Диференційований підхід у навчанні

 

                                             

 

 

                                                   Контрольна робота

 

З дисципліни: Диференціальна психологія

За темою: Диференційований підхід у навчанні

П.І.Б викладача:

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ-2011

 

ПЛАН КОНТРОЛЬНОЇ РОБОТИ

За темою: Диференційований підхід у навчанні

 

ВСТУП……………………………………………………………………………..3

1. Поняття “диференціація”………………………………………………….….3
2. Характеристика основних видів диференційованого навчання…………...5
3. Підходи різних авторів до виділення психологічних основ диференційованого навчання……………………………………………….18

ВИСНОВОК……………………………………………………………………...21

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ………………………………………………………...22

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

          Однією з важливих проблем, що виникають при організації диференційованого навчання, є проблема визначення віку учнів, в якому доцільно проводити як зовнішню, так і внутрішню диференціацію. Для вирішення названої проблеми слід визначити специфічні риси особистості, які є підставою для диференціації, і ступінь їх розвитку в тому чи іншому віці. [1] При цьому слід враховувати, що в основі диференційованого навчання лежить, насамперед, врахування таких психологічних особливостей учнів, які впливають на їх навчальну діяльність і від яких залежать результати навчання. Взагалі, таких особливостей багато: специфіка всіх пізнавальних процесів і пам'яті, властивості нервової системи, риси характеру, темперамент, здібності, обдарованість, стан здоров'я і т.п.          

 

1.1. Поняття “диференціація”

 

       Поза всякими сумнівами, для кращого розуміння психологічних основ диференційованого навчання необхідно для початку уточнити зміст поняття "диференціація навчання", а також його співвідношення з поняттям "індивідуалізація навчання", оскільки однозначне трактування цих понять в сучасній дидактичній літературі відсутній. Так, деякі дослідники вживають їх як синоніми, інші використовують який-небудь один з цих термінів, але в досить широкому сенсі. Взагалі, перевага того чи іншого з цих слів у педагогіці - це по більшій частині питання традиції або домовленості.  
У "Педагогічній енциклопедії" індивідуалізація визначається як "... організація навчального процесу, при якій вибір способів, прийомів, темпу навчання враховує індивідуальні відмінності учнів, рівень раз-витку їх здібностей до навчання" [Педагогічна енциклопедія. М., 1965. т.2. с. 20].

         Існує ще один підхід до визначення та ієрархії даних понять, відповідно до якого диференціація є родовим поняттям і включає в себе індивідуалізацію як поняття видове. У цьому випадку "навчально-виховний процес, для якого характерний облік типових індивідуальних відмінностей учнів, прийнято називати диференціацією, а навчання в умовах цього процесу - диференційованим навчанням" [1, цит. по Скаткін]. При цьому розрізняють внутрішню і зовнішню диференціацію. Під внутрішньою розуміють таку організацію навчального процесу, при якій облік індивідуальних особливостей учнів здійснюється в рамках їх навчання у звичайних групах. Всі вони працюють за однаковими навчальними планами, програмами та посібниками, але вчитель використовує індивідуальні методи роботи, форми і засоби навчання. Внутрішня диференціація в рамках розглянутого підходу називається індивідуалізацією навчання. Зовнішня диференціація - така організація навчального процесу, при якій учні об'єднуються в групи відповідно до їх особливостями, здібностями і схильностями. Навчання у цих групах здійснюється за особливими програмами та підручниками [1].

        Досить повний аналіз існуючих підходів до визначення понять "індивідуалізація" і "диференціація" навчання проведено І. Унт. У результаті цього аналізу автор приходить до думки, що "для визначення поняття" індивідуалізація "слід" виходити з необхідності, щоб це поняття правильно і вичерпно відображало в загальних рисах облік індивідуальних особливостей дітей і по можливості охопило б всі форми і методи обліку цих особливостей " . По цих міркуваннях поняття "індивідуалізація" використовується І. Унт як "облік в процесі навчання індивідуальних особливостей учнів у всіх його формах і методах, незалежно від того, які особливості і якою мірою враховуються". Під диференціацією ж розуміється "облік індивідуальних особливостей учнів в тій формі, коли учні групуються на підставі будь-яких особливостей для окремого навчання; зазвичай навчання в цьому випадку відбувається по кілька різних навчальних планах і програмах " [2]. Таким чином, індивідуалізація розуміється І. Унт більш широко, ніж диференціація, і включає в себе останнє. Диференціація в цій роботі в рамках занятого визначення розглядається як один з основних варіантів індивідуалізаціі.

