Оособливості формування зовнішньоекономічних конкурентних позицій підприємств

                               Висока

           Привабливість           Середня

                 ринку

                                     Низька

                                  Малі                    Середні                  Великі

                                                                        Переваги перед конкурентами

Рис. 1.7. Модель „Привабливість ринку – переваги в конкуренції”

За: [23, С. 36]

Недоліки  моделі:

• визначення факторів моделі потребує великої кількості інформації, яка часто буває недоступною;
• важко кількісно оцінити якісні характеристики;
• модель є статичною і відображає лише заданий проміжок часу.

Матриця Портера побудована на основі концепції конкурентної стратегії: в центрі уваги підприємства знаходиться не лише задоволення потреб споживачів, а й конкуруючі сили ринку.

 

                                                        Переваги товару      Переваги собівартості

                              Уся галузь 

                             Один сегмент ринку

 

Рис. 1.8. Матриця Портера

За: [23, С. 36]

На основі факторів найбільш значущих для конкурентної позиції підприємства, М. Портер розробив матрицю конкуренції (рис.1.8):

1. Лідерство  по витратах : всі дії і рішення  фірми повинні бути направленні  на скорочення витрат.

2.Стратегія  диференціації: продукт фірми  повинен відрізнятися від продукту  конкурента і мати дещо ексклюзивне  з точки зору споживачів.

3. Концентрація  на сегменті: обробка одного або  декількох сегментів ринку і  досягнення там лідерства по  витратах, або особливого становища,  або того й іншого одночасно.

Недоліки  концепції конкурентної стратегії:

• дана концепція передбачає наявність особливої позиції по відношенню до конкурентів, невідомі способи досягнення цих позицій;
• концентрація на одній з цих стратегій може бути небезпечною при швидких змінах ринкових умов.

Багатокутник  конкурентоспроможності підприємства. Дослідження конкурентів повинно бути направлене на ті ж сфери, які являються предметом аналізу власного підприємства. Це може забезпечити порівняння результатів. Зручним інструментом порівняння можливостей підприємства і основних конкурентів є побудова багатокутників конкурентоздатності (рис.1.9).

 

               Концепція              Передпродажне приготування                  Ціна

Якість                                                                                                Торгівля

Зовнішні політика                    Фінанси                    Післяпродажне обслуговування

Рис. 1.9. Приклад побудови багатокутника  конкурентоздатності двох підприємств

За: [23, С. 34]

Накладаючи  багатокутники конкурентоздатності  різноманітних підприємств один на одного, можна виявити сильні і слабкі сторони одного підприємства відносно іншого. Аналогічно даний  метод можна застосовувати для  оцінки конкурентоздатності товарів.

Недоліки  даного методу:

• застосування експертного методу, тобто суб’єктивна оцінка;
• важкість в кількісному вираженні таких якісних характеристик, як післяпродажне обслуговування тощо;
• даний метод не дає точної кількісної оцінки характеристик товарів/підприємств згідно заданих критеріїв;

Позитивні моменти даного методу:

• наглядно показує слабкі і сильні сторони товарів і підприємств;
• дозволяє достатньо швидко і легко визначити положення товарів / підприємств, що досліджуються відносно їх конкурентів.

Основними недоліками розглянутих методів  являється їх обмеженість: оцінюється якась одна група факторів, що впливають  на конкурентоздатність підприємства, і на основі отриманих даних робиться висновок про рівень конкурентоздатності  всього підприємства, або метод являється  надто важким і трудомістким для  практичного застосування. Використання лише одного методу не дає повної уяви про рівень конкурентоздатності  підприємства. Тому при оцінці конкурентоздатності  підприємства чи товару необхідно застосовувати  комплексний підхід.

 

Висновки  до розділу

 

Даний розділ присвячений визначенню сутності поняття  конкурентоздатності в розрізі  товару і підприємства, а також  ролі міжнародної конкурентоздатності  товару. Здійснено розгляд моделей  та методів визначення конкурентоздатності  продукції і оцінку конкурентних позицій фірми.

Традиційно конкурентоздатність  трактується як зумовлене економічними, соціальними і політичними факторами  стійке становище країни або її продуцента на внутрішньому і зовнішньому ринках.

