Система соціального захисту населення та її складові

 

На таблицi ми бачимо що загальний коефіцієнт смертності дітей у віці до 1 року превищує рівень народжуванностi дітей - це вдвічі більше ніж у розвинутих країнах. Це спричиняється фізичною виснаженістю матерів; відсутність можливостей у породілі заощадити необхідні кошти на набір ліків, перев’язочний матеріал, пелюшки, які необхідно брати в пологовий будинок, призводить до збільшення кількості пологів поза межами медичних закладів, що проходять в антисанітарних умовах. Екологічна та епідемологічна ситуації в Одеській та Донецькій областях спричиняють до найвищої в Україні смертності немовлят.

         В сільській місцевості народжується відносно міста четверта частина дітей, оскільки саме в містах зосереджена більша частина населення, яка спроможна на відтворення.

         Кількість померлих почала перевищувати кількість народжених цілому по Україні з 1990 року. Підвищення смертності спостерігається у всіх вікових групах. Зростає тягар хвороб в результаті кризових явищ в економіці та соціальній сфері, шкідливих умов праці, зловживання алкоголем, наркотиками, курінням приводить до зменшення середньої довготи життя, зростання захворюваності, до зниження соціальної активності населення, зокрема його працездатності, трудового потенціалу. Збільшення кількості важкорозв’язуваних проблем призводить до послаблення “волі до життя”, що призводить до поширення відмови від самого життя, зафіксованого статистикою самогубств. Ситуація вимагає активної роботи соціальних інституцій.

Демографічний чинник поряд з іншими соціально-економічними факторами впливає на рівень трудової активності населення. Соціально-демографічна ситуація в державі формується залежно  від розвитку процесів відтворення  населення та міграційних процесів. Аналіз сучасної демографічної ситуації протягом січня-лютого 2012 року можна побачити у таблицi 2.2

                                                                                               Таблиця 2.2

 

Міграційний рух населення у січні-лютому 2012 року [3] 

 

	У межах України			Зовнішня міграція
	число прибулих	число вибулих	приріст	число прибулих	число вибулих	приріст
Осіб
Україна	77329	77329	х	5858	1794	4064
Автономна Республіка Крим	3192	3189	3	643	101	542
області
Вінницька	3631	3766	–135	313	43	270
Волинська	2296	2185	111	75	34	41
Дніпропетровська	5287	5341	–54	349	128	221
Донецька	5867	6034	–167	512	201	311
Житомирська	2668	2754	–86	90	39	51
Закарпатська	1067	1084	–17	47	56	–9
Запорізька	2456	2692	–236	186	70	116
Івано–Франківська	2097	2061	36	118	43	75
Київська	4870	3406	1464	366	53	313
Кіровоградська	1669	1924	–255	58	23	35
Луганська	3456	3827	–371	210	115	95
Львівська	4258	4465	–207	83	75	8
Миколаївська	1826	1892	–66	102	45	57
Одеська	3770	3778	–8	560	72	488
Полтавська	2562	2542	20	107	31	76
Рівненська	2087	2252	–165	28	21	7
Сумська	2187	2271	–84	84	29	55
Тернопільська	1693	1662	31	30	62	–32
Харківська	4277	4725	–448	208	111	97
Херсонська	1538	1768	–230	72	45	27
Хмельницька	2861	2821	40	108	38	70
Черкаська	2883	2684	199	115	31	84
Чернівецька	1199	1209	–10	108	24	84
Чернігівська	1940	1921	19	111	24	87
м.Київ	5074	4700	374	1042	251	791
Севастополь (міськрада)	618	376	242	133	29	104
На 10000 осіб наявного населення
Україна	103,4	103,4	x	7,8	2,4	5,4
Автономна Республіка Крим	99,2	99,1	0,1	20,0	3,2	16,8
області
Вінницька	135,6	140,6	–5,0	11,7	1,6	10,1
Волинська	134,8	128,3	6,5	4,4	2,0	2,4
Дніпропетровська	97,2	98,2	–1,0	6,4	2,3	4,1
Донецька	81,3	83,6	–2,3	7,1	2,8	4,3
Житомирська	127,9	132,0	–4,1	4,3	1,9	2,4
Закарпатська	52,0	52,9	–0,9	2,3	2,7	–0,4
Запорізька	83,7	91,7	–8,0	6,3	2,4	3,9
Івано–Франківська	92,7	91,1	1,6	5,2	1,9	3,3
Київська	172,7	120,8	51,9	13,0	1,9	11,1
Кіровоградська	101,7	117,2	–15,5	3,5	1,4	2,1
Луганська	92,8	102,8	–10,0	5,7	3,1	2,6
Львівська	102,2	107,2	–5,0	2,0	1,8	0,2
Миколаївська	94,6	98,0	–3,4	5,3	2,3	3,0
Одеська	96,3	96,5	–0,2	14,3	1,8	12,5
Полтавська	105,9	105,0	0,9	4,4	1,3	3,1
Рівненська	110,3	119,0	–8,7	1,5	1,1	0,4
Сумська	115,9	120,3	–4,4	4,4	1,5	2,9
Тернопільська	95,6	93,9	1,7	1,7	3,5	–1,8
Харківська	95,2	105,2	–10,0	4,6	2,4	2,2
Херсонська	86,7	99,6	–12,9	4,0	2,5	1,5
Хмельницька	132,3	130,4	1,9	5,0	1,8	3,2
Черкаська	137,7	128,2	9,5	5,5	1,5	4,0
Чернівецька	80,8	81,5	–0,7	7,3	1,6	5,7
Чернігівська	108,8	107,8	1,0	6,2	1,3	4,9
м.Київ	109,9	101,8	8,1	22,6	5,5	17,1
Севастополь (міськрада)	98,9	60,2	38,7	21,3	4,6	16,7

