Шпаргалка по "Физиологии и психологии труда"

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

15. Нервова система як провідна  фізіологічна система організму,  її будова.

Нервова система людини складається з двох відділів:

1. центральної  нервової системи (ЦНС), яка включає  головний і спинний мозок;

2. периферійної  нервової системи, яка складається  з нервових волокон, що відходять  від головного та спинного  мозку. 

Центральна  нервова система регулює всі  процеси, що відбуваються в організмі, сприймає вплив подразників, формує потік нервових імпульсів до робочих органів, визначає поведінку людини тощо. За функціями нервову систему поділяють на соматичну та вегетативну. Соматична іннервує опорно-руховий апарат і всі органи чуттів, а вегетативна – регулює процеси обміну речовин та роботу всіх внутрішніх органів.

Спинний мозок  розміщений у хребтовому каналі, у  ньому сіра речовина знизу, біла – зверху, а в головному мозку навпаки. Головний мозок заповнює порожнину черепа та містить мозковий стовбур, великий мозок, поділений на дві півкулі.

Нервові клітини  кори головного мозку за допомогою відгалужень зв’язані між собою та нервовими клітинами, розміщеними в різних ділянках тіла.

Кора головного  мозку є вищим відділом центральної  нервової системи і функціонує у  взаємодії з нижніми відділами. Вона забезпечує взаємодію організму із зовнішнім середовищем, регулює і контролює всі функції організму.

Кора ділиться на:

1. сенсорна  зона – відповідає за органи  чуттів;

2. моторна  зона – відповідає за рухи;

3. асоціативна  зона – творча діяльність (пам’ять,  уява, логічне мислення).

16. Будова і властивості нервових  клітин.

Нервова клітина, тобто нейрон, є головною одиницею нервової системи. Вона складається  з тіла і відгалужень: багатьох коротких – дендритів і одного довгого  – аксона. З аксона складаються  нерви і нервові волокна. Функція аксона полягає у проведенні нервових імпульсів до інших нейронів або виконавчих органів – м’язів, кровоносних судин тощо. Дендрити здійснюють зв’язок між окремими нервовими клітинами.

Тіло клітини  виконує функцію живлення відгалужень.

Основними властивостями  нервової, а також м’язової тканини  є збудливість (здатність розвивати  збудження у відповідь на подразнення) та провідність (здатність передавати збудження від одних клітин до інших). Синапс – це механізм, де відбувається збудження з одного нейрона в інший.

Функціями нейронів є сприймання подразнень, їх перероблення, передавання інформації (імпульсів) і формування відповідної реакції.

17. Класифікація нервових клітин  за функціями.

Відповідно до виконуваних  функцій виділяють такі види нейронів:

1. аферентні (сенсорні, чутливі) – сприймають подразнення, перетворюють його на нервовий імпульс і передають в центральну нервову систему;

2. вставні – передають сигнали від аферентних до еферентних нервових клітин.

3. еферентні (моторні, рухові) – передають команди від центральної нервової системи до робочих органів.

Все, що нас  оточує є збудниками для нервової системи (холод, тепло, запах тощо). Кожний аферентний нерв на своєму закінченні (периферії) має спеціалізований  нервовий апарат – рецептор – який сприймає подразнення і перетворює його в нервові імпульси. Зовнішні подразники сприймаються екстерорецепторами , а внутрішній стан організму (болить серце, відхилення від норми) – інтерорецепторами.

18. Нервові процеси та закономірності  їх взаємодії стосовно праці.

Діяльність  нервової системи представлена двома  процесами:

* збудження – це складний біологічний процес, що складається з нервових імпульсів і приводить в дію той чи інший орган або елемент, поширюється по нервових волокнах;

* гальмування – біологічний процес, який припиняє роботу якогось органу або знижує активність фізіологічної системи, не передається по нервових волокнах.

Під час збудження  витрачаються енергоресурси клітин, а гальмування супроводжується  відновленням енергетичних ресурсів у нервових клітинах.

Між збудженням і гальмуванням існують певні  закономірності:

1. іррадіація  – збудження, яке виникає в  якомусь нервовому центрі, може  поширюватись на інші центри;

2. індукція  – наведення протилежного процесу  на навколишні нервові центри.

