Теорія виховання. Особливості виховного процесу в школах України

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ  І  НАУКИ, МОЛОДІ  ТА  СПОРТУ УКРАЇНИ 
КИЇВСЬКИЙ  УНІВЕРСИТЕТ  ІМЕНІ  БОРИСА ГРІНЧЕНКА 
ІНСТИТУТ  ПСИХОЛОГІЇ  ТА  СОЦІАЛЬНОЇ  ПЕДАГОГІКИ

 

 

 

 

 

Теорія виховання.

 Особливості виховного процесу  в школах України.

 

 (індивідуальне науково-дослідне завдання)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                       Роботу виконала:

Пустовіт  Вікторія Василівна

Студентка групи СПб-2-12-4.0д

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ

2013

Вступ

 

1. Суть процесу виховання

 

2. Процес виховання як  система

 

3. Особливості виховного  процесу

 

4. Закономірності та  принципи виховання

 

5. Мета і завдання  виховання в сучасній школі

 

6. Школи гуманістичного виховання

 

7. Самовиховання учнів

 

Висновок

 

 
Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Виховний процес є  цілеспрямованим. Мета сучасного виховного  процесу характеризується гармонією  соціальних та індивідуальних цілей, завдань, співробітництвом у їх досягненні.

 

 Процес виховання  є процесом багатофакторним: на  нього впливає родина, окремі  педагоги, вся школа в цілому, все суспільство з його виховними  інститутами. Встановлено, що  чим більше за своїм напрямком  і змістом збігаються впливи  організованої виховної діяльності  й об'єктивних умов, тим успішніше  здійснюється формування особистості.  Особливість виховного процесу  виявляється і в діяльності  вихователя — керівника цього  процесу, зумовленій не лише  об'єктивними закономірностями. Його  діяльність — це здебільшого  мистецтво, що свідчить про  своєрідність особистості педагога, його індивідуальність, характер  тощо.

 

 Крім цього, особистість  одночасно зазнає багатьох різнохарактерних  впливів, накопичує позитивний  і негативний досвід.

 

 Процес виховання  є тривалим, власне, безперервним  процесом. Він триває все життя.  При цьому змінюється лише  роль і співвідношення різних  виховних факторів. До школи провідну  роль у вихованні відіграє  родина, в роки навчання — школа,  училище, вуз. З початком трудової  діяльності — власна сім'я,  трудовий колектив, громадські, політичні,  релігійні організації. Шкільне  виховання залишає найглибший  слід у свідомості людини, тому  що нервова система у молодому  віці характеризується високою  пластичністю і сприйнятливістю.  Проте це не означає, що ''яскравий'' виховний захід здатний змінити  поведінку учня. Необхідна система  роботи, визначена певною виховною  метою.

 

 Безперервність виховання  полягає ще й в тому , що виховні  впливи учні відчувають не  лише в момент реалізації виховної  дії. Бувають і можливі дії  («що скаже вчитель», «як відреагує  колектив»), а також педагогічний  наслідок. З цієї позиції і  розуміють звернене до батьків  відоме висловлювання А.С. Макаренка  про те, що «виховання відбувається  завжди, навіть тоді, коли вас  немає вдома».

 

 Процес виховання  є комплексним. Особистість формується  в цілому, певні риси та якості  в неї розвиваються не почергово,  а одразу, комплексно. Це означає,  що цілі, завдання, зміст, форми  і методи виховного процесу  повинні підпорядковуватися ідеї  цілісності формування особистості,  тобто педагогічний вплив повинен  мати комплексний характер. Звичайно, на певному етапі увага до  вирішення тих чи інших виховних  завдань може посилюватися. Усі  виховні завдання в міру розвитку  людини ускладнюються і поглиблюються.

 

 Виховному процесові  притаманна віддаленість результатів  від моменту здійснення безпосереднього  виховного впливу. Між педагогічними  впливами і проявом вихованості  або невихованості лежить довгий  період утворення необхідних  властивостей особистості. Може  бути і велика варіативність  результатів. У тих самих умовах  останні можуть суттєво відрізнятися. Це пов'язано із значними індивідуальними  відмінностями учнів, різним досвідом  їх соціального формування, ставленням  до виховання. Рівень професійної  підготовки вихователя, його майстерність, уміння керувати виховним процесом  значно впливає на хід і  результати цього процесу.