До важливих факторів, які безпосередньо  впливають на забезпечення конкурентоздатності  продукції, належать не лише висока якість та економічні умови продажу, а й  ряд нецінових чинників: унікальність, новизна, ефективність заходів щодо стимулювання збуту, наявність матеріальної бази для поширення інформації про  продукцію, динамізм збуту і можливість швидкого реагування на ринкові досягнення і зміни.

На сучасному етапі, коли всі  сфери людського життя зазнають динамічних змін внаслідок світових процесів глобалізації, інтеграції, кооперування, на рівні підприємства, компанії чи фірми важливим є створення умов і забезпечення конкурентоздатності  власної продукції не лише на внутрішньому ринку, але й на зовнішньому. Тому великого значення сьогодні набуло таке поняття як міжнародна конкурентоздатність.

Основними показниками міжнародної конкурентоздатності  підприємств є: питома вага на зовнішньому  ринку даного товару даного підприємства, питома вага даного товару в загальному обсязі продаж, динаміка прибутку, який підприємство одержує від зовнішньоекономічної діяльності, рівень оновлення основних фондів та продукції, яка виробляється, ресурсний потенціал, чистий дохід на одного зайнятого, кількість конкурентів тощо.

Для ефективної діяльності будь-якого підприємства на міжнародному ринку першочергове значення має пошук, формування та підтримка  власних конкурентних переваг. Конкурентна  перевага як така може бути зовнішньою, що базується на стратегічній диференціації, і внутрішньою – це перевага по витратах, які дозволяють підприємству домінувати за рахунок цінової конкуренції. Будь-яке вітчизняне підприємство для  довгострокового перебування на зовнішньому ринку повинне формувати  певні конкурентні переваги і  відповідно розробити і впровадити маркетингову стратегію.

РОЗДІЛ 2

ДОСЛІДЖЕННЯ КОНКУРЕНТНИХ ПОЗИЦІЙ РИНКУ МОЛОКОПРОДУКТІВ УКРАЇНИ

В даному розділі представлені основні тенденції розвитку ринку молокопереробної промисловості України (підрозділ 2.1) та проведений емпіричний аналіз стану підприємств молокопереробної галузі з країнами СОТ (підрозділ 2.2).

 

1.1. Основні тенденції розвитку ринку молокопереробної промисловості України

За роки Радянської влади створення  української молокопереробної галузі та її розвиток поліпшили галузеву структуру харчової промисловості. На початку 90-років ХХ ст. в Україні  внаслідок того, що імпорт молочної продукції не був розвинутим, на внутрішньому ринку утворився дефіцит  молокопродуктів. Після кризи 1998 року внаслідок знецінення української  гривні розпочався період відновлення  зростання в агропромисловому секторі. Тимчасове зупинення поставок по імпорту сприяло зростанню попиту на вітчизняне молоко на внутрішньому ринку і розвитку виробництва  в молочному секторі.

Сучасна стратегія соціально-економічного розвитку України передбачає нарощування  агропромислового потенціалу країни. Молочна галузь, до складу якої входять  маслоробна, сироробна, молочноконсервна підгалузі, а також виробництво  продукції з незбираного молока, на сучасному етапі є однією із провідних в структурі харчової індустрії України.     

Молочна продукція є одним із основних продуктів харчування та супутнім компонентом  при виробництві різноманітних  товарів харчової промисловості, зокрема, кондитерських виробів, соусів, майонезу.  
Молочна галузь України перебуває в даний час в тяжкому стані. За роки незалежності виробництво молока всіх видів стрімко зменшилось, що негативно впливає не тільки на  виробників молока, молокопереробників, споживачів, а і на українську економіку в цілому. Представлена галузь функціонує в надзвичайно великому діапазоні: від примітивного виробництва в приватних господарствах до сучасних спеціалізованих підприємств. При цьому основні обсяги виробництва зосереджені в особистих господарствах населення.

Регіонально сировинна база молокопереробної промисловості  наближена і розвивається переважно  в районах основної переробки  молока: Київська, Львівська, Полтавська, Вінницька, Житомирська, Чернігівська, Хмельницька області. Разом з  тим значна частина молока для  переробки закуповується в регіонально  віддалених точках, що погіршує його якісні показники при транспортуванні  на тривалі відстані.

