Біблія. Особливості перекладу

ЗМІСТ

Вступ

 

Розділ I. Особливості перекладу біблійного тексту

          1.1 Буквальний і ідіоматичний переклад

          1.2 Асоціативні відносини між значеннями

 

Розділ II. Шедеври біблійних перекладів

          2.1 Септуагінта - переклад сімдесяти тлумачів

2.2 Вульгата - переклад блаженного Ієроніма

2.4 Переклад Джона Вікліфа

2.5 Переклад Вільяма Тіндейла

2.6 Переклад Майлеса Коверлейла

2.7 Біблія короля Якова

 

Висновок 

Список використаної літератури

 

ВСТУП

 

Актуальність досліджуваної  теми. Біблія – священна книга трьох світових релігій: іудаїзму, християнства та ісламу. Як сповідується в цих релігіях, вона – слово Боже для людей. Біблія – одна із найдревніших книг, найбільш розповсюджена і найбільш перекладувана книга. Вона занесена до Книги рекордів Гінеса як найпопулярніша книга в світі.

Автори Історії Української  Літератури відзначають: «Біблія справляла  протягом віків винятковий вплив  на ідеологічно-духовне життя, літературу, культуру, образотворче мистецтво багатьох народів» [17].

Тому кожен християнізований народ планети прагнув мати Біблію своєю рідною мовою. Для цього створювалися писемності, люди навчалися читальній грамоті. Неодноразово національний переклад Біблії ставав класичним взірцем державної мови (напр., англійської, французької, німецької, чеської) [18, 13]. Навіть, вважалося, що лише та мова може рахуватися мовою в повному розумінні слова, на яку перекладено Біблію. Переклад Біблії рідною мовою ставав вагомою віхою не лише мовно-лінгвістичного, а і культурного, духовного та національного становлення народу.

Стан дослідженості  проблеми. Екскурс у дослідження проблеми англійських перекладів Біблії показав, що цим займались ще з початку ІІ-ІІІ століття до н.ею, так датують всімвідомий переклад Старого Завіту,що називають Септуагінта . Вже яке століття, більш того – тисячоліття, Біблія залишається основою всіх основ,  невечерпною книгою як з духовної точки зору, так і лінгвістичної. До сьогоднішнього дня здійснюється її переклад, так, у 2001 році Майк Коулс, професор теології, у Лондоні переклав Біблію лондонським просторіччям «кокні», а у 2008 архієпископ Кентерберійський дав дозвіл на створення Біблії у малюнках та у вигляді конструктора Lego.

 Наша робота певною мірою розширює і доповнює розв’язання означеної проблеми.

Об’єкт дослідження – Біблія як джерело християнського вчення, моралі і культури та особливості її перекладу, зокрема на англійську мову.

Предмет дослідження – особливості перекладу Біблії на англійську мову.

Мета курсової роботи – простежити історію створення перекладів Біблії на англійську мову та їх роль у подальшому розвитку мови, а також виявити специфічні особливості перекладу біблійних текстів та зміни, що відбулися в мові Біблії за цей час. Досягнення мети роботи передбачає виконання таких завдань:

- Розглянути основні принципи перекладу і семантичного аналізу Біблії

- Простежити історію  перекладів Біблії на англійську  мову 

- Виявити та описати  зміни в лексиці, граматиці,  графіку і художньо-виражальних  засобах в текстах різного  часу 

Практичне значення роботи. Результати нашої розвідки можна використовувати для особистого поглиблення знань у сфері лінгвістики, перекладознавства, біблеїстики, у лекціях викладачів практики перекладу, релігієзнавства, історії та теології.

Структура курсової роботи. Структура курсової роботи зумовлена логікою побудови наукового дослідження, що витікає з об’єкта, предмета, мети та основних завдань. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури.

У вступі обґрунтовується актуальність курсової роботи, виділяється об’єкт і визначається предмет роботи, формулюється мета, що деталізується в завданнях, вказуються використані в роботі методи, розкривається практичне значення дослідження, подається структура курсової роботи.

У першому розділі розглядаються особливості перекладу Біблії, її бувкальний та ідіотематичний переклад, а також деякі асоціаивні відношення між значенням слів, вислові та фраз.

У другому розділі досліджується вплив перекладу на саму структуру та розвиток англійської. Досліджуємо появу біблеїзмів в англійській мові, їх класифікацію, визначення, особливості та функції, способи їх перекладу і вживання в різних стилях.

У третьому розділі досліджується найоригінальніші шедевральні переклади Біблії на англіську мову, починаючи Септуагінти (ІІ – ІІІ ст. до н.е.)

У висновках підводяться підсумки дослідження, яке відобразило шлях Біблії до українського народу і підтвердило  важливість національних перекладів Біблії для України.

