Аналіз процесу формування трудового колективу Відділу охорони здоров’я

ЗМІСТ

 

 

Вступ

 

РОЗДІЛ 1. Теоретико-методологічні аспекти управління формуванням трудового колективу підприємства

 

1.1. Сутність  поняття «колектив», його зміст  та значення в діяльності підприємства

 

1.2. Ознаки  трудового колективу підприємства 

 

1.3. Управління формуванням трудового колективу

 

1.4. Ефективність  діяльності сформованого колективу  підприємства

 

РОЗДІЛ 2. Аналіз процесу формування трудового колективу Відділу охорони здоров’я

 

2.1. Загальна  характеристика Відділу охорони  здоров’я

 

2.2. Управління трудовим колективом Відділу охорони здоров’я

 

2.3. Шляхи  удосконалення процесу управління  трудовим колективом Відділу  охорони здоров’я

 

 Висновки

 

 Список  використаної літератури

 

 Додатки 

 

Вступ

 

 

 Давно  відомо, що колектив - щось більше, ніж просте логічне впорядкування працівників, що виконують взаємозв'язані задачі. Теоретики і практики управління зрозуміли, що організація є також і соціальною системою, де взаємодіють окремі особи і формальні і неформальні групи. І від психологічного клімату, від настрою кожного працівника залежить і продуктивність праці, і здоров'я працівників і багато що інше.

 

 При  правильній розстановці людських  ресурсів в організації, при вірній  обробці конфліктних ситуацій  виникає якийсь прорив, енергетичний  ефект, коли 2+2 буде 5, а не 4. Організація стає чимось більшим, ніж сума компонентів.

 

 Ця нова  система стає значно стійкішою  до дій ззовні, але легко руйнується, якщо не підтримувати цю єдність  елементів. "Організм" організації  необхідно забезпечити механізмом, який би забезпечував постійну регенерацію загублених цілей, задач і функцій, визначав би всі нові і нові очікування працівників. В управлінській науці існують досить досконалі соціально-психологічні методи, за допомогою яких можна добитися потрібного ефекту.

 

 А. Файоль  поділив процес управління трудовим  колективом на 5 основних функцій: планування, організування, розпорядництво, координування та контролювання. На основі його розробок у 20-х  роках XX ст. було сформульовано поняття  «організаційна структура управління підприємством» (система взаємозв'язків, неперервних взаємопов'язаних дій — функцій менеджменту).

 

 А. Файоль  сформулював 14 принципів управління  трудовим колективом:

 

- поділ  праці;

 

- повноваження  та відповідальність;

 

- дисципліна;

 

- єдиновладдя;

 

- єдність  напряму діяльності;

 

- підпорядкування  особистих інтересів загальним;

 

- винагорода  персоналу;

 

- централізація;

 

- ієрархія  управління;

 

- порядок;

 

- справедливість;

 

- стабільність  робочого місця;

 

- ініціатива;

 

- корпоративний дух [7, 24].

 

 Цією  школою було вперше розроблено  обґрунтовані теоретичні засади  управління трудовим колективом  та визначено пріоритетну роль  менеджера як керівника та  організатора.

 

 Досить  важливим є формування управлінських  механізмів на засадах розвитку людських стосунків. Цей етап пов'язаний із визнанням людини пріоритетним фактором виробничо-господарської діяльності; зосередженням уваги на соціальних аспектах, які охоплювали різноманітні форми морального та матеріального стимулювання працівників, стилі управління, участь працівників у процесі прийняття управлінських рішень, організаційну культуру, можливості кар'єри та просування за службовою ієрархією. На цьому етапі сформувалися дві основні школи: людських стосунків та поведінських наук.

 

РОЗДІЛ 1. Теоретико-методологічні аспекти управління формуванням трудового колективу підприємства

 

 

1.1. Сутність  поняття «колектив», його зміст  та значення в діяльності підприємства

 

 

 Для  того, щоб виконувати роботу, люди  вступають в певні зв'язки і  відносини. Основним осередком суспільства, в рамках якого виконується певна робота є колектив. Колектив розглядається як група людей, організаційно об'єднаних єдиною метою, єдиними діями.

 

 В залежності  від змісту діяльності колективи, поряд із спілкуванням, володіють ще й специфічними закономірностями функціонування та розвитку. Весь соціально-психологічний уклад життя суспільства сприймається особистістю значною мірою через призму цього середовища, в якому їй безпосередньо доводиться працювати. Оцінка окремими людьми реальних відносин складається під впливом не тільки загальної структури суспільних відносин, а й їх конкретних форм в даному колективі.