 

1.2 Характеристика основних  видів диференційованого навчання

          Диференціація навчання передбачає застосування методів, організаційних форм, спрямованих як на підтягування відстаючих у навчанні, так і на поглиблення знань учнів, що вчаться з випередженням.

Диференціація навчання – це розрізнення діяльності тих, хто навчається, за такими мотиваційними  позиціями особистості: «можу» і «хочу» [9]. Зміст диференційованого навчання полягає у подоланні одноманітності навчання, обов’язкового врахування відмінностей інтелектуальної, емоційно-вольової та інших сфер особистості [8].

У педагогічній науці і практиці розрізняють два види диференціації: внутрішню і зовнішню. Часто вживають інші терміни: внутрішня диференціація – рівнева диференціація; зовнішня диференціація – профільна диференціація [15]. Рівнева – диференціація за здібностями та успішністю в навчанні, а профільна – за нахилами та інтересами [9]. 

Ці два види диференціації  – рівнева і профільна –  існують і взаємодопувнюють один одного на всіх ступенях шкільного математичного навчання. Вони призначені для тих школярів, які проявляють підвищену зацікавленість до математики і мають бажання і можливість працювати більше відведеного для цього часу на уроці [10].

Перший вид  диференціації – рівнева диференціація виражається в тому, що, навчаючись в одному класі, за одною програмою і підручником, учні можуть засвоювати матеріал різного рівня складності. За цих умов визначальним повинен бути не середній і не високий рівень вимог до результатів навчання, в якому формулюються мінімально необхідні вимоги до засвоєння знань. На основі рівня обов’язкових результатів формулюються більш високі рівні засвоєння знань і умінь. Такий підхід до створення програм, підручників, навчальних посібників і організації навчального процесу одержав назву рівневої диференціації [10]. Рівнева диференціація навчання є запорукою розвитку дітей з різними здібностями й інтересами.

Цей вид диференціації  навчання передбачає групову діяльність у навчальному процесі. Така діяльність дає змогу індивідуалізувати процес навчання, створити умови для спілкування. Взаємний контакт школярів у процесі виконання завдань сприяє встановленню колективних стосунків, формуванню почуття обов’язку та відповідальності за спільну працю. Під час роботи в групі учні мають можливість відразу з’ясовувати незрозумілі для себе питання, своєчасно виправляти помилки, допущені в процесі розв’язування вправ, вчитися вислуховувати думку свого товариша, відстоювати та обґрунтовувати правильність власних суджень, приймати рішення. [10]

Організовуючи навчання за рівнями, учитель повинен дуже добре знати:

• індивідуальні можливості кожної дитини;
• визначити критерії об’єднання учнів у групи;
• визначити правила співпраці учнів у групі;
• вчити працювати в групі;
• удосконалювати навички і здібності учнів у груповій та самостійній роботі;
• систематично здійснювати диференціацію на уроках;
• здійснювати постійний контроль за самостійною роботою учнів;
• вміло використовувати засоби заохочення;
• відмовлятися від малоефективних прийомів організації навчання, замінюючи їх більш раціональними.

Суть рівневої диференціації  полягає в реалізації певного  змісту освіти на різних рівнях вимог. Кожен учень має засвоїти з  навчальних предметів мінімум, необхідний для забезпечення загальноосвітньої підготовки. Крім того, дітям, які мають нахил та особливий інтерес до тієї чи іншої галузі знань, надається можливість засвоїти цей предмет на підвищеному рівні – прикладному або ще вищому – творчому.

За однаковий час  не можна всіх школярів навчити якісно на запропонованому рівні. Здійснюючи диференційований підхід до дітей у навчанні і вихованні, треба знати особливості кожного, враховувати їх у роботі.

