Морально-етичний світ малої прози Ганни Барвінок

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ , МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

Філологічний факультет

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Морально-етичний світ

малої прози

 Ганни Барвінок

 

 

 

 

 

Курсова робота

студентки ІІІ курсу

заочної форми навчання

(українська мова та  література)

Зборомирської  О.О.

 

 

 

Науковий керівник

проф. Корнійчук  В.С.

 

 

 

 

 

 

Львів-2012

ЗМІСТ:

Вступ_____________________________________________________________2

Розділ І.Образ українського села у прозі Ганни Барвінок__________________5

Розділ ІІ.Доля жінки у творчості письменниці___________________________13

Розділ ІІІ.Інші мотиви у творчості письменниці__________________________21

Висновки__________________________________________________________27

Список використаної літератури_______________________________________29

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

     Наукове дослідження морально-етичної прози,написаної Ганною Барвінок,в результаті повинно досягти мети:показати,описати й порівняти морально-етичні проблеми,порушені в оповіданнях малого жанру. Завданням наукової роботи є показ морально-етичних національних засад людського буття в творах Ганни Барвінок,опис основних проблем та їх послідовне тематичне згрупування. Об`єктом курсової роботи є творчість Ганни Барвінок. Предметом дослідження є морально-етична наукова проблема,висвітлена у творчості Ганни Барвінок.

     Під час проведення дослідження морально-етичного світу малої прози Ганни Барвінок були використані біографічний, нехронологічний ідейно-компаративістський метод,психологічний,феноменологічний методи. Твори проаналізовані крізь призму біографії автора;цілісний доробок автора проаналізований в прощині міжлітературних зв`язків і запозичень; літературний текст -як віддзеркалення авторської психології;художні тексти вивчались у стосунку до універсальних структур свідомості. Матеріалом для дослідження послужили художні тексти із першого тому книги “Творів у двох томах Ганни Барвінок”, упорядкували які Василь Шендеровський та Василь Яременко у Львові в 2011 році. Дослідження морально-етичного світу малої прози Ганни Барвінок є актуальним та доцільним на сучасному гедоністичному етапі розвитку літератури. Раніше творчість Ганни Барвінок була об`єктом дослідження Івана Овксентійовича Денисюка,Ростислава Софроновича Міщука,

Микити Юхимовича Шаповала,Яценка, Куліша,Михайла Павлика,Івана Франка,Вікторії Подзігун та  Петрова Миколи Івановича.

     Перед тим,як перейти до безпосереднього структурного дослідження малої прози письменниці у першому розділі,вважаю необхідним  подати у вступі незначну розвідку про тогочасний історичний бік впливу на ідеї письменства,ідейний та матеріальний стани літератури та місце в ньому Ганни Барвінок,деякі немаловагомі аспекти літературографії письменниці.

     У систематизації творчого доробку Ганни Барвінок в значній мірі переважала

художньо-систематична роль “доброго” героя. У великій мірі це пов`язано з доробками попередніх літературних творів та фольклорної традиції,у якій людина зображалась першочергово істотою моральною,соціальною та духовною,тобто такою,яка,на відміну від представників світу тваринного,здатна милити,проявляти милосердя,розуміння безкорисливу взаємопідтриму та утверджувати власну соціальну суть.

     В літературі періоду Барвінок  утверджувалась роль і вплив на життя кожного індивідуума  суспільних обставин. Саме суспільні й незмінні для маси населення людей обставини здебільшого впливали на художню структуру творів. Прикладом такого впливу є роман Свидницького “Люборацькі”, “Народні оповідання” й “Інститутка” Марка Вовчка,в яких домінувала увага письменника до взаємозв`язку героя з соціально-побутовими умовами існування,до характерів та незмінної трагічної долі персонажів. В героїв Марка  Вовчка    стандартні     побутові     обставини      набули     універсально-

2

узагальнюваного образу кріпосного права. Проте,навідміну від російської та західноєвропейської літерної канви, украйнський культурний фон літератури в меншій мірі зарвлений широкомасштабними суспільно-історичними й політичними явищами цивілізованої дійсності. Психологіний аналіз збагатився ідеологічним описом героя,його неоднозначного й ускладненого різного роду не природніми обставинами характеру,створенням неоднорідного характеру із ускладненим внутрішнім світом,моральллю та психологією,прикладом чого є Кирило Тур із “Чорної ради” Пантелеймона Куліша. Антосьо Люборацький часто супроводжував персонажів невідповідністю дій до чинників глибоко-приватних. А.Свидницький,Ф.Федькович,П.Куліш та Ганна Барвінок ставали на позиції захисту інтересів найбільш знедоленої верстви населення-селянства. У літературній спадщині П.Куліша,Ганни Барвінок,в багатьох творах Олекси Стороженка насамперед виділялись ідеї національної консолідації  та невідворотного спрямування до розширення ідейного уявлення письменства про селянство. 