19. Взаємозв. збудж. і гальм.з процесами виснаж, і відновл. в організмі.

У фізіологічних  системах, які працюють, процеси  збудження і гальмування тісно  пов’язані з процесами виснаження і відновлення. Під виснаженням  розуміють витрати матеріальних ресурсів клітин, під час їх активного стану, тобто під час збудження. Гальмування забезпечує відновлення нормального стану клітини та її функціональних ресурсів. Коли виснаження матеріальних ресурсів клітини досягає певного кількісного значення, включається процес гальмування, який припиняє подальше використання функціональних ресурсів. Отже, виснаження є подразником гальмівного процесу, а гальмування – подразником відновлювальних процесів у клітинах. У стані гальмування нервова клітина не відповідає на імпульси, що надходять, і активно відновлює свої ресурси. При дії подразника надмірної сили або багаторазового його повторення у нервових клітинах  замість збудження виникає процес гальмування, яке отримало назву охоронного, біологічного за суттю і безумовного за походженням.

20. Поняття про лабільність та  парабіоз стосовно трудової діяльності.

Лабільність (поняття сформоване Введенським) – це здатність збудливої тканини до відтворення нервових імпульсів відповідно до ритму подразнення. Мірою лабільності є найбільша кількість імпульсів, які здатна відтворити тканина за одиницю часу. Для нервової тканини максимальний ритм – 600-800 ім/с, а для м’язової – 200-300 ім/с.

Парабіоз – загальний біологічний закон будь-якої живої структури (тканини) – зниження лабільності; це особливий стан стійкого збудження в певній ділянці збудливої тканини, який змінює її провідність.

Парабіоз  відбувається по фазово:

1. рівноважна  – однакова реакція на сильні  і слабкі подразники;

2. парадоксальна  – слабка реакція на сильні  подразники і сильна реакція на слабкі подразники;

3. ультрапарадоксальна  (гальмівна) – неадекватна реакція  на подразники або коли вона  відсутня і на слабкі і на  сильні подразники.

У процесі  роботи парабіоз виявляється в неадекватних діях працівника або у їх відсутності тоді, коли особливо необхідні активні дії, тобто парабіоз може призводити до аварій та помилок на виробництві.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

21. Рефлекс і рефлекторна дуга

Основу діяльності нервової системи, її елементарний акт становить рефлекс. Рефлекс — це реакція організму у відповідь на подразники зовнішнього або внутрішнього середовища, яка відбувається з обов’язковою участю центральної нервової системи. Рефлекс виявляється у виникненні або припиненні якоїсь діяльності.

Шлях, яким за допомогою  основних фізіологічних процесів здійснюється рефлекс, називається рефлекторною дугою. Рефлекторна дуга складається з таких ланок:

* рецептора, який сприймає подразнення;

* аферентного  нервового волокна, по якому  передається збудження від рецептора в центральну нервову систему;

* вставних нейронів і синапсів, які передають збудження від аферентних до еферентних нейронів;

* еферентних  нервових волокон, по яких передається  збудження до робочих органів;

* ефектора, або робочого органа.

Для здіснення  рефлексу, або керування однією з  функцій організму, група нейронів, розміщених у різних відділах центральної нервової системи, утворює нервовий центр. Нервовий центр — це функціональне об’єднання, в якому є головна частина (скупчення нейронів), без якої конкретна функція нездійсненна.

Властивості нервового центра такі:

22 Праця як умовно-рефлекторний  процес.

З фізіологічного погляду праця є рефлекторним процесом, в якому визначальна роль належить умовним рефлексам. У здійсненні трудового процесу беруть участь і безумовні рефлекси, зокрема дослідницький, орієнтувальний, наслідування і т. ін.

Жодна трудова  дія не може початися без відповідної  причини, тобто подразника, який сприймається органами чуттів. У трудовій діяльності подразниками можуть бути будь-які явища, пов'язані з тим чи іншим етапом виробничого процесу. Ними є також словесні сигнали у вигляді розпоряджень, інструкцій, роз'яснень тощо.

Трудові рухи, прийоми, операції, що їх виконує працівник, є зовнішнім проявом складних процесів, що відбуваються у вищих  відділах нервової системи. Саме в цих відділах централізується регуляція всіх проявів діяльності організму. Завдяки такій централізації забезпечується цілеспрямована, вибіркова регуляція відповідних реакцій на подразники.