 

 Процесу виховання  властива самокерованість. Його  протікання здійснюється в двох  напрямках: від вихователя до  вихованця (прямий зв'язок), результатом  чого є послідовність взаємопов'язаних  виховних ситуацій; від вихованця  до вихователя (зворотний зв'язок), який дозволяє будувати кожну  виховну ситуацію з урахуванням  результативності попередньої. Чим  більше у розпорядженні вихователя  зворотної інформації, тим доцільнішим  стає виховний вплив

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Суть процесу виховання

 

У цілісному педагогічному  процесі важливе місце посідає  процес виховання (виховний процес). Поняття "виховання" вживається у педагогічному значенні - як цілеспрямована виховна діяльність педагогів (класних керівників) у загальноосвітньому навчальному закладі з метою вирішення конкретних виховних завдань. Місце і роль процесу виховання можна зрозуміти, порівнючи поняття "формування особистості", "соціалізація особистості" і "виховання".

 

Формування, як уже зазначалося, є процесом становлення людини як соціальної істоти під впливом усіх без винятку факторів - соціальних, економічних, ідеологічних, психологічних  та ін. Соціалізація - це процес засвоєння  соціального досвіду, освоєння і  присвоєння суспільних відносин, який триває протягом життя індивіда і  має певні стадії становлення  і розвитку особистості. Процес виховання - це управління процесом особистісного  розвитку учня шляхом створення сприятливих  умов (X. Й. Лійметс). Сприятливими умовами  слід вважати педагогічно обґрунтовану організацію середовища, діяльності, спілкування, стимулювання тощо.

 

Виховання є компонентом  загальнолюдської культури. Культурні  досягнення складалися протягом тисячоліть, а учень повинен їх засвоїти у  гранично короткий термін. З цієї позиції  процес виховання слугує цілеспрямованою  допомогою дитині в її входженні  в сучасну культуру. Він неможливий без організованої взаємодії, співробітництва, партнерства вігхователів і вихованців. Головною суттю взаємодії вихователя і вихованця є її спрямованість  на активну різноманітну діяльність останнього, його самореалізацію і  самоствердження в цій діяльності.

 

У такому випадку процес виховання - динамічна взаємодія (співробітництво, партнерство) вихователя та вихованців, спрямована на засвоєння вихованцем у різних видах діяльності цінностей культури, здійснення його самореалізації, самоствердження, особистісний розвиток.

 

Виховання... - це багатогранний процес постійного духовного збагачення і оновлення тих, хто виховується, і тих, хто виховує...В. О. Сухаштський

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Процес виховання як система

 

Основою процесу виховання  є діяльність учня як суб'єкта у різних видах та формах. Генетично вихідною є зовнішня, предметна діяльність, яка породжує усі види внутрішньої  психічної діяльності. Загальну психологічну структуру діяльності характеризують дії та операції, що співвідносні з  потребами, мотивами, цілями учня; засоби діяльності, її результати. Тому до складу процесу виховання входять у  якості компонентів: цільовий, стимуляційно-мотиваційний, змістовий, операцінно-діяльнісний, контрольно-регулювальний, оцінно-результативний.

 

 

У вихованні, як і в  будь-якому іншому суспільному процесі, теорія прогнозує лише середній стан. Відхилення від нього в конкретних випадках можуть бути значними. Якщо їх не контролювати і не коректувати  процес, то можна отримати неочікувані  результати, далекі від поставленої  мети. У зв'язку з цим виховний процес завжди має певну послідовність  корекцій, кожна з яких спрямована на відновлення його оптимальної  течії.

 

Частину виховного процесу, яка знаходиться між двома  корекціями, називають виховною ситуацією. Як "відрізок" процесу, виховна ситуація містить у собі всі структурні компоненти цілісного процесу.

 

Основу ситуації складає  виховна дія, яка має завдання виховання, адекватний йому зміст, способи  виховання. Виховна дія не ототожнюється  лише із впливом педагога. До її складу входять безпосередні й опосередковані впливи. Серед них - впливи, організовані педагогом, вплив самої особистості  вихователя, окремого учня, групи, колективу; акт керівництва самовихованням школяра. Суттєвою ознакою виховної дії є завдання виховання. Виховною ситуацією може бути відверта розмова  з учнями, диспут, зустріч, свято  тощо.

 

Виховна ситуація є основним "відрізком" виховного процесу, а сам процес виховання - взаємозв'язаним ланцюгам виховних ситуацій, які розвиваються. Звідси процес виховання є само-розвиваючою системою. У ній процесом розвитку охоплені не лише вихованці, виховна діяльність, сам вихователь, його взаємодії з вихованцями. Розвивається цілісний об'єкт, який, будучи системою, є дещо більшим, ніж сукупність складових. Так долається однобічність відокремлених підходів до розуміння виховання -психологічного, соціально-психологічного, соціологічного, технологічного. Теорія виховання набуває власного об'єкту дослідження.