     Ганна Барвінок у своїх ранніх оповіданнях,надрукованих у 1860 році в альманасі “Хата” (“Лихо не без добра”, “Восени літо”) та у 1862 році в журналі “Основа” (“Сирітське лихо”, “Не було змалку” , “Хатнє лихо”) майстерно показала гіркість,низькість та невідворотність гіркої жіночої долі,складних родинно-побутових взаємин між елементами рабського становища. Персонажі,створені Барвінок-ліниві й пасивні,такі,які давно прийняли власне рабське становище й довірили плин життєвих оказій вищій непізнаваній силі. Побут селян обмежений  суто сімейними й особистими інтересами. Такі ж селянсько-побутові мотиви описані Д.Мордовцем в оповіданні “Дзвонар”,М.Олельковичем в оповіданнях “Проскурка” і “Три пани”. Типові представники етнографічно-побутової школи теж не залишились байдужими до нещасть селян: Симонов створив оповідання “Дід мина й баба Миниха”, “Тітка Настя”, “Різдвяні святки”, С.Ніс “Хуртовина”, “Шворин рід”, Я.Кухаренко- “Вівці й чабани в Чорноморії”, “Пластуни”,”Вороний кінь”. Оповідання Ганни Барвінок більш детально аналізуватимуться у першому розділі.

     Найпопулярніші українські белетристи віддаляються від характерів раціоналістичних та дидактики реалістичного просвітительства,занурюються в естетичні аспекти реалістичного напряму. У прозі починають формуватись фундаментальні засади класичного реалізму. Хід та розв`язку творів визначали не загальноприйняті та поширені випадкові збіги обставин,не воля добра чи зла,правди чи брехні або інших традиційно протиставлених явищ,а суспільні обставини. В літературі тогочасній почала посилюватись письменницька увага до соціальної природи,матеріальних умов існування селянства. В основу класифікації ,художньо-осмислювального аналізу покладено  розуміння причинно-каузальної залежності характеру та умоглядів людини від умов її життя. Розширились межі досвіду й психологічний добробут персонажів. Розвиток белетристами реального методу зображення виявив себе у віддаленості літературної традиції письменства від фольклорної імперсональності й стереотипності у бік індивідуалізіції персонажів,у розширеному використанні психологічно-побутових деталей.                              3

     Тогочасна літературна мала проза почала ставати жанрово багатшою,адже почали виникати такі успішні жанри як сатирична ідилія або антиідилія,прикладом якої служить оповідання В.Коховського “Пан-народолюбець”. Виник ряд творів баладного типу,що здебільшого були споріднені з легендами,піснями-баладами,фантастичними елементами народних вірувань: оповідання романтично-народного характеру “Чари”, “Свекруха”,”Максим Гримач”, “Данило Гурч” Марка Вовчка. Баладним є оповідання Пантелеймона Куліша “Гордовита пара”,для якого харатрерними є нетиповість зображуваних подій,обставин,долі та драматична напруженість й бурхливий розвиток сюжету,емоційна насищеність та експресивний стиль викладу матеріалу.    

     Соціально-побутові оповідання склали найбільшу та найвживанішу тогочасну літературно-товарну групу оповідань,серед яких-”Козачка”,”Одарка”, “Горпина”, “Два сини”, “Ледащиця” Марка Вовчка, оповідання “Солдатка” Д. Мордовця, “Не так ждалося,да так склалося П. Кузьменка, “Війт Семен” М.Чайки, “П`яниця Митра Олельковича,”Штефан Славич, “Хто винен?” Юрія Федьковича.