Таким чином одним з найважливіших завдань для тваринництва, що потребує вирішення найближчим часом, залишається відновлення сировинних зон по всій території країни. За даними держаної статистики в  2010 р. середній річний рівень виробництва молока по регіонам в основному складав 300-500 тис. тон. (рис.2.1.) Найвищі показники по надою молока має Вінницька область – 836 тис. т.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 2.1. Україна: регіональна структура виробництва молока, 2010 р.

За: [ 33, С.4]

       За роки незалежності України спостерігається неухильна тенденція скорочення обсягів виробництва молока.  Рівень виробництва скоротився в більш ніж удвічі і склав у 2011 р., за даними Держкомстату, близько 11,3 млн. т. Показники виробництва молока 1990 р. відповідно складають 24,5 млн. т.

Рис.2.2 Виробництво молоко в Україні за період 1990-2010рр.

За: [ 21, С.10 ]

У 2010 р., за даними Держкомстату, з надоєних 11,3 млн. т на переробку надійшло тільки близько 4,8 млн. т; з них з господарств  населення – 2,5 млн. т. Тобто, близько 6,5 млн. т використано на власне споживання, відгодівлю телят та поросят, реалізацію на ринках та інше.

Проте на думку значної частини учасників  молочного ринку, дані офіційної  статистики не повною мірою відображають реальний рівень виробництва молока і є завищеними, як мінімум, на 5-8%. Ряд учасників ринку більш  категоричні і вважають, що цей  показник завищений на 20-25%, і рівень виробництва молока не перевищує 8,5 – 9 млн. тон. Недостовірність даних значною мірою заважає чіткому плануванню рівня виробництва молока і необхідних інвестицій для його розвитку. 

 Досить показовими для молочного тваринництва є кардинальні зміни, що  відбулись за останні 20 років у структурі виробництва молока за типами господарюючих суб’єктів. Основне виробництво молока сконцентрувалось в приватному секторі з примітивними умовами утримання худоби, відсутністю санітарних та гігієнічних умов, і, як наслідок, низькою якістю сировини. Така сировина відповідно і оплачується. При дрібнотоварному виробництві та ручній праці така ціна не виправдовує праці селянина.

Такий високий  рівень концентрації виробництва у  приватному секторі не дозволяє належним чином вирішувати одну з основних проблем молокопереробної промисловості  – забезпечення якісним молоком (рис. 2.3). Це не дає реальної можливості по впровадженню нових технологій утримання, годівлі, ветеринарного обслуговування і інше.

У 2010 р. частка приватного сектору у загальному виробництві молока склала 80,3%, тоді як у 1990 р. цей показник складав 24%.

 

 

 

 

За: [42, С.17 ]

Виробництво сирого молока зберігає яскраво виражений  сезонний характер для всіх категорій  господарств. Період активності (іноді  званий сезоном «великого молока») досить нетривалий і зазвичай припадає на травень-серпень. Слід вказати, що у  останні роки виявляється менша  сезонна залежність у виробництві молока сільгосппідприємствами, ніж у приватному секторі.

Незважаючи  на те, що рівень рентабельності виробництва  молока за офіційними даними у 2010 р. значно виріс у порівнянні з 2009 р., він  недостатньо відображає дійсну ситуацію в галузі. Він залишається основною проблемою виробників молока. Зростання  рентабельності по 2010 р. в певній мірі пояснюється досить високим рівнем закупівельних цін на молоко, що встановися (рис.2.4). Однак це не повністю покриває рівень витрат на виробництво молока та відтворення молочного стада.

 

 

Рис.2.4. Рентабельність виробництва молока в Україні за період 2010р.

 

За: [ 21]

        Цінову ситуацію ринку сирого молока України визначає ряд основних факторів. По-перше, сезонний, діючий постійно. По-друге, триває попит з боку переробних підприємств. По-третє, зростання собівартості виробництва молока, зважаючи на зростання цін на енергоносії, корм і т.п. По-четверте, вплив сортності здаваного молока. По-п'яте, спроби державного регулювання цін.