Проблема монополізації українських ринків та особливості антимонопольної політики

Регулювання діяльності суб’єктів природних монополій здійснюється незалежними національними комісіями, які утворюються і функціонують відповідно Закону. У випадках, встановлених законом, регулювання діяльності суб’єктів природних монополій може здійснюватися органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

Державний контроль за додержанням  антимонопольного законодавства у  сферах природних монополій здійснюється Антимонопольним комітетом України  відповідно до його компетенції та його територіальними відділеннями. У інших сферах природних монополій, зокрема у сфері житлово-комунального господарства, регулювання здійснюється іншими державними органами.

У зв’язку з набуттям з 3 серпня 2004 р.чинності Закону України “Про житлово-комунальні послуги” змінилась процедура встановлення тарифів на житлово-комунальні послуги, а саме: передбачено  порядок затвердження тарифів з розподілом на групи:

1. тарифи на житлово-комунальні послуги, які затверджуються спеціально уповноваженими центральними органами виконавчої влади;

2. тарифи на житлово-комунальні послуги, які затверджуються органами місцевого самоврядування;

3. тарифи на житлово-комунальні  послуги, які визначаються виключно  за договором. 

Відповідно до цього  Закону ціни (тарифи) на житлово-комунальні послуги затверджують органи місцевосамоврядування [25, 6 – 10].

Відповідно до ст.28 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” від 21 травня 1997 р. до власних вповноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів на оплату побутових, комунальних, транспортних, та інших послуг, які надаються пілприємствами та організаціями комунальної власності відповідної територіальної громади; погодження в установленому порядку цих питань з підприємствами, установами та організаціями, які не належать до комунальної власності. Статтею 13 Закону України “Про питну воду та питне водопостачання” від 10 січня 2002 р. До повноважень органів місцевого самоврядування віднесено встановлення тарифів на послуги з питного водопостачання та водовідведення [35, 25 – 45] .

Відповідно до ст.18 Закону України  “Про місцеві державні адміністрації” від 9 квітня 1999 р. Повноваження щодо регулювання цін та тарифів на виконання робіт та надання житлово-комунальних послуг підприємствами, а також визначення і встановлення норми їх споживання, здійснення контролю за їх додержанням належать місцевим державним адміністраціям.

Антимонопольна політика є, з одного боку, системою законів, що забороняють певні  види здійснення підриємницької діяльності, а з іншого боку – системою законів, що обмежують діяльність таких структур як монополія та олігополія, які наявно можуть  стримувати торгівлю і зловживати своєю ринковою владою [15, 56 – 59].

Антимонопольне законодавство  в Україні визначає правові основи обмеження  монополізму, недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності та здійснення державного контролю за його дотириманням. Законами України  “Про захист від недобросовісної конкуренції” та “Про захист  економічної конкуренції” караються всі дії підприємця, спрямовані на створення перешкод доступу на ринок іншим та встановлення дискримінаційних цін на свої товари. Закони передбачають здійснення демонополізації економіки, фінансової, матеріально-технічної, інформаційної, консультативної та іншої підтримки підприємців, які сприяють розвитку конкуренції.

Органом, який має забезпечувати  нагляд за дотриманням антимопольного законодавства в Україні, є Антимонопольний комітет України. Завданнями цього комітету є здійснення  державного контролю за дотриманням антимонопольного законодавста, захист законних інтересів підприємств та споживачів шляхом запобігання й припинення порушень антимонопольного законодавства, накладання стягнень за порушення антимонопольного законодавства в межах своїх повноважень, сприяння розвитку довросовісної конкуренції у всіх сферах економіки [34, 2 – 11].       

 

3.2. Вдосконалення  системи регулювання  монополій  в Україні

В українському законодавстві існує дуже багато прогалин і недоліків, які можна було б усунути, просто проаналізувавши джерела антимонопольного законодавства інших держав.

Однією з таких прогалин є майже нерозвинуте законодавство  щодо монополій у міжнародній  торгівлі. Тобто, антимонопольне законодавство розвинених країн світу поширюється на компанії самої країни та іноземні компанії, діяльність яких має прямий, суттєвий і передбачуваний у недалекому майбутньому вплив на комерцію даної країни. Зрозуміло, що маються на увазі не дрібні, а серйозні антиконкурентні дії стосовно даного ринку. Антиконкурентна дія територіально може відбуватися як у даній країні так і за її межами. Якщо така дія даного ринку не стосується, то як правило, ніяких дій стосовно такого порушника не відбувається. Це мотивується тим, що інші країни мають свої антимонопольні органи, які зобов'язані за цим слідкувати [11, 40 – 46].

