Овочівництво в Україні

     У найближчій перспективі (2012 – 2013 роки) дійсний попит на овочеві культури очікується в межах 4,5 млн. т— 2 млн. т. Потреби споживачів внутрішнього ринку України у цих продуктах задовольнятимуться за рахунок вітчизняних товаровиробників на 98—99 %, тобто вони зможуть реалізувати  4,45 млн. т. овочево-баштанних культур.Україна зможе також запропонувати на зовнішній ринок 357 тис. т овочево-баштанних культур. Прогнозоване насичення внутрішнього ринку і необхідність виконання експортних торговельних зобов'язань зумовлюють потребу збільшити до 2012-2013 року виробництво овочів в у всіх категоріях господарств України на 5 % та довести обсяги їх виробництва, відповідно, до 5786 тис. т. Проте наявність необхідної кількості продукції буде лише першою передумовою для формування ринку продуктів харчування. Низькі, конкурентоспроможні затрати на виробництво продукції — друга передумова. І нарешті,вирішальне значення матиме постійне забезпечення високої якості запропонованих на ринку продуктів.

      У перспективі відбудуться істотні зміни в структурі наповнення внутрішнього ринку України продуктами плодовоовочевого підкомплексу. Зокрема, очікується значне зростання пропозиції продукції господарств населення і зменшення — відповідно, суспільних господарств.

      Аналіз еластичності попиту за доходами показує, що з скороченням своїх доходів споживачі розширюватимуть купівлю продуктів низької категорії (коефіцієнт еластичності становить 0,3—0,35)—капусти, столових буряків, огірків, картоплі. Тому виробництво цих продуктів має більші шанси на розширення.

     Щоб подолати негативні тенденції в розвитку ринку продуктів плодоовочевого підкомплексу, необхідно, насамперед, посилити державне регулювання ринкових відносин, підвищити ефективність використання ресурсів, розширити державну допомогу господарствам. Держава може здійснювати регулювання ринку через цінову і кредитно-податкову політику, а також через створення відповідних умов для зміцнення матеріально-технічної бази господарств, удосконалюючи податкову систему і систему інших аспектів регулювання ринку,—для того, щоб посилити прагнення до інвестицій і розвитку НТП.                                                        

     Цінова політика держави тільки тоді буде ефективною, коли ціни на сільськогосподарську продукцію (і в тому числі — на плодоовочеву й виноградну) забезпечать необхідні темпи розширеного відтворення виробництва, а прибуток на вкладений капітал буде не нижчим, ніж при інших можливих напрямах його використання. Це є можливим за умови державних дотацій плодоовочевого виробництва і скасування ПДВ.

    Що ж до кредитної політики, то тепер доцільно видавати безпроцентні кредити на закладання насаджень і догляд за ними до вступу їх а експлуатаційний вік, а також у 8—10 разів зменшити існуючі кредитні ставки і в 2—3 рази продовжити строки повернення кредитних сум. Нинішні — надто високі — проценти на позиковий капітал буквально розорюють сільськогосподарські підприємства.

     Поліпшити економічне становище господарств могло б впровадження такого заходу, як відшкодування з бюджету суми ПДВ, виплаченої поставщикам за виконані роботи, надані послуги, придбані матеріальні ресурси, пальне, основні засоби виробництва і нематеріальні активи.

У період переходу до ринкової економіки  — поряд з розвитком нових, конкурентоспроможних, джерел поставок засобів виробництва, а також нових каналів збуту, зберігання, переробки і розподілу продукції — необхідно поліпшити державні поставки та відновити держзамовлення на продукцію, що має охоплювати до 85% валового збору овочів у державних підприємствах, 70% валового збору овочів у колективних господарствах, а також 30 % валового збору овочів у фермерських господарствах і підсобних господарсвах населення. Доцільно широко практикувати укладання ф'ючерсних контрактів, пільгове кредитування сільськогосподарських підприємств, забезпечення зустрічного продажу їм необхідних ресурсів за пільговими цінами.

Слід розширити захист вітчизняних товаровиробників, і зокрема:

• збільшити митний податок на імпорт свіжої плодоовочевої продукції та продукти її переробки;
• скасувати попередню оплату на вивезення овочів;
• ввести граничну торговельну надбавку (не більшу від 20 %) на вітчизняну виноробну продукцію;
• створити сприятливі умови для ввезення ресурсів, необхідних для впровадження прогресивних технологій вирощування і переробки плодоовочевої продукції, звільнивши господарства від сплати митного податку та ПДВ;
• реалізувати комплекс заходів по розширенню зовнішнього ринку цих продуктів, збільшивши їх експорт у 15—20 разів.

