Світовий фінансовий ринок

5) Аванс. Ці розрахунки найбільш вигідні для експортера, оскільки оплата товарів виробляється імпортером до відвантаження, а іноді навіть до їх  виробництва.

Якщо  імпортер  оплачує  товар  авансом,  він  кредитує  експортера.  Згідно міжнародній  практиці  платежі  у  формі  авансу   складають   10-33%   суми контракту.  За  дорученням  експортера  на  суму  авансового  платежу   банк експортера  звичайно  видає  на  користь   імпортера   гарантію   повернення одержаного авансу у разі невиконання умов контракту і

недопоставки товару.

Крім того, здійснюються розрахунки з використанням векселів і чеків.

Історично склалися наступні особливості міжнародних розрахунків:

1. Імпортери і експортери, їх банки вступають у певні  відособлені  від зовнішньоторговельного  контракту  відносини,   пов'язані   з   оформленням, пересилкою, обробкою товаророзпорядчих і платіжних  документів,  здійсненням платежів. Об'єм зобов'язань і розподіл відповідальності  між  ними  залежать від конкретної форми розрахунків.

2. Міжнародні  розрахунки  регулюються   нормативними   національними законодавчими  актами,  а  також  міжнародними  банківськими   правилами   і звичаями.

3.  Міжнародні  розрахунки  -   об'єкт   уніфікації,   що   обумовлене інтернаціоналізацією господарських  зв'язків,  універсалізацією  банківських операцій.

4. Міжнародні розрахунки  мають, як  правило,  документарний   характер, тобто здійснюються проти фінансових і комерційних документів.

5. Міжнародні платежі  здійснюються в різних валютах. Тому  вони  тісно пов'язані з валютними операціями, купівлею-продажем валют.

 

4. Характерні риси сучасного етапу руху капіталу

 

Характерні риси сучасного  етапу МРК визначаються під безпосереднім  впливом економічної глобалізації та постіндустріалізації, які створили для нього ефективне інформаційне, мережево-кумунікаційне та технологічне підґрунтя (Інтернет) і відкрили просторово-організаційні  можливості для формування надпотужного глобального (транснаціонального) фінансового  капіталу.

Загальні (глобальні) риси та тенденції МРК:

- зростають темпи і  масштаби міжнародних фінансово-кредитних  операцій, що на сьогодні за  підсумками року майже в 40 разів перевищують масштаби світової торгівлі;

- з'являються нові сегменти  й інструменти світового фінансового ринку (сегмент хеджування та управління ризиками, деривативи);

- основна частка операцій, пов'язаних з МРК, здійснюється  високо диверсифікованими мережево-організованими  бізнес-групами, мета яких полягає  у підтримці безперервного активного потоку фінансової ренти та доданої вартості у довгостроковій перспективі;

- підвищується координуюча, регулююча та перерозподільна роль держави, міждержавних та наддержавних інституцій у МРК, зокрема під керівництвом та патронажем Світового Банку створюється уніфікована система міжнародного регулювання іноземних інвестицій;

- істотно знижується частка  кредитів у структурі міжнародного руху капіталу при інтенсивному зростанні питомої ваги портфельних іноземних інвестицій та більш повільному - прямих;

- посилюється міграція  приватного капіталу між розвинутими  країнами тріади "США - ЄС - Японія" (майже 80% іноземних інвестицій продовжує зосереджуватися в 26 розвинутих країнах). Пріоритетними напрямками прямого іноземного інвестування також є країни Південно-Східної Азії та Латинської Америки, що мають високі темпи економічного зростання (Китай, Сінгапур, Малайзія, Бразилія тощо);

- загострюється конкуренція  за залучення іноземних інвестицій, що призводить до розробки  спеціальних національних програм  їх стимулювання¹;

- значна кількість країн виступає одночасно в ролі експортера та імпортера капіталу що породжує так звані "перехресні інвестиції";

- глобальний фінансовий  капітал частково або повністю  підкорює собі малі національні  економіки. Варіант його конвергенції з національним капіталом стає одним з провідних чинників макроструктурних зрушень. Отже для України найактуальнішою є проблема формування власного капіталу, спроможного реалізувати національні цілі та представляти її національні економічні інтереси на світових товарно-ресурсних ринках, та знаходження оптимального варіанта його "співпраці" з глобальним фінансовим капіталом. Особливу увагу слід звернути на стрижневу тенденцію віртуалізації світового фінансового ринку й відповідну прискорену втрату зв'язку між зростанням провідних індикаторів економічної кон'юнктури (агрегованих фондових індексів) із реальною динамікою виробництва благ і послуг. Віртуалізація проявляє себе через стрімке абсолютне та відносне збільшення маси фіктивно-спекулятивного капіталу, не забезпеченого товарною масою чи золотовалютними резервами, що вільно мігрує світом і стає одним із найважливіших факторів внутрішньої циклічності національних економік. За оцінками Банку міжнародних розрахунків, у 2008 р. річний сукупний обіг такого капіталу наблизився до відмітки у 1,14 квадрильйони доларів США, перевищивши майже у 20 разів обсяг валового глобального продукту світу.

