Зарубіжний досвід державного регулювання зайнятості населення

 

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ

 

Харківський регіональний інститут державного управління

 

Кафедра державного управління та менеджменту

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА ЗАЙНЯТОСТІ ТА ЇЇ РЕАЛІЗАЦІЯ В УКРАЇНІ

Курсова робота

Дисципліна“Менеджмент галузі”

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконала  студентка IV-го курсу

групи МД-2-09 СабінінаС. В.

 

Керівник

к.і.н., доцент Козуб В. П.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Харків– 2013

ЗМІСТ

 

ВСТУП……………………………………………………………………………..3

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЗАЙНЯТОСТІ НАСЕЛЕННЯ…………………………………………………….6

1.1. Соціально-економічна сутність зайнятості та її особливості...…...6

1.2. Механізм та інструменти регулювання зайнятості населення…..9

    

РОЗДІЛ 2. Аналіз ПРАКТИКИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЗАЙНЯТОСТІ НАСЕЛЕННЯ  В УКРАЇНІ..........................................................15

2.1. Аналіз динаміки чисельності та розподілу зайнятого населення.15

2.2. Правове регулювання ринку зайнятості України ……………...17

2.3. Оцінка державного регулювання зайнятості населення..………21

РОЗДІЛ 3. Шляхи УДОСКОНАЛЕННЯ ДЕРЖАВНОГОРЕГУЛЮВАННЯ ЗАЙНЯТОСТІ В УКРАЇНІ……………………………………………………..25

3.1.Зарубіжний досвід державного регулювання зайнятості населення…………………………………………………………………………25

3.2. Напрями та шляхи реалізації державної політики зайнятості в Україні…………………………………………………………………………...28

3.3. Шляхи покращення роботи центрів зайнятості …………………33

ВИСНОВКИ………………………………………………………………...……39

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………………41

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Актуальність  теми обумовлена необхідністю вдосконалення політикирегулювання зайнятості, визначення оптимальних напрямів використання трудових ресурсів в Україні.Зайнятість – важлива складова економічного і соціального поступу України, умова підвищення загального добробуту в суспільстві. Виведення економіки з кризи, подолання соціальної напруженості в суспільстві, перехід від стихійного формування соціально-трудових відносин до форм, притаманних цивілізованому ринку праці, потребує від держави більш активного втручання в процеси використання і обігу робочої сили.

Мета  роботи- є аналіз державної політики зайнятості в Україні.

Завдання  роботи:

- визначення сутності теоретичнихзасад державного регулювання зайнятістю населення;

-аналіз  практики державного регулювання  зайнятості населення в Україні;

- визначення шляхів удосконалення державної політики зайнятості в Україні.

Предметом курсової роботи є державне регулювання зайнятості населення.

Об'єктом дослідження виступає державна політика стимулювання зайнятості населення в Україні.Це не випадково, оскільки стан ринку праці, забезпечення достатнього для конкретних соціальних умов рівня зайнятості населення характеризують загальний соціально – економічний стан країни, спроможність державної політики вирішувати найбільш гострі проблеми свого розвитку та соціальної безпеки.

Методи  дослідження. Для досягнення мети курсової роботи використані такі методи дослідження: системного аналізу та аналогії – для поглиблення соціально-економічного змісту поняття зайнятості, визначення критеріїв і основних видів зайнятості та обґрунтування методологічних основ Концепції державної регіональної політики забезпечення продуктивної зайнятості населення й модельної структури регіональної програми забезпечення продуктивної зайнятості; класифікаційно-аналітичний метод – для оцінки зрушень у структурі зайнятості; економіко-математичні методи системно-структурного аналізу – для виявлення взаємозв’язків між чинниками соціально-економічного розвитку регіонів і сфери зайнятості населення та розробки напрямів державного регулювання; статистично-аналітичні методи (порівняння, динамічних рядів, індексний) – для оцінки стану сфери зайнятості і динаміки зайнятості у взаємозв’язку з динамікою макроекономічних показників.

Теоретичну  основу дослідження складають фундаментальні положення класичних і сучасних теорій ринкової економіки і зайнятості, основні положення теорії систем. Інформаційну базу курсової роботи становлять закони України та нормативні акти Президента України, Верховної Ради України, Державного Комітету статистики України, Міністерства праці і соціальної політики України.

Науковій  розробці теми присвячена значна кількість  наукових та навчальних публікацій. Зокрема  заслуговують на увагу роботи таких  авторів: О. В. Велика, Н. О. Гаркавенко, Н. В. Зубрєва, В. О. Степанова, О. С. Таршина, Ю. Б. Чернявська, Г.І. Чепурко, О.В. Шебаніна та ін.