Державна допомога повинна  мати мету і непрямий характер — це прийняття законодавчих актів щодо розвитку конкуренції, забезпечення ринковою і статистичною інформацією, встановлення і контроль за дотриманням стандартів якості, митний протекціонізм тощо.

Якщо ж держава продовжуватиме самоухилятися від регулювання ринку (що має місце тепер), то подальше зростання цін на промислові товари, відповідне зменшення мінової вартості продукції овочівництва, садівництва і виноградарства, скорочення місткості внутрішнього ринку через зниження купівельної спроможності населення неминуче призведуть до ще більшого спаду виробництва і банкрутства господарств.

       В умовах ринкової економіки платоспроможність підприємств і своєчасність взаєморозрахунків із замовниками набувають винятково важливого значення, і особливо — у плодоовочевому підкомллексі, оскільки продукція в свіжому вигляді мас бути реалізована за короткі строки і за вигідними цінами. За такої ситуації виникає необхідність інтенсивного використання наявних виробничих потужностей і ресурсів, підвищення ефективності ведення овочівництва відкритого й закритого грунтів, а також садівництва і виноградарства, що є можливим лише при оптимальних розмірах галузей і створенні сприятливих умов для їх функціонування. Це також зумовлює певні зміни в розвитку спеціалізації, кооперування та інтеграційних процесів на рівні господарств, районів, областей і природно-економічних зон.

Скорочення і подорожчання виробничих ресурсів викликають необхідність поліпшити їх використання, і перш за все — за рахунок удосконалення територіального розміщення виробництва продукції. Його раціональне розміщення сприятиме прискоренню темпів зростання продуктивності праці в галузі, підвищенню конкурентоспроможності її продукції, збільшення прибутку на капітал. Найефективніше використання ресурсів можна добитися лише тоді, коли кожний продукт вироблятиметься в регіонах з найсприятливішими природно-економічними умовами, тобто при поглибленні зональної спеціалізації овочівництва.

      Дуже важливо стимулювати розвиток колективного, присадибного і фермерського городництва. Необхідно поліпшити їх наукове забезпечення, збільшити випуск спеціальних машин і реманенту для догляду за овочами на невеликих ділянках, розширити закупку плодоовочевої продукції в місцях й виробництва, організувати зустрічний продаж промислових товарів. Доцільно впровадити контрактну систему організації виробництва і збуту цієї продукції. Інтегровані формування по збуту і переробні підприємства повинні укладати договори (контракти) з господарствами на поставки їм протягом ряду років певної кількості відповідної продукції за договірними цінами. Одночасно слід ліквідувати всілякі обмеження на вивезення овочів. Треба дозволити селянинові відправляти вирощену ним плодоовочеву продукцію в будь-який час і на найвигідніший для нього ринок.

    Проблему цілорічного забезпечення населення України плодоовочевою продукцією (і особливо — жителів великих міст) неможливо розв'язати без раціонального використання потужностей по їх зберіганню і товарній доробці на міських плодоовочевих базах і в торговельно-закупочних підприємствах.

Висновки

Головним ризиком овочівництва зараз є не природні фактори - на перший план вийшли ризики адміністративні. Існування і перспективи овочівництва кардинально залежать від обраної стратегії розвитку сільського господарства і країни в цілому. Поки фінансові можливості українців не дозволяють їм витрачати на овочі більше 6% сімейного бюджету або 50-60 грн на особу щомісяця, розвиток

овочівництва буде стримано.

ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ

        В умовах  різкого зростання цін на енергетичні  ресурси і матеріально-технічні  засоби, а також при наявності труднощів із збутом плодоовочевої продукції можна передбачати, що на перехідний період збережеться тенденція до мінімізації обсягів і сортименту її виробництва. З розвитком ринкової економіки повинні здійснюватися значні технологічні та організаційні зміни в плодово-виноградно-овочевому підкомплексі. У перспективі необхідно віддавати перевагу тим технологіям, які забезпечують енерго- і ресурсозбереження, скорочують затрати живої праці та втрати продукції, запобігають забрудненню навколишнього середовища, підвищують родючість грунтів. Серед критеріїв оцінки пріоритетності певних технологій вирішальне значення повинні мати 4 фактори — насиченість ринку продуктами, вплив на ефективність виробництва, можливості економії ресурсів, екологічні наслідки.