 

 У практичній  діяльності керівник повинен  застосувати різні методи управління. Це викликано тим, що люди, які  працюють, відрізняються один від одного інтересами, потребами, рівнем освіти, культури, кваліфікації тощо.

 

 Різні  характери людей, їхні нахили  створюють специфічні соціально-психологічні  й моральні умови діяльності, які вимагають від керівника  індивідуального підходу до людей.

 

 Керівництво  людьми не може бути одностороннім  процесом, розвиток колективних  форм управління, зростання його  професійно-культурного рівня має  суттєвий вплив на методи, форми, прийоми управлінського впливу  керівника.

 

 Розглядаючи  суспільство, не можна звести його до простої суми колективів, оскільки і колектив не є проста сума окремих особистостей, що складають його. Колектив - це динамічний соціальний організм, який постійно розвивається і набуває нові якості, додаткову виробничу силу, що здатна вирішувати такі виробничі й суспільні завдання, які не під силу окремим людям, які входять до нього.

 

 Колектив  — це зв'язуюча ланка між  суспільством і особистістю. Його  функція полягає в тому, що  діяльність колективу задовольняє  в один і той же час потреби суспільства й окремої особистості. Займаючи стратегічне становище у відносинах особистості й суспільства, колектив ніколи не буває пасивним. Він або посилює, або послаблює вплив суспільства на особистість, створюючи при цьому специфічний соціальний мікроклімат, який має серйозний вплив на настрій людей, трудову і суспільну активність.

 

 Однак  трудовий колектив - не замкнуте  соціальне утворення. Він не є  єдиним джерелом, з якого особистість  черпає суспільні цінності, установки. Загальні зміни умов життя сучасної людини, розвиток і поширення засобів масової комунікації приводять до значного підвищення ролі і значимості зовнішнього соціального й морального середовища. Сьогодні особистість виховує не тільки той колектив, до якого вона входить безпосередньо (трудовий, сімейний), а й обіймає інші соціальні сфери.

 

 Вивчаючи  взаємовідносини колективу, слід  розрізняти їх об'єктивну і  суб'єктивну сторони. Тільки аналіз  обох сторін може забезпечити  правильний підхід до вивчення  емоційного самопочуття людини  в групі, від якого значною мірою залежить гармонійний розвиток її творчих сил в умовах колективної діяльності.

 

 Для  того, щоб група людей, які працюють  разом, перетворилася в справжній  колектив, що діє як єдиний  соціальний організм, необхідні  певні умови. Найбільш суттєві з них наступні:

 

- спілкування  членів групи протягом відносно  тривалого періоду;

 

- спільна  суспільно-корисна діяльність групи;

 

- чітка  організаційна структура, яка відповідає  внутрішньо-груповому розподілу  праці;

 

- ціннісно-орієнтаційна єдність групи;

 

- справжня  групова емоційна ідентифікація;

 

- колективістське  самовизначення [8, 37].

 

 Колектив  — це стійке об'єднання людей, що прагнуть до загальної мети, яке характеризується груповою  згуртованістю.

 

 Елементами  колективу є:

 

1) члени колективу, що володіють певними особистими рисами та особливостями;

 

2) цілі;

 

3) засоби  досягнення цілей;

 

4) механізми  здійснення внутрішніх і зовнішніх  контактів, підтримки згуртованості.

 

 Деякі  американські автори називають  колектив "самим могутнім знаряддям, відомим людині". Потенційно він є найефективнішим мотиватором праці, фактором підтримки індивідуальних зусиль і наснаги працівників, творчим середовищем, у якому розкриваються індивідуальні здібності і якості робітників. Люди можуть одержувати задоволення від належності до колективу, присвячувати йому себе, вважати колективні цілі пріоритетними.

 

 Організаційні  можливості колективу:

 

- колективний  підхід є ознакою сильного  і рішучого стилю управління;

 

- колективом  краще вирішуються великі або міждисциплінарні задачі, зокрема такі, котрі не можуть бути вирішені простою сумою зусиль членів групи;

 

- колектив  — діючий регулятор поведінки  робітників;

 

- колективна  діяльність зменшує стресові  ситуації;

 

- у колективі  виробляється більше ідей і зростає інноваційна здатність групи;

 

- як правило, у колективі більш успішно  вирішуються проблеми, що виникають  у зв'язку з нечітким розподілом  обов'язків і низьким особистим  внеском;

 

- колектив  дозволяє швидко інтегрувати  нових робітників і стабілізувати культуру підприємства.