Однак, незважаючи на високий науковий рівень досліджень сфери зайнятостідо цього часу, відсутній цілісний системний аналіз теоретико-методологічних засад формування державної політики.В той же час сучасні проблеми зайнятості населення потребують поглибленого дослідження з урахуванням змін на ринку праці, що відбуваються в Україні та країнах Європи.

Структура курсової роботи побудована за проблемним принципом і включає в себе:вступ, три розділи, висновки, список використаних джерел.

 

 

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЗАЙНЯТОСТІ НАСЕЛЕННЯ

 

1. Соціально-економічна сутність зайнятості та її особливості

 

Зайнятість - діяльність громадян для задоволення особистих і суспільних потреб, що не суперечить законодавству і приносить, як правило, заробіток, трудовий доход. Поняття «зайнятість» має економічний, соціальний та правовий зміст і розглядається як тріада категорій: економічної, соціальної та правової.

Зайнятість з економічної точки зору - це діяльність працездатного населення зі створення суспільного продукту або національного доходу. Ця зайнятість має вирішальне значення для суспільства з точки зору корисності, що визначає як економічний потенціал суспільства, так і рівень та якість життя населення в цілому, а також добробут окремих громадян.

Зайнятість  із соціальних позицій - це зайнятість такими видами корисної діяльності, як навчання, служба в армії, зайнятість в домашньому господарстві, виховання дітей, догляд за хворими і людьми похилого віку, участь в роботі громадських організацій.

Правовий  зміст зайнятості полягає в тому, що праця є природним правом людини, яке гарантується громадянину України державою. Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен громадянин має право на працю, а держава створює умови для здійснення цього права, гарантує однакові можливості у виборі професії і роду трудової діяльності; реалізує програму професійно-технічного навчального, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до потреб суспільства [12].

Отже, зайнятість як соціально-економічна категорія синтезу є сукупність відносин щодо участі людей в суспільному виробництві і пов'язана із забезпечення ммасштабів, умов і форм включення людей у суспільно корисну працю, з процесами формування, розподілу й використання трудових ресурсів.

Концептуально виділяють повну, ефективну і  раціональну види зайнятості. Повна зайнятість означає створення матеріально-технічних, організаційних, соціально-економічних умов, які забезпечили б можливість працевлаштування працездатного населення. Поняття повної зайнятості працездатного населення розглядається в контексті зайнятості всіх видів ресурсів. Це означає, що кожен, хто хоче й може працювати, має бути забезпечений роботою; не повинні пустувати пахотні землі, простоювати обладнання й машини і т. п [8].

Ефективна зайнятість забезпечує баланс між попитом і пропозицією робочої сили, відповідність наявної кількості робочих місць професійно-кваліфікаційній робочій силі. Дана зайнятість зорієнтована на скорочення ручної, непрестижної та важкої праці, розподіл трудових ресурсів у територіальному та галузевому розрізах, за сферами прикладання праці та видами діяльності, який дає змогу в кожний момент одержувати найбільший приріст матеріальних і духовних благ і передбачає ефективне використання в трудовому процесі кожного зайнятого.

Поєднання повної і ефективної зайнятості створює  раціональну зайнятість. Вона має місце в суспільстві з урахуванням доцільного перерозподілу працівників між галузями та регіонами.

Дані  концепції, основані на повній зайнятості, тривалий час використовувалась  багатьма країнами. Зокрема, в капіталістичному світі концепція повної зайнятості панувала до середини 70-х років і базувалась на стимулюванні державою попиту на робочу силу. Суттєва структурна перебудова виробництва, безперервне оновлення матеріальної бази, зниження темпів зростання виробництва за умов панування концепції повної зайнятості зробили незворотним процес витіснення живої праці й загострили проблему безробіття. Це зумовило перехід до нового підходу до розв'язання проблем зайнятості, що відповідно до визначення МОП, дістало назву концепції глобальної зайнятості, яка враховує всі види економічної та суспільно корисної діяльності й формулюється як залучення всіх осіб працездатного віку до розширеної сфери економічно і суспільно корисної трудової діяльності.

