Макроекономічне планування та державне регулювання в Україні в умовах реформування

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4. Методологічні основи макроекономічного планування.

     Життя  народу, його економічний, матеріальний  і культурний добробут завжди  розглядались як найголовніший  критерій правомірності тих чи  інших суспільних перетворень.  Тому одним з основоположних і дуже важливих напрямів стратегії реформи є такий стан речей, який попервах викликав би до життя помітні поліпшення в соціально-економічному становищі народу.

      Тому одним з основних методологічних  завдань є необхідність розробки  концепції економічного прогнозування та планування. Щоб не перетворювати документи, в яких її викладено, на методичні рекомендації, як це робилося в останні роки, звернемося до визначення самого поняття "концепція". Буквально воно означає "сприйняття". Концепція — це основна ідея будь-якої теорії, система поглядів на певне явище, а також спосіб їх розуміння, тлумачення та сприйняття. Розпочинаючи будь-яку важливу справу, особливо на державному рівні, насамперед треба дати концентроване вираження ідеї, теорії, їх розуміння та практичної реалізації. У цьому випадку концепція має бути розроблена для виконання двох важливих завдань: по-перше, формування цілісної системи економічного прогнозування та планування в Україні, по-друге — соціально-економічного розвитку на довго-, середньо- та короткостроковий період, що формується перед початком роботи над планом або прогнозом.

      Концепція соціально-економічного  розвитку включає загальне уявлення  про стратегічні цілі та пріоритети, про економічну політику держави  та її найважливіші напрями, про засоби реалізації визначених цілей. Концепція розглядається та затверджується Кабінетом Міністрів України. У ній дається визначення політики держави щодо найважливіших економічних процесів, які, імовірно, відбудуться в країні в майбутньому, і формується ставлення до них держави в особі законодавчої та виконавчої влади. Крім макроекономічних визначень, економічна політика включає також загальні напрями розвитку грошово-кредитної, бюджетної, податкової, цінової, зовнішньоекономічної, структурної, митної та антимонопольної політики.

      Прогнозування є сполучною ланкою  між теорією та практикою в  усіх сферах життя суспільства  й основою для формування економічної  політики держави. Процес розробки  прогнозів та планів досить  трудомісткий. Крім того, він вимагає зведення прогнозів та планів різних рівнів. Для проведення таких робіт має забезпечуватись єдина методологія.

     Методологія  — це сукупність методів та  прийомів дослідження, які застосовуються  в будь-якій науці з урахуванням  специфіки об'єкта її пізнання.

     Методологія  прогнозування та планування  — це сукупність методів, прийомів  і принципів, які дозволяють  сформувати шляхи й методи  забезпечення пропорційного збалансованого  розвитку народного господарства  на основі пізнання об'єктивних економічних законів, закономірностей розвитку суспільного виробництва, тенденцій і перспектив технічного прогресу. У колишніх країнах з централізованою плановою економікою методологія прогнозування та планування регламентувалась і регулювалась єдиними правилами.

          Методологія прогнозування та  макроекономічного планування відображає  сукупність методів, принципів  і прийомів передпланових досліджень, розробки та складання плану,  його виконання на всіх рівнях  господарювання, а також розкриває  та характеризує логіку соціально-економічного планування, виходячи з настанов соціально-економічної політики на даному етапі розвитку. Методологія прогнозування та макроекономічного планування є органічною частиною економічної науки управління суспільним виробництвом. Великий вплив на неї мають розвиток технічних засобів, зокрема комп'ютерної техніки, досвід планового керівництва господарством на рівні держави.

        Методологія планування — це  механізм пізнання об'єктивних  економічних законів та їх  використання, що виражає сукупність принципів та прийомів складання передпланових розробок і самого плану, контролю його виконання на всіх рівнях, а також розкриває та характеризує логіку планування, виходячи з настанов соціально-економічної політики на даному етапі економічного розвитку.

       Складовою частиною методології  є методики, які являють собою  сукупність конкретних методів  і прийомів економічних, техніко-економічних,  економіко-математичних розрахунків,  необхідних для розробки окремих  розділів і показників планів, їх координації та узгодження з ринком, аналізу виконання тощо.

        Основними складовими методології  є: 

методичні вказівки та положення;

методичні рекомендації;

методики та інструкції;

форми розрахунків, показники, способи їх розрахунку, обґрунтування та пояснення.