 

5. Особливості розвитку міжнародного фінансового ринку на сучасному етапі

 

Виходячи з вищезазначеного, процес фінансової глобалізації є складовим  елементом процесу світової глобалізації. Необхідно зазначити, що процес глобалізації у світовому просторі розвивається досить нерівномірно. Це  стосується  як  окремих  напрямків  діяльності, так і окремих країн, а також макроекономічних регіонів, що об’єднують країни як за географічною ознакою, так і за рівнем розвитку. Так наприклад, у  документах  Світового  банку  виділяють  такі  регіони  за географічним розташуванням: Східна Азія  і Тихоокеанський регіон, Європа і Центральна Азія, Латинська Америка та Карибські острови, Середній Схід та Північна Африка, Південна Азія, Африка (район Сахари) – таким  чином  за  географічної  ознакою  групують  країни, що

розвиваються. Окремою групою країн йдуть так звані країни G-7, тобто  країни 

Великої  сімки – високорозвинуті  країни  світу – Канада, Франція, Німеччина, Італія, Японія, Сполучене Королівство Великобританії та США.

На сьогодні найвищий рівень глобалізації досягнуто саме у фінансовій сфері. Основними факторами, що спричинили дану ситуацію, є:

1.   Новітні  інформаційні  технології, що  поєднали  основні  фінансові центри  і  дозволили  досить  суттєво  знизити  трансакційні  витрати фінансових операцій та час, необхідний для їх проведення.

2. Зміна умов діяльності фінансових інститутів у зв’язку із дерегулюван-

ням банківської діяльності.

3.  Поява  та  розвиток  нових  інструментів  фінансового  ринку, головним чином на основі дії механізму хеджування та управління ризиками.

Фінансова глобалізація, як якісно нова тенденція розвитку проявилась у 70-х роках минулого століття, коли обсяг міжнародної ліквідності та незбалансованість поточних платежів різко зросли. Це відбулось у результаті того, що було скасовано золото-девізний стандарт та фіксовані валютні курси, а також як наслідок нафтових “шоків” та багатократного зростання світових цін на нафту, накопичення “нафто-доларів” та поповнення європейських валютних ресурсів, розширення міжнародного банківського кредитування та емісії цінних паперів на міжнародних ринках.

Дерегулювання банківської  діяльності, що спостерігалося в розвинутих країнах у 80-90-ті роки ХХ століття, стало відповіддю на зростання конкуренції на ринку банківських послуг та зниження рентабельності банківських операцій, пов’язаних з експансією іноземного капіталу на національних фінансових  ринках. Дерегулювання  супроводжувалося розширеною  приватизацією  та  сек’юритизацією  активів, зниженням податків та комісійних зборів з фінансових трансакцій, формуванням мережі  офшорних  банків, що  функціонують  у  пільговому  режимі.

У процесі дерегулювання  були зняті обмеження на проведення фінансовими установами різнобічних фінансових операцій: інвестиційні банки  отримали  можливість  займатись  комерційним  кредитуванням, комерційні  банки – емісійною  діяльністю, страхуванням, торгівлею ф’ючерсами, опціонами  тощо. В результаті  цього  почали  виникати фінансові холдинги, що пропонують клієнту повний набір послуг у сфері фінансового консультування та посередництва. Саме вони на сьогодні і домінують на світовому фінансовому ринку. Цьому сприяло як формування глобальних фінансових мереж, у центрі яких знаходяться холдинги, синергетичний ефект у зв’язку з об’єднанням в одну систему всіх  видів фінансової  діяльності, так  і  ефект  масштабу, пов’язаний з цілою хвилею злиття крупних фінансових інститутів.

Структура світового відтворення  на сучасному етапі є досить різноманітною та нерівномірною з точки зору різниці в рівнях економічних  структур. Ці  різниці  в  конкретних  умовах  економічної  світової еволюції проявляють себе у складній структурі світового виробництва, обміну та розподілу ВВП. Роль різних країн у формуванні світового валового внутрішнього продукту є досить неоднорідною (табл. 5.1).

