Суспільні системи та їх типи

 

 

МІНІСТЕРСТВО СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ПІДГОТОВКИ КАДРІВ ДЕРЖАВНОЇ

СЛУЖБИ ЗАЙНЯТОСТІ УКРАЇНИ

 

 

Кафедра менеджменту

 

 

 

 

 

 

 

Контрольна робота

 

з дисципліни «Соціальний менеджмент»

 

Тема  №5

«Суспільні системи та їх типи»

 

 

 

 

 

   Студентки четвертого курсу МБ1-10з

         факультету економіки і управління

          напрям підготовки менеджмент

                       Іванової Марини Юріївни

 

                                               Перевірив:

                         д. ек.н., професор

                                                                                              Руженський М. М.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ–2014

ЗМІСТ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Соціальний менеджмент покликаний забезпечити ефективність процесу виробництва шляхом вирішення соціальних проблем, що виникають у виробничих процесах на підприємстві.

Дослідження в сфері соціального менеджменту актуалізуються нагальною потребою соціальної практики у формуванні нової концепції управлінської діяльності в нових умовах, коли відбувається видозміни чисто виконавчих функцій, зростає значення методів і прийомів моделювання наукового прогнозу управлінні. Все це веде до зростання відповідальності за своєчасність і якість прийнятих рішень, пред’являє високі вимоги до професіоналізму та компетентності керівників усіх рівнів [5].

Соціальний менеджмент регулює відносини між суб’єктом і об’єктом соціального менеджменту. У якості яких виступають відповідно: суспільні відносини, що виникають у процесі виробництва та особистість зі своїми потребами, інтересами, яка вирішує виробничі цілі, або якій доручено управляти тим або іншим ділянкою виробництва, і яка реалізує на цьому терені свій особистий потенціал.

До сфери впливу соціального менеджменту також відносять відносини управління усередині системи, відносини між представниками управлінського апарату і підлеглими; галузеві, територіально-галузеві, міжгалузеві, регіональні, міжрегіональні відносини; зовнішні і внутрішні відносини; колективні та індивідуальні відносини; тимчасові й постійні відносини тощо. Ефективність і дієвість системи соціального менеджменту базується на принципах єдності системи; пропорційності керуючої та керованої підсистем, оптимальному поєднанні централізації і децентралізації функцій соціального менеджменту; участі окремої людини, групи, колективу в соціальному управлінні [5].

Метою даної роботи є дослідження суспільних систем та їх типів.

І. СОЦІАЛЬНІ СИСТЕМИ І ПРОЦЕСС СОЦІАЛІЗАЦІЇ

 

1.1 Поняття соціальної системи

Під системою розуміється сукупність елементів, які взаємодіють і становлять цілісне утворення, що має нові властивості, яких немає в її елементів.

У світі все системне, але, незважаючи на спільність, системи мають свої специфічні риси й закономірності. Особливо великі відмінності властиві соціальним системам, оскільки невід'ємним елементом тут є людина, групи людей, які беруть активну участь у формуванні їх, впливають на характер зв'язків і стосунків, на їхні функціонування й розвиток.

Соціальні системи можна умовно підрозділити на три види: соціально-політичні (політичні партії, громадські рухи, урядові угруповання і т. ін.), соціально-культурні (наукові, творчі і т. ін.), соціально-економічні (суспільне виробництво, галузі економіки, організації, підприємства і т. ін.).

Будь-яка з них являє собою сукупність елементів. Елемент завжди є частиною системи, яка утворює структури. Наприклад, підприємство є елементом виробничого об'єднання, корпорації або концерну як системи. Разом з тим саме підприємство — це складна сукупність елементів (цехів, служб, відділів).

 Елементу притаманні одна  або декілька властивостей, які  визначають його місце у внутрішній  організації системи. Водночас своє  призначення він може виконувати  тільки, якщо взаємодіятиме з іншими елементами системи.

Кожна соціальна система складається з двох самостійних, але взаємопов'язаних підсистем: керованої \ керуючої. До керованої належать усі елементи, які забезпечують безпосередній процес створення матеріальних і духовних благ або надання послуг. До керуючої — всі елементи, які забезпечують процес управління, тобто процес цілеспрямованого впливу на колективи людей у керованій системі. Найважливішим елементом керуючої підсистеми є організаційна структура управління.

