Зайнятість і безробіття

Чи можна змінити  ситуацію? Так, якщо для цього буде політична воля. А точкою прикладання  стане не лише текст нового КзоТу, а й програма реструктуризації економіки, анитимонопольні та антикорупційні заходи, ясні правові гарантії власності, податкова реформа та реформа судової системи.

Таким чином, за офіційними даними, що були мною проаналізовані, можна зробити висновок, що ситуація, яка склалася в Україні на ринку праці, достатньо сприятлива та співзвучна зі світовими тенденціями.

1. За останні роки завдяки посиленню державного регулювання у сфері зайнятості населення намітилася позитивна тенденція розвитку сучасного ринку праці:

- збільшено обсяги та рівні зайнятості серед економічно активного населення у віці 15-70 років та у працездатному віці;

- зменшено обсяги та знижено рівні безробіття населення у віці 15-70 років та у працездатному віці;

- уповільнено темпи та зменшено обсяги звільнення працівників із підприємств, установ і організацій;

- істотно зменшено чисельність працівників, які знаходилися в адміністративних відпустках або працювали на умовах неповного робочого часу (дня або тижня).

2. Український ринок праці має певні особливості, серед яких необхідно виділити таке:

-  стабілізація зайнятості населення на рівні 58,7—66,7%;

- чисельність безробітного населення, визначена за методологією МОП, постійно знижується (з 11,7% у 2001 році до 6,4% у 2007 році);

- особлива гострота стану ринків праці у мономістах (зокрема, шахтобудівних), сільській місцевості;

- загострення проблеми дефіциту трудових ресурсів в Україні за рахунок відтоку українських працівників за кордон залежить від подальшої розбудови вітчизняного ринку праці в Україні, що, в свою чергу, здебільшого залежить від економічної ситуації в країні;

-  значний ступінь тінізації ринку праці.

 

2.2 Соціальний захист безробітних в Україні

Застосування поняття  “Зайнятість населення” регламентується  відповідними законодавчими актами. Розділ 1 Закону України “Про зайнятість населення” містить дві рівнозначні статті: стаття 1 “Зайнятість населення”; стаття 2 “Безробітні”.

Стаття 2 визначає коло клієнтів державної служби зайнятості, які  пропонують свою робочу силу. “Безробіття” є протилежністю “зайнятості”, але діалектично вони поєднується  одним законом. В назві служби само слово “зайнятості”, яке взято з назви закону, має на увазі соціальний захист безробітних, тобто надання соціальних послуг громадянам, які уже стали не зайнятими, тобто втратили роботу.

Така діалектика є  причиною виникнення непорозумінь, коли до державної служби зайнятості часто звертаються з питань, які не відносяться до її компетенції. Зокрема, щодо рівня зайнятості населення.

Рівень зайнятості населення  є інтегрованим показником, за яким оцінюється ефективність реалізації державної  політики зайнятості в регіонах України. Проте ні одна статистична форма чи адміністративний реєстр державної служби зайнятості не містять цього показника. Служба зайнятості надає повний спектр послуг лише незайнятим громадянам, які до неї звернулись.

В умовах економічної  стагнації більшості підприємств пропозиція робочої сили на регіональному ринку праці значно перевищує попит на неї. Дефіцит вільних робочих місць особливо відчувається в сільській місцевості. В таких умовах завдання забезпечення потреби роботодавців в робочій силі для обласної служби зайнятості значно спрощується – незначну потребу можна задовольнити досить легко. Проте зменшення кількості працівників при одночасному зниженню обсягів виробництва веде до збідніння основних верств населення, зростання безробіття а це не відповідає стратегії держави в соціальній сфері [17; с. 86].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 3

УДОСКОНАЛЕННЯ СИСТЕМИ  ЗАЙНЯТОСТІ

 

3.1 Використання зарубіжного досвіду в регулюванні зайнятості населення України

Зміна суспільного життя  у процесі ринкових перетворень в Україні супроводжується складними і суперечливими явищами, тривалими та гострими проблемами в економічній та соціальній сферах.