 

У процесі виховання  виділяється змістова і процесуальна сторони. їх єдність стає очевидною лише за досить високого ступеня абстрагування, який дозволяє вийти за межі тих конкретних обставин, у яких здійснюється виховання. Тобто уявлення про виховну діяльність вихователя, класного керівника ще не є процесом виховання загалом. Дія того, щоб побачити за цією діяльністю дещо цілісне, необхідно здійснити педагогічне абстрагування. Зауважимо, що на низькій стадії абстрагування процес виховання не простежується; надмірне абстрагування спричиняє загрозу відриву від дійсності

 

Внутрішню структуру  і організацію процесу виховання  ілюструє схема "Процес виховання" (рис. 13.).

 

Процес виховання  є складною динамічною системою. Будь-яка система не може існувати поза певним середовищем і стає зрозумілою лише у взаємодії з ним. Відповідно до принципу ієрархічності процес виховання є лише одним із компонентів соціального середовища. Тому аналіз виховного процесу обов'язково передбачає вивчення взаємодії процесу виховання як системи з середовищем. У свою чергу, кожна виховна ситуація, як елемент виховного процесу, сама є системою і водночас виконує роль елемента складніших систем (морального виховання та ін.). Сукупність елементів можна вивчити лише за умови фіксації всієї системи в дії. А це означає, що потрібно визначити участь елементів у процесі, тобто в безперервній зміні у часі. Саме тому процес виховання розглядається як динамічна система. Аналіз процесу виховання в динаміці - значить визначити, як він зароджувався, розвивався і буде розвиватися у майбутньому.

 

У сучасній теоретичній  педагогіці існує багато критеріїв  виділення (відокремлення) різних структур процесу виховання.

 

За критерієм зв'язку і залежностей між компонентами, які забезпечують ефективність протікання процесу, виділяється така послідовність його організації:

1) проектування процесу,  що включає визначення мети  і конкретних завдань виховання;

2) визначення змісту  виховання (організація трудової, природоохоронної, ціннісно-зорієнтованої,  художньої, спортивної та ін. діяльності);

3) форми, методи регулювання  міжособистісного спілкування і  його корекція в процесі основних  видів діяльності вихованців;

4) контроль і підведення  підсумків, установлення співвідношення  між одержаними і запланованими  результатами, аналіз досягнень  і невдач (рис. ІЗ).

 

Наступна структура  теж грунтується на виділенні  послідовних етапів процесу, але  за іншим критерієм - за критерієм  послідовності етапів і відповідних  педагогічних дій.

 Вона має стадії:

1) ознайомлення із  загальними нормами і вимогами;

2) формування відносин;

3) формування поглядів  і переконань;

4) формування загальної  спрямованості особистості1.

 

Першим етапом процесу виховання є усвідомлення вихованцями норм і правил поведінки, які їм пропонуються. Для того, щоб поводити себе правильно, необхідно визначити для себе критерії поведінки. A.C. Макаренко практикував проведення з вихованцями спеціальних бесід теоретичного характеру: про чесність, ставлення до сторонніх, своїх, державних речей, стриманість, повагу до жінки, дитини, людини похилого віку. Ним була розроблена навіть теорія вчинків стосовно суспільства. Подібні бесіди розробляв і проводив з учнями В.О. Сухомлинський, більшість з них описані у книгах з питань виховання школярів.

 

Джерела отримання знань  про норми і правила поведінки  різні: слово вихователя, його особистий  приклад, приклад інших людей, цікава книга, стаття в газеті, журналі тощо.

 

Більшість виховних систем на цей етап звертали мало уваги, сподіваючись, що вихованці з часом і самі зрозуміють, що, для чого і чому слід робити. Головне - діяльність, тобто формування необхідної поведінки. Чим більше помилок допускають вихованці, тим краще. Своєчасна корекція поведінки (часто за допомогою тілесних покарань) швидко виправить стан. Вітчизняна школа 20-80 років, навпаки, гіперболізувала даний етап, надавала перевагу словесним методам виховання, на шкоду наступним етапам, які вимагають дії.

 

Другим етапом виховання є формування ставлення учнів до норм і правил поведінки, яка пропонується. Важливо, щоб учень не просто розумів і осмислював те, що йому розповідають, показують чи пропонують зробити, а виявляв при цьому почуття. Зокрема, якщо йому пояснюють, як важливо бути добрим, чуйним і уважним до людей, він повинен відчути і почуття жалю, і співчуття до тих, про кого розповідає учитель, про кого потрібно піклуватися. Абстрактне поняття честі стає зрозумілим, доступним, коли учня запитують про те, коли б він відреагував, якби, наприклад, була уражена честь його коханої дівчини, сестри. Почуття патріотизму легше пробудити, якщо спрямувати увагу учня на реальні зміни, що відбуваються в його родині, рідному селі, місті. Отже, лише загострюючи почуття і спираючись на них, вихователі можуть спонукати учня до дії.