Поняття про психічний розвиток.Сучасні теорії психічного розвитку

 

ЗМІСТ

 

ВСТУП  . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .  . . . . . . . . . . . . . .  3

 

РОЗДІЛ  І

Загальне  поняття про психічний розвиток . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 4

І.1.Становлення . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .7

І.2. Зміни  – виникнення відмінностей . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 8

І.3. Рух –  невід’ємна властивість психічного розвитку . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 9

І.4. Розвиток  . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .  . . . . 11

І.4.1. Ознаки розвитку . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .  . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .11

І.4.2. Морфогенез єства . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .. . . . . . . . . . . . . . . . . .14

І.4.3. Епістемогенез . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .  . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 16

І.4.4.Психогенез . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 17

І.4.5. Креатіогенез  . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 21

І.5. Творчість  . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 26

І.5.1. Відкриття . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 27

І.5.2. Винахід . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .  . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 27   І.5.3. Художній твір . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 27

 

РОЗДІЛ ІІ

Сучасні теорії психічного розвитку . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .  29  ІІ.1.  Біогенетичний напрям. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .  29

ІІ.2.  Соціогенетичний напрям. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 30

ІІ.3.  Когнітивно-генетична теорія. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 32 ІІ.4.Теорія трьох ступенів розвитку дитини. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 34  ІІ.5. Теорія розвитку вищих психічних функцій. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 34  ІІ.6. Теорія поетапного формування розумових дій. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 36

 ІІ.7. Теорія ігрової діяльності та її впливу на психічний і особистісний розвиток дитини. . . . . .  . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .37

 

ВИСНОВКИ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .39

СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ  ДЖЕРЕЛ . . . . .. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 42

 

 

 

 

 

ВСТУП

Психологія (від грецького psyhe – душа, дух; logos –вчення, наука) – наука, що вивчає психічні явища (мислення, почуття, волю) та поведінку людини, пояснення якій знаходимо в цих явищах.

Психічне  – філософська категорія, що відображає явища як людського, так і тваринного, навіть рослинного світу. Коли йде мова про психіку людини, притаманні їй явища, слід пам’ятати, що вона структурно та якісно відмінна від своїх еволюційних попередниць.

Психологічне  знання розвивалось з доісторичних часів в магічній та міфологічній традиціях. Вперше як галузь наукового знання психологія постає в філософських вченнях античних мислителів.

Психічне  є унікальною цариною, в якій живемо всі ми; незалежно від віку, статі, професії, освіти – кожен з нас  є «психологом»  на побутовому рівні.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ  І

ЗАГАЛЬНЕ ПОНЯТТЯ ПРО ПСИХІЧНИЙ  РОЗВИТОК

 

Проблема  психічного розвитку дитини є центральною  у віковій і педагогічній психології, неодноразово розв’язувалась протягом всього періоду становлення цих галузей психології та моє вирішальний вплив на стратегію навчально-виховного процесу.

Перш  за все, слід уточнити, в чому полягає  принципова відмінність поняття  «розвиток» від інших змін об’єктів та змін і специфіку психічного розвитку дитини.

Об’єкти можуть змінюватись, але не розвиватись. Кількісні зміни об’єкта визначаються параметрами «більше-менше», перебігають у часі і вимірюються його координатами. Прикладами кількісних змін є: у фізичному плані – збільшення органів, ваги тіла, швидкості рухів; у психічному – збільшення кількості навичок, знань, словникового запасу, розширення обсягу уваги, сприймання, пам’яті і т. д.

Але за цими процесами кількісного накопичення  можуть відбуватись і інші явища  та суттєві зміни в структурі  процесів, які називаються розвитком.

Розвиток, перш за все, характеризується якісними змінами, появою новоутворень, нових  механізмів, процесів, структур.

Розвиток  – це складний інволюційно-еволюційний  поступальний рух, в ході якого відбуваються прогресивні і регресивні інтелектуальні,  особистісні, поведінкові, діяльні  сні зміни в самій людині (Л.С.Виготський, Б.С. Ананєв).

Виділяють такі типи розвитку (за Л.С. Виготським): преформований і неп реформований.

Преформований тип розвитку – це такий тип, коли є чітко визначені, закріплені і зафіксовані стадії та кінцевий результат розвитку. Прикладом такого типу є ембріональний розвиток.

Неп реформований тип розвитку не визначений наперед. На нашій планеті він більше поширений: це і розвиток Галактики, Землі, біологічна еволюція, розвиток суспільства, а також процес психічного розвитку дитини.

Діти  різних епох розвиваються по-різному  і досягають різних рівнів розвитку. З моменту народження дитини не визначені  чітко ні ті  стадії, через які вона повинна пройти, ні  кінцевий результат, якого вона має досягти.

Разом з  тим, психічний розвиток – це абсолютно  особливий, відмінний від інших  процес, що де термінується не знизу, а  згори, тобто зумовлюється тими формами  практичної і теоретичної діяльності, які існують на даному рівні розвитку суспільства.

Особливістю психічного розвитку є те, що його кінцеві  форми не визначені, а лише задані тими зразками, які існують в суспільстві. Психічні функції дитини розвиваються в процесі оволодіння нею суспільно-історичним досвідом. Психічна діяльність людини носить опосередкований характер, тобто  досвід передається не прямо, а за допомогою знаків і мовлення. Виникнення і розвиток знаків і мовлення –  це процес історичного розвитку психіки. Оволодіння знаками і мовленням  – це процес індивідуального розвитку (онтогенез ).

Таким чином, процес онтогенетичного розвитку –  це абсолютно своєрідний процес, який відбувається у формі засвоєння.

Онтогенез – це індивідуальний розвиток організму  від стадії запліднення до кінця  індивідуального життя. Розвиток не зупиняється до кінця самого життя, змінюючись лише за напрямком, інтенсивністю, характером та якістю. Загальними характеристиками розвитку ( за Л.І. Анциферовою) є: незворотність  прогрес /регрес, нерівномірність, збереження попереднього в новому, єдність змінення і збереження.

Онтогенез психіки людини починається з підсвідомих форм, а вже пізніше проявляються елементи свідомості, яка також проходить в своєму розвитку ряд етапів. Одночасно свідомі акти діяльності, повторюючись, стають звичними, неусвідомлюваними компонентами більш складних видів діяльності. І хоча всі індивіди в нашому суспільстві проходять одні й ті ж етапи психічного розвитку, в цьому процесі є типологічні та індивідуальні відмінності. Вони проявляються в особливостях нервової системи, розумових, емоційних, вольових якостях, інтересах, здібностях і т.д.  В результаті утворюється неповторна індивідуальна своєрідність особистості.

У психіці  людини розрізняють як природні функції (швидкість утворення умовних  рефлексів), так і ті, що утворюються  за життя , - соціальні (наприклад, мислення, мовлення)

Онтогенез організму визначається спадковістю: злиття двох клітин і розвиток за певною програмою, заданою генотипом.

Генотипом визначаються анатомо-фізіологічна структура  організму, будова нервової системи, стать, група крові, особливості обміну речовин, анатомічні та фізіологічні аномалії,  деякі  безумовно рефлекторні  зв’язки для задоволення первинних потреб і т.п. Одночасно у людини є величезні потенційні можливості утворення нових форм поведінки, потреб розвитку себе як особистості, само актуалізації.

Цей природній  потенціал людини проявляється, перш за все, у формі задатків. Задатки не є головними психічними властивостями, а лише природними  можливостями їх виникнення та розвитку. Вони реалізуються лише в умовах людського існування та діяльності за допомогою засобів, створення людством. Досвід людства засвоюється у процесі спілкування, навчання, виховання, діяльності.

У психічному розвитку індивіда під впливом різних факторів (забруднення середовища, радіація, алкоголь, наркотики та ін..) можуть виникати відхилення від норми, які не є спадковими, а лише вродженими, а тому їх можна попередити.

Розвиток  психічних функцій здійснюється нерівномірно (то швидше, то сповільнюється) і асинхронно (якщо розвиток одних  прискорюється, то в той же час  розвиток інших стає повільнішим).

Розвиток  людини – це надзвичайно складний процес, в якому змінюються одночасно, системно та нерівномірно різні сфери  людського буття: почуття, інтелект, поведінка, свідомість. У пошуках  рушійних сил, умов, специфіки, особливостей перебігу психічного розвитку дитини вчені – психологи різних часів та країн звертались до вивчення тих чи інших проявів людської психіки, в результаті чого і оформились основні напрямки та концепції.  Так, психоаналіз звертається переважно до вивчення почуттєвої сфери людини, біхевіоризм – її поведінки, когнітивна психологія – до мисленєвої діяльності, гуманістична психологія – до особистісного зростання. Та всіх їх об’єднує ідея про те, що розвиток властивий всьому людському життю, що, окрім вродженого біологічного патерну росту і розвитку, кожен індивід має тенденцію до психічного розвитку, і цей розвиток може включати в себе процеси, які розпочинаються не з моменту народження, а в більш пізні періоди життя.

       Звернемося до аналізу ключового поняття освіти – "психічний розвиток" і споріднених із ним термінів: оскільки сенс процесів розвитку має відображати природні перетворення психічних явищ, а його функції –забезпечити психічний розвиток людини в онтогенезі.

Новонароджена дитина здатна одержувати, відбирати, накопичувати енергію та інформацію і зберігати її у пам'яті, її чутливість – це початок, від якого пролягає тривалий час перетворень, що ведуть до виконання людиною свого призначення  – стати творцем.

Чутливість  – зародок творчості –дійсність людини, а вона може й залишитися в первинному стані на довгі роки як досить розвинута її властивість. А творчість — можливість, яка  може стати за певних умов дійсністю. Тобто перетворення чутливості на механізм творчості – це актуалізація природної  потенції людини, започаткованої у  ній природою.

На життєвому  шляху людини ці два пункти поєднує  в цілісність множина процесів породження. Ланцюжок цих процесів також зобразимо схемою : становлення – змінювання – рух – розвиток – творчість.

 

І.1. Становлення.

У новонародженого  малюка задатки для механізмів існують  потенційно, але в задатках уже  міститься зародок їхнього буття. Бо це начало – чутливість – сам  процес становлення, котре так чи інакше почне свій подальший рух.

А що ж забезпечує рух і розвиток чутливості? Дії  малюка й закріплення їхніх результатів  у формі здібностей – того, що виникає в дитині як новоутворення. Маленька дитина до якогось часу не тримала голову, а тепер вміє; не читала текстів, а тут уже читає, розуміє й отримує від цього  величезне вдоволення. Отже, чутливість у становленні – початок, а  вершина її досконалості – творчість.

Становлення – нестримний рух чутливості, але  він може гальмуватися зовнішніми умовами (сповиванням, обмеженням психомоторової активності, хворобами тощо) аж до нерухомості, бо єдність “чутливість – творчість” порушується. Якщо перша частина  протилежностей тривалий час буває  неактивною, то система припинить  розвиток або набуде хибного характеру.

У чутливості малюка існують таємничі сили, котрі  ще дрімають. Це сили мислення, почуттів та уяви, психомоторики, тобто дещо понад те, чим вони є у цієї маленької безсловесної й поки що нерозумної істоти. Із зародженням  нових форм чутливості виникають  новоутворення в дитині і починають  працювати, але в стані становлення  вони не набули завершеної форми. Вони спрямовані до буття, їх ще немає, але, починаючись, вони вже існують.

Де ж містяться  сили, що рухають розвиток чутливості до творчості? Вони містяться в діяльності. У діяльності, незалежно якій –  теоретичній чи практичній, аби у  ній було подолання внутрішніх суперечностей. Бо чутливість формується і вдосконалюється  у діяльності, а дитина в ній  учиться регулювати свої дії; диференціювати, точно оцінювати і вправно  діяти з предметами та їх властивостями.

На що ще треба звернути увагу, щоб не втратити дивовижної властивості людини –  здатності до творчості? Питання  не риторичне.

 

І.2. Зміни – виникнення відмінностей.

Отже, зміни  – наслідок дій і діяльності, процесу подолання, процесу перетворення на свою протилежність у механізмі  здібностей. Так, у маленької дитини цей механізм існував потенційно, його пробудили – запрацювали  окремі його складові, почалось становлення, зміни у механізмі. Ця його робота почала давати малі прибутки якості, і  вони ведуть до нового перетворення, до нового укладу його роботи. Разом з  тим, ми тут зустрічаємося з проблемою: де шукати зміни і як їх спрямовувати доцільними впливами на подальший розвиток людини?

Взаємодія людини з предметним світом залишає певні  сліди – зміни, нею спричинені, а ця тривалість змін різна .

Інформаційні зміни найменш тривалі: іконічні образи тривають у межах 500 мс, послідовний зоровий образ – від 6 с до 3-4 хв, ейдетичні образи, послідовні моторові образи – 2-3 год. – термінова ремінісценція, а через 2-3 дні – ремінісценція відстрочена .Енергетичні зміни – процеси відновлення витраченої енергії і нагромадження: термінові – 6-8 хв, середньотермінові – 1-6 год., довготривалі – 6-8 днів.Зміни пластичного обміну речовин – 12-14 днів у формі біоритмів енергетичного і пластичного обміну: утворення нових структур у складі робочих органів, зокрема м'язів.Функціональні зміни – 18-21 день – тривалість збереження структури рухів, викликаних застосуванням аналогових вправ, що долають стан “плато”, деавтоматизують сталу навичку.