 

Таблиця 5.1 - Питома вага розвинутих країн у світовій економіці у відсотках від загального світового обсягу

 

Країна	ВВП						Торгівля товарами
	За обмінними курсами  по ПКС			За ринковими обмінними  курсами			Експорт
	1971-1975 р.	1986-1990 р.	2001-2005 р.	1971-1975 р.	1986-1990 р.	2001-2005 р.	1971-1975 р.	1986-1990 р.	2001-2005 р.
США	22,5	21,5	20,5	27,9	27,0	30,1	15,7	13,2	11,6
Зона євро	21,3	18,4	15,7	20,2	22,0	21,9	21,2	20,1	18,5
Японія	8,0	8,4	6,7	7,5	14,0	11,6	8,5	10,9	7,4
Сполучене Королівство	4,3	3,5	3,1	3,7	4,1	4,9	6,9	6,2	4,7
Китай	3,0	5,8	14,0	2,6	1,9	4,6	1,2	2,0	7,2
Канада	2,1	2,0	1,9	2,7	2,5	2,4	5,7	4,7	4,4
Мексика	1,7	1,9	1,8	1,3	1,0	1,8	0,5	0,9	2,7
Корея	0,6	1,1	1,6	0,3	1,0	1,7	0,7	2,3	3,1
Індія	3,5	4,0	5,7	1,7	1,5	1,6	0,7	0,6	1,0
Бразилія	2,7	3,2	2,7	1,2	1,9	1,5	1,3	1,3	1,2

 

Міжнародні фінансові  організації надають цілий ряд регіональних та

глобальних статистичних показників. В цілому при розрахунку ВВП у світовій практиці використовується два методи: по-перше, визначення ВВП за ринковими обмінними курсами, тобто курсами, що існують на валютному ринку, при цьому використовується або курс на кінець періоду, або середній курс за період; по-друге, розрахунок ВВП за  обмінним  курсами  на  основі  паритету  купівельної  спроможності (ПКС), тобто курсу, за яким валюту однієї країни можна перерахувати у валюту  іншої країни для придбання однакової кількості товарів та послуг у кожній з країн. Слід зазначити, що розрахунок ВВП за цими двома методами має досить суттєві відхилення. Як видно з даних, наведених у Додатку 1, розрив між показником ВВП, розрахованим за двома методами, становить, наприклад по США, від 5,4 до 9,6 %, по країнах Європейської зони розриви дещо менші.

Як видно з даних Додатку 1, у 2009 році на економічно розвинуті країни припадає 52,3 % світового ВВП, при цьому кількість населення в цих країнах становить лише 15,3 %, що свідчить про високий рівень продуктивності праці в цих країнах. Серед країн, що розвива ються, та країн з ринками, що знаходяться на стадії формування, чільне місце посідають країни Азії, їх частка в сумарному світовому ВВП становить 27,1 %, з  них 15,4 % – це  продукція, що  виготовляється в Китаї. Більш наочно структура ВВП по регіонах світової економіки подана на рис. 5.1.

 

Рис. 5.1. Структура світового валового внутрішнього

продукту за 2009 рік, %

 

Отже, як видно з рис. 5.1, найбільше значення у виробництві світового

ВВП мають США – 20,1 %, країни Європейської зони – 14,8 %, Китай – 15,4 % та Індія – 5,9 %. В цілому частка цих країн у структурі ВВП становить 56,2 %. Отже, максимальні обсяги ВВП формуються як в економічно розвинутих країнах, так і в країнах, що розвиваються. Але при цьому слід зазначити, що кількість населення в країнах, що розвиваються, становить 84,7 %, з них 52,1 % припадає на країни, що розвиваються, Азіатського регіону, з них в Китаї мешкає 20,6 % всього населення світу. Тому можемо констатувати, що зростання обсягів ВВП в економічно розвинутих країнах здійснюється під впливом фактора  зростання  продуктивності  праці, в  країнах, що  розвиваються, і особливо в регіоні Азії – екстенсивним шляхом та із значно нижчими показниками продуктивності праці.

Останнім  часом  на  розвиток  економічно  розвинутих  країн, так званої групи G-7 певний вплив мають швидкі темпи розвитку країн, що розвиваються, та країн, в яких відбувається становлення фінансового ринку. Як видно з даних, наведених у Дадотку 2, обсяг вироб ництва у світі зростає в середньому на рівні 5 %, і такі ж показники прогнозуються на  найближчі  два  роки. При цьому  темпи  зростання країн  з розвинутою ринковою економікою становлять лише 2,5-3 %, країни Європейської зони мають дещо нижчий темп розвитку – на рівні 1,4-2,6 %, аналогічно Японія та Об’єднане Королівство. Обсяг вироб- ництва у світі зростає перш за все за рахунок високих темпів розвитку країн Азії, зокрема Китаю та Індії, серед всіх країн, що розвиваються, їх темпи є найвищими – більше 10 та 9 % відповідно. Країни Центральної та Східної Європи демонструють темп зростання на рівні 5,5-6 %.