Список використаних джерел та літератури нараховує 46 позицій. З них 7 – це опубліковані документи і матеріали, 32 – наукові статті, монографії, посібники, 1 екземпляр довідкової літератури, 6 – ресурси Інтернет-мережі.

 

Розділ I. Особливості перекладу  біблійного тексту

1.1 Буквальний  і ідіоматичний переклад

Буквальний переклад послідовно відтворює  всі характерні ознаки мови оригіналу. У результаті цього виходить такий переклад, який неадекватно передає повідомлення читачеві, незнайомому з мовою оригіналу і не має доступу до коментарів або яким-небудь іншим роботам довідкового характеру, які пояснили б йому зміст вихідного повідомлення. Результатом буквального перекладу часто виявляється неоднозначність або двозначність.

Особливо важка для перекладачів сфера фразеологізмів, ідіом та фігур  мови. В якості прикладу можна вказати на фігуру мови з Мк 10:38, де Ісус запитує Якова та Іоанна: "Чи можете пити чашу, яку Я п'ю?", Яка була буквально перекладена на одну з мов західної Африки. Кол`и носія цієї мови запитали, чи використовують у них це вираз, він відповів: "Так. Саме так п'яниця підбиває своїх товаришів, чи можуть вони випити так само багато або настільки ж міцний напій, як він сам". Таким чином, читачам цього перекладу уявлялося, ніби Ісус викликав Якова та Іоанна на змагання, хто більше вип'є. Ми бачимо, що буквальний переклад певних фразеологізмів і фігур мови досить часто може вводити читача в оману, що й відбулося з перекладами вищенаведених прикладів.

Часто трапляється, що перекладач, використавши буквальний тип перекладу, чує проповіді  або пояснення щодо свого перекладу, неправильно представляють зміст вихідного тексту. У міру того, як перекладач усвідомлює необхідність виправити свій переклад в тих місцях, де є помилка, він готовий допустити не тільки ті зміни мовної форми, які продиктовані обов'язковими специфічними характеристиками, але й інші, більш тонкі відступу від букви оригіналу. Кожного разу, коли він відчуває, що зміст тексту відхиляється від оригіналу, він коригує лексику або граматику свого перекладу для того, щоб виправити помилку. Такого роду відступу від форми оригіналу дають в результаті помірно буквальний переклад.

Цей тип перекладу являє собою  значне вдосконалення порівняно  з буквальним перекладом. Однак навіть у цьому варіанті переклад все ще містить кальковані граматичні форми; різні вживання певного слова все також переводяться однаковим чином без належної уваги до контексту; багато сполучень слів, що мають місце в оригіналі, утримуються в цільовому мовою. Все це призводить до того, що вихідне повідомлення передається лише частково, особливо якщо втрачена актуальна імпліцитна інформація оригіналу. Такий переклад містить непотрібні двозначності і темні місця, звучить абсолютно неприродно і вкрай важкий для розуміння. Тим не менш, незважаючи на всі ці недоліки, у ряді випадків помірно буквальний переклад може використовуватися в певних цілях. Так, помірно буквальний переклад можна застосовувати там, де дана група віруючих має доступ до допоміжної довідковій літературі й справді хоче читати і вчитися. Проте для тих людей, які лише нещодавно навчилися грамоті, перераховані вище недоліки помірно буквального перекладу створять безліч проблем, тому цим групам людей слід рекомендувати ідіоматичний переклад.

При ідіоматичним перекладі перекладач прагне донести до людей, які читають  на мові перекладу, зміст оригіналу, використовуючи природні граматичні і лексичні форми цільової мови. Він зосереджується на змісті і усвідомлює той факт, що використовувані в оригіналі граматичні конструкції, лексичний вибір і сполучуваність слів придатні для передачі повідомлення на мову перекладу не більшою мірою, ніж скажімо орфографічні символи оригіналу. Повідомлення мовою перекладу має передаватися шляхом використання природних мовних форм цієї мови[20].

Ієронім, знаменитий творець латинського  перекладу Біблії, відомого під назвою Вульгати, писав: "Я можу перевести тільки те, що я насамперед зрозумів" [цитується за книгою: Schwarz 1955, с. 32]. Він усвідомлював, що для осмисленого перекладу необхідне точне розуміння сенсу. Знав про це і Мартін Лютер. Шварц резюмує погляди Лютера наступним чином: "Лютер усвідомлював, що дослівний переклад не може буквально відтворити форму і атмосферу оригіналу. У єврейського, грецького, латинського і німецького є свої особливості, які зобов'язують перекладача перемоделювати багато хто з ідіом і навіть риторичних прийомів" [Schwarz 1955 , с. 205, 206]. Мартін Лютер писав: "Якби ангел розмовляв з Марією по-німецьки, він би використовував відповідну форму звернення; це, і ніяке інше слово і є найкращим перекладом, яке б вираз ні вживалося в оригіналі" [Schwarz 1955, с. 207].