 

Скорочення  кількості населення залежно  від міграційних процесів становить  близько 1/3 частини загального обсягу кількісних втрат. В Україні відбулися  суттєві зрушення в міграції населення.

2.2. Соціально-економічна захищеність населення України, за матеріалами вибіркового обстеження

 

Прагнення України увійти в Європейську  співдружність країн та у Європейський союз неможливе без створення  системи правових, організаційних та інших заходів державних і  недержавних установ та організацій, що впливатимуть та сприятимуть підтриманню  соціальної стабільності в суспільстві, створенню умов для зростання  добробуту населення, забезпечення належного рівня та якості життя  населення.

        Процес поглиблення інтеграції в світове економічне співтовариство передбачає багато істотних змін в системі управління державою, складовою якої є соціально-економічна система, на основі ідеї сполучення економічної ефективності як результату дієвості ринкових сил та соціального компромісу. Наявність дієвої, ефективної системи соціального захисту – це свідоцтво рівня розвитку держави, його відповідності вимогам часу. Чим вищий рівень життя членів суспільства, тим більш розвинутим може вважатися суспільство.

 Стратегічна мета інтеграції України до складу європейського співтовариства потребує серйозної роботи щодо удосконалення захисту прав і свобод людини, демократизації всіх складових суспільного життя, економічного зростання та забезпечення механізмів і умов для створення матеріального та духовного добробуту населення. Найважливішим аспектом цієї проблеми, віддзеркаленням місця людини в системі державної політики є стан її соціального захисту та надання соціальних гарантій.

        Існує необхідність створення ефективного механізму управління соціальними процесами в країні, зокрема, шляхом здійснення моніторингу соціально-економічного розвитку держави та суспільства.

          Одним із інформаційних джерел, необхідних для прийняття управлінських рішень щодо формування завдань, стратегій та заходів подальшого реформування соціальної політики та системи соціального захисту, є соціально-демографічні обстеження з питань базової захищеності населення, що проводились органами державної статистики України за підтримки Міжнародної організації праці та ПРООН протягом 2000-2006 років. Отримана інформаційна база за результатами декількох раундів вищезазначених обстежень стала необхідною частиною для формування системи соціального моніторингу як складової механізму інформаційного забезпечення соціальної політики держави. Впровадження такого моніторингу на підставі проведення обстежень щодо соціально-економічної захищеності населення на постійній основі дозволяє систематично відстежувати стан і тенденції у соціальній сфері, а також визначити, як ці зміни відбиваються на настроях та самооцінках суспільства в цілому та окремих груп населення.

               Методолого-організаційні підходи щодо п’ятого раунду обстеження з питань базової захищеності, яке проведено у березні 2006 року на території України, передбачали єдність та порівнянність отриманих результатів з попередніми обстеженнями відповідно до основних завдань моніторингових обстежень.

             Для забезпечення проведення обстеження 2006 року побудовано загальнодержавну імовірнісну вибірку респондентів загальним обсягом 9400 осіб, методологія побудови якої, повністю зберігає підходи, що впроваджені у попередніх обстеженнях. Вибірку розшаровано по основних категоріях населення пропорційно чисельності кожної відібраної категорії. Процедура формування вибірки по кожній категорії населення розроблялась окремо з врахуванням наявної інформаційної бази для відбору, особливостей розташування та чисельності категорій. До обстеження в черговий раз залучені особи, які працюють в різних галузях промисловості, сільському господарстві, у невиробничій сфері та сфері послуг, офіційно зареєстровані безробітні, непрацюючі пенсіонери, студенти денної форми навчання вищих навчальних закладів III-IV рівнів акредитації.

           З метою забезпечення можливості відстеження тенденцій суб’єктивної оцінки населенням соціального самопочуття та захищеності, структура запиту для проведення обстеження лишилася майже не змінною та складалася з наступних розділів: базова захищеність, захищеність доходу, захищеність професійних вмінь, безпека ринку праці, гарантія зайнятості, безпека умов праці, наявність в Україні середнього класу, гарантія волевиявлення, соціальна справедливість. Відповідно до процедури формування вибіркової сукупності результати обстеження зважено та розповсюджено на всю генеральну сукупність. Враховуючи вагові коефіцієнти, розраховані відповідно до процедури формування вибірки, отримані результати обстеження у 2006 році характеризують соціально-економічну захищеність 18098,7 тис. осіб, з яких жителі міських поселень складають 75,3%, сільської місцевості – 24,7%. Із загального числа респондентів: 37,0% – непрацюючі пенсіонери, працівники невиробничої сфери – 19,5%, промисловості – 16,3 %, сільського господарства – 6,6%, сфери послуг – 8,4%, студенти – 6,8% , безробітні – 5,4% .