      З допомогою методології вивчаються процеси, які відбуваються в народному господарстві та суспільному житті, проводиться відображення цих процесів у відповідних показниках, виявляються недоліки та резерви в певних ланках економіки, прогресивні явища в розвитку суспільства. Удосконалення методології планування вимагає перш за все вивчення дієвості планів, тобто критерієм істини виступає практика.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

5. Роль держави у становленні та регулюванні ринкової економіки.

Ринкова економіка — це система прав і обов'язків. Без дійових правових механізмів, економічної відповідальності за прийняті рішення і зобов'язання вона не зможе функціонувати. Ринок — одне з визначних досягнень людської цивілізації. Він пройшов випробування часом і довів велику життєву силу. Це підтверджено світовим досвідом і зафіксовано сучасною наукою. Маємо підстави стверджувати, що сучасна історія не знає жодного прикладу високорозвиненої, гнучкої економіки, яка могла б ефективно функціонувати без ринку.

Сучасний ринок вважається соціально-орієнтованим, ефективно регульованим, що органічно вписується у відповідні соціально-економічні моделі, які досить різноманітні і не виключають одна одної (наприклад, англосаксонська, романська, скандинавська, східно-азіатська). Однак незважаючи на різноманіття моделей ринку розвиненій ринковій економіці притаманні й загальні риси.

Світовий досвід вказує насамперед на те, що без активної регулюючої ролі держави не може бути ефективної, соціально-орієнтованої ринкової економіки. Немає жодної країни з високорозвиненою економікою, де б держава усунулась від регулювання ключових соціально-економічних процесів.

Методи державного регулювання, звичайно, змінюються. Проте  завжди за державою зберігатимуться  такі функції, як захист прав власності, забезпечення вільного підприємництва, стимулювання ділової активності, боротьба з монополістичними тенденціями, забезпечення законності та правопорядку в господарській сфері, регулюванні грошового обігу, зовнішньоекономічній діяльності, забезпечення економічної безпеки країни. Жодна з цих функцій ніколи не втрачає значущості. Змінюються лише механізми, методи і способи виконання державою цих функцій та її покликання в економіці.

Водночас з  розвитком суспільства, зі змінами  у структурі суспільного виробництва, прогресом у його технічній базі, активізацією певних сфер життєдіяльності розвиваються, збагачуються, уточнюються змістовні функції держави. Це насамперед послідовний перехід до прямих і непрямих методів регулювання економіки.

Посилюється роль держави врегулюванні соціальних процесів (визначення мінімальної оплати праці, мінімальної погодинної ставки, обов'язкової для будь-якого підприємства незалежно від форми власності, прожиткового мінімуму, тривалості робочого часу та часу відпочинку, гарантованих відпусток). Держава має розв'язувати більш складні проблеми соціальних відносин: комплекс взаємовідносин праці та капіталу, соціальне партнерство, зменшення невиправданої відмінності в доходах населення, забезпечення стабільності в суспільстві.

Останнім часом  держава виконує якісно нові функції, які раніше не проявлялися так  чітко, що зумовлено поступовим становленням постіндустріального суспільства. Це питання освіти, формування й  підтримки фундаментальної науки, промислової політики, екології. Тому концепція витіснення держави зі сфери економіки та зменшення її функцій не відповідає глобальним світовим тенденціям і сучасним реаліям перехідної економіки України.

Роль держави  якісно змінюється на етапі становлення  ринкової економіки і в умовах функціонування вже добре відрегульованої економіки. Самоорганізація — а ринок є класичним зразком самоорганізації—характерна для досить усталених систем і не може бути впроваджена доти, поки не відбудуться перехідні процеси, поки одна система не трансформується в іншу. До того ж в умовах переходу принцип самоорганізації виконує консервативну, захисну функцію. Механізм самоорганізації намагається повернути систему до попереднього стану, уникнути зовнішніх перешкод і "законсервувати" старі тенденції.

На стадії формування ринкової економіки можна виокремити кілька напрямків активної державної економічної політики.