Всі вищенаведені цитати і приклади вказують на першорядну значущість збереження сенсу в процесі перекладу. Форма важлива лише остільки, оскільки служить для передачі правильного сенсу. Таким чином, слід віддати перевагу той підхід до перекладу, який найбільш точним і природним чином переносить сенс з оригіналу в мову перекладу. Краще за все це робить ідіоматичний переклад. Ідіоматичний підхід до перекладу передбачає, що будь-яке слово оригіналу можна передати в перекладі різними способами, щоб якомога точніше виразити вихідний зміст оригіналу і вжити найбільш природне поєднання слів у даному контексті. Для адекватної і ясною передачі змісту оригіналу використовується природний порядок слів, словосполучень і пропозицій. Саме ідіоматичний підхід до перекладу зводить кількість неясностей і темних місць до мінімуму, використовує текстотвірний і стилістичні властивості цільового мови найбільш природним чином. У результаті виходить ясний і зрозумілий переклад, так що навіть ті, хто колись мало стикався або зовсім не стикався з християнством, мають можливість зрозуміти суть євангельської вести [12].

1.2 Асоціативні відносини  між значеннями

Перш ніж аналізувати елементи семантичної структури певного  слова, необхідно з'ясувати, чи є це слово багатозначним. Вживання слова в різноманітних контекстах може свідчити про його багатозначності. Чим більше розходження контекстів з точки зору їх видових класів, тим більша ймовірність того, що в них реалізуються різні лексичні значення слова.

Не всяка багатозначність грунтується  на наявності загального семантичного компонента у різних значень даного слова. Багато значення утворюються за допомогою певних асоціативних зіставлень. Так, у Новому Завіті слово "небеса" в залежності від контексту позначає як власне небеса, так і Бога. В основі цих двох значень лежить конкретна асоціативний зв'язок: небеса - це певне місце, а Бог - той, хто перебуває там. Така асоціативна взаємозв'язок двох значень відрізняється від поділу загального семантичного компонента або смислової лінії між значеннями. Значення, засновані на асоціативних відносинах, дуже характерні для лексичних одиниць Біблії, і саме ці асоціативні значення пояснюють виникнення різних образних, переносних значень.

Ця група включає в себе три типи відносин: тимчасові, просторові і логічні.

Тимчасові відносини характеризують таке слововживання, при якому дія, що відбувається в конкретний момент часу, позначається лексемою з часовим  значенням. Найбільш відомим прикладом у даному випадку є використання слова "день" в таких словосполученнях як "день Господа", "день Божий" і т. д. для загального позначення тих подій, які відбудуться в цей день. Так, в 1 Кор 3:13 апостол Павло говорить: "День покаже, тому що він огнем об'являється, і огонь, відчуває справа кожного, яке воно є". Тут слово "день" вказує на "випробування вогнем", яке відбудеться в певний час і покаже якість виконаної справи. Аналогічно, апостол Петро пише, що віруючому слід бути "чекаєте й прагнете скорого приходу Божого дня ..." (2 Петро 3:12), де з ширшого контексту прояснюється значення слова "день": "день суду й загибелі безбожних людей" (ст. 7). У цей час - у "день Божий" - Бог буде судити порочних, що виступає в даному випадку паралеллю з Його колишнім судом над грішними за часів потопу. Ісус також згадує "свій день", коли говорить: "Отець ваш Авраам, радий побачити день Мій" (Ів 8:56). Тут "день" відноситься до події Христового втілення.

Просторове відношення має місце  в тому випадку, коли семантичний  зв'язок вказує на певне місце. Одним з яскравих прикладів є вираз євангеліста Матвія "царство небесне", яке безпосередньо позначає "царство Боже".

Іншим досить відомим прикладом  з Біблії є вживання слова "світ" для позначення не тільки реального  фізичного світу, але також і  всіх людей, що живуть у ньому. Вірш Ів 3:16 ("Бо так полюбив Бог світ, що віддав Сина Свого ..."), ймовірно, є найбільш відомим випадком такого слововживання, проте в Новому завіті є й інші аналогічні вживання, наприклад:" замкнути всякі уста, і весь світ винний перед Богом "(Рим 3:19).

Третя підгрупа всередині відносин протяжності - це логічні відносини, які можна назвати також причинно-наслідковими відносинами. Це стосується такого слововживання, коли причина певної події або дії позначається через результат цієї дії або навпаки. Назва "причинно-наслідкові відносини" використовується для позначення і інших, більш тонких семантичних відносин, побудованих за асоціативному принципом.[8]