    Ряд соціально-побутових,психологічно-побутових оповідань та елементів художнього нарису Ганни Барвінок  проаналізовано у першому розділі. Для оповідань вищезгаданих жанрів характерними є розлогість,докладність,оповідально-сказова манера розповіді. Чіткою є новелістична тенденція,виявлена в змістово- структурній концентрації,психологіній насиченості матеріалу, здатності автора до драматичного загострення звичайних подій,енергійність стилю викладу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4

РОЗДІЛ І

ОБРАЗ УКРАЇНСЬКОГО СЕЛА У ПРОЗІ ГАННИ БАРВІНОК

     Головним об`єктом творчої спадщини Ганни Барвінок виступають люди з селянського середовища,представники найбільш зневірених й знедолених верств,які не вбачали серед причин свого незадовільного соціального становища причини політичного впливу великороса-загарбника,а вірили у невідворотність впливу вищої сили,долі,фатуму та інших міфологічно-фантазійних елементів,які через призму традицій передавались і продовжуватимуть передаватись крізь покоління національностей. Причиною нещасть більшість селян називає невідворотність нещасть,проклять та небесного впливу тощо. Надзвичайно рідко герої,створені Ганною Барвінок та іншими тогочасними письменниками,зуміли підняти власний умогляд до усвідомлення того,що вони самі стали причиною для виникнення проблем в обмеженій сфірі власної життєдіяльності,в обмеженій сфері полюсної віри в дії правельні чи неправельні. Якщо аналізувати причини макровпливу на малоросійських селян,то можна здогадатись,щополітичні перипетії не в такій мірі цікавили селян,як особистісні. Як уже згадувалось,порівняно із російською чи західно-європейською культурами в українській прозі цього часу широкомасштабні суспільно-історичні й політичні явища дійсності відображені менше.  В українській прозовій групі поглибився культ осмислення історичних завдань українського народу з метою визволення з-під соціального,національного й духовного уярмлень. На попередньому етапі розвитку художньої прози залишились родинно-побутові та окремі суспільні явища із сільського життя,а в період творчості прозаїки прагнули показати суспільне становище всього селянства,зобразити життя інших класів і прошарків національно збагаченого суспільства. Квітка-Основ`яненко поліпшення становища трудових мас вбачав у вдосконаленні суспільних порядків і людських взаємин шляхом фрагментарних ремормістських змін реальної системи ,підвищення морального та інтелектуального рівня людини.

Вслід за Шевченком,Марко Вовчок описала кріпосництво як політичну та суспільно-економічну причину виникнення трагічного становища селянства та громадсько-морального виродження панства. Національні інтереси захищали Куліш,Свидницький,Федькович,Барвінок,що ,як відомо,належала до етнографічно-побутової школи.

     Письменники,що перебували в складі етнографічно-побутової школи,не виходили за межі реалізму. В багатьох творах її представників кидається в око розширення обсервації народного буття,психологічних аспектів існування народу,його морально-етичних правил поведінки,відтворення його історичної суті.

     В межах своєї проблематики ці письменники продемонстрували розширення самих засобів і прийомів художнього зображення життя нації,збагачення літературного доробку народно-поетичними мотивами й засобами образності,невимушеністю і барвистісю народного мовлення,багатством лексики.

5

   Для художнього доробку Ганни Барвінок характерним є широке й деталізоване зображення народного побуту,інтенсивне введення фольклорних текстів,побудова викладу в усно-монологічній формі живої народної оповіді.

Простежується нахил до ідеалізації часів старовинних,природного й незасміченого цивілізацією життя селянина-хуторянина. Барвінок посилила увагу миця-спостерігача  до соціальної природи людини,матеріальних умов її існування. Проте не тільки примітивний матеріалізм є ознакою оповідань Ганни Барвінок,але й духовні пошуки,віра в незламність ідеї добра,у вплив на перебіг подій вищої субстанції теж хвилюють душі читачів. В основу типізації та художнього аналізу покладено розуміння причинного взаємозв`язку характеру людини від морально-матеріалістичних умов життя.

      Прешим,хто зробив спробу літературно-критичного  і літературозначого осмислення  Ганни Барвінок був її видатний чоловік Пантелеймон Куліш.

В тогочасному журналі “Основа” була рубрика “З народних уст”. Натхненний ідеалізатор та видавець журналу-Куліш ,закликав відбивати особливості народного життя,побуту,звичаїв у їх первозданному вигляді й наснажувати твори морально-дидактичними настановами. Уже перші оповідання Ганни Барвінок дали Кулішеві матеріал для далекосяжних узагальнень,що художня література виростає з народу,мову якого письменники беруть як засіб для вислову своїх думок. Він заявляє,що геній народний править голосом письменника,а тому,як першочергове завдання,ставить перед письменниками вимогу навчитися мови з народу і на цій основі обгрунтовує своє народолюбство,закликає любити просту людину,”як добрий брат любить брата”. У цьому-Ганна Барвінок,на думку Кліша,добрий приклад,бо вона уміє вибирати з-посеред людей “красномовну просту людину” і вміє відбирати від народу істинно народне,має “велику кебету вийняти з уст людини живе слово”.