Кожна з названих підсистем має свої особливості. До того ж, говорячи про систему і сукупність її елементів, слід звернути увагу на те, що в самій соціальній системі і в її великих частинах (керованій і керуючій підсистемах) явно проглядаються однорідні групи елементів, які утворюють своєрідні системи меншого рівня: технічну, технологічну, організаційну, економічну і соціальну (у вузькому розумінні).

Технічна система являє собою пропорційне поєднання технічних засобів із багатьох окремих видів різного обладнання. Наприклад, у соціально-економічних системах вона виражає виробничі потужності підприємства, організації, галузі, за допомогою яких люди здатні виробляти продукцію в певній кількості і заданої якості.

Технологічна система основана на поділі політичної діяльності, матеріального або духовного виробництва на стадії і процеси. її елементами є предмети праці, окремі операції і процеси. Ця система — особливий набір правил і норм, що визначають послідовність операцій у процесі матеріального і духовного виробництв і керування ними.

Організаційна система за допомогою розробки структури управління, відповідних положень і конструкцій дозволяє раціонально використовувати технічні засоби, предмети праці, інформацію, трудові ресурси.

Економічна система являє собою єдність господарських і фінансових процесів та зв'язків, форм власності.

Соціальна система є сукупністю соціальних стосунків, утворюваних внаслідок спільної діяльності людей, соціальних груп. Саме вона спільно з економічною системою визначає цілі матеріального і духовного виробництв, суспільної політики, формує принципи і методи їх організації.

Всі перераховані системи взаємопов'язані, складають у своїй єдності цілісний організм. Водночас технічна, технологічна і організаційна системи в сукупності забезпечують і характеризують організаційно-технічну сторону управління, а економічна й соціальна — соціально-економічну.

Таким чином, кожна ланка, яка характеризує рівень управління соціальними системами, складається з керованої і керуючої підсистем, що перебувають у взаємному зв'язку і залежності.

 Так, підприємства є первинними  ланками в ієрархії управління  галузями, регіонами. Вони являють  собою частину структури економіки  і в той же час — основні  ланки всього промислово-економічного  комплексу, що визначають економічну  структуру сучасного суспільства.

Зв'язок між керуючою і керованою системами здійснюється за допомогою інформації, яка служить основою для вироблення управлінських впливів і рішень, що надходять із керуючої системи в керовану для виконання і навпаки — для корекції рішень.

Кожна соціальна система самокерована. В той же час у процесі управління вона зазнає зовнішніх впливів. Зовнішні і внутрішні впливи в будь-якій системі тісно пов'язані між собою і взаємно зумовлюють один одного: чим значущіший один, тим менший другий.

Діяльність і розвиток системи підпорядковані глобальній меті, а її елементи і підсистеми — вирішенню локальних завдань. Функціонування таких систем і управління ними є і процесом збереження їх цілісності і визначеності, і процесом, переведення в новий якісний стан.

Проте соціальні зміни, динаміка життя не зводяться до лінійних процесів — це наслідки складного взаємопроникнення явищ. Людська історія як цілісний процес, який само розвивається, має яскраво виявлений нелінійний характер.

Стилю мислення, характерному для нелінійності, властива готовність до сприйняття нового. Чим більші масштаби нелінійності, тим глибші і значущіші нововведення, яких слід очікувати.

 Аналіз суспільства, соціальних  процесів потребує вироблення  методології дослідження закономірностей виникнення, розвитку, функціонування і загибелі соціальних систем різного рівня складності, що неможливо без виходу за рамки лінійності.

У світоглядному плані ідею нелінійності може бути подано за допомогою:

• ідеї багатоваріантності, альтернативності шляхів еволюції;
• ідеї вибору з даних альтернатив;
• ідеї темпу еволюції (швидкості розвитку процесів у середовищі);
• ідеї необоротності еволюції.

Будь-яка природна система (також будь-яке соціальне угруповання) може існувати лише в тому випадку, якщо її значущі параметри, змінюючись, все ж таки не виходять за визначені рамки.