Трудовий  процес як умовно-рефлекторний характеризується такими особливостями:

• умовним подразником під час виконання завдання є усвідомлення мети, тобто створення уявлення про майбутній результат праці;
• вирішальне значення у трудовій діяльності мають словесні сигнали, які є умовними подразниками і умовним підкріпленням;
• досягнення поставленої мети і усвідомлення корисності результатів праці є умовним підкріпленням.

Кожну дію  можна розглядати як рефлекс, а всю  операцію — як систему рефлексів. Для трудової діяльності людини типовим  є багаторазове повторення в певній послідовності цих умовних рефлексів. Одні з них пов'язані з діями, другі з припиненням дії. Перші названі позитивними, другі — негативними рефлексами. Систему позитивних і негативних рефлексів І. П. Павлов назвав динамічним стереотипом. У трудовій діяльності динамічний стереотип виявляється як система рухових умовних рефлексів, тому називається руховим, або робочим, динамічним стереотипом. Ця складна система рефлексів формується у процесі виробничого навчання і забезпечує виконання певного виробничого завдання.

23.Будова,функціїі властивості  аналізаторів.

Аналізатор — сукупність нервових клітин, які сприймають і переробляють інформацію із зовнішнього та внутрішнього середовища організму.

Аналізатор складається з трьох відділів; периферійного, провідникового і центрального. Периферійний відділ утворюють рецептори, функцією яких є сприймання подразнень, первинний їх аналіз і перетворення на процес збудження. Провідникова ланка представлена аферентними нервами, які передають збудження. Центральним відділом є клітини кори головного мозку, де відбувається вищий аналіз збуджень і виникають відчуття. Подразниками, які безпосередньо сприймаються органами чуттів, є реальні предмети, явища і зв’язки між ними.

Аналізаторні (сенсорні) системи характеризуються специфічністю, тобто високою збудливістю щодо тих подразників, для яких вони призначені, і здатністю адаптуватися до сили подразників, що діють на них. Збудливість сенсорних систем непостійна: вона знижується при дії сильних подразників і підвищується при дії слабких. Швидкість адаптації до сили діючих подразників неоднакова (від декількох секунд до декількох хвилин).

Основними характеристиками аналізаторів являються пороги — абсолютний (верхній і нижній), диференціальний та оперативний.

Нижнім абсолютним порогом чутливості є мінімальна величина подразника, яка викликає ледь помітні відчуття, а верхнім абсолютним порогом — максимально допустима величина подразника. Інтервал між нижнім і верхнім порогом називається діапазоном чутливості аналізатора. Диференціальний поріг — це мінімальна відмінність між двома подразниками. Оперативний поріг характеризується тією найменшою величиною відмінності між сигналами, за якої досягається максимальна точність і швидкість їх розпізнавання. Як правило, він у 10—15 разів перевищує диференціальний поріг, який характеризує граничні можливості аналізаторів. У процесі праці інтенсивність подразників повинна відповідати середнім значенням діапазону чутливості аналізаторів, а відмінність між сигналами — перевищувати оперативний поріг розпізнавання.

У діяльності сенсорних систем виявляються процеси  індукції, коли збудження однієї сенсорної  системи викликає гальмування іншої, та післядія, коли збудження їх не закінчується за умови припинення дії подразника, а затримується на деякий час. Останнє має велике значення, оскільки забезпечує неперервність відчуттів за умови дискретних подразників.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

24.Вчення про дві сигнальні  системи. Роль другої сигнальної  системи в процесі праці.

Вища нервова  діяльність людини базується на двох сигнальних системах.

Перша сигнальна система — це діяльність великих півкуль головного мозку, за допомогою якої формуються і здійснюються  
умовні рефлекси на реальні матеріальні подразники.

Друга сигнальна система — це діяльність великих півкуль мозку людини, яка забезпечує формування й здійснення умовних рефлексів на словесні сигнали.

Анатомічною основою першої сигнальної системи  є аналізатори, які нервовими шляхами пов’язані з органами чуттів.

Аналізатор  — сукупність нервових клітин, які  сприймають і переробляють інформацію із зовнішнього та внутрішнього середовища організму.