 У числі опитаних 58,5% жінок та 41,5% чоловіків. За сімейним станом найбільшу питому вагу склали одружені – 61,7%, 22,3% неодружених або розлучених, 13,2% – вдові і 2,8% перебувають у незареєстрованому шлюбі.

                    Вищу, незакінчену вищу та середню спеціальну освіту мають 70,6% респондентів. Серед опитаних 43,7% міського та 42,2% сільського населення змінили місце проживання після закінчення середньої школи з причини неможливості продовження навчання за місцем проживання.

 Результати  з опиту респондентiв можно подивитися на динамику 2.1

 

Рис.2.1 Розподiл опитаних респондентiв за категорiями у %

 

За національністю переважна більшість респондентів – українці (80,0%).

Більшість (79,3%) респондентів проживають у приватному помешканні, 11,7% – в орендованому. Серед зайнятих в галузях економіки посади керівників обіймають 14,7%, кваліфікованими спеціалістами є 37,0%, спеціалістами, посада яких потребує середньої спеціальної освіти – 24,5%.

           Додаткову роботу мають 724,7 тис. осіб, зайнятих у галузях економіки, з них 8,7% серед працюючих у невиробничій сфері, 8,2% – сфері послуг, 7,2% – промисловості, 6,6% – сільському господарстві.

Соціальна стабільність в суспільстві – необхідна умова сталого розвитку. Економічне зростання значною мірою залежить від стратегії і тактики державного регулювання, від визначення пріоритетів і напрямів соціальної політики адекватних ринковим відносинам, спрямованих на забезпечення соціального захисту та безпеки населення. Від ефективності соціальної політики, дія якої спрямована на захист індивідуума у суспільстві від різноманітних форм соціальних та економічних ризиків, залежить ставлення громадян до впроваджуваних реформ. В зв’язку з цим питання сформовані таким чином, щоб можна було відстежити та проаналізувати погляди різних суспільних груп щодо ступеня “захищеності” або “незахищеності”. Визначають як структуру потреб респондентів, так і достатність їх доходу для нормального харчування, спроможність сплачувати за житло і медичні послуги, навчання, купувати одяг; можливість отримати за місцем проживання відповідну освіту та медичне обслуговування; джерела підтримки у разі виникнення соціальних ризиків; рівень довіри до державних установ, які вирішують соціальні проблеми; ефективність діяльності та професійність державних правоохоронних органів щодо підтримки громадського спокою в державі, охорони ними прав і свобод людини, забезпечення інтересів держави та громадян у суспільному житті країни.

    Більшість опитаних зазначили, що їх доходу недостатньо для задоволення першочергових потреб: у продуктах харчування, медичному обслуговуванні, придбанні одягу, відпочинку. Таким чином, невисокий рівень заробітної плати, успадкований Україною від адміністративно-планової економічної системи, та відповідно низький рівень соціальних трансфертів лишається основним чинником базової незахищеності населення. Низький рівень оплати праці визначає бідність працюючого населення та відповідно негативно впливає на доходи непрацездатних верств можно подивитися у додатку А

       Можливість отримувати за місцем проживання відповідне медичне обслуговування та освіту є важливою складовою соціальної безпеки окремої особи, регіону та держави в цілому. На можливість отримувати медичне обслуговування та освіту вказало відповідно 56,0 та 58,8% респондентів (у 2004 році 56,7 та 63,7% відповідно), причому відстежується залежність незадовільних відповідей респондентів від місця проживання. Дані наведено у таблиці 2.2

                                                                                                      Таблиця 2.3

Оцінка можливостей  отримати за місцем проживання відповідне медичне обслуговування та освіту    (у %)

 

	Чи маєте Ви можливість отримати відповідне медичне обслуговування за місцем проживання?		Чи маєте Ви можливість отримати відповідну освіту за місцем проживання?
	Так	Ні	Так	Ні
Міські поселення
2003	42,8	57,2	43,9	56,1
2004	51,3	48,7	46,8	53,2
2006	50,4	49,6	48,9	51,1
Сільська місцевість
2003	19,5	80,5	11,6	88,4
2004	21,4	78,6	7,4	92,6
2006	24,4	75,6	8,2	91,8

 

Відповіді респондентів свідчать, що незважаючи на те, що більшість медичних послуг офіційно залишається безкоштовною, основною проблемою доступу до системи  охорони здоров’я слід визнати нестачу  коштів у населення.

Рівень  життя населення характеризує соціально-економічний  розвиток країни і ступінь задоволення  матеріальних, духовних і соціальних потреб членів суспільства. Низький рівень соціально-економічного розвитку призводить до обмеженості забезпечення потреб населення, високий – дає можливість розширити та задовольнити всю систему людських потреб.