Масштаби державного регулювання, його конкретні форми  і методи в різних країнах істотно  різняться. Тому готових схем не може бути. Неприпустимими є як абсолютизація, так і переоцінювання ролі держави. Треба шукати виважене, раціональне поєднання цих важливих складових розвитку економіки. Водночас протиставлення "ринок — держава" є зручним у методичному, навчальному плані, однак воно далеке від реального життя і не охоплює всіх економічних явищ і процесів.

Сьогодні відбувається процес становлення інститутів господарських  утворень, роль яких стає дедалі помітнішою в регулюванні соціально-економічних  процесів. Це такі інститути, як угоди  й асоціації: союзи промисловців і підприємців, асоціації банкірів, торгово-промислові палати, які не є структурами державними. Проте всі вони не належать до структур ринкової економіки, а входять до складу господарського утворення, є реальними учасниками та суб'єктами регулювання економічних і соціальних процесів. Іншими словами, функції державного регулювання передаються не ринку, а інститутам громадського утворення, які входять до цього механізму.

Підвищується  значущість і регулюючий вплив міждержавних інститутів і різних фінансових та інших структур, транснаціональних і міждержавних корпорацій, що виникають об'єктивно і значною мірою регулюють економічні та соціальні відносини, а тому на них варто зважати.

Часто-густо  роль держави в економіці пов'язується з недосконалістю або вадами ринку, які вона має компенсувати. Отож, ринок покликаний компенсувати вади й недосконалість державного регулювання. Звідси, за логікою, можна віднайти певну ідеальну модель ринку, в якій масштаби державного втручання зводитимуться до нуля.

Проте існують певні обставини й чинники, що визначають роль держави не лише як компенсатора недосконалості ринку; окремі функції належать до її виключної прерогативи і їх ніколи не виконуватиме будь-хто інший. Суспільство має досить складну структуру, в якій відбувається дедалі ширша соціалізація індивідуумів і суб'єктів господарювання: вони включаються у спільноти, класи, верстви та інші групи з інтересами. Забезпечити їхній баланс покликана саме держава. З таких позицій стають зрозумілими природа і покликання держави як гаранта і захисника загальнонаціональних інтересів.

 

6. Сучаний стан ВВП України та перспективи на майбутнє

Гідне місце  в глобальній економіці може посісти  лише країна, яка здатна забезпечити  якісне життя своїм громадянам. Виникає  питання, за якими саме параметрами визначити рівень якості життя в країні. Одним з найважливіших показників розвитку економіки та рівня трудової активності громадян прийнято вважати валовий внутрішній продукт (далі - ВВП), який характеризує кінцевий результат виробничої діяльності економічних одиниць-резидентів в сфері матеріального та нематеріального виробництва.

Минулого року в рейтингу європейський країн за рівнем ВВП на душу населення з  урахуванням паритету купівельної  спроможності - різниці цін на окремі товари та послуги в різних державах - Україна опинилась на третьому з кінця місці з ВВП, рівному 7,8 тисячі доларів. Найзаможнішою країною Європи став Люксембург, ВВП на душу населення в цій країні складає майже 80 тисяч доларів. Такий високий показник пов'язаний з присутністю в країні великої кількості іноземних працівників. Вони працюють на економіку Люксембургу, але в той же час не являються його резидентами. Найбіднішою країною Європи стала Молдова. ВВП на душу населення в цій країні - 2,56 тисячі доларів. Молдова - єдина країна в світі, де грошові перекази остарбайтерів складають 35% ВВП - це більше, ніж всі зарплати, держбюджет та весь експорт. Але не дивлячись на бідність, Молдова поступається Україні за індексом політичної нестабільності, який свідчить про серйозність політичних загроз для країни, при цьому ситуація продовжує погіршуватись.

Для досягнення кращого положення необхідно  подолати непропорційний розвиток регіонів, поступово узгоджувати правові  та економічні аспекти розвитку за зразком ЄС, зробити законодавство більш прозорим, спрямувати на боротьбу з корупцією не лише слова, а й дії. Необхідно провести реформи, які допоможуть полегшити розвиток бізнесу, спростити та покращити законодавство в сферах, які стосуються бізнесу. Потрібно змінити процедуру отримання ліцензій та кредитів, врегулювати зовнішньоторгові операції та виконання контрактів, зменшити податковий тиск і спростити процедуру сплати податків, та, що дуже важливо, захистити права інвесторів. Економіка України дуже страждає через недостатній приток інвестицій, що гальмує розвиток туризму і ін.