 Особливо це стосується  України, яка ще не має достатнього  впливу на світовому ринку, для того потрібно застосувати в разі порушення законодавства певні санкції. Зазвичай такі заходи спираються на норми міжнародного права, ввічливість, багатосторонні договори і двосторонні домовленості між даною країною та іншими державами.

Одиним із великих недоліків українського антимонопольного законодавства є визначення монопольного становища, а саме термінів, у яких має визначатись це становище.

Весь світ визнає те, що в Україні недостатньо розвинутий (майже не розвинутий) захист прав інтелектуальної  власності. Тобто захист цих прав у законах хоч і не достатньо, але забезпечений, в той час, як на практиці реальних важелів впливу на таких порушників не розроблено. Світовий досвід щодо франчизних угод, є прикриттям для досягнення монопольного стану на ринку, а іноді і засобом його досягнення [8, 34 – 56].

 Заходи, які доцільно реалізувати органам державної влади  для удосконалення  державного управління розвитком монополій, то до них належать:

1. встановлення залежності між собівартістю товарів та послуг, прибутком, ставкою податку і коефіцієнтом отримання прибутку суб’єктами природних монополій;

2. формування системи інформування громадськості  про обсяг і якість надання послуг суб’єктами монополій, про підрозділи і окремих осіб, які відповідають за стан комунікацій із надання послуг, про види відповідальності суб’єктів монополій за зобов’язання перед споживачами;

3. створення представництв,  спеціалізованих відділів у структурі  органів державного управління  на місцях і покладення на них функції консультування споживачів  послуг  монополій на предмет їх прав і обов’язків, а також представлення їх інтересів у  судових органах;

4. застосування на  практиці системи стимулювання  суб’єктів монополій до зниження собівартосі товарів і послуг;

5. підготовка Указів  Президента України про створення Національних комісій на усіх ринках, де діють монополії [4, 629 – 652];

6. внесення змін і  доповнень у Господарський   кодекс України, Закон України “Про Антимонопольний комітет України” та Закон України “Про природні монополії” на предмет узгодження формування і реалізації рішень у формі санкцій, націлених проти суб’єктів, які порушили антимонопольне законодавство;

7. внесення доповнень до правових  актів, які регулюють діяльність монополій в Україні, у формі додатків на предмет уточнення тих термінів і понять, які неоднозначно трактують органи державної влади, з метою уникнення неоднозначного їх трактування в майбутньому;

8. формування спільної  для суб’єктів керуючої системи управління розвитком монополій інформаційної бази даних; 

9. застосування цільових  угод у формуванні системи  мотивування керівників підприємств,  що є природними монополіями, до покращення результатів діяльності.

Отже, українським законодавцям треба працювати в заданому напрямку, враховуючи іноземний досвід, а також  розробити свої нові методи боротьби зі зловживаннями монопольним становищем, а також недопущенням та попередженням  створення монополій. Антимонопольне законодавство України,  відповідає вимогам світових стандартів. Але при цьому було б бажаним і введення на прикладі антимонопольної практики закордонних країн жорсткого контролю за виконанням законодавства. Тому для нормального функціонування антимонопольного законодавства необхідно створити ще один ланцюжок – комісію з контролю за виконанням розпоряджень антимонопольних органів, надавши їй усі повноваження по застосуванню санкцій стосовно порушників антимонопольного законодавства.

У процесі удосконалювання українського антимонопольного законодавства можуть бути використані антимонопольне законодавство промисловорозвинутих країн і практика його застосування, але з урахуванням особливостей нашого перехідного періоду [20, 56].

ВИСНОВОК

Монополізм в Україні характеризується низкою особливостей, які є наслідком тривалого панування адміністративного управління та обумовлюються трансформаційними процесами в економіці. В зв’язку з цим, пошук шляхів зменшення негативного впливу монополізації та вдосконалення державного регулювання діяльності монополій потребує врахування здобутків світової економічної науки і особливостей господарського механізму трансформаційної економіки.

Реформування системи монополій передбачає врахування як загальних закономірностей формування виробничої та цінової політики, так і особливостей механізму функціонування монополії.

Основною   відмінністю  між конкурентною фірмою і монополією є те, що монополія здатна визначати  ціну продукції. Єдиним фактором, що впливає  на ціноутворення монополіста є закон попиту. Спадний характер  кривої попиту означає, що монополіст не тільки формує ціну, але й вибирає обсяг продукції. Збільшуючи обсяг продукції монополіст змушений не тільки знижувати ціну на додаткову одиницю продукції, але й на попередні його одиниці. Збільшувати і знижувати ціну монополіст буде тільки на еластичному відрізку кривої попиту.