 

 Колективний, груповий підхід не є універсальним  засобом ефективного рішення  будь-яких управлінських проблем, однак він відкриває шлях для  ефективного, швидкого досягнення  цілей і одержання при цьому  задоволення від спільної праці. До ознак колективу належать:

 

1) наявність  загальної цілі у членів колективу.

 

 Ціль  може формуватися в результаті  взаємного впливу індивідуальних  цілей членів колективу або  задаватися ззовні відповідно  до місії підприємства, але завжди буде спільною, єдиною для усіх, а не просто однаковою, схожою. Тому, наприклад, відвідувачі, що очікують у черзі до кабінету лікаря, не можуть вважатися колективом — їхні цілі хоча і збігаються, але залишаються індивідуальними.

 

2) психологічне  визнання членами групи один одного та ототожнення себе з нею (основою чого є спільні інтереси, ідеали, принципи, подібність або взаємна доповнюваність характерів, темпераментів і т. п.);

 

3) особиста  практична взаємодія людей у  процесі досягнення їхньої спільної мети.

 

 У результаті  такої взаємодії потенціал колективу  виявляється набагато більше  суми потенціалів кожного з  його членів. Це обумовлено тим, що в результаті взаємодії  стає можливим те, що в принципі  недоступно одній людині. По-перше, уникається обмеженість фізичних і інтелектуальних здібностей більший обсяг звичайної роботи. Це стає можливим внаслідок розподілу праці, спеціалізації, що обумовлюють зростання її ефективності, а кожного окремо — без колективної праці неможлива була б і сучасна цивілізація. По-друге, на основі спільної діяльності вдається виконати набагато також виникнення духу змагання, що мобілізує сховані резерви, і підвищує інтенсивність діяльності робітників.

 

4) сталість  взаємодії протягом усього часу  існування групи (хоча не обов'язково безпосередньо усіх її членів з усіма).

 

 У результаті  цього і стає можливим їхній  вплив один на одного, що веде  до формування загальних цілей  і інтересів, реального усвідомлення  цієї спільності і єдності  практичних дій.

 

 Колектив  відіграє величезну роль у житті кожної людини. Насамперед, у його межах задовольняється природна потреба людини у спілкуванні і діловій взаємодії, у належності до групи собі подібних; у колективі людина у необхідних випадках знаходить підтримку і захист; у колективі вона знаходить визнання своїх успіхів і досягнень.

 

 Впливаючи  на поведінку людини, колектив  багато в чому сприяє її  зміні. У колективі людина має  можливість по-новому глянути  на себе з боку, оцінити себе  і свою роль у суспільстві; вона вчиться жити і працювати в оточенні інших людей, пристосовувати до них свої бажання, прагнення, інтереси; колектив значною мірою стимулює творчу активність більшості людей, формує у них прагнення до удосконалення, до першості у змаганні.

 

 Однак, потрібно мати на увазі, що у залежності від характеру самого колективу його вплив на особистість може бути як позитивним, так і негативним. Так, згуртований, але не націлений на конструктивну поведінку колектив, може негативно впливати на людину, змушувати її до антисоціальної поведінки.

 

 У свою  чергу, людина також намагається  впливати на колектив, робити  його більш "зручним" для себе. Результативність такого впливу  залежить від сили обох сторін. Сильна особистість може підкорити  собі колектив, зокрема, в результаті  конфлікту з ним; слабка, навпаки, сама підкоряється колективу [1, 65].

 

 Ідеальна  з управлінської точки зору  ситуація характеризується довірчими  партнерськими відносинами між  колективом і його членами, що  не відмовляються від власних  позицій, але шанобливо ставляться  до цілей і потреб колективу.

 

 Колектив  — це складне соціальне явище, класифікацію якого можна здійснювати  за багатьма ознаками.

 

 

1.2. Ознаки  трудового колективу підприємства

 

 

 Не секрет, що широта інтересів людей  в колективі виходить за рамки  їх виробничих завдань. Потреба кожної людини в спілкуванні, взаємній симпатії й інших стосунках з колегами служить тим ґрунтом, на якому в середині виробничого колективу виникають неформальні малі групи.

 

 Через  неоднорідність складу колективу  виникнення неформальних груп у первинних колективах, які нараховують 20-30 чоловік, неминуче. Такі групи складаються із 2-3-х, рідше 7-8-ми чоловік. Члени неформальної групи намагаються мати тісні контакти не тільки на виробництві, але й поза його межами. При цьому вони зберігають деякий психологічний бар'єр щодо інших осіб.