого майна. Більш точно економічний зміст лізингу виражає його визначення як форми фінансування вкладень на придбання об'єкта оренди при посередництві лізингової фірми, котра на умовах довгострокової оренди або з умовою викупу передає орендарю майно для самостійного здійснення господарської діяльності, зберігаючи при цьому право власності до закінчення строку договору.

Згідно Закону України «Про лізинг» предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками та віднесена відповідно до законодавства до основних фондів. Не можуть бути предметом лізингу земельні ділянки та інші природні об'єкти, єдині майнові комплекси підприємств та їх відокремлені структурні підрозділи (філії, цехи, дільниці). Майно, що перебуває в державній або комунальній власності та щодо якого відсутня заборона передачі в користування та/або володіння, може бути передано в лізинг у порядку, встановленому цим Законом [1, с. 1–3].

Лізинг виконує одночасно такі три основні функції: фінансову, тому що підприємство–лізингоодержувач має можливість використовувати необхідне устаткування без одноразової мобілізації для цього власних коштів або кредитів банку; виробничу, що полягає в оперативному вирішенні виробниих завдань; функцію одержання податкових і амортизаційних пільг [25, с. 21].

Договір лізингу має бути укладений у письмовій формі. Істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо  яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Строк лізингу визначається сторонами договору лізингу. Лізингоодержувач має право відмовитися від договору лізингу в односторонньому порядку, письмово повідомивши про це лізингодавця,  у разі якщо прострочення передачі предмета лізингу становить більше 30  днів, за умови, що договором лізингу не передбачено іншого строку.

Лізингоодержувач має право вимагати відшкодування збитків, у тому числі повернення платежів, що були сплачені лізингодавцю до такої відмови [13,с. 120–121].

Механізм лізингового договору полягає в тому, що орендар, знайшовши підприємство, яке виготовляє необхідне йому обладнання, звертається до лізингової компанії з проханням профінансувати трьохсторонню угоду. Після цього лізингова компанія купує обладнання у виробника і передає його у користування орендарю  на строк, вказаний у лізинговому договорі. До закінчення терміну договору власником обладнання залишається лізингова фірма.

Основні переваги лізингу випливають із принципу поділу юридичного й економічного права власності на орендовані активи. Юридичний власник (орендодавець) може покластися головним чином на здатність користувача (орендаря) забезпечити достатню кількість засобів для виплати орендної плати [18, с. 123].

 

1.2. Організація та управління лізинговими відносинами

 

Економічна ситуація, що склалася в Україні, створює сприятливі умови для розвитку лізингових відносин. Передумовами цих відносин є: велика потреба в оновленні виробничих потужностей, криза неплатежів, погіршення збуту продукції, спад виробництва. В національній економіці створилася така ситуація, коли, з одного боку, має місце і підтримується гостра нестача фінансових коштів і низька платоспроможність усіх категорій споживачів при імпорті споживчих товарів, який зріс, що зумовило низький сукупний попит на товари вітчизняного виробництва і його обсяг. З другого боку, має місце зниження надходжень до бюджету і, відповідно, підвищений рівень податків із супутнім цьому “придушенням” виробництва, розширенням “тіньової економіки” і зростаючим відпливом коштів зі сфери банківського обігу.

Лізинг з економічного погляду є системним явищем, що водночас поєднує в собі орендні, кредитні та майнові відносини [15,с. 325].

Згідно із статтею 2 Закону України “Про лізинг” об’єктом лізингу може бути будь-яке нерухоме і рухоме майно, яке може бути віднесене до основних фондів відповідно до законодавства, в тому числі продукція, вироблена державними підприємствами (машини, устаткування, транспортні засоби, обчислювальна та інша техніка, системи телекомунікацій тощо), не заборонене до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень про передачу його в лізинг (оренду).

Не можуть бути об’єктами лізингу за цим Законом: об’єкти оренди державного майна, крім окремого індивідуально визначеного майна державних підприємств; земельні ділянки та інші природні об'єкти.

Об'єкти лізингу протягом усього строку дії договору лізингу є власністю лізингодавця.

Суб’єктами лізингу за статтею 3 цього ж Закону можуть бути лише суб'єкти підприємницької діяльності:

– лізингодавець – суб’єкт господарювання, у тому числі банківська або небанківська фінансова установа, який є власником  об’єктів лізингу і передає їх в користування за договором лізингу;

– лізингоодержувач – суб’єкт підприємницької діяльності, який одержує в користування об’єкти лізингу за договором лізингу;

– продавець лізингового майна – суб’єкт підприємницької діяльності, що виготовляє майно (машини, устаткування тощо) та/або продає власне майно, яке є об’єктом лізингу [1, с. 3–4].

Між цими економічними суб’єктами відносини можуть складатися за двома варіантами.

Варіант 1. Виробник або продавець обладнання продає його лізинговій фірмі за ринковою вартістю і отримує платіж негайно. Лізингова фірма зі свого боку укладає лізингову угоду з орендарем і отримує платежі з нарахованими відсотками протягом усього строку оренди. Обслуговування обладнання в гарантійному і післягарантійному періодах може здійснюватися виробником обладнання. За потребою фірма–виробник обладнання виступає в якості гаранта перед лізинговою фірмою.

Варіант 2. Лізингоодержувач (він же орендар) знаходить виробника, який випускає все необхідне для нього обладнання, обговорює з ним технічний бік справи і укладає попередню угоду щодо поставок. Після цього лізингоодержувач і виробник звертаються до лізингової фірми з проханням підписати тристоронній договір та профінансувати його. А далі все здійснюється як у першому варіанті. [17, с. 146–147]

Важливою умовою практичної реалізації лізингових угод є повнота і своєчасність виконання договірних зобов'язань, основними з яких є лізингові платежі, за допомогою котрих лізингодавець відшкодовує всі свої фінансові витрати на придбання майна й одержує прибуток.

У лізингових платежах поєднуються інтереси всіх сторін лізингової угоди, тому предметом теоретичного аналізу є всі аспекти лізингових платежів: склад, розміри, методи обґрунтування (розрахунку) загальної суми і навіть складання графіка внесення плати.

Під лізинговими платежами розуміють виплати лізингоодержувачем лізингодавцю за надане йому право користуватися лізинговим майном. Основним джерелом лізингової компанії є лізингові платежі, тому вони повинні відшкодовувати всі її витрати за лізинговим контрактом. Для лізингоодержувача вартість лізингу не повинна бути вищою, ніж вартість банківського кредиту на придбання відповідного майна. [16, с. 371]

На сьогодні одні підприємства мають готову для реалізації продукцію (машини, обладнання, транспортні засоби, обчислювальну та іншу техніку), а інші – потенційні споживачі – не мають коштів для її придбання. Споживачі готові взяти основні засоби в лізинг, але це не влаштовує продавця. У цьому разі і виникає необхідність у лізингодавцеві, який придбає цю техніку і здає її в лізинг споживачеві. В умовах високих ставок на кредити банків лізинг є одним із напрямів здійснення технічного переозброєння підприємств, які не мають достатніх власних оборотних засобів.

Лізинг дозволяє не залучати позиковий капітал і не “заморожувати” власний, економити на затратах, пов’язаних з володінням майном, установлювати за погодженням з лізингодавцем гнучкий порядок здійснення лізингових платежів. Ось чому останнім часом багато фахівців органів державного управління, господарські керівники, підприємці та менеджери, наукові працівники виявляють інтерес до питань розвитку в Україні лізингу майна [ 20, с. 17–18].