Виділяють примусовий та добровільний вид зайнятості. Примусова зайнятість населення спостерігалася в історичному плані в різних країнах з різними способами виробництва. Одним із прикладів її застосування були колишні соціалістичні країни, в яких конституційно було закріплено обов'язок трудитись. Кожен працездатний громадянин мусив трудитися постійно, протягом робочого дня й тижня, з ранньої юності до пенсійного віку. Добровільна зайнятість передбачає право розпоряджатись своєю здатністю до праці, здійснювати або не здійснювати будь-яку, не заборонену законом, діяльність, у тому числі не пов'язану з виконанням оплачуваної роботи, надання кожній людині підходящої для неї роботи з одночасною відміною будь-яких форм примусу до праці. В умовах добровільної зайнятості людина має право обрати навіть такі види діяльності: догляд за хворим членом сім'ї або родичем, виховання дітей у сім'ї, ремонт квартир, будівництво власного будинку, облаштування дачної ділянки, тривалу подорож, покращення здоров'я, саморозвиток особистості і т. п[12].

Відповідно  до ст. 1 Закону України «Про зайнятість населення», зайнятість -це діяльність громадян, пов'язана із задоволенням їх особистих та суспільних потреб, і така, що, як правило, приносить їм доход у грошовій або іншій формі [1].

Процес  переходу до ринкової економіки країн Центральної та Східної Європи та країн колишнього Радянського Союзу призвів до драматичних змін у всіх сферах суспільного життя. Ринок праці не є виключенням. Із зміною моделі з виробництва, яке керувалось державними замовленнями, на виробництво, рушійною силою якого є бажання та смаки споживача, драматично змінилися структура й обсяг випуску продукції та, як наслідок, попит на робочу силу. Основним наслідком процесу реструктуризації економіки на ринку праці було безупинне зростання відкритого безробіття: практично з нульового рівня воно сягнуло розмірів, які зафіксовано в розвинених країнах. Це було неминучим явищем в умовах перерозподілу робочих місць та працівників між державним сектором, в якому кількість робочих місць невпинно скорочувалась, та новим приватним сектором, в якому кількість створюваних робочих місць була недостатньою для того, щоб працевлаштувати усіх незайнятих. Реагуючи на постійне зростання безробіття в умовах різкого зниження рівня життя населення, більшість урядів країн з перехідною економікою активно впроваджували реформи на ринку праці.

З самого початку перехідного періоду ці країни встановили такі норми, як мінімальна заробітна платня та робочий час, запровадили заходи соціального захисту найменш захищених верств населення на ринку праці, встановили правила для трудових контрактів, та запровадили систему допомоги по безробіттю. Одночасно із використанням пасивних заходів, спрямованих на матеріальну підтримку безробітних, уряди ввели у дію різноманітні активні заходи політики зайнятості (наприклад, заходи з професійної підготовки та перепідготовки, тимчасові громадські роботи, заходи для стимулювання самозайнятості, дотації для створення робочих місць в приватному секторі), посилаючись на багаторічний досвід використання цих заходів у розвинених країнах [12].

Ринковий  розподіл індивідуальних робочих сил  має своїм результатом зайнятість - явище, що відбиває складні, багатофакторні залежності попиту і пропозиції робочої  сили як своєрідних індикаторів сумарної дії різних факторів суспільного буття: економічних, соціальних, політичних, правових, національних. Враховуючи весь спектр аспектів, які виявляються і переплітаються у змісті поняття зайнятість, його можна визначити як сукупність економічних, правових, соціальних, національних та інших відносин, пов'язаних із забезпеченням працездатних індивідів робочими місцями та їхньою діяльністю з метою одержання доходу [6].

2. Механізм та інструменти регулювання зайнятості населення

 

Сучасний механізм регулювання  досить складний, органічно поєднує  ринковий механізм саморегулювання  економічних процесів і систему  заходів державного сприяння зайнятості.

Механізм регулювання  зайнятості населення включає сукупність правових, адміністративних та економічних  важелів, що реалізуються на рівні держави, регіону та господарюючого суб'єкта для досягнення цілей, визначених державними програмами зайнятості.

Держава може проводити активну  і пасивну політику зайнятості.

Активна політика зайнятості — це сукупність правових, організаційних та економічних заходів, які проводить держава з метою зниження рівня безробіття: профорієнтація, професійна підготовка та перепідготовка населення, організація громадських робіт, сприяння у пошуках роботи, кредитування малого підприємства, фінансова підтримка підприємств у збереженні (або створенні) робочих місць, розвиток системи органів служби зайнятості тощо.

Пасивна політика зайнятості — це сукупність заходів, які направлені на згладжування негативних наслідків безробіття: грошова допомога безробітнім і членам їх сімей, пільги [15].