 

1.2. Соціальна ентропія та синергетика

Соціальна ентропія, неминуча в будь-якому осередку суспільства, веде до зростання дезорганізації, збільшення кількості помилок у відтворенні культури, руйнування соціальних стосунків, послаблення відтворювального процесу, зниження його ефективності.

 Тому можуть бути тільки  соціальні утворення, що володіють  достатньою здатністю постійно  спрямовувати свою енергію, творчі  сили проти ентропійних процесів, проти їхніх джерел.

Зіткнення соціальної ентропії і активної конструктивної дії може розглядатися як серцевина життєдіяльності суспільства, як центр його боротьби за власне існування — від суспільства в цілому до малої соціальної групи.

Перехід через поріг міри соціальної ентропії, який умовно називають першим, приховує у собі негативні наслідки. Дезорганізація після цього може, як вважають багато дослідників, відбуватися швидше і в більших масштабах, ніж це дозволяють історичні можливості, що склалися, саморозвитку суспільства-суб'єкта.

У цьому випадку може спостерігатися необоротне зростання дезорганізації, тобто перехід через другий поріг, або поріг необоротності, а це може означати національну катастрофу, банкрутство, розпад і т. ін.

Є третій (проміжний) стан — розкол, застійна соціокультурна суперечність, що виникає на грані порогу необоротності, але все ж таки опирається на здатність утриматися на краю катастрофи, постійно перебувати в надзвичайній перед катастрофічній ситуації.

Сказане виводить нас на феномен самоорганізації. На цей час завдяки опублікованим книгам І. Пригожина та його колег із Брюсельського Вільного університету значного поширення набули уявлення про становлення порядку через хаос, про біфуркаційні зміни, необоротність часу, про несталість як фундаментальну характеристику еволюційних процесів.

З'явилися фундаментальні колективні дослідження, присвячені тим революційним змінам у картині світу, в методологічних підвалинах науки, в самому стилі наукового мислення, які викликані розвитком теорії самоорганізації (синергетики).

Синергетика вражає незвичайними ідеями та уявленнями.

По-перше, стає очевидним, що не можна нав'язувати шляхи розвитку складноорганізованим системам. Замість цього конче потрібно зрозуміти, як можна сприяти їхнім власним тенденціям розвитку, як виводити системи на ці шляхи.

 Якщо говорити загалом, то  важливо осягнути закони спільного  життя природи і людства. Проблема  керованого розвитку набуває, таким  чином, форми проблеми самокерованого  розвитку.

Пригожий Ілля Романович — бельгійський фізико-хімік російського походження, лауреат Нобелівської премії з хімії за 1977 p., засновник найбільшої наукової школи, один із творців синергетики.

По-друге, синергетика демонструє нам, яким чином і чому хаос може поставати як начало, яке творить, конструктивний механізм еволюції, як із хаосу може розвинутися власними зусиллями нова організація.

Через хаос здійснюється зв'язок різних рівнів організації. В певні моменти — моменти несталості — малі збурення, флуктуації можуть розростатися в макроструктури.

Водночас в особливих станах несталості соціального середовища дії буквально кожної окремої людини можуть впливати на макросоціальні процеси. Звідси — необхідність усвідомлення кожною людиною своєї величезної відповідальності за долю всієї соціальної системи, всього суспільства.

По-третє, синергетика свідчить, що для складних систем, як правило, є декілька альтернативних шляхів розвитку, однак при цьому з вибором шляху в точках галуження (біфуркації), тобто на певних стадіях еволюції проявляє себе якась зумовленість розгортання процесів. Справжній стан системи визначається не тільки її минулим, історією, вона формується й з майбутнього, відповідно до прийдешнього порядку.

По-четверте, синергетика відкриває нові принципи «збирання» складного еволюційного цілого з частин, побудови складних структур, що розвиваються, з простих. Але об'єднання структур зовсім не зводиться до їх простого складання — ціле вже не дорівнює сумі його складових.

По-п'яте, синергетика дає знання про те, як належним чином оперувати складними системами і як ефективно керувати ними. Тут головне — не сила, а правильна топологічна конфігурація, архітектура впливу.

 Досить сказати, що малі, але  правильно організовані — резонансні  — впливи на складні системи  надзвичайно ефективні (за принципами древнього даосизму: слабке перемагає сильне, м'яке перемагає тверде, тихе перемагає гучне).