     Економічну політику держави необхідно спрямувати на підвищення ефективності використання виробничого потенціалу сільськогосподарських підприємств, зміцнення селянських (фермерських) господарств, забезпечення прогресивних структурних зрушень у виробництві сільськогосподарської продукції, реалізацію ефективних шляхів і засобів розв'язання соціальних проблем в селі.

      Особливу увагу  слід звернути на розвиток  служби маркетингу, завданнями якого  е підвищення зацікавленості  працівників у ефективному використанні  ресурсів, поліпшенняі реалізації продуктів харчування, зміцнення матеріально-технічної бази переробних підприємств і торговельних організацій, розвиток інфраструктури ринку, організація реклами.

    Одним з головних напрямів  технологічної політики маркетингу  мають бути створення і впровадження принципово нових знарядь праці, матеріалів і технологічних процесів, які б за своїми техніко-екоиомічними показниками перевершували найкращі вітчизняні та світові зразки. Важливим завданням є впровадження комплексної механізації виробничих процесів (і особливо — підйомно-транспортних, вантажно-розвантажувальних і складських робіт), підвищення потужностей агрегатів. При цьому необхідно забезпечити скорочення втрат сировини і готової продукції, поліпшення і збереження її якості, зниження її собівартості. У перспективі роль маркетингу зростатиме. Це пов'язано з процесами формування ринку продуктів на основі розвитку поділу праці та зміцнення міжгалузевих зв'язків усередині плодово-виноградно-овочевого підкомллексу. Підвищення ефективності служби маркетингу залежатиме від розвитку кожної його складової (заготівель, зберігання, товарної доробки і переробки, оптової та роздрібної торгівлі) і сприятиме зниженню втрат плодоовочевої продукції, її раціональному використанню, задоволенню попиту споживачів на якісні продукти харчування. Першість у цій системі належить переробці. Для переробної промисловості характерною ознакою має бути високий рівень концентрації виробництва на основі інтеграції з сільським господарством. Це може бути велика вертикально інтегрована організація (АПО), що спеціалізується на виробництві широкого асортименту продукції. До її складу можуть входити колективні господарства, радгоспи, фермерські господарства, ОПГ населення і переробні підприємства.

     По суті, стоїть завдання створити сприятливі умови для ефективного розвитку і раціонального поєднання всіх ланок ланцюга технологічного процесу: виробництва, переробки, зберігання плодоовочевої та виноградної продукції, а також торгівлі нею. Можливими є різні варіанти співвідношення в розвитку окремих виробничих і торговельно-збутових формувань, а також кооперування підприємств у цих сферах.

Належну увагу слід приділити і  організації служби інформації. Разом  з службою маркетингу, на неї покладається завдання комплексного вивчення проблем функціонування ринку овочевої, плодово-ягідної та виноградної продукції, збирання, класифікації та аналізу інформації щодо попиту на неї та ринків її збуту, а також пошуку надійних іноземних партнерів для взаємовигідного співробітництва. При реалізації продукції доцільно широко використовувати ЕОМ, що значно зменшить витрати обігу.

     Таким чином, концепція ринку продуктів овочевого підкомплексу України базується, насамперед, на врахуванні купівельної спроможності населення, а також на можливостях посилення вітчизняного сільськогосподарського виробництва, системи маркетингу, експортно-імпортних поставок і розширення державного регулювання ринкових відносин.

               Шляхи підвищення ефективності виробництва овочів:

1. Зростання врожайності овочевих культур:

- застосування високопродуктивних  сортів і гібридів овочевих  культур; 

- внесення органічних і мінеральних  добрив;

- використання хімічних та біологічних  засобів захисту рослин від  шкідників і хвороб;

- Розміщення посівів овочевих культур на родючих і зрошуваних землях

2. Скорочення витрат  праці при вирощуванні овочевих  культур: 

- впровадження індустріальних  технологій вирощування і збирання  овочів;

- підвищення рівня механізації  вантажно-розвантажувальних робіт; 

- використання прогресивних форм  організації праці. 

3. Зниження собівартості  виробництва овочів:

- поглиблення спеціалізації і  розвиток концентрації овочівництва;

- поєднання виробництва овочів  у відкритому і захищеному  грунті;

- скорочення витрат на насіння і посадковий матеріал, на оплату праці і матеріальні ресурси;

- вдосконалення матеріального  стимулювання праці 

4. Удосконалення способів  заготівлі та реалізації овочевої  продукції: