Педагогічна психологія

1 пит.Сутність,обєкт і предмет педагог.псих.

Суч. Педагог.психологія являє собою самостійну галузь наукового пізнання,яка базується на знаннях загальної,вікової,соціальної психології,психології особистості та педагогічних дисциплін.Загалом вона займає проміжне місце між педагогікою та психологією.Вперше термін «педагог.психологія» зявл.в стародавньому світі,так філософи розуміють під цим поняттям виховання дитини залежно від вікових,індивід.особл. та статі.Назва «пед.псих.» походить від грець. слів  «pais»-дитя, «ago»-веду,psyche-душа,і logos –вчення.В ХІХ ст.. під цим поняттям розуміли галузь психол.науки,що вивчає психолог.закономірності навчання і виховання.Вперше термін «пед.псих»дав у 1877р. П.Ф.Каптєрєв.Вітчизняний укр..психолог Савчин М.В.Дає наступне визначення пед.психол:Педагогічна психологія- галузь психологічної найки,що вивчає психологічні закономірності розвиткуі саморозвитку,навчання і самонавчання,виховання і самовиховання особистості.Осн.категоріями пед.псих.є:навчання та виховання.Розділи П.П.:психологія навчання,психологія виховання,психологія діяльності і особистості вчителя.Відповідно до осн.розділів визначають предмет пед. псих.:

1.Психологія навчання :  -психологічні  аспекти оволодіння знаннями,уміннями  і навичками;    -керування процесом навчання;                                                                                                             -формування пізнавальних процесів у навчанні                                                                                              -розробка критеріїв розумового розвитку учнів;                                                                                                             -розвиток творчого мислення та ін.

2.Психологія виховання:-процес  формування особистості учня  під час взаємодії вчителя і учня;

-психол.особл. сімейного виховання;

-розвиток моральної свідомості;

-показники і критерії вихованості  учня;

-проблеми самовиховання; та ін.

3.Психологія пед.діяльності та  особистості педагога:

-психол.якості вчителя,що забезп.успіх його роботи;

-психолог.особл. пед. діяльн.і спілкування;

-виявлення,структура і розв.пед.здібностей…

2 пит.ІСТОРІЯ СТАНОВЛЕННЯ ПЕДАГОГІЧНОЇ ПСИХОЛОГІЇ

Пед.психол.як самост.наука має відносно нетрив.історію.У давні часи психол.знання розвив. невіддільно від  філософії та медицини .Так Аристотель зазначав про необхідність вихов.і навчання,і співвіднесення їх методів з рівнем психіч.розв.дитини.10-13 ст.(пер.Середньовіччя)Освіта спрямовувалась на фізич. розвиток.У  заг.школі індивід.особл. не враховувались,а лише здійснювались при навчанні дітей заможних родин.14-16 ст.(епоха Відродж.)Вчені виступали за відновлення основ класичної освіти,поглиблення інтересу до особистості дитини.17-18 ст.(епоха Просвітництва)Педагоги зазначали про необхідність врахування індивід.особл.дітей,обґрунтовують принципи,прийомиі методи навчання і виховання тощо.

Початок розвитку пед. теорії поклала фундаментальна праця Я.А.

Коменського «Велика дидактика» , яку побачив світ у 1657 р. Але лише наприкінці XIXст .Пед. психол. почала розвив. як самост. наука. Весь шлях її становлення може бути представлений трьома тривалими етапами .Перший етап - з сер. XVII ст . (вихід в світ « Великої дидактики » Я.А.Коменського ) до кін. XIXст . -Найбільші представники педагогічної науки цього періоду - Я. А. Коменський ( 1592 -1670 ), І. Песталоцці ( 1746-1827 ) , Ж. -Ж Руссо ( 1712-1778) , І. Гербарт ( 1776-1841 ), А.Дистервег (1790-1866) , К. Д. Ушин -ський (1824-1870) - вже розглядали ті проблеми ,які і зараз входять в область інтересів педагогічної психології: зв'язок розвитку знавчанням і вихованням , творчу активність учня , здібності дитини та їх розвиток , роль особистості вчителя , психологічні особливості організації навчання та ін.Це період перших спроб наукового осмислення даного процесу , і власне психологічні аспекти перерахованих проблем були розкриті цими дослідниками далеко не повністю. Другий етап розвитку педагогічної психології має хронологічні кордону з кін. XIXст . ( вихід у світ праці П.Ф. Каптерева «Педагогічна психологія» ) до сер. XXст . Починає розвив. як самостійна галузь , спираючись на досягнення педагогічної думки попередніх століть і результатів психологічних і психофізичних експериментальних досліджень .У 1901р.Нечаєв в Петербурзі відкриває лабораторію з експериментальної пед.психології.У 1904 р.Нечаєв публікує «Очерк психології для вихователів і вчителів»Укр.. дослідник О.Лазурський  у 1910 вперше пропонує використ. природний експерим.У 1913 р.Лазурський видає посібник «Шкільні характеристики»На поч. ХХ ст.. поч. створ.лабораторії при школі.У 1926 р.Л.С. Виготський публікує підручник « Пед.психол»У 1927 р.С.Л.Рубінштейн теж публікує пед.психол. На поч.. ХХ ст.виникає Педологія-наука про дітей,яка поєднує відомості з психології,анатомії,педагогіки,фізіології та ін. наук,що вивч.розв.дитини(автором цієї науки вваж.Стеллі Холла),першим рад.педологом вваж.П.БлонськийУ 1945 р.в Києві відкрився Науково-дослідний інститут психології Академії наук України.. Третій етап розвитку педагогічної психології (з середини ХХ ст.) Виділяється на підставі створення ряду власне психологічних теорій навчання . Так , в 1954 р. Б.Скіннер поряд з Дж. Уотсоном висунули ідею програмованого навчання , а в 1960 –ті рр. . Л.Н. Ланда сформулював теорію його алгоритмізації .Потім В.Оконь,М.І.Махмутов та ін. побудували цілісну сис-му проблемного навч.Розвивальне навч.знайшло своє відображ.і в експеримент. сис-мі  Л.Занкова.Пед.псих. починає викладатися в університетах країни ,середніх спеціальних та вищих навч.закладах пед.спрям.

3 пит. ПРОБЛЕМИ ПЕДАГОГІЧНОЇ ПСИХОЛОГІЇ

У психології  навчання і виховання дітей є ряд проблем:

1.Проблема знаходження і максимально  можливого використання для розвитку  кожного сензетивногоперіоду в  житті дитини(період в розвитку  людини в який найкраще відбувається  розвиток тих,чи інших психолог.процесів ,функцій,якостей тощо- сензетивний період).

2.Проблема,що стосується зв’язку  між свідомо організованою пед.дією  на дитину і її псих.розвитком.

3.Проблема поєднання загального  і вікового під час навчання  і виховання.

4.Проблема системного хар-рурозвитку дитиниі комплексності педагог.дій.

5.Проблема зв’язку задатків  і здібностей.

6.Проблема зв’язку генетичної  інформації та впливу сер-ща на психіч.розв.дитини.

7.Проблема готовності дитини  до свідомого навчання і виховання.

8.проблема пед.занедбаності дитини.

9.Проблема забезпечення індивідуального  підходу

4 пит Поняття «на учіння», «навчання», «учіння».

Одне з осн. завдань суч. школи - зробити навч. процес не тільки процесом засв. знань, оволодіння уміннями і навичками, але й процесом розвитку мислительних процесів та виховання особистості кожного учня, становлення його творчої активності. У світлі цих завдань перед пед. психол. постають такі нагальні проблеми:підвищення якості навч.; критерії і показники розумового розвитку дитини кожного вікового періоду; зміст, методи навчання; контроль і оцінка; розвиток творчого мислення; формування уміння вчитися тощо.

Научіння - процес і результат здобування індивідуального досвіду. Це поняття виникло в зоопсихології в роботах американського психолога Е.Л.Торн-Дайка та інших. Шляхом научіння може здобуватися будь-який досвід у людини і нові форми поведінки в тварин. Біхевіорісти вважають, що існує єдиний механізм научіння в людини і тварини.

Вітчизняними психологами научіння у тварин трактується як інтенсивний процес зміни вродженого видового досвіду і пристосування його до конкретних умов. Научіння у людини розглядається як пізнавальний процес засвоєння соціального досвіду практичної і теоретичної діяльності. Це стійка діяльність, що не виникає із безпосередньо вроджених фізіологічних реакцій організму.

Навчання - цілеспрямовано організоване научіння. Це процес взаємодії між тим, хто навчає і тим, кого навчають, в результаті якого появляються знання, уміння, навички, здійснюється психічний і особистісний розвиток учнів; цілеспрямована передача підростаючому поколінню інтелектуального і професійного досвіду.

Учіння - цілеспрямоване засвоєння соціального досвіду, це діяльність особистості, ціль якої научіння; діяльність активна, гностична. Є первинне учіння (через проби і помилки) і вторинне, яке носить власне інтелектуальний характер.

Навчальна діяльність - це учіння школяра, що відбувається в умовах навчання. Навч. д-сть формується в процесі навчання. Це один із основних видів діяльності особистості, спеціально спрямований на оволодіння способами предметних і пізнавальних дій, узагальнених за формою теоретичних знань (В.В.Давидов).. Г.С.Костюк зазначає, що процес учіння як набування індивідуального досвіду відбувається через дії дитини. Учіння стає компонентом ігрової та початкової трудової діяльності дітей -дошкільників. Воно стає провідною діяльністю в житті більшості дітей, коли вони вступають до школи. Учіння стає учбовою діяльністю в міру того, як складаються його цілі, завдання, зміст, мотиви, способи дій та їх результати. Усвідомлюючи й приймаючи цілі учіння, школяр стає суб'єктом учбової діяльності.Різниця  між учінням,навчанням і на учінням виявляється навіть в готовності дитини до цих видів присвоєння інформації в різні вікові періоди.До на учіння діти готові майже зразу після народження ,до навчання –з 4-5 років.а до учіння – з 7-8 років.

 

5пит Шляхи формування в учнів мотивації до навчання

 

Навчальна мотивація - приватний вид мотивації, включ. в навч. д-сть і

визначений потребою учня в отрим. знань . Те , яка саме мотивація

сформується в учня , зал. від ряду факторів , серед яких можна назв.

наступні:

- Побудова осв. сис-ми ( існуючі рівні освіти ,можливості та перспективи переходу з одного рівня на інший , можливості отримання освіти з конкретної спеціальності ) ;                                                     - Функціонування конкретного освітнього закладу (школи , ліцею або гімназії) , педагогічного колективу; психологічна атмосфера для вчителів та учнів;                                                                      - Організація освітнього процесу (побудова розкладу занять , поділ навчального року на відрізки - чверті або семестри , форми проміжного і підсумкового контролю знань учнів);                                 - Суб'єктні особливості учня ( вік, стать , інтелектуальний розвиток ,самооцінка , здібності, особливості взаємодії з іншими учнями) ;                                                                                                       - Суб'єктні особливості педагога (насамперед ставлення до учня і до викладанню , а також інші особливості)                                                                                                                                                   - Специфіка навчального предмета ( що відображаються їм галузі знань , суб'єктивна трудність для учня , особливості методів викладання ) .                                                                                                       Навчальна мотивація хар-ся спрямованістю , стійкістю і динамічністю . Навч. д-сть , як і всяка інша , збуджується ієрархією мотивів , в якої можуть домінувати або внутр. мотиви , обумовлені змістом цієї діяльності та її виконанням , або зовн. , пов'язані з потребою учня зайняти певне місце в сис-мі сусп. відносин ( успішно закін. школу ,заслужити позитивне ставлення оточуючих до себе , отримати будь-яку нагороду ) . З віком відбув. розвиток і взаємодія наявних у учня потреб і мотивів , що веде до змін в їх ієрархії. Становлення навчальної мотивації є не просто посилення позитивного чи негативного відношення до навчання , а що стоїть за цим явищем ускладнення структури мотіваціонной сфери : поява нових , більш зрілих , спонукань , виникнення інших , іноді суперечливих , відносин між ними.Відповідно, при аналізі мотивації навчальної діяльності необхідно не тільки визначити домінуючий мотив , але й врахувати всю структуру мотиваційної сфери особистості .Навч. мотивація поч. складатися в мол. шк. віці. В її осн. лежить інтерес до нових знань.Найважл. передумови формув. у школяра інтересу до навчання .

1 . Розуміння їм сенсу навчальної  діяльності , усвідомлення її важливості  особисто для

себе . Інтерес до змісту навчального матеріалу і до самої навчальної діяльності може

формуватися тільки за умови , що учень має можливість проявляти в навчанні

розумову самостійність і ініціативу.