Рівнева диференціація  навчальної діяльності учнів визначається:

1. Здійсненням диференційованого підходу, який передбачає вивчення індивідуальних особливостей учнів і виділення на цій основі типологічних груп.
2. Сприятливими умовами для навчання і розвитку школярів із різним рівнем навчальних можливостей, що створюються за допомогою таких організаційно-управлінських заходів:

• визначення часу здійснення диференційованого підходу (на уроці чи поза уроком);

• послідовність застосування (на всіх чи окремих етапах навчального процесу);
• добір дидактичного матеріалу: якісний, що визначається характером завдань; кількісний, що визначається додатковим матеріалом як для сильних, так і для слабких дітей;
• характер навчання (поглиблене чи прискорене, або і поглиблене, і прискорене вивчення програмового матеріалу);
• диференціація навчальних завдань, які відрізняються за змістом, ступенем складності, - темп оволодіння програмовим матеріалом, форми організації навчальної діяльності, дози та характер допомоги, що надається учням під час виконання роботи;
• варіювання методом контролю, корекції та оцінювання навчальних досягнень учнів.

В умовах класно-урочної  системи навчання рівнева диференціація  повстає ефективним засобом формування в учнів самооцінки та самоконтролю.

Другий вид  диференціації – зовнішня диференціація. Терміном «зовнішня диференціація» позначають таку організацію навчального процесу, за якої для задоволення різнобічних інтересів, здібностей і нахилів учнів створюються спеціальні диференційовані класи, школи. Зміст зовнішньої диференціації полягає в конкретній спеціалізації навчання в області стійких пізнавальних інтересів, схильностей і здібностей школярів з метою створення умов для їх максимально-індивідуального розвитку [6].

Зовнішня диференціація  в свою чергу поділяється на:

• регіональну – за типом шкіл (спецшколи, гімназії, ліцеї, коледжі, приватні школи, комплекси);
• внутрішньошкільну (рівні, профілі, відділення, поглиблення, нахили, потоки);
• по паралелях (групи і класи різних рівнів: гімназійні, класи компенсуючого навчання и т.д.);
• між класами (факультативні, збірні, різновікові групи) [15].

Зовнішня диференціація  навчання здійснюється за двома напрямами:

1. шляхом створення класів і шкіл на основі спеціальних здібностей, інтересів і професійних нахилів учнів (профільні та спеціалізовані навчальні заклади, класи з поглибленим вивченням окремих предметів);
2. шляхом створення шкіл і класів за певним рівнем загального розумового розвитку учнів і стану здоров’я учнів (школи для обдарованих дітей та підлітків, школи для дітей з відхиленням у здоров’ї, класи вирівнювання) [17].

Організація зовнішньої диференціації передбачає утворення класів високого інтелектуального розвитку, вікової норми, підвищеної педагогічної уваги, що, у свою чергу, зумовлює диференціацію навчальних програм, навчально-методичного забезпечення, підготовку вчителів до роботи в нових умовах. Зовнішня диференціація впроваджується в закладах, що мають статус експериментального майданчика, ліцеях, гімназіях тощо. Під час прийому дитини до першого класу звичайних загальноосвітніх навчальних закладів неприпустимим є проведення вступних випробувань, тестувань, співбесід, іспитів [10].

Зовнішня диференціація  – за математичним змістом –  полягає у правильному дозуванні  обсягу роботи та рівня складності. Можна, скажімо, у зміст загального завдання вводити додаткову інформацію, щоб допомогти слабким і ускладнити розв’язування сильним. Або ж одним зменшувати обсяг завдання, іншим – збільшувати за рахунок творчої роботи. І нарешті, різним типологічним групам учнів пропонувати вправи, які помітно різняться за ступенем складності [14].

Крім того у навчальному процесі застосовують ще такі види диференціації [19] :

1) За здібностями. Учнів розподіляють на навчальні групи за загальними або окремими здібностями. У першому випадку за результатами успішності учнів розподіляють по класах А, Б, В і навчають за відповідними програмами. Можливі переведення з одного класу до іншого. У другому випадку їх групують за здібностями до певної групи предметів (гуманітарних, природничих, фізико-математичних).