Глибока і затяжна  економічна криза зумовила спад виробництва, що привело до вивільнення значної  кількості робочої сили у промисловості, сільському господарстві та будівництві. Нестача вільних коштів і незначні іноземні інвестиції не дозволяють створити достатню кількість нових робочих місць, що породило таке явище, як масове безробіття наших співвітчизників. Проблема зайнятості набула в Україні гострого характеру й уже стала вельми відчутним чинником, що впливає як на економічне, так і на політичне життя країни, замовивши різке зубожіння нашого населення.

Сучасна політика зайнятості включає систему заходів, спрямованих на регулювання ринку праці та підвищення якісного рівня трудових ресурсів: створення системи профнавчання та працевлаштування, збір і поширення інформації про стан попиту і пропозиції на ринку праці, створення фондів страхування на випадок безробіття, розвиток системи соціального забезпечення. Сучасний механізм державного впливу на ринок праці проявляється у розвитку нових форм зайнятості, стимулюванні росту заробітної плати разом із створенням умов для активації політики інвестування та зростання зайнятості, збільшення терміну отримання освіти як до початку, так і в періоді трудової активності.

У реалізації державної  політики зайнятості будь-якої країни певне місце займають служби зайнятості. У зарубіжних країнах для регулювання  ринку праці було створено низку установ, функції яких досить схожі. Крім традиційних, однією з важливих їх функцій є сприяння у здобутті професій, підвищення кваліфікації і перепідготовці безробітних.

У більшості країн  профнавчання найчастіше ведеться на базі різних навчальних закладів та на підприємствах, з якими служби зайнятості уклали угоди. Однак, у деяких державах, таких як Фінляндія, Німеччина, США і Швеція відбувається зворотній процес: змінюються зв'язки між службами профорієнтації, профпідготовки і працевлаштування і створюються єдині центри зайнятості, які надають комплекс послуг. Крім державних служб зайнятості, в багатьох країнах є ще й приватні, куди можуть звернутися як безробітні особи, так і працюючі.

В Україні доцільно було б запровадити навчання пошуку роботи. Адже дослідження, проведені в США, підтвердили, що воно є дуже результативним у плані скорочення тривалості безробіття.

Успіх Швеції у досягненні повної зайнятості був здійснений завдяки  активній політиці зайнятості. На профпідготовку працівників і на створення робочих місць Швеція витрачає більше коштів, ніж будь-яка інша країна.

У Великобританії діє  програма зайнятості, в основу якої покладено навчання і профорієнтацію безробітних.

Система трудових відносин в Японії ґрунтується на "пожиттєвому  наймі". Щодо скорочення трудових витрат на робочу силу, то в японських фірмах це здійснюється завдяки переміщенням у середині підприємства чи між підприємствами, а не за рахунок звільнення працівників, як це здійснюють американські фірми. Ринок праці Японії характерний тим, що молодих людей приймають на роботу в першу чергу, а людей старшого покоління примусово звільняють.

Для США характерна децентралізація  ринку праці, оскільки в кожному  штаті країни є своє законодавство  про зайнятість. Держава застосовує прямі та непрямі методи регулювання ринку робочої сили. Державна політика, перш за все, спрямована на стимулювання зростання зайнятості та збільшення кількості робочих місць, підготовку та перепідготовку працівників, сприяння найму робочої сили.

Європейський союз надає  приоритетне значення зайнятості. Частка безробітних у ньому поступово скорочується. Незважаючи на це, боротьба з ним офіційно оголошена завданням номер один усієї діяльності Європейського союзу.

Однією із структурних  проблем ринку праці Європейського  союзу залишається нерівномірність рівня безробіття серед окремих вікових груп, насамперед, масове - серед молоді. Саме тому приоритетним напрямком державної молодіжної програми стало поліпшення системи середньої і початкової професійної освіти, яка особливо ефективно впроваджується у Німеччині.

Проведені узагальнення існуючої практики виплати допомоги у разі безробіття в розвинутих країнах  свідчить про дієвість і різноманітність  підходів до застосування обов'язкового державного страхування. Їх слід було б використовувати при сучасному порядку виплати допомог у разі безробіття в Україні.

Заслуговує також на увагу передбачена законодавством низки країн практика збільшення основної частини допомоги громадянам у разі безробіття (наявність дітей, утриманців) та позбавлення права на її отримання за певних умов (звільнення за власним бажанням, за порушення трудової дисципліни або відмова від запропонованої роботи, яка відповідає фаху та кваліфікації безробітного).