2 . Новизна навчального матеріалав  його різноманітність , а також  різноманітність методів

викладання. Засобами забезпечення цих властивостей навчального матеріалу і навчального

процесу є не тільки введення в них нової інформації , знайомство учнів з усе

новими об'єктами вивчення , а й відкриття нових сторін у вже відомих учням

об'єктах , показ їм нового і несподіваного у звичному і буденному.

3 . Емоційне забарвлення викладання , живе слово вчителя. Якщо педагог

демонструє власний інтерес до предмета , знаходить яскраві , переконливі приклади ,

вміло використовує інтонаційну забарвлення матеріалу , суб'єктивна трудність засвоєння

навіть самого складного навчального предмета знижується , а інтерес до нього підвищується

 

 

7 пит Психологічний  аналіз здатності до навчання

 
Навчання – це ті характеристики психічного розвитку дитини, які склалися в результаті всього попереднього ходу навчання. З чого ж вона складається? 
Навченість, в нашому розумінні, включає як готівковий, наявний на сьогодні запас знань, так і сформовані способи і прийоми їх придбання (уміння вчитися). Все це разом узяте складає те, чого дитину навчили. Навчання – це певний підсумок попереднього навчання (організованого або стихійного), минулого досвіду, все те, на що можна і потрібно спертися в роботі з учнем. 
Здатність до навчання – це ті характеристики психіки дитини, які складають резерви його розвитку, майбутні можливості. Здатність до навчання – це сприйнятливість учня до засвоєння нових знань і нових способів їх добування, а також готовність до переходу на нові рівні розумового розвитку. 
Якщо навченість – це характеристика актуального розвитку того, що вже має в своєму розпорядженні учень, то здатність до навчання – характеристика його потенційного розвитку. 
Починаючи роботу з учнем (класом), вчителю необхідно виявити стан навченості та здатності до навчання учнів, поставити на цій основі навчальні та розвиваючі завдання і потім, після завершення певного етапу роботи (наприклад, в кінці навчального року), знову оцінити стан навченості та здатності до навчання учнів і зміни в них. 
Розкриємо докладніше зміст названих вище компонентів навченості. 
1. Знання (образи предметів, явищ матеріального світу, дій людини з цими предметами) – це перший підсумок навчання. В школі цьому компоненту навченості надають центральне значення, для психологів же часом характерний недооблік їх ролі. 
2. Але знання не існують в голові дитини поза тієї діяльності, яка привела до їх засвоєнню. Тому при аналізі навченості треба обов’язково знати стан тих видів активної діяльності (навчальної, розумової, мені-мічного та ін) учня, які забезпечили їх засвоєння. Цьому пласту, компоненту навченості психологи надають великого значення, в школі ж його роль оцінюють недостатньо. 
Учителю, що вивчає стан знань в учня, мало вказати в загальному вигляді на їх недостатність, а важливо визначити, чого саме в знаннях даного учня не вистачає. Для цього бажано врахувати описані в психології та дидактиці параметри знань. До них відносяться: 
1) види знань (знання фактів, понять і термінів, знання законів і теорій, знання про способи діяльності та методах пізнання та ін); 
2) етапи засвоєння знань (заучування, запам’ятовування, 
розуміння, застосування в знайомих і нових умовах, оцінювання); 
3) рівні засвоєння знань (репродуктивний, що складається у відтворенні зразків, і продуктивний пошук нових способів рішення); 
4) якості знань та їх групи: а) науковість, системність, систематичність, узагальненість, усвідомленість, б) гнучкість, мобільність, оперативність, в) дієвість, спрямованість на практичне використання; г) повнота, обсяг, міцність (див. роботи І. Я. Лернера). Вивчаючи знання школяра, можна виявити, наприклад, що учень володіє тільки фактами, переважає рівень буквального запам’ятовування, а не розуміння і застосування, що хоча знання повні й міцні, але негнучкі і т. д. 
Наступний «пласт» навченості – стан видів діяльності – також має свої психологічні показники. Покажемо це на матеріалі навчальної діяльності учнів, що включає в себе такі ланки, як навчальна задача, навчальні дії, дії самоконтролю і самооцінки (Д. Б. Ельконін, В. В. Давидов та ін.)