Питання вдосконалення ціноутворення та державного регулювання монопольних цін залишається гостро актуальними. Насамперед потребує уваги діяльність природної монополії, частина якої в загальному обсязі виробництва є надмірно високою, а ціни мають тенденцію до неперервного зростання. Натомість механізм державного регулювання природної монополії є недосконалим, значною мірою втрачено контроль за ціноутворенням у цій сфері, що негативно позначається на діяльності підприємств інших галузей, обмежує їх конкурентоспроможність і провокує соціальну напруженість.

Монопольне положення  є бажаним для кожного підприємця або підприємства. Воно дозволяє їм уникнути цілий ряд проблем і ризиків, пов’язаних із конкуренцією, зайняти привілейовану позицію на ринку, концентруючи у своїх руках визначену господарську владу, вони мають можливість із позицій сили впливати на інших учасників ринку, нав’язувати їм свої умови.

Дослідження закономірностей ринкової поведінки монополій дає підстави стверджуватися, що монополії як господарські організації відіграють вагому роль у соціально-економічному розвитку будь-якої  країни.

В Україні сьогодні діють  такі природні монополії як, “Укрзалізниця”,  “Укртелеком”, “Укрпошта”, НАК“Нафтогаз”, житлово-комунальне господарство, “Укренерго”, “Водоканал”. Основними проблеми їх функціонування є: неефективність механізму ціноутворення,  низька якість послуг,  застарілі технології та відносно високий рівень заборгованості споживачів за отримані послуги.

Щоб запобігти появі  негативних наслідків, держава змушена  проводити   антимонопольну політику, до складу якої входить видання актів, законів, обмеження сфер впливу монополістичних об’єднань.

Основними обов’язками держави у її діяльності щодо проведення антимонопольної політики є створення антимонопольного законодавства, яке б регулювало діяльність вже існуючих монополій, а також прийняття законів, які б не допускали антиконкурентних дій, а також передбачали відповідальність за недобросовісну конкуренцію.

Завдання антимонопольної  політики полягає в тому, щоб поставити  діяльність монополії на державний  контроль, виключити можливість зловживання  монопольним становищем.