Накопичений досвід формування ринку праці в Україні, а також осмислення теоретичних моделей, які вже реалізовані в країнах із розвиненою ринковою економікою, свідчить, що доцільнішою для умов України є модель регулювання, яка адекватна соціально-ринковій організації, оскільки саме вона поєднує принцип ринкової свободи господарювання (тобто збереження власної мотивації до праці та механізму саморегуляції виробництва) із принципом соціального вирівнювання (тобто забезпечення рівних стартових умов, життєвих шансів для кожного) [21; с. 52-68].

Отже, вивчення світового досвіду в галузі функціонування ринку праці, його державного регулювання, а також шляхи вирішення проблем безробіття має важливе значення для визначення політики зайнятості на ринку праці України.

Одним із шляхів вирішення  проблем безробіття, які гостро стоять і перед Україною, є, на мою  думку, той, яким іде Німеччина. Використання позитивного досвіду Німеччини у скороченні безробіття через створення нових робочих місць дасть подвійний ефект як в економічному, так і в соціальному розвитку. По-перше, будуть створюватися нові конкурентні продукти і, по-друге, знизиться рівень безробіття та соціальна напруга в країні.

Україна не повинна сліпо  копіювати досвід економічно розвинених країн з системою їх соціального  захисту та соціальної політики. Наш  уряд і Верховна Рада повинні опрацювати власні пріоритети та засоби їх досягнення. Проте не можна і нехтувати світовим досвідом, треба його аналізувати, виходячи з власних потреб.

 

3.2 Державна програма зайнятості населення

Напрями реалізації державної  політики у сфері зайнятості конкретизуються Державною програмою зайнятості населення.

Проектом Програми враховані  процеси, які об’єктивно набули поширення  на ринку праці в останні роки. Мета програми – забезпечення регулювання  ринку праці за допомогою правового, організаційного та економічного механізмів, що створюють умови для забезпечення зайнятості населення та соціального захисту від безробіття.

Програма не називає  відповідальних виконавців – її реалізація здійснюється через щорічні плани  дій, але передбачає ще більше посилення відповідальності органів влади за реалізацію політики зайнятості. Одним із наріжних принципів державної політики зайнятості є ефективне використання робочої сили при одночасному забезпеченні соціального захисту безробітних громадян. Як бачимо, названий принцип також має двоєдиний характер. При цьому відповідальність за ефективне використання робочої сили покладається на органи влади, які мобілізують усі ресурси регіону на збільшення потреби в працівниках, запровадження сприятливого інвестиційного режиму для підприємств, що створюють нові робочі місця.

Динаміка безробіття протягом 2005-2008 років буде формуватися  під впливом економічних чинників та зростанням вимог роботодавців до якості робочої сили. За прогнозом  чисельність незайнятого населення, яке буде отримувати соціальні послуги  та матеріальне забезпечення в службі зайнятості має збільшитися з 3,0 млн. осіб у 2005 році до 3,2 млн. осіб у 2008 році.

З метою забезпечення соціального захисту безробітних  протягом 2005-2008 років передбачається реалізація заходів щодо:

1) удосконалення нормативно-правової бази у сфері зайнятості населення та у сфері соціального захисту безробітних на страхових засадах;

2) надання соціальних  послуг та матеріального забезпечення  безробітним за рахунок коштів  Фонду загальнообов'язкового державного  соціального страхування на випадок безробіття;

3) створення стабільних  фінансових засад соціального  захисту населення від безробіття, зміцнення інституційної спроможності  державної служби зайнятості  та Фонду загальнообов'язкового  державного соціального страхування  на випадок безробіття щодо забезпечення соціального захисту населення від безробіття [18; с. 73-74].

З метою ефективного  використання існуючого потенціалу вільних робочих місць, зменшення  тривалості пошуку роботи незайнятим населенням у 2005-2008 роках передбачається:

1) забезпечити інформування та консультування населення, зокрема, шляхом організації роботи консультаційних пунктів в сільрадах, райдержадміністраціях, податкових інспекціях;

2) впровадити систему  автоматизованих консультацій (IVR- телефонія), використання тач-скринів, впровадження біг-бордів;

3) здійснювати постійну  актуалізацію та поповнення банку  вакансій для інформування населення  про можливості працевлаштування, проведення спеціалізованих заходів,  ярмарок тощо;