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ЛІТЕРАТУРНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Швець В.Г. Перелік міжнародних стандартів бухгалтерського обліку (МСБО) / В.Г. Швець //Теорія бухгалтерського обліку – К., 2004. – С. 424 – 432.
2. Головач В. Міжнародні стандарти бухгалтерського обліку та проблеми їх впровадження в Україні / В. Головач. – К.: Знання, 2006. –  367 с.
3. Борисенко З.М. Державне регулювання природних монополій / З.М. Борисенко // Основи конкурентної політики. – К, 2004. – 737 с.
4. Борисенко З.М. Монопольне становище підприємців на ринку / З.М. Борисенко // Статистика України. – 2002. – №3. – 122 с.
5. Будаговська С.К. Мікроекономіка і макроекономіка / С.К. Будаговська. – К., 1998. – 210 с.
6. Венгер В.В. Державне регулювання природних монополій в Україні: напрямки вдосконалення / В.В. Венгер // Економіка і прогнозування. – 2006. – № 3. – 94 с.
7. Венгер В.В. Організація, управління, планування і регулювання економікою: автореф. – К, 2005. –  93 с.
8. Горбачевська О.В. Графічні побудови в мікроекономіці: навч. посібн. / О.В. Горбачевська. – Л.: ЛБІ НБУ, 2002. – 176 с.
9. Горобчук Т.Т. Мікроекономіка: навч.-метод. посібн. / Т.Т. Горобчук. – Житомир, 2002. – 273 с.
10. Захарін С.А. Оптимізація форм і методів державного регулювання іноземного інвестування / С.А. Захарін // Економіка України. – 2001. – №8. – 76 с.
11. Кравченко Ю.А. Ринкам природних монополій – ефективне регулювання / Ю.А. Кравченко // Економіка України. – 2008. – № 8. – 76 с.
12. Кравченко Ю.К. Природні монополії в Україні / Ю.К. Кравченко // Економіст. – 2005. – № 12. – 82 с.
13. Кузьменко Л.Г. Світовий досвід регулювання діяльності суб’єктів природних монополій та основні напрями вдосконалення їх регулювання в Україні / Л.Г. Кузьменко // Наукові записки. – К.: КНУ, 2007. – 289 с.
14. Кушнір Р.Я. Особливості функціонування природних монополій в Україні / Р.Я. Кушнір // Актуальні проблеми і перспективи розвитку економіки України – Луцьк: Вежа, 2008. – 328 с.
15. Люльчак З.С. Соціально-економічна сутність природних монополій / З.С. Люльчак // Львівська політехніка. – Л, 2006. – 142 с.
16. Малахова Н.Б. Системний аналіз монополістчної діяльності українських підприємств / Н.Б. Малахова // Вчені записки. – Х, 2006. – 338 с.
17. Напрієнко Д.В. Державне регулювання діяльності природних монополій в Україні / Д.В. Напрієнко // Держава та регіони. – 2009. – №4. – 94 с.
18. Осауменко О.Г. Статистичний щорічник України за 2006 рік / О.Г. Осауменко. – К, 2007. – 429 с.
19. Осауменко О.Г. Статистичний щорічник України за 2007 рік / О.Г. Осауменко. – К, 2008. – 417 с.
20. Осауменко О.Г. Україна у цифрах у 2005 році: стат. зб. / О.Г. Осауменко. – К, 2006. – 367 с.
21. Осауменко О.Г. Україна у цифрах у 2007 році: стат. зб. / О.Г. Осауменко. – К, 2008. – 345 с.
22. Паламарчук В.О. Державне регулювання  природних монополій в Україні / В.О. Паламарчук, Г.М.Филюк // Економіка. Фінанси. Право. – 2001. –  №5. – 88 с.
23. Паламарчук В.О. Практика господарювання та необхідність державного регулювання природних монополій в українській економіці / В.О. Паламарчук, Г.М.Филюк // Економіка. Фінанси. Право. – 2001. – №8. – 96 с.
24. Попов Р.А. Особливості державної антимонопольної політики / Попов Р.А. // Держава та регіони. – 2009. – №4. –104 с.
25. Про Антимонопольний комітет України : Закон України від 26 листоп. 1993 р. / Верховна Рада України // Голос України. – 1993. –  № 74 – 20 с.
26. Про внесення змін до Закону України “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності”: Закон України від 3 бер.1998 р. / Верховна Рада України // Урядовий Кур’єр. – 1998 р. – № 15. – 22 с.
27. Про житлово-комунальні послуги: Закон України від 24 черв. 2004 р. / Верховна Рада // Голос України. – 2004. – №57. – 20 с.
28. Про захист економічної конкуренції: Закон України від 27 лют. 2001 р. / Верховна Рада // Голос України. – 2001. – №37. – 20 с.
29. Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності: Закон України від 18 лют. 1992 р. / Верховна Рада України // Голос України. – 1992 р. – №18. – 20 с.
30. Про природні монополії: Закон України від 20 квіт. 2000 р. / Верховна Рада // Урядовий Кур’єр. – 2000. – №78. – 22 с.
31. Пузіна Г.В. Особливості регулювання монополізму в Україні / Г.В. Пузіна // Наукові вісті. – 2003. – №5. – 186 с.
32. Регіональна Україна: стат. довідн. – К.: Геопринт, 2007. – 392 с.
33. Слободчикова Ю.В. Характеристика антимонопольної політики України / Ю.В. Слободчикова // Держава та регіони. Серія: Економіка та підприємництво. – 2009. – №5. – 246 с.
34. Стадницький Ю.А. Методи формування ціни на продукцію природних монополістів / Ю.А Стадницький, В.О. Кривицький // Регіональна економіка. – 2003. – №4.– 290 с. 
35. Статистичний щорічник України за 2006 рік // Держ. ком. стат. України. – К.: Консультант, 2007. – 612 с.
36. Статистичний щорічник України за 2007 рік // Держ. ком. стат. України. – К.: Консультант, 2008. – 572 с.
37. Талатура І.М. Державне управління розвитком природних монополій: автореф. / І.М. Талатура. – Л, 2008. – 129 с.
38. Талатура І.М. Регулювання діяльності підприємств природніх монополій / І.М. Талатура // Науковий  вісник – Луцьк: Вежа, 2008. – № 1. – 178 с.
39. Україна в цифрах 2005 року: стат . зб. // Держ. ком. стат. України. – К.: Консультант, 2006. – 248 с.
40. Україна в цифрах 2006 року: стат . зб. // Держ. ком. стат. України. – К.: Консультант, 2007. – 264 с.
41. Україна в цифрах 2007 року: стат . зб. // Держ. ком. стат. України. – К.: Консультант, 2008. – 260 с.
42. Филюк Г.М. Соціально-економічні наслідки монополії: теоретичний та практичний аспекти / Филюк Г.М. // Економіка України. – 2004. – № 7. – 76 с.
43. Филюк Г.М. Сучасні тенденції та проблеми регулювання природних монополій в Україні / Г.М. Филюк // Економіка України. – 